Кодекс цивільного захисту України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему: «Кодекс цивільного захисту України»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2013

Правова держава не може існувати без правової культури, досконалого  механізму застосування законів  у будь-якій сфері життя. 1 липня 2013 року вводиться в дію Кодекс цивільного захисту України, який був прийнятий ще 2 жовтня та набрав чинності 21 листопада 2012 року. Циві́льний за́хист насе́лення (ЦЗН) — система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підлеглих їм сил і засобів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, добровільних рятувальних формувань з метою запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту громадяни України мають право на захист свого життя й здоров'я від наслідків аварій, пожеж, стихійних лих та на вимогу від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ й організацій незалежно від форм власності й господарювання гарантій по забезпеченню його реалізації. Держава як гарант цього права здійснює захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного й військового характеру.

Аналіз тенденцій розвитку основних природних, техногенних, екологічних  небезпек і загроз та їх прогноз  на перспективу свідчать, що на території  України найближчими роками зберігатиметься  високий рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру, що ставить проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їх наслідків на рівень найбільш актуальних.

Для успішної боротьби з  природними і техногенними катастрофами потрібна цілеспрямована державна політика та створення основного інструменту її реалізації - системи з протидії надзвичайним ситуаціям.

Основними законами України, які визначали державну політику у сфері цивільного захисту, механізм її реалізації у мирний та воєнний  часи, правовідносини та організаційні засади суб'єктів діяльності у цієї сфери, до 1липня 2013 року були:

"Про Цивільну оборону  України", прийнятий у 1993 році;

"Про захист населення  і територій від надзвичайних  ситуацій техногенного та природного  характеру", прийнятий у 2000 році;

"Про правові засади цивільного захисту", прийнятий у 2004 році;

"Про аварійно-рятувальні  служби", прийнятий у 1999 році;

"Про пожежну безпеку", прийнятий  у 1993 році.

Вочевидь, усі вони розроблялися у різний час, деякі з них, у  зв'язку з відсутністю суб'єкта права, на які може поширюватись їхня дія, втратили свою актуальність. Крім того, деякі з них за змістом мали спільний предмет правового регулювання, містили численні дублювання та суперечності, а у ряді випадків не відповідали нормам міжнародного гуманітарного права.

До введення Кодексу в дію  в державі, як підтвердження недосконалості законодавства у сфері цивільного захисту, паралельно функціонували  три державні системи з протидії надзвичайним ситуаціям, а саме:

- система цивільної оборони (створена на підставі Закону України "Про цивільну оборону" у 1993 році);

- єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (створена на підставі Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у 2000 році);

- єдина державна система цивільного захисту населення і територій (створена на підставі Закону України "Про правові засади цивільного захисту у 2004 році).

Ситуація, що склалася на законодавчому полі, вимагала невідкладного його удосконалення. Тому рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 року, введеним Указом Президента України від 26 червня 2008 року № 590, було визначено доцільність розроблення Кодексу цивільного захисту України як єдиного систематизованого законодавчого акта з питань цивільного захисту.

Кодекс цивільного захисту  України регулює відносини, пов’язані  із захистом населення, територій, навколишнього  природного середовища та майна від  надзвичайних ситуацій та відносини із запобігання останнім, а також відносини пов’язані із реагуванням на надзвичайні ситуації та ліквідацією їх наслідків. Так, Кодексом унормовані питання функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, склад та основні завдання сил цивільного захисту.

Також у Кодексі встановлюється кардинально нове поняття і сутність терміну "цивільний захист". Його розробники уважно вивчили та проаналізували, зокрема в якому значенні вживається термін "цивільний захист" в Законі України "Про правові засади цивільного захисту". У зазначеному законі наведено, що цивільний захист - це система (комплекс) заходів, які здійснюються органами виконавчої влади.

Крім того, Кодекс визначає повноваження органів влади, керівників підприємств, установ та організацій  з питань ЦЗ. Конкретизовано питання планування діяльності у сфері ЦЗ, зокрема передбачено, що суб’єкти господарювання с чисельністю персоналу до 50 осіб розробляють Інструкцію щодо дій персоналу у разі загрози та виникнення НС а не план реагування на НС. Цим актом визначаються норми і положення стосовно аварійно – рятувального обслуговування об’єктів господарювання і територій, для яких існує небезпека виникнення НС, аварійно – рятувальними службами ЦЗ,надання ними платних послуг.

Для реалізації такої  важливої функції держави як цивільний захист, з метою забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, в країні створюється Єдина державна система цивільного захисту і визначаються суб'єкти забезпечення цивільного захисту.

У Кодексі розділом "Єдина  державна система цивільного захисту" конкретизовані склад та структура Єдиної державної системи цивільного захисту, порядок її створення, а також порядок створення територіальної й функціональної підсистем (що визначено вперше). Також визначено, що керівництво функціонуванням Єдиної державної системи цивільного захисту, її підсистем і ланок підсистем покладають на відповідних посадових осіб,

Найбільш резонансним положенням Кодексу є скасування процедури отримання дозволів органів пожежної безпеки на початок робіт. Так, відповідно до ч. 2 ст. 57 Кодексу, початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб'єктом господарювання об'єктів нерухомості (будівель, споруд, приміщень або їх частин) буде здійснюватись на підставі поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки.

Суб'єктам господарювання з високим ступенем ризику, окрім декларації, необхідно буде мати позитивний висновок за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення.Здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності без зареєстрованої декларації відповідності, якщо подання такої декларації є обов'язковим, каратиметься штрафом від 40 до 100 НМДГ(680 – 1700 грн).

У Кодексі міститься окремий розділ, який регулює відносини та визначає відповідні норми й положення, пов'язані з підготовкою фахівців із питань цивільного захисту, органів управління та сил цивільного захисту.

Розділ "Фінансове  та матеріальне-технічне забезпечення заходів цивільного захисту" містить статтю, що визначає положення щодо фінансування медико-психологічної реабілітації рятувальників, медичних працівників Державної служби медицини катастроф, постраждалих, громадян, яких залучали до проведення робіт із ліквідації надзвичайних ситуацій, неповнолітніх осіб, постраждалих від лиха.Уперше на законодавчому рівні визначено статус рятувальників, їхні обов'язки та права, уточнено і конкретизовано положення стосовно соціального і правового захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, а також осіб, звільнених зі служби цивільного захисту.

Ще одним з найсуттєвіших  положень Кодексу є узаконення здійснення зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг виключно за рішенням адміністративного суду і за наявності порушень, що створюють загрозу життю та здоров’ю людей (ч. 2 ст. 70 Кодексу).

Крім того, Кодексом забороняється приватизація захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності (сховищ, протирадіаційних укриттів тощо), однак дозволяється їх оренда у мирний час для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням їх цільового призначення.

Значну увагу Кодекс приділяє соціальному та правовому захисту працівників сфери цивільного захисту, встановлюючи для них низку пільг та гарантій.

Уведений в дію Кодекс цивільного захисту України, в якому враховано національний та міжнародний досвід з питань цивільного захисту, встановлює єдину систему з протидії надзвичайним ситуаціям в Україні, сприяє зниженню ризику виникнення надзвичайних ситуацій, формуванню належних правових, економічних і організаційних засад захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та особливий період, а також сприяє підвищенню ефективності державної політики у сфері цивільного захисту.