Глобалізація за і против

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Глобалізація: за і проти»

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 5 курсу

групи спеціалістів,

відділення ВСР

Гнітецька Тетяна

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2009

Глобалізація розглядається у світі як досить широке і неоднозначне явище. Вона опиняється в центрі уваги не лише політиків та економістів, а й філософів, соціологів, культурологів, письменників, журналістів, представників різних громадських рухів...

 

Поняття глобалізації дослідники розглядають по різному. Сергій УДОВИК пояснює глобалізацію як процес наростання взаємозалежності спільнот, що протікає у всесвітньому масштабі. Взаємозалежність може виявлятися в найрізноманітніших формах. Андрій Миселюк пише у своїй статті, що глобалізація — це розвиток економічної і політичної залежності країн і регіонів світу до такої міри, коли вже можна говорити про створення єдиного правового поля і світових органів економічного і політичного управління. У будь-якому разі процес глобалізації вже розпочався і його слід приймати як даність часу і вчитися виживати в умовах цього процесу.

 

Більш неоднозначними виявляються  наслідки глобалізації. Іван ДЗЮБА у своїй статті «Глобалізація й майбутнє культури» («День» №112, середа, 12 липня 2006) досліджує ґенезу процесу глобалізації та її вплив на культуру.

 

Якою ж є культурна  складова глобалізації?

• Завоювання Олександром Македонським Передньої Азії, а потім і Середньої Азії, хоч і не було надто благодатним для високорозвинених, блискучих культур народів-аборигенів, але зрештою обернулося життєздатним симбіозом, відомим під назвою «елліністична культура».

 

• Римської імперії: на опанованому нею геополітичному просторі ті народи й ті культури, яким пощастило вціліти, мали деякі можливості розширити свої контакти й обміни продуктами господарської та інтелектуальної діяльності.

 

• Арабські завоювання раннього Середньовіччя принесли в християнську Європу високі досягнення східної науки, філософії, архітектури, літератури.

 

Проте глобалізація тих  часів не завжди мала позитивні наслідки. Наприклад, різні форми християнського експансіонізму, починаючи з хрестових походів, включаючи місіонерство, мали переважно уніфікаторський характер й супроводжувалися цілковитим винищенням багатьох самобутніх культур.

 

У добу капіталізму, пише Іван ДЗЮБА, значно розширюються культурні контакти народів. У колі європейських інтелектуалів та митців посилюється інтерес до «екзотичних» культур і народжуються ідеї творення світової культури. Найбільш масштабний і продуманий проект інтернаціоналізації культури, формування світової культури запропонував комуністичний рух. Це мала бути важлива складова майбутнього ідеального світового суспільства. Але реальний комуністичний (чи псевдокомуністичний) режим у СРСР, після нетривалого періоду підтримки національних культур, кардинально змінив орієнтацію й лише використовував інтернаціоналістську риторику для прикриття політики гегемонізму, уніфікації та русифікації.

 

У сучасній глобалізації автор вбачає загалом негативні тенденції  розвитку культури та суспільства:

 - в економіці й виробництві поглиблюється поділ на країни з передовими технологіями та країни, в яких концентрується екологічно шкідливе виробництво.

 

- збільшується майнове розмежування, різниця в матеріальній забезпеченості  людей, рівні та якості життя  взагалі - культурні впливи, як й інформаційні, є однобічно спрямованими, а їхній пресинґовий характер суперечить самій природі здорових культурних взаємин: адже культури органічно й плідно засвоюють лише те, чого внутрішньо потребують і до чого підготовлені своїм попереднім розвитком та потенціалами.

 

- суспільства засвоюють не культурний  продукт, а його ерзац; більш примітивне, а не досконаліше, низьке, а не високе. Це й бачимо нині: в усі закутки світу проникають не найкращі зразки т.зв. масової культури й не найкращі стандарти т.зв. американського способу життя.

 

- вимирання мов малочисельних  народів, на черзі — мови  їхніх чисельніших сусідів, а  там — і зведення мовної  картини людства до однієї-двох  розмитих барв, що було б катастрофічним  духовним зубожінням.

 

- сфера свободи людини звужується, як шагренева шкіра, під дією  не завжди помітних, але потужних  маніпуляторів — економічних,  політичних, мас-культурних, мас-медіальних  та інших.

 

- реальна загроза планетарної  екологічної катастрофи.

 

- у зв’язку з «глобалізацією» тероризму під загрозою опиняється й психічне здоров’я людини.

 

Рушієм глобалізації Іван Дзюба вважає транснаціональні мегакорпорації, світовий нафтобізнес, міжнародний фінансовий капітал, міжконтинентальні інформаційні структури, нові інструменти комунікацій, а рупорами — певні політичні сили, урядові й неурядові інституції, заангажовані ідеологи, теоретики.

 

З одного боку, маємо незаперечну  тенденцію всесвітньо-історичного  розвитку на досі небаченій високій  стадії, а з другого — конкретну й наполегливо проваджувану геостратегічну політику, зумовлену, зокрема, й гіпертрофією споживацьких потреб «золотого мільярда», для задоволення яких слід мобілізувати енергетичні, сировинні, природні, екологічні та інші резерви всієї планети, не кажучи про дешеву робочу силу, наче спеціально даровану для ефективної експлуатації. Фактично глобалізація, хоча й оперує гаслами економічної ефективності, насправді формує витратну цивілізацію, цивілізацію необмеженого споживання, що погибеллю загрожує майбутності людства.

 

На елітарних рівнях культури автор також спостерігає деякі тривожні тенденції:

- розвиток теорії так званого суперінтернаціоналізму. Яка полягає у виробленні єдиних естетичних та інтелектуальних критеріїв, створенні сигналів, які були б доступні людям усіх націй та замінили б національні мови.

 

- виникнення гучного руху «Нью Ейдж», який проголосив радикальну перебудову культури, пропонуючи поєднання авангардизму західної науки, східного езотеризму, психофізичного тренінгу, неопоганства та інших феноменів з архіву культур світу та їхніх проривних новацій.

 

За словами Івана  Дзюби людство шукає інших варіантів розвитку суспільства, що виражається в антиглобалістському русі, який на мою думку теж набуває глобальних ознак. Та в ідеяї доповнення глобалізації глокалізацією, що передбачає не тільки збереження, а й піднесення регіональних господарських, суспільно-звичаєвих, культурних потенціалів.

 

Проте не всі дослідники процесу глобалізації ставляться до нього як до американізації і вказують лише на його недоліки. Джозеф НАЙ у статті «Глобалізація й антиамериканізм» (№193, вівторок, 26 жовтня 2004) вказує на те, що глобалізація необов'язково означає гомогенізацію, є Японія — країна, яка свідомо самоізолювалася від решти світу на ранніх стадіях глобалізації. У середині ХIХ століття Японія стала першою країною в Азії, що прийняла глобалізацію й успішно запозичила багато корисного в інших країн, не втративши при цьому власної унікальності.

 

Під час «реставрації Мейдзі» Японія перебувала в пошуку нових засобів та ідей, які дозволили б їй стати великою державою, а не жертвою західного імперіалізму. Вона відправляла молодих людей здобувати освіту на Захід. Її делегації борознили світ у пошуках новацій у науці, техніці та промисловості.

 

На політичній арені реформатори епохи Мейдзі добре ознайомилися з англо-американськими ідеями й інститутами, але свідомо звернулися до німецьких моделей, оскільки вони найкраще були придатні для країни, керованої імператором. Урок, що його дала Японія решті світу, полягає не лише в тому, що азіатські країни можуть конкурувати з країнами Заходу, а й що, як свідчить півторастолітній досвід глобалізації, вони можуть пристосовуватися до нових умов, зберігаючи при цьому свою унікальну культуру.

 

Сергій УДОВИК у  статті «Вiд села — до соцiополiсу» (№152, вівторок, 28 серпня 2001) Бачить глобалізацію як об’єктивний процес, який визначає якісні зміни в глобальному просторі, зростання взаємопов’язаності та унікальності окремих людей або цивілізацій загалом.

 

З одного боку, посилюється увага до культурного різноманіття різних регіонів та цивілізацій. Підвищується відчуття значущості кожної окремої особи, яка може впливати прямим чином на глобальні процеси. З другого боку, глобалізація виходить на рівень взаємодії цивілізацій, і окремі країни вже не розглядаються як суб’єкти глобалізаційних процесів.

 

А що ж до глобалізації в Україні автор вважає, що Україна абсолютно не готова до входження у глобальний простір.

 

«Глобалізація починає пред’являти підвищені вимоги національним елітам і виводить конкуренцію еліт з внутрішньодержавного рівня на рівень міжнародний, що для української керівної еліти дорівнює смерті. Адже за 10 років Україна так і не відбулася як повноцінна країна. Вона скріплена в єдину країну адміністративно-бюрократичними заходами, абсолютно неефективними в умовах глобалізації. У неї досі немає розуміння того, що таке українська нація, немає об’єднуючої ідеї, немає внутрішнього ринку і — найбільш небезпечне — немає еліти, яка могла б мислити на державному рівні та представляти інтереси більшості населення країни.»

 

Дені РОДРІК у статті «Кінець консенсусу з глобалізації» («День» №122, вівторок, 15 липня 2008) визнає як недоліки так і позитивні сторони глобалізації.

 

«Економічна глобалізація принесла безпрецедентний рівень добробуту розвиненим країнам та мала сприятливі наслідки для сотень мільйонів бідних робітників у Китаї та інших країнах Азії», - пише дослідник.

 

Проте зауважує. що на відміну від внутрішніх ринків, які, зазвичай, спираються на внутрішні регулюючі та політичні інститути, глобальні ринки поки що погано оснащені. Так, не існує ані глобального антимонопольного органу, ані глобального кредитора останньої інстанції, ані глобального регулятора, ані глобальних гарантій, ані звичайно ж, глобальної демократії. Іншими словами, світові ринки страждають від слабкого управління, а отже й від низької легітимності в очах людей. Вирішення цієї проблеми автор бачить у необхідності створити нові інститути та механізми компенсації на національному або міжнародному рівнях, які зроблять глобалізацію більш ефективною, справедливою й стійкою.

 

Також Дені РОДРІК зауважує, що сьогодні питання вже не в тому: «ви за чи проти глобалізації?», а у тім, «якими повинні бути правила глобалізації?»

 

Як можна побачити з огляду статей, попри досить довге існування процесу глобалізації дослідники і досі не можуть дати однозначної відповіді які наслідки матиме глобалізація, куди вона приведе суспільство у своєму розвитку. І як розвиватимуться держави з огляду на глобалізацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

Проаналізовані статті газети «День»:

1. Іван ДЗЮБА «Глобалізація й  майбутнє культури» («День» №112, середа, 12 липня 2006)

2. Джозеф НАЙ «Глобалізація й  антиамериканізм» (№193, вівторок, 26 жовтня 2004)

3. Сергій УДОВИК «Вiд села  — до соцiополiсу» (№152, вівторок, 28 серпня 2001)

4. Дені РОДРІК у статті «Кінець  консенсусу з глобалізації» («День»  №122, вівторок, 15 липня 2008)