Функції грошей як загального еквіваленту

СДР - спеціальні права запозичення в Міжнародному валютному фонді (МВФ). Таким правом наділяється кожна країна - член МВФ, для якої відкривається у фонді спеціальний ліміт в СДР. У межах виділеного ліміту кожна країна може купувати потрібну їй іноземну валюту в інших країн - членів МВФ, розраховуючись за неї в СДР через фонд.

Кошти СДР введені в міжнародний оборот в 1970 р. Поступово СДР перетворились в міжнародні резервні і платіжні засоби і широко використовуються країнами-членами МВФ для поповнення своїх валютних резервів, для розрахунків з МВФ та між собою, для регулювання сальдо платіжних балансів, для порівняння вартості різних валют тощо.

Європейська валютна одиниця (ЕКЮ) - умовна міжнародна рахункова одиниця країн-членів ЄЕС; створена в 1979 р. з метою протиставити свою колективну валюту американському долару і стримати його проникнення на європейський ринок. Величина ЕКЮ розрахована на базі "кошика" національних валют країн-членів ЄЕС. Служить грошовою одиницею європейської валютної системи. Випускається у вигляді записів на рахунках центральних банків ЄЕС в Європейському фонді валютного співробітництва. Використовується як міра вартості, база для визначення валютних паритетів, засіб міжнародних розрахунків тощо. У перспективі СДР і ЕКЮ, по замислу їх фундаторів, повинні стати формою світових грошей, деякі функції котрих в обмежених масштабах вони вже виконують.

Країни Азії, Африки та Латинської Америки володіють низкою колективних валют, більшість з яких знаходяться на стадії зародження в якості міжнародних рахункових одиниць. Однак такі із них, як арабський розрахунковий динар Арабського валютного фонду, антське песо Антського пакту за багатьма параметрами аналогічні СДР і ЕКЮ, а франк КФА обслуговує одночасно внутрішній і зовнішній оборот країн-учасниць.

Застосування національних валют у міжнародному обороті породило одне із основних протиріч сучасної міжнародної валютної системи. З цього приводу американський економіст Р.Тріффін відзначив, що використання національних валют в якості світових грошей насправді є "внутрішнім дестабілізатором" міжнародної валютної системи.

Органічна неспроможність ключових валют виконувати функції світових грошей витікає із національного характеру кредитних грошей. Адже валютний курс, обсяги емісії та інші економічні параметри резервної валюти переважно залежить не від потреб розвитку міжнародних економічних відносин, а зумовлені причинами що випливають із політичного та економічного стану країн-емітентів. Використання національної валюти як міжнародного платіжного засобу дає країні-емітенту значні переваги, оскільки вона може форсувати імпорт, перевершуючи обсяги власного експорту, покриваючи дефіцит платіжного балансу емісією національної валюти. Такий вид емісійних доходів країни - емітента наносить іншим країнам значні втрати від прихованого "експорту" інфляції. Разом з тим, слід постійно мати на увазі, що надмірне використання національної валюти для покриття дефіциту платіжного балансу тобто неврівноваженість платежів може підірвати довіру до неї на світовому ринку, викликати її знецінення.

Таке суперечливе становище ключових валют не тільки загострює проблему міжнародної валютної ліквідності, але, і підриває стабільність курсового механізму світової валютної системи. Щоб підтримувати курс резервної валюти у визначених параметрах країні-емітенту приходиться витрачати значні суми для проведення валютних інтервенцій на валютних ринках, що в кінцевому підсумку значно зменшує отримані вимоги від провідного становища національної грошової одиниці в міжнародному платіжному обороті.

Таким чином, міжнародні валютні системи, засновані на ключових валютах національного характеру, потрапляють у тупикове становище. А країна-емітент такої валюти рано чи пізно може перетворитись із загального кредитора в нетто-боржника, як це сталося в 1925 р. з Великобританією і в 1985 р. з США. Таке мислення напевно слугує однією із причин того, що ФРН і особливо Японія, не поспішають протиставити свої національні валюти в конкуренти долара. Таке становище заставляє суб'єктів світового господарства вишукувати нові механізми формування міжнародних валютних систем, зокрема, шляхом використання і розширення ролі валют колективного характеру.

За своєю природою колективні валюти також не мають внутрішньої вартості і виступають як умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках, в тому числі, і в пам'яті ЕОМ. Колективні валюти, які імітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталону в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для співставлення курсів національних валют). Поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунках, функцію засобу нагромадження вартості в формі резервної валюти. Використовується під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

У теоретичному плані колективні валюти знаходяться у більш вигідному положенні ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії колективних валют зручніше пов'язати із потребами міжнародного платіжного обороту в ліквідних активах, курс таких валют технічно простіше стабілізувати, наприклад шляхом його обгрунтування зразу на декількох курсах національних валют, що сприятиме значному обмеженню амплітуди його коливання порівняно із національними валютами, що лежать в його основі. Тому ряд провідних економістів світу вважають колективні валюти більш ефективним міжнародним ліквідним активом, ніж ключові валюти.

Одночасно більшість з них, розуміють, що запровадження в міжнародний оборот колективних (наднаціональних) валют у кращому випадку зможе лише послабити суперечність світової валютної системи, а не ліквідувати. Однак внаслідок подальшого поглиблення процесу інтернаціоналізації світового ринку, розвитку системи міждержавного економічного регулювання валютна система об'єктивно потребує запровадження в структуру міжнародних валютно-фінансових відносин універсального, єдиного для всіх наднаціонального платіжного і резервного засобу, тобто своєрідних світових грошей. Поява наднаціональної резервної валюти глобального характеру більш ширше і більш повноцінно враховуватиме інтереси суб'єктів міжнародного обміну, оскільки емісія такої валюти, визначення валютного курсу та інших основних параметрів будуть проводитись колективно, дотримуючись демократичних принципів [7, ст. 380-385].

 

 

 

 

 

 

Електронні гроші

У сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента - депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках і електронних грошах.

Електронні гроші - це платіжний засіб, що існує виключно в електронному вигляді, тобто у вигляді записів в спеціалізованих електронних системах. Як правило, операції відбуваються з використанням Інтернету, але є можливість розпорядження електронними грошима і за допомогою інших засобів, наприклад, мобільного телефону.

Юридична і фінансова основа електронних грошей

Електронні гроші:

• не є грошима, а є або чеками, або подарунковими сертифікатами, або іншими подібними платіжними засобами (залежно від юридичної моделі системи і від обмежень законодавства).
• можуть емітуватися банками, НКО, або іншими організаціями. Як правило, емісія електронних грошей не ліцензіюється і не контролюється державою, але роботи по забезпеченню законодавчої бази ведуться в багатьох країнах.

Принципова відмінність між електронними грошима і звичайними безготівковими грошовими коштами: електронні гроші є платіжні засоби, емітовані якою-небудь організацією (грошовий сурогат), тоді як звичайні гроші (наявні або безготівкові) емітуються центральним державним банком тієї або іншої країни.

Два види електронних грошей:

1. Емітовані в електронному вигляді платіжні сертифікати, або чеки. Ці сертифікати мають певний номінал, зберігаються в зашифрованому вигляді, і підписані електронним підписом емітента. При розрахунках сертифікати передаються від одного учасника системи іншому, при цьому сама передача може йти поза рамками платіжної системи емітента.
2. Записи на розрахунковому рахунку учасника системи. Розрахунки проводяться шляхом списання певної кількості платіжних одиниць з одного рахунку, і занесення їх на інший рахунок усередині платіжної системи емітента електронних грошей [8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, як бачимо, немає нічого більш важливого для розуміння механізмів функціонування ринкової економіки, ніж ясне розуміння ролі грошей. Недарма гроші нерідко називають «мовою ринку». Дійсно, реальна ділова інформація складається головним чином з висловлень, що описують різного роду грошові платежі, що або кимсь зроблені, або кимсь отримані; неабияку роль у цього роду інформації грають і ціни, що відбивають відносну вартість різного роду товарів і послуг, виражену в грошових одиницях, а також майбутні фінансові зобов'язання, що також виражаються в грошовій формі. Гроші визначаються самим суспільством; усе, що суспільство визнає як оборот - це і є гроші. Дійсно, гроші - це товар, що виступає в ролі загального еквівалента, що відбиває вартість всіх інших товарів.

Грошам притаманні наступні функції: функція міри вартості, функція засобу обороту, функція засобу нагромадження, функція засобу платежу, функція світових грошей. Усі ці функції відбиті в їхньому стандартному визначенні: гроші – це засіб оплати товарів і послуг, засіб виміру вартості, а так само засіб збереження вартості.

Відповідно до двох споживчих вартостей гроші несуть у собі дві вартості: абстрактну і мінову. З іншого боку, гроші як і будь-який товар має внутрішню вартість, обумовлену витратами суспільної праці на власне виготовлення.

В народів світу роль грошей відігравали найрізноманітніші товари: сіль, бавовняні тканини, мідні браслети, золотий пісок, коні, раковини. У своїй еволюції гроші видозмінювались від цих примітивних форм до пластикових карток.

Отже, загальна причина виникнення грошей - суспільний поділ праці. Товарне виробництво можливе без грошей, але гроші не можуть існувати без товарного виробництва.

 

Список використаної літератури

 

1.  Общая экономическая  теория (политэкономия). М., «Прогресс». 1990 с.

79

2.  Харрис Л. Денежная  теория. М. «Прогресс», 1990 с. 75

3.  Барр Р. Политическая  экономия. Т.1 М., «Международные отношения».

1995.

4. Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы. Проблемы. Политика 1992. с. 87-100

5. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати.

Економіка України, №2, 1999р.

6.  Харрис Л. Денежная  теорія, с. 75-108

7. Гроші та кредит/ за ред. М.І. Савлука. К.: 2001,с. 380.

8. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші, фінанси, кредит. – К., 2002.

9. Бровкова Е. Г. Продивус И. П. Финансово-кредитная  система государства. — К., 1997.

10. Гроші та кредит / Авт. кол.: За  ред. М.І. Савлука. – К.: Либідь, 1992.

11. Деркач Н.И., Гордеева Л.П. Бюджет  и бюджетный процесс в Украине. – Днепропетровск, 1995.

12. Костіна Н.І. Гроші та грошова  політика. К.: НІОС, 2001.

13. Мозговой О.Н. Фондовый рынок Украины. – К.: ФЕНИКС, 1997.

14. Павлюк К.В. Фінансові ресурси  держави — К.: НІОС, 1998.