Формування світового ринкового господарства

Створилися монопольні торгові компанії — Левантійська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а після встановлення зв'язку з Московською державою — Російська. Англія зайняла монопольне становище у работоргівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залізом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці товари обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту), шкури, слонову кістку, арахіс, їх доставляли в Америку. Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.

На 1792 р. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн. фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн. фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували 30470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.

Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з  меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю  та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компанія отримала від державного скарбу 90 млн. ліврів). Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії.

Отже, зовнішня торгівля у XVI— XVIII ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залучені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава, какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як складової частини індустріальної економіки. Центрами світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середини XVI ст. — Антверпен, у XVII — Амстердам, у XVIII ст. — Лондон. Значення торгівлі дуже зросло. Вона мала корпоративний характер. Купці об'єднувалися в торгові гільдії. Склалися внутрішні національні ринки. Головними напрямами міжнародної торгівлі були торгові відносини між європейськими країнами та Сходом.

Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, в тому числі мануфактур, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить, що в ряді країн  Західної Європи з'явилися паростки нового, прогресивнішого виробництва. Виникають спеціалізовані райони з виробництва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки.

4. Зміцнення національних ринків. Створення світової колоніальної системи

Під впливом географічних відкриттів змістилися світові торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях від Піренейських портів до Північної Франції, Великобританії, Нідерландів. Середземне море перетворилося на континентальне з невеликим економічним значенням. Італійські міста втратили свою монополію на східну торгівлю. Венеція вивозила з левантійських країн шовкові тканини, а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція, яка почала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, килими. У стороні від світових торговельних шляхів залишилися німецькі міста. Визначальною стала океанська торгівля. Почали формуватися атлантична економіка, світовий ринок і торгівля.

Безпосереднім результатом великих географічних відкриттів було створення світової колоніальної системи. Першими на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Португалія, створивши величезні колоніальні володіння. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне пограбування колоніальних народів принесло європейським колонізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню економіки європейських країн.

Створилися  монопольні торгові компанії — Левантійська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а після встановлення зв'язку з Московською державою — Російська. Англія зайняла монопольне становище у работоргівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залізом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці товари обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту), шкури, слонову кістку, арахіс, їх доставляли в Америку. Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.

На 1792 р. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн фунтів стерлінгів, експорт  — 24,9 млн фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.

Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з  меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компанія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії.

У XVI ст. розпочалася  колонізація європейцями Північної  Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній. Перед  війною за незалежність в колоніях сформувалося ранньобуржуазне суспільство  з пережитками європейського феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розвиток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в англійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів. Створювалися перешкоди для розвитку фермерського господарства. Кращі землі належали англійцям, підтримувалося дворянське землеволодіння. Англійський уряд прагнув затримати розвиток тих галузей, які створювали конкуренцію для англійської промисловості. Торгівля з іншими країнами дозволялася лише через англійських купців. Колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошових багатств для Англії. Це призвело до війни за незалежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 р. було проголошено створення незалежної федеральної держави Сполучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржуазною революцією. Вона знищила маєтки феодального типу, "квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформувався фонд державних земель на Заході, що створило сприятливі умови для розвитку фермерських господарств. Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. Плантаційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.

На українських теренах у розвитку економіки краю та формуванні національного ринку велику роль відігравали торги та базари. Право влаштовувати їх надавалось містам, містечкам і селам спеціальними привілеями. Торги і базари проводилися раз або двічі на тиждень у визначені дні. Торги спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Поряд з великими ярмарками в містах і містечках на території України існували дрібні ярмарки, торги і базари. В 21 українському місті в 1665 р. відбулося 40 ярмарків, а в 50-х роках XVIII ст. лише на Лівобережжі ярмарки збиралися щорічно близько 350 разів, а базари - 8680. На Слобожанщині в середині XVIII ст. існувало близько 120 щорічних ярмарків, а наприкінці 70-х років - уже понад 200. Ярмарки були універсальними, торгували на них текстилем, галантерейними і господарськими товарами закордонного походження, залізним крамом, виробами ремесел і промислів, мануфактур, продуктами сільського господарства. Одночасно відбувалася спеціалізація ярмаркової торгівлі.

Дальше поглиблення  поділу праці між містом і селом, елементи спеціалізації в промисловості й частково землеробстві сприяли зміцненню економічних зв'язків між окремими господарськими районами України. Поступово утворився своєрідний торговельний ланцюг, що сполучав Лівобережжя, Слобожанщину, Правобережжя, Західну Україну. В описах ярмарків і торгів Гетьманщини згадувалися купці з усіх земель України. Б. Хмельницький своїм Універсалом у 1657 році наказав, щоб козацькі старшини "з людьми Львова, як з власними нашими, поводились і в усякій торгівлі купецтву не робили перешкоди".

Через розгалужену  систему ярмарків, торгів і базарів  товари розходилися по всій території  українських земель, незважаючи на різні перешкоди: державні кордони, економічну політику урядів, природні рубежі, митниці тощо. Торгівля не визнавала політичної розчленованості України, а це свідчило про економічну спільність українського населення.

Активізація товарно-грошових відносин викликала появу нових  і розвиток старих центрів торгівлі. Особливо багато торгових осередків  за доби пізнього феодалізму діяло на Лівобережжі. В цьому відношенні особливо виділялися Лохвиця, Ромни, Лубни, Прилуки, Гадяч, Переяслав, Чернігів, Козелець, Миргород, Батурин, Глухів, Хорол і Ніжин, у яких щорічно збиралося від трьох до п'яти великих ярмарків. На Слобожанщині найбільше ярмарків існувало в Харкові, Золочеві, Сумах.

Важливу роль у  розвитку торгівлі відігравали водні  шляхи Дніпром, Дністром, Тисою та іншими річками. У 1657 році у Києві  почав працювати річковий порт.

Таким чином, у XVI - XVIII ст. в Україні розвивалася внутрішня торгівля, головними формами якої були ярмарки, торги, базари, постійні торговельні заклади, між якими існував тісний економічний зв'язок. Вони стимулювали господарське піднесення, сприяли розвитку товарного виробництва та спеціалізації окремих районів, об'єднували в єдиний економічний організм села і міста, райони і землі України. Продовжувався процес формування національного ринку. В Лівобережній і Слобідській Україні законодавчо оформилося у стан українське купецтво.

У господарському розвитку українських земель значну роль відігравала зовнішня торгівля. Розвиток мануфактурного виробництва, міст та капіталістичних відносин спричинили зниження сільськогосподарського виробництва у країнах Західної Європи. Зокрема, Англія, Голландія стають величезним ринком збуту сільськогосподарської продукції, сировини-з України. У торгівлі України із Заходом основну роль відігравав найбільший на Балтійському морі порт Гданськ. Серед імпортованих товарів найбільше значення мали англійські, угорські, вроцлавські сукна, китайська, англійська і шльонська байка, золота, срібна і шовкова парча, шовк, гризет, тафта, венеціанський і флорентійський оксамит, золоті і срібні ґудзики, скрипки, саксонський фарфор, косметика, зброя, медикаменти, книги, мідь, географічні карти, сільськогосподарські знаряддя.

Значними масштабами і давніми традиціями характеризувалася  торгівля з Туреччиною і Кримом. У вивозі з Україні переважали продукти рослинництва і тваринництва, вироби ремесел, зброя. Купці з турецьких  і кримських земель привозили кумачі, папір, шовк, каву, сап'ян, ладан, бакалію, вина, волоські горіхи та цілий ряд інших товарів.

Поступово українці включалися в процес формування всеросійського ринку. Зростання попиту Росії на певні товари українського виробництва, викликало інтенсивний розвиток окремих галузей сільського господарства і промисловості на Україні, прискорювало спеціалізацію її господарських регіонів.

Формування  всеросійського ринку певною мірою  сприяло консолідації економічної  спільності на Україні, зумовлювало злиття окремих областей і утворення єдиного господарського організму. З розвитком економіки, поширенням та поглибленням внутрішніх ринків помітно зросла роль України в зовнішній торгівлі Російської держави. Але реалізація цієї політики на українських землях, що входили до складу Російської держави, була спрямована на перетворення російсько-української торгівлі в колоніальну, на зруйнування самостійного економічного розвитку України.

Таким чином, протягом другої половини XVII - XVIII ст. в Україні промислове виробництво набуло товарного характеру, формувався загальнонаціональний ринок. Негативно позначилася на розвитку торгівлі дискримінаційна політика Речі Посполитої і Російської монархії. Українська Козацька держава втратила самостійність у зовнішньоекономічних відносинах. Українські експорт та імпорт були зведені до мінімуму. Україна перестала бути самостійним членом міжнародної торгівлі.

В світовому  вимірі XVI — XVIII ст. — це період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 р. було створено генеральний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його становив приблизно 40 — 60 млн. фунтів стерлінгів на рік, або 4 — 6 млн. прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік — у середньому 20 млн. фунтів стерлінгів). Зв'язок між різними регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям.

Список використаної літератури

1. Барг М. Некоторые теоретико-методологические вопросы истории формирования мирового рынка в XVI – XVIII вв. // Экономическая история: Исследования, историография, полемика. – М., 1992.
2. Бродель Фернан. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. XVI – XVIII ст. – К., 1995.
3. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. Філіпенко, В. Вергун, І. Бураківський та ін. – К., 1996.
4. История Европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. – М., 1988.
5. Крандиевский С. Очерки по историографии экономической истории. – Харків, 1964.
6. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: Підручник. – К, 1999.
7. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія світу і України: Підручник. – Тернопіль, 1997.
8. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: УкраЇна і світ: Підручник. – К., 1995.
9. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних відносин: Підручник / За ред. А. Філіпенка. – К., 1992.
10. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. – К., 1996.
11. Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період. 1945-1997 рр. – К., 1998.
12. Политико-экономические проблемы всемирного хозяйства / Под ред. В. Седова. – М., 1988.
13. Сіденко В. Економічне трансформування у країнах Центральної та Східної Європи // Економіка України. – 1998. – №12. – С. 60-68.
14. Стельмах С., Пивовар С. Всесвітня історія (запитання і відповіді). – К., 1996.
15. Терещенко Ю. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI cт.: Навч. посіб. – К., 1995.
16. Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навч. посіб. / За ред. Б.Д. Лановика. – К., 1994.
17. Чайковський В. Економічна історія світу і України: Навч. посіб. – Тернопіль, 1997.
18. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций / Н.Полетаева, В.Голубович, Л. Пашкевич и др.; Под общ. ред. В Голубовича. – Минск, 1997.