Фома Аквінський

ВСТУП

 

В умовах повного панування феодального способу виробництва, церква теж стала великим феодалом. Погляди ідеологів з представників церкви змінились. Широкого розповсюдження набула схоластика. Вона менше всього займалась дослідженням природи і суспільства. Схоластики прагнули поставити науку в залежність релігії, робили висновки із догматів церкви у відповідності інтересам феодалів, туди ж і направити практичну діяльність людей.

Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами.

Особливістю економічної думки раннього канонізму було засудження торговельного прибутку і лихварського відсотку, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх, тому вимагали заборони великої торгівлі і лихварства.

Одним з найбільш видатних представників зрілої схоластики був чернець домініканcкого ордена Фома Аквінський, учень знаменитого середньовічного теолога, філософа і натураліста Альберта Великого (1193-1280). Як і його вчитель, Фома намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля.

При цьому останнє було перетворено їм таким чином, щоб воно не вступало в протиріччя з догматами творення світу і з вченням пробоголюдства Ісуса Христа. "Як і в Августина і Боеція, у Хомивища початок є саме буття "            [1, с. 123]. Під буттям Фома розуміє християнського Бога, що створив світ, як про те розповідається в «Старому завіті». Розрізняючи буття і сутність (існування і суєтність), Фома непротиставляє їх, а слідом за Аристотелем підкреслює їх рясний корінь.

Фома Аквінський залишив після себе низку фундаментальних праць, що мали вплив на виникнення неотомізму та неосхоластики і досі мають важливе теологічне та філософське значення.

Фома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Економічні погляди каноністів

 

Центральне місце у вченні каноністів займає положення про “справедливу ціну”, тобто ту яка забезпечувала еквівалентний і пропорційний обмін, рівновагу у суспільстві. “Справедлива ціна” не може містити прибутку. Державна власність вважалася ідеальною, а приватна – Божа кара за людські гріхи.

Розвиток канонізму поділяється на два періоди – ранній канонізм та пізній.

Ранні каноністи – представником був святий Августин – мали такі погляди:

1. Розумові і фізичні види праці рівноцінні і не повинні впливати на становище людини в суспільстві.
2. Праця людей створює багатство у вигляді матеріальних благ, включаючи золото і срібло. Нетрудове накопичення останніх («штучного багатства») є гріхом.
3. Обмін здійснюється за принципом пропорційності і є актом вільного волевиявлення людей.
4. Цінність товару повинна встановлюватися у відповідності з трудовими і матеріальними витратами в процесі його виробництва за принципом «справедливої ​​ціни».
5. Гроші є штучним винаходом людей і необхідним для полегшення і прискорення мінових операцій на ринку завдяки «внутрішньої цінності» монети.
6. Торговий прибуток і лихварський відсоток, що витягають із торгових і позичкових операцій, перетворюються на самоціль і тому повинні розцінюватися як небогоугодну грішні явища.

 В період пізнього Середньовіччя, коли посилилась соціальна диференціація суспільства, зросла чисельність міст та їх економічна могутність, розквітли ремесла, промисли, торгівля і лихварство, пізні каноністи розширили коло аргументів, які пояснювали економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Вони відійшли від авторитарності доказів, які опиралися на тексти святого писання, праці церковних теоретиків і морально-етичної характеристики економічних категорій. Пізнім каноністам властивий принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Фома Аквінський

 

2.1. Особливості поглядів Фоми Аквінського

 

Найвідомішим представником канонічної доктрини називають Фому Аквінського (1225 – 1274 рр). Його праця “Сума теології” стала свого роду енциклопедією католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом.

Двояка і компромісна позиція Фоми Аквінського прослідковується у трактуванні таких економічних категорій як багатство, власність, обмін, вартість (цінність), гроші, торговельний прибуток, процент.

Багатство – розглядалось ранніми каноністами як сукупність матеріальних благ, створених працею. Нагромадження золота і срібла вважалося штучним багатством, а отже грішним. Водночас, засуджуючи накопичення грошового багатства приватними особами, Аквінський визнавав необхідним утворення скарбів у держави та церкви, мотивуючи це необхідністю здійснення благодійної діяльності.

Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом, саме він встановив порядок, який дає змогу людям жити відповідно до певної станової ієрархії. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, Фома стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання належала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідними і нужденними. Держава ж повинна гарантувати недоторканість приватної власності, при тому, що “кожен повинен охороняти своє”.

Обмін сприймався у Стародавньому Світі і Середньовіччі як акт волевиявлення людей, результат якого був пропорційним і еквівалентним. Мислитель не відкидаючи цього принципу, наводить приклади, де обмін перетворюється в суб’єктивний процес, що забезпечує рівень здобутої корисності при нееквівалентному обміні речей. Згідно цього, “обмін порушується тоді, коли речі, дають користь одному за рахунок іншого”.

“Справедлива ціна” – категорія, яка каноністами замінялась категоріями “вартість”, “цінність”, “ринкова ціна”. Вона встановлювалася феодальною знаттю, закріплювалася на визначеній території. Її рівень визначався збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав “справедливою” не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар, виправдовуючи прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу. Один рівень добробуту: ціна повинна забезпечити реміснику, інший – церковнослужителю, третій – феодалу.

У ціні також мають враховуватись, на думку Ф. Аквінського, витрати на збереження, доставлення товарів, а також страховка на випадок можливих втрат товару.

Гроші, на думку A. Аквінського, виникають у результаті домовленості для зручності обміну. Він виражає свою прихильність до концепції грошей як номіналу, визнає, що хоч монети і мають “внутрішню цінність”, держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її “внутрішньої цінності” право встановлювати “номінальну вартість”.

Торговельний прибуток і лихварський процент, на думку мислителя, можуть присвоюватися купцем і лихварем, якщо прицьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, прибутки не повинні бути самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні, матеріальні витрати і навіть ризик.

 

2.2. Фома Аквінський - систематизатор середньовічної схоластики

 

Схола́стика (греч. σχολαστικός — учёный Scholia - школа) — систематична середньовічна філософія, сконцентрована навколо університеті і представляюча собою синтез християнського (католицького) богословія і логіки Аристотеля.

Розрізняючи слідом за Аристотелем актуальні й потенційні стани, Фома розглядає буття як перший з актуальних станів. У кожної справи, вважає Фома, стільки буття, скільки в ній актуальності. Відповідно він виділяє чотири рівні буттєвості речей залежно від ступеня їх актуальності, що виражається в тому, яким чином форма, тобто актуальний початок, реалізується в речах.

"На нижчому щаблі буття  форма, згідно Фомі, становить лише  зовнішню визначеність речі; сюди  відносяться неорганічні стихії  та мінерали "[ 1, с. 34]. На наступному щаблі форма постає як кінцева причина речі, якій внутрішньо притаманна доцільність, названа Аристотелем "рослинною душею ". Третій рівень - тварини, тут форма є діючою причиною, тому має в собі не тільки мету, але й початок діяльності, руху. На всіх трьох ступенях форма по-різному привходит в матерію, організовуючи і одушевлюючи її.

Нарешті, на четвертій сходинці форма постає вже не як організуючий принцип матерії, а сама по собі, незалежно від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, вища з створених сущих. "Не будучи пов'язана з матерією, людська розумна душа не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа носить у Фоми ім'я "самосущого" [3, с. 78]. На відміну від неї, почуттєві душі тварин не є самосущими, а тому вони і не мають специфічних для розумної душі дій, що здійснюються тільки самою душею, окремо від тіла мислення і воління; всі дії тварин, як і багато дій людини, здійснюються за допомогою тіла. Тому душі тварини гинуть разом з тілом, тоді як людська душа - безсмертна, вона є найблагороднішим у створеній природі.

Слідуючи Аристотелю, Фома розглядає розум як вищу серед людських здібностей, бачачи й у самій волі, перш за все, її розумне визначення, яким він вважає здатність розрізняти добро і зло. Як і Арістотель, "Фома бачить у волі практичний розум, тобто розум, спрямований на дію, а не на пізнання, який керує нашими вчинками, нашою життєвою поведінкою, а не теоретичною установкою, не спогляданням "[ 1, с. 111].

Вчення Фоми користувалися великим впливом у середні віки, римська церква офіційно визнала його. "Це вчення відроджується і в XX столітті під назвою неотомізму - одного з найбільш значних течій католицької філософії на Заході "[1, с. 68].

 

2.3. Теорія двох істин

 

За часів Томи Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою.

Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним.

Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». А тому філософія і є «служницею теології».

Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.

2.4. Докази існування Бога

 

Фома Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п‘ять доведень, які стали класичними в західноєвропейській теології:

Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог.

Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог.

Все у світі існує не випадково, а з необхідністю, ця необхідність — Бог.

Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог.

Проте деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити, не тому, що вони протирозумні і ірраціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.