Економічний зміст ренти та види ренти

Економічний зміст ренти  та види ренти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Модернізація економіки, що започаткована, виходячи з оцінки сучасних тенденцій і реальних можливостей, стане неможливою без запровадження науково обґрунтованої системи рентних відносин і приведення цієї важливої складової державної політики у відповідність до вимог ринку і сталого розвитку економіки. На основі рентних відносин, як встановлено дослідженнями, створюватимуться сприятливі умови для раціонального використання економічного капіталу, природних ресурсів, інноваційного потенціалу, більш вигідного вкладання коштів у різні види діяльності, й через одержання певної віддачі, для підтримки необхідного рівня соціально-економічного зростання. Це досягатиметься передусім завдяки раціональній організації виробництва, підвищення ефективності розподілу і перерозподілу рентних доходів, поліпшення використання інноваційних можливостей і адаптації галузей економіки до системи міжнародного поділу праці.

Природоресурсна та економічна рентна складова народногосподарського  прибутку за діючих фінансово-економічних  механізмів значного мірою втрачається  для держави. Суттєва частина доходу від експлуатації природних ресурсів і економічного потенціалу за сучасних умов не надходить у державний і місцеві бюджети. Передусім вона фактично привласнюється невиробничими суб'єктами підприємницької діяльності (різними посередницькими чи фінансовими структурами). Нерозвинутість економічного механізму формування та реалізації рентного доходу обертається у підсумку величезними цифрами бюджетних недооплат. За експертними оцінками РВПС України НАН України, приблизно 80% щорічних фінансових потоків, які формуються внаслідок використання її природно-ресурсного потенціалу України фактично не контролюються державою та обминають бюджети, не будучи охопленими відповідними платежами.

В цілому створена в Україні  система рентного регулювання у  сфері природокористування та екологічного оподаткування не забезпечили стійкого прогресу в мобілізації й акумуляції фінансових ресурсів, а також цільового спрямування коштів на здійснення природоохоронної діяльності. Вони виявилися малоефективними і як механізм стимулювання цієї діяльності. Сучасний механізм платежів і зборів за використання природних ресурсів, побудованих на рентній основі, не адекватно відбиває реальні екологічні втрати суспільства і не створює достатньої фінансової бази природоохоронної діяльності. Це негативно впливає на економіку, деформуючи процеси її структурної перебудови, оскільки учасники інвестиційної діяльності за таких економічних умов схильні вибирати енерго- та ресурсомісткі проекти. У зв'язку одним з найважливіших завдань рентної політики є вдосконалення механізмів та нормативної бази платності на основі об'єктивних рентних оцінок і забезпечення більш адекватного фінансування заходів щодо охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Це обумовлює актуальність дослідження теми.

Метою роботи є вивчення економічного змісту ренти та її видів.

Для досягнення мето в  роботі поставлено та вирішено наступні питання: 
розглянути суть ренти як економічної категорії;

визначити види ренти;

дослідити особливості  інституційних аспектів формування рентних відносин в Україні на сучасному етапі.

Робота складається  зі вступу, основної частини, висновків  та списку літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Рента як економічна категорія:  ретроспектива і сучасні погляди

 

Термін "рента" використовується у повсякденному житті досить широко, і в нього може вкладатися най­різноманітніше значення. Для усунення подальших непорозумінь слід зазначити, що для економіста рента — це ціна, що її сплачують за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорстко обмежена. Саме жорстка обмеженість ресурсів відрізняє ренту від усіх інших видів доходу.

Виплата, яку власники економічних  ресурсів одержують понад суми трансфертної винагороди, називається економічною  рентою.

 В більшості випадків реальні  виплати за використання факторів виробництва являються сукупністю трансфертної винагороди та економічної ренти.

 Співвідношення між трансфертною  винагородою та економічною рентою  не визначається однозначно, а  залежить від мобільності факторів  виробництва, тобто від їх здатності переміщуватися з одного місця застосування в інше.

 Різниця між тим, що власник  ресурсу одержує в даний час  і тим, що він може одержати, пропонуючи ресурс в іншому  місці, складає економічну ренту.

 Високий рівень ренти залежить  від двох факторів: а) власник ресурсу одержує дуже високу винагороду в даний час; б) власник ресурсу може одержувати низьку винагороду в іншому місці.[3, 334 c]

Рента (нім. Rente, фр. Rente, від лат. redo - повертаю, сплачую) - особливий вид стабільного доходу, отримуваного від капіталу, землі, майна, цінних паперів тощо, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Рента існує в різних формах. Так, землевласники отримують земельну ренту, основні форми якої - диференціальна, абсолютна, монопольна; власники корисних копалин - ренту за особливі умови їх використання; домовласники - за приміщення у престижних і вигідних районах міста та ін. [1, с. 195]. У процесі історичного розвитку рента стала сприйматися як стабільний нетрудовий дохід, який отримують від реалізації засобів виробництва з обмеженою пропозицією.

Першими зробили спробу пояснити механізм утворення земельної  ренти класики політичної економії В. Петі, А. Сміт, Д. Рікардо. В. Петі у  своїй книзі "Трактат про податки  та збори" пише, що землероб, який обробляє землю "... із збіжжя відрахує зерно, витрачене ним для сівби, а також усе те, яке він спожив і віддав іншим в обмін на одяг і для задоволення своїх потреб, то залишок хліба становить природну й справжню земельну ренту цього року; і середнє з семи років або, точніше, з того ряду років, протягом яких недороди чергуються з урожаєм, дасть у вигляді зернового хліба звичайну ренту" [2, с. 31]. Отже, земельну ренту він ототожнював з додатковою вартістю. Петі виділив такі групи рентотвірних чинників: рівень цін на сільськогосподарську продукцію; природну й економічну родючість землі; місце розташування земельної ділянки.

А. Сміт та Д. Рікардо намагалися пояснити механізм утворення земельної ренти, виходячи із законів розвитку товарного виробництва. Але їм вдалося науково обґрунтувати лише механізм утворення диференційованої земельної ренти. Щодо абсолютної земельної ренти, то механізм її утворення дещо виходить за межі товарних відносин і пов'язаний виключно з механізмом реалізації нетрудової приватної власності на землю. А тому пояснити її утворення виключно на основі товарних відносин вони не змогли.

А. Сміт у праці "Дослідження  про природу і причини багатства  народів" під земельною рентою пропонує розуміти дохід, який одержує землевласник із землі. Він виділяє ті ж рентотвірні чинники, що й В. Петі та стверджує, що величина ренти значною мірою залежить від вкладання праці та капіталу у землю.

Д. Рікардо у праці "Начала економічної теорії та оподаткування" стверджує, що рента становить ту частку "продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування первинними і незруйнованими силами ґрунту" [2, с. 32]. Ми ж не погоджуємося з таким твердженням, оскільки практика показує, що "сили ґрунту" постійно змінюються. Так, за умови ефективного вкладання у землю праці та капіталу вони покращуються, і навпаки, внаслідок не раціонального землекористування - погіршуються. Учений визнавав існування тільки диференціальної ренти І, оскільки стверджував, що величину земельної ренти визначають лише природна родючість та місце розташування земельної ділянки. Д. Рікардо наголошував на тому, що земельну ренту можна отримати тільки на кращих земельних ділянках, тоді як на гірших землях ренти взагалі немає.

Фізіократ А. Тюрго вважає землю та отриманий з неї чистий прибуток єдиним джерелом багатства нації, він стверджує, що "не існує і не може існувати іншого доходу, крім чистого прибутку землі" [3, с. 157]. Разом з тим, учений визнає існування диференціальної ренти ІІ, оскільки зазначає, що на її величину впливає вкладання у землю праці та капіталу.

К. Маркс також ґрунтовно  вивчав рентні відносини і поряд  з диференціальною рентою, зробив успішну спробу пояснити механізм утворення абсолютної ренти, використовуючи при цьому закон вартості. Він звернув увагу на те, що основною причиною утворення земельної ренти є монополія приватної власності на землю: "власність на землю сама створила ренту" [4, с. 768]. Але з погляду дії закону вартості абсолютна рента, на його розсуд, може утворюватися лише за умови, коли органічна будова капіталу в сільському господарстві нижча від середньогалузевої органічної будови промислового капіталу. Це твердження спричинило дискусію в 70-х роках ХХ ст., коли у високорозвинених індустріальних країнах органічна будова капіталу в сільському господарстві зрівнялась, а то й стала вищою від середньогалузевої будови промислового капіталу. Одні економісти вважали, що за цих умов абсолютна рента зникає при збереженні її причини, інші - що вона існує, оскільки існує монополія приватної власності на землю. А щодо органічної будови, то, за відповідного перерахунку, вона і надалі залишається нижчою, ніж у промисловості.

К. Маркс виділив такі рентотвірні чинники, як природна родючість  землі, місце розташування земельної  ділянки, рівень цін на сільськогосподарську продукцію та економічна родючість ґрунту, отже, виокремив диференціальну ренту І та диференціальну ренту ІІ.

Вагомий внесок у розвиток теорії земельної ренти зробив Йоганн Генріх Фон Тюнен та його послідовник Вільгельм Лаунхардт. Фон Тюнен у праці "Ізольована держава" стверджує, що визначальним чинником, який характеризує ренту, є місце розташування земельної ділянки. Родючість землі в ізольованій державі він вважає однаковою. Він упевнений, що чим дальше розташована земельна ділянка від ринку збуту, тим меншою буде земельна рента. Вільгельм Лаунхардт вивів "рентну функцію" [5, с 110], яка дає змогу обчислити величину ренти залежно від місця розташування земельної ділянки, яку він описує так:

R = у • (Р – Р0) - у • f • 2 , (1)

де: R - рента за 1 акр землі; у - урожай з 1 акра землі; Р - фіксована ринкова ціна продукції; Р₀ - витрати на виробництво продукції; f - транспортний тариф за одиницю відстані; г - відстань до ринку.

Чільне місце теорія земельної ренти посідає у  спадщині українського економіста М. Туган-Барановського. У своїй праці з політичної економії він пише, що тривалий час, коли людей на землі було мало, а землі вистачало всім, земля була доступною для всіх товаровиробників безплатно. Люди освоювали землю, обробляли її і всі затрати праці враховували до вартості виробленої продукції [6, с. 194-197]. Але згодом, коли людей стало більше, і зростала потреба у виробництві сільськогосподарської продукції, земля ставала дефіцитом, який потрібно розподіляти серед виробників цієї продукції. Розпочинаються конфлікти економічних інтересів, що ведуть до виникнення трудового права на землю, яке є основою земельної ренти. Ренту М. Туган-Барановський розглядав як "нетрудовий дохід, який випливає з користування стійкими корисними властивостями землі".

Незважаючи на те, що питання  земельної ренти розглянуто у  багатьох працях, досі воно залишається  недостатньо вирішеним та полемічним. Над вирішенням цього питання  працюють такі сучасні вітчизняні науковці, як І. Малий, В. Кушнір, І. Михасюк, А. Третяк, С. Будаговська, О. Кілієвич, С. Кручок, С. Мочерний та інші.

С. Кручок стверджує, що "земельна рента являє собою дохід землевласника, в якому реалізується власність на землю" [7, с. 54]. Він виділяє абсолютну та диференціальну ренту і зазначає, що земельна рента є сумою цих двох видів ренти. Визначальними рентотвірними чинниками С. Кручок вважає: ціни на сільськогосподарську продукцію; природну та економічну родючість ґрунту; місце розташування земельної ділянки; інтенсифікацію виробництва.

І. Малий вважає основним джерелом утворення ренти приватну власність на землю і стверджує, що саме лише володіння землею гарантує її власнику "дожиттєвий дохід" [5, с. 105]. З таким твердженням не можна не погодитися, оскільки приватна власність обмежує вільний доступ сільськогосподарських виробників до землі, яка є основним засобом виробництва цієї продукції. Цей доступ може відкритися лише в тому випадку, коли землевласник за певну плату, в основі якої лежить земельна рента, дасть дозвіл на її використання.

Цих поглядів дотримується С. Мочерний, який стверджує, що земельна рента є "формою економічної реалізації власності на землю" та дає, на наш погляд, найповніше трактування цієї категорії. Він вважає, що земельна рента означає "відносини економічної власності між власниками землі, суб'єктами господарювання та найманими працівниками з приводу самого процесу праці та привласнення його результатів у різних сферах суспільного відтворення" [8, с. 430]. С. Мочерений виділяє три форми ренти, а саме: диференціальну, абсолютну та монопольну. Диференціальну він поділяє на диференціальну ренту І та диференціальну ренту ІІ. Причиною виникнення диференціальної ренти І, на його думку, є природна родючість та місце розташування земельної ділянки. Диференціальна рента ІІ, стверджує С. Мочерений, утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто економічної родючості ґрунту. Причиною виникнення абсолютної ренти він вважає монополію приватної власності на землю. Монопольна рента, за словами ученого, виникає на землях, розміщених в особливих ґрунтово-кліматичних зонах, які придатні для вирощування екзотичних фруктів.

Заслуговує на увагу  визначення ренти, яке дає І. Михасюк. За його словами "рента, як економічне явище - це постійно отримувана частка доходу з капіталу, майна чи землі, що не залежить від підприємницької діяльності власника. Земельна рента є однією з форм розподілу створеного національного доходу" [9, с. 138]. Важливим чинником, що визначає величину земельної ренти учений вважає місце розташування земельної ділянки. Стверджує, що близькість до центру міста і рідкісність землі та будівель, що на ній розміщені, формує монопольну земельну ренту.