Управлінські рішення

Прийняття правильних рішень –  це сфера управлінського мистецтва.  Здатність і уміння робити це розвивається з досвідом,  придбаним керівником протягом усього життя.  Сукупність знання і уміння формують компетентність будь-якого керівника і залежно від рівня останнього вказують на рівень ефективності його роботи.  Особи,  які приймають рішення,  є суб’єктами управлінського рішення, а – це менеджери різних рівнів (державного, регіонального та внутрішньо-організаційного) і групи працівників, що мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

Також можна говорити про  індивідуальні та групові рішення.  Індивідуальним рішенням притаманний  вищий рівень творчості,  їх приймають  швидше,  оскільки вони не потребують узгоджень.  Але вони найчастіше виявляються помилковими,  ризикованішими,  що пов’язано зі складністю та непередбачуваністю зовнішнього середовища. Саме тому сьогодні віддають перевагу груповим рішенням. У групи залучають фахівців у тих сферах, які стосуються проблеми, що виникла в організації. Групова робота забезпечує різнобічне дослідження проблеми, підвищує мотивацію та відповідальність кожного,  знижує процент помилок,  забезпечує багатоваріантність розробок. Результати групової роботи переважно краще сприймаються працівниками,  ніж індивідуальні рішення,  оскільки відображають думку колективу. Водночас групові рішення мають і недоліки – більші затрати часу через необхідність узгодження різних точок зору на проблему та відсутність чіткої відповідальності під час прийняття остаточного рішення.  Отже,  суб’єкти прийняття управлінських рішень повинні добре знати переваги та недоліки різних методів прийняття рішень,  уміти комбінувати їх,  виділяти типові управлінські завдання і застосовувати під час їх виконання структуровані методи прийняття рішень,  а також збагачувати арсенал методів власними розробками.

Особливості оцінки ефективності управлінських рішень

Поняття ефективності управлінських  рішень деякою мірою збігається з  поняттям ефективності виробничої діяльності організації. Проте не можна ігнорувати той факт, що управління виробництвом має свої специфічні характеристики ефективності, які виражаються певним набором показників і мають кількісний вираз. Крім того, ефективність управління виявляється в ефективності виробництва, складає частину ефективності виробництва.

На ефективність ухвалення  рішень менеджером впливає ряд чинників: потенціал співробітника, його здатність  виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти персоналу  й колективу в цілому; культура організації. Усі ці чинники діють  спільно, в інтеграційній єдності.

Ефективність управління – один з основних показників вдосконалення  управління, що визначається зіставленням результатів управління та ресурсів, витрачених на їхнє досягнення. Оцінити  ефективність управління, на перший погляд, можна шляхом порівняння отриманого прибутку та витрат на управління. Але  такий підхід є спрощеним і  не дає точних результатів, оскільки метою дії, що управляє, не завжди є  прибуток. Крім того, оцінка ефективності за отриманим прибутком приховує роль управління в досягненні кінцевого  результату. Результат управління може бути не тільки економічним, але й  соціальним, соціально-економічним, прибуток же зазвичай виступає як опосередкований  результат. Складність також виникає  в тому, що витрати на управління не завжди можна достатньо чітко  виділити.

Поняття «Ефективність рішень»  можна розглядати як ефективність розробки рішення й ефективність реалізації управлінських рішень, що відповідає двом стадіям процесу ухвалення  управлінських рішень. На кожному  з них можуть використовуватися  свої підходи до оцінки й показники  ефективності.

Ефективність у загальному вигляді – будь-яка результативність (виробництва, управління, праці). В  економічній теорії  розрізняють два види ефективності: економічну й соціальну. Економічна ефективність характеризується відношенням отриманого результату до витрат.

Соціальна ефективність виражає  ступінь задоволення попиту населення (споживачів, замовників) на товари, послуги.

Зазвичай ефективність оцінюється на якісному рівні й виражається  динамікою об'ємних і якісних  показників: виробництва продукції, товарообігу, витрат виробництва й обігу, прибули та інших, що відображають результати діяльності колективу підприємства в цілому. При цьому, зазвичай, не виділяється ефективність поетапна (розробки й реалізації рішень).

При всіх труднощах оцінки ефективності управлінської праці  теоретично-методологічні та методичні  прийоми оцінки ефективності окремих  заходів розроблені більш розгорнуто ніж управління в цілому. Так, відомі методи оцінки ефективності впровадження нової техніки, автоматизованих  систем управління,  тощо.

Дотепер для характеристики економічної ефективності управління на державному рівні серед інших використовувався загальний показник – національний дохід (знов створена вартість) за конкретний період часу, на рівні галузі – показник продуктивності праці, на рівні підприємства – прибуток.

Для оцінки економічної ефективності управління в широкому сенсі використовуються загальні показники.

Правомірною є й оцінка ефективності виконання окремих  управлінських функцій: планування, організації, мотивації, контролю (робота окремих підрозділів апарату  управління). Для цього використовується також комплекс показників, що відображають специфіку діяльності за кожною управлінською  функцією. Так, наприклад, за функцією планування оцінюється ступінь досягнення поставлених цілей (планових завдань); за функцією організації – оснащеність  підприємства сучасним технологічним  устаткуванням, текучість кадрів; за функцією мотивації – використані  методи впливу на колектив (заохочення, покарання, їхні співвідношення); за функцією контролю – кількість порушень трудової, технологічної дисципліни, тощо.

Оцінка ефективності управління може здійснюватися за різні календарні відрізки часу (місяць, квартал, рік). Динаміка цих показників, а також зіставлення  з аналогічними даними однорідних підприємств, що працюють у подібних природно-географічних і економічних умовах, дозволяють зробити висновок про ефективність роботи апарату управління.

Викладений підхід до оцінки ефективності правомірний як для  характеристики результативності роботи апарату управління в цілому, так  і для оцінки конкретних рішень. У першому випадку ефективність відображає результативність процесу  управління, який виявляється через  сукупність ухвалених і реалізованих рішень, у минулому періоді. У другому випадку викладена методологія оцінки цілком прийнятна для оцінки окремих управлінських рішень. За даною схемою, наприклад, може здійснюватися оцінка ефективності стратегічних рішень. За тактичними рішеннями оцінка ефективності можлива не в такому глобальному варіанті, а при деякому спрощенні розрахунку.

Заслуговує на увагу й  інший підхід до оцінки ефективності управлінських рішень, орієнтований на використання об'ємних показників та питомих якісних показників. Розглянемо його стосовно маркетингової діяльності торгової організації. Заздалегідь  відзначимо початкові положення  методологічного характеру.

По-перше, результативність маркетингу виявляється через ефективність комерційних рішень, прийнятих за матеріалами проведених заходів  щодо вивчення попиту. Під ефективністю заходів (проведених у рамках ухваленого рішення) мають на увазі порівняння витрат на їхню організацію й проведення, а також  отриманих результатів.

По-друге, правомірно при  оцінці використовувати поняття  сукупний економічний ефект, оскільки в досягнутих результатах міститься  частка праці працівників різних спеціальностей (товарознавців, продавців, тощо). Разом із сукупним можливе  обчислення економічного ефекту, який може бути віднесений до діяльності тільки маркетингової служби (наприклад, при  оцінці ефективності розроблених прогнозів  попиту товарообігу).

По-третє, господарські організації, що діють на ринку, орієнтовані, з  одного боку, на реалізацію місії щодо задоволення попиту споживачів, з  іншого – на підвищення економічних  показників своєї діяльності. Тому, оцінка ефективності рішень включає  розрахунок соціальної й економічної  ефективності.

По-четверте, точний розрахунок ефективності рішень вимагає строгого обліку доходів і витрат за окремими товарними групами, що дуже незручно. Тому рекомендується використання так  званих, питомих показників – прибуток на 1 млн. грн. товарообігу й витрачання обігу на 1 млн. товарних запасів (або  на 1 тис. гривень товарообігу витрат).

Ефект комерційних рішень у найбільш загальному вигляді й  перш за все кількісно виражається  в прирості обсягу товарообігу, прискоренні  товарної  оборотності та в зменшенні обсягу товарних запасів.

Кінцевий економічний  результат виявляється в збільшенні доходів організації або підприємства (на суму реалізованого накладення) та в зменшенні витрат.

Розрахунок економічної  ефективності рішень, результатом яких виявилося збільшення товарообігу, а, отже, доходів і прибутку, проводиться  на підставі матеріалів оперативного обліку й бухгалтерських даних організації  за останній звітний період.

Економічна ефективність заходів щодо вивчення попиту, результатом  яких виявилося зниження товарних запасів, характеризується скороченням витрат оборотності на залишок товарів, що, впливає на обсяг отриманого прибутку.

Економічна ефективність заходів щодо вивчення попиту відбивається також на прискоренні оборотності  товарів.

 

Висновок:

 

Таким чином, ефективність управлінських рішень залежить не лише від їх оптимальності, але й від форми доведення до виконавців (оформлення рішень та особистих якостей керівників і підлеглих). Організація виконання прийнятих керівництвом підприємства рішень є специфічною діяльністю менеджерів. Вона передбачає,що менеджери повинні тримати в полі зору всі рішення, знаходити способи впливу на них і керувати ними.

Розглянуті підходи розкривають  окремі аспекти оцінки ефективності управлінських рішень, проте вирішення  всієї проблеми вимагає подальшого проведення наукових досліджень в області  ефективності управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Білоус О.Г. Менеджмент:  конкурентноздатність і ефективність:  навч.  посіб. /  О.Г.  Білоус, І.Г.  Панченко. – К.:  Б.В., 1992.
2. Горбатенко В.П.  Політичне прогнозування:  навч.  посіб. / В.П. Горбатенко,  І.О. Бутовська – К.:  Видавництво МАУП, 2005. – 152 с.
3. Єрескова Т.  Соціологічне забезпечення прийняття управлінських рішень як чинник ефективності в діяльності в системі державного управління // Методологія,  теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Вип. 15. – Донецьк, 2009.
4. Сарторі Дж.  Теорія ухвалення рішень за демократії:  навч.  посіб. /  Дж.  Сарторі. Демократія:  Антологія /  Упоряд.  О. Проценко. – К.:  Видавництво Смолоскип, 2005. – XXVIII + 1108 с. – («Політичні цінності». – Вип. 1).
5. Райзберг Б.А. Курс экономики. 5-е издание. – М: Инфра-М, 2008. – 672 с.