Прискорення обороту виробничих ресурсів як важлива умова формування інтенсивного типу розвитку

ВП = (Фос · Кос + Фоб · Коб + АОП · Каоп) · Кп,

де  Кос, Коб і Каоп — коефіцієнти  обороту відповідно основних, оборотних  фондів і авансованого фонду оплати праці; Кп — коефіцієнт прибутковості.  
Аналіз даної залежності дозволяє зробити висновок, що ресурсовіддача зростатиме, за інших однакових умов, прямо пропорційно швидкості обороту сукупних авансованих ресурсів. Таке зростання, в свою чергу, є свідченням формування інтенсивного типу розвитку підприємств. Проте слід пам’ятати, що витрати виробництва, а отже, і валовий продукт залежать не лише від швидкості обороту ресурсів, а й від їх величини на одиницю площі. Тому при пошуку резервів збільшення виробництва продукції необхідно враховувати і ресурсозабезпеченість підприємств, а також інтенсивність використання земельних ресурсів. 
Для визначення приросту продукції, який одержують підприємства завдяки підвищенню швидкості обороту ресурсів, потрібно за сукупністю підприємств (регіонів) побудувати дві кореляційні моделі. Одна з них — ресурсна кореляційна модель, що використовується для визначення виробничої потужності підприємств. Якщо при будівництві цієї моделі результативний показник і ресурси обчислити на гектар угідь, створюється можливість визначити нормативний обсяг виробництва валової продукції на цю площу  за кожним з підприємств. Відношенням цього показника до середнього за сукупністю підприємств обсягу виробництва продукції на гектар угідь обчислюють індекс виробничої потужності (Pj), який коливається навколо одиниці і вказує, наскільки виробнича потужність цього підприємства в розрахунку на одиницю площі відрізняється від виробничої потужності інших підприємств. 
Для того щоб врахувати вплив швидкості обороту ресурсів на обсяг виробництва продукції, будується друга кореляційна модель інтенсивності використання виробничих ресурсів, в якій результативним показником (у) береться вихід продукції з гектара угідь. Фактори цієї моделі: х1— індекс виробничої потужності підприємства; х2 — матеріальні витрати й амортизаційні відрахування на 1 га угідь, що відбивають швидкість обороту авансованих виробничих фондів;х3 — фактичний фонд оплати праці, який відображає швидкість обороту авансованого фонду оплати праці; х4 — інтегральний показник інтенсивності використання землі. 
Якщо за допомогою першої ресурсної кореляційної моделі визначається, скільки підприємства повинні виробляти продукції з одиниці площі за наявної кількості авансованих ресурсів і середньої за досліджуваною сукупністю швидкості їх обороту, то за допомогою кореляційної моделі інтенсивності — скільки підприємство може виробити продукції з тієї самої площі за того самого розміру ресурсів, але за різної швидкості їх обороту. 
Якщо в кореляційну модель інтенсивності використання виробничих ресурсів підставити фактичні по підприємству значення факторів, можна визначити нормативний вихід продукції  . Інтегральний відносний показник інтенсивності використання ресурсів Ij визначається діленням  на середній за сукупністю вихід валової продукції з гектара угідь. Щоб встановити роль кожного фактора у формуванні показника Ij, можна скористатися розгорнутою формулою: 
  
де Ек — коефіцієнт еластичності при k-му факторі. Він визначається за формулою: 
  
де   — середнє за сукупністю значення k-го фактора в розрахунку на 1 га угідь; Е0 =  ; аk — коефіцієнт регресії кореляційної моделі інтенсивності при k-му факторі; а0 — вільний член цієї моделі. 
Підприємства формують інтенсивний тип розвитку в тому разі, коли Ij : Рj > 1. При зворотному співвідношенні цих показників фактичне виробництво валової продукції з одиниці площі Уфj буде меншим за нормативне, розраховане за ресурсною моделлю потужності  що свідчить про екстенсивний тип розвитку. 
Для того щоб визначити той ефект, який одержують підприємства завдяки підвищенню швидкості обороту ресурсів, можна скористатися такою методикою. У загальному вигляді розмір цього ефекту (додатковий обсяг виробництва валової продукції) можна визначити так:  
±  Eі=  .  
Залежно від співвідношення фактичного обсягу виробництва продукції уф і нормативного її обсягу, визначеного за допомогою розглянутих кореляційних моделей, можливі три варіанти такого розрахунку. 
Перший варіант. За умови, що   , Еі можна розчленувати на дві частини і зобразити так: 
     
При цьому уф —   являє собою реально одержаний підприємством додатковий ефект  — потенційний ефект інтенсивності DЕn, який можуть одержати підприємства за умови досягнення середнього рівня використання факторів інтенсивності. 
Другий варіант. За умови, що  зберігає свій економічний зміст і повністю є результатом вищої швидкості обороту виробничих ресурсів, а   являє собою додатковий ефект DЕq, який одержують підприємства завдяки ефективнішому використанню факторів порівняно із середнім рівнем їх використання за сукупністю. За такої економічної ситуації досягається найвищій рівень ефективності використання ресурсів і забезпечується інтенсивний тип розвитку підприємства.  
Третій варіант. Якщо   різниця між   і   вказує на величину реальних втрат, які несуть підприємства від низького рівня інтенсивності використання виробничих ресурсів. За таких умов підприємству притаманний екстенсивний тип розвитку в його найгіршому варіанті. 
20.5. Розподіл валового продукту і його вплив 
на формування інтенсивного типу розвитку 
аграрних підприємств 
Розподіл є важливим знаряддям впливу на процес виробництва в його наступних циклах. Це зумовлено тим, що залежно від пропорцій розподілу валового продукту на його складові частини залежить можливість простого і розширеного відтворення, його темпи та якісні зміни в основоположних факторах виробництва. Щоб переконатися в цьому, необхідно знати сучасний механізм розподілу валового продукту й оцінити його складові елементи (рис. 20.4). 
 
Рис. 20.4. Розподіл валового продукту аграрних підприємств 
* У 2002 р. це — відрахування на соціальні заходи в складі фіксованого сільськогосподарського податку. 
У вартісній формі реалізована частина валового продукту оцінюється за поточними цінами реалізації, а нереалізована, призначена для виробничого споживання самим підприємством — за собівартістю її виробництва. Оцінений у такий спосіб валовий продукт розпадається на дві частини — фонд відшкодування і чисту продукцію. 
Фонд відшкодування представлений вартістю спожитих у процесі виробництва знарядь праці і предметів праці, що набувають форму поточних витрат — амортизації і матеріальних витрат, які включаються в собівартість продукції. Щоб здійснити  
наступний цикл відтворення, підприємство повинне відшкодувати спожиті засоби виробництва за рахунок натуральної частини валового продукту (корми, насіння, садивний матеріал тощо) і за рахунок його грошової частини (виручки від реалізації продукції за різними каналами) придбати замість спожитих паливно-мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати, замінити вибулу з процесу виробництва техніку тощо. Таким чином, фонд відшкодування є джерелом простого відтворення засобів виробництва. 
Чиста продукція є джерелом простого відтворення робочої сили і розширеного відтворення цього ресурсу та інших факторів виробничого процесу. Проте не вся чиста продукція може бути використана на зазначені цілі. Певна її частина спрямовується на виплату платежів у бюджет і на повернення довгострокового кредиту. 
Якщо від чистої продукції підприємства відняти платежі в бюджет і виплачені суми банку на погашення довгострокового кредиту, то одержимо госпрозрахункову чисту продукцію, що залишається в розпорядженні підприємства. Вона поділяється на три фонди: споживання, нагромадження і резервний фонд. Пропорції розподілу госпрозрахункової чистої продукції на згадані фонди мають принципове значення для формування інтенсивного типу розвитку, подальшого прискорення темпів розширеного відтворення. 
Фонд споживання формується протягом поточного року в результаті виплати працівникам заробітної плати (основної і додаткової) згідно з їх посадовими окладами (керівникам, спеціалістам, службовцям), відповідно до виконаного обсягу робіт (працівникам на механізованих і кінно-ручних роботах, у будівництві, інших видах діяльності) та одержаної продукції (ряду категорій працівників тваринництва). Виплачену працівникам заробітну плату протягом року можна назвати базовим фондом оплати праці підприємства. Із закінченням господарського року підприємство завершує розподіл чистої продукції на свій розсуд, вирішуючи при цьому існуюче протиріччя між сьогоднішніми інтересами власників підприємства і працівників та інтересами виробництва в майбутньому періоді, які трансформуються в кінцевому підсумку в інтереси трудового колективу в даний період та власників підприємства. 
Якщо уявити, що підприємство, крім виплаченого базового фонду оплати праці, більше не здійснює ніяких доплат працівникам за результатами господарської діяльності, не створює дивідендний фонд, то в такому разі лише згаданий фонд оплати праці складав би фонд споживання. Але за таких умов обмежуватимуться матеріальні інтереси працівників, знижуватиметься їх заінтересованість у досягненні кращих результатів виробництва. Щоб цього не сталося, підприємство доплачує до базового фонду оплати праці у вигляді дивідендів на індивідуальні паї членів трудового колективу і на їх особисті вклади в майно господарства, здійснює доплату на кожну гривню одержаної протягом року заробітної плати, виплачує дивіденди на випущені підприємством акції для членів трудового колективу тощо. 
Водночас підприємство може здійснювати інші грошові виплати і заохочення, наприклад такі, як одноразова матеріальна допомога ветеранам праці та іншим членам трудового колективу; доплати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам; оплата вартості путівок на лікування і відпочинок працівників підприємства; оплата додатково наданих відпусток, у тому числі жінкам, які виховують дітей; кошти, спрямовані на придбання акцій для працівників трудового колективу тощо. В сукупності базовий фонд оплати праці разом з розглянутими доплатами і заохоченнями становить фонд споживання підприємства. 
Теоретично можна уявити, що підприємство всю одержану чисту продукцію спрямовує у фонд споживання. В такому разі, задовольнивши максимально можливою мірою матеріальні інтереси власників і працівників сьогодні, втрачається можливість задоволення цих інтересів завтра, оскільки підприємство не в змозі буде здійснювати розширене відтворення, проводити реконструкцію і модернізацію своєї матеріально-технічної бази. Тому завдання полягає в тому, щоб не підриваючи матеріальні інтереси власників і членів трудового колективу сьогодні, створити необхідні умови для нарощування масштабів виробництва і підвищення його ефективності в перспективі. Вирішується ця проблема використанням частини чистої продукції на поповнення основних і оборотних фондів, придбання акцій інших підприємств і державних цінних паперів. Згадана інвестиційна діяльність, здійснювана протягом поточного року за рахунок власних коштів, з економічної точки зору спрямована на формування фонду нагромадження підприємства. Величина цього фонду залежить від суми прибутку, що одержує підприємство, а також від його потреб у поповненні ресурсів, переозброєнні виробництва і, зрештою, від можливостей придбання цих ресурсів на внутрішньому і зовнішньому ринках. 
Частину прибутку підприємство може спрямовувати в резервний фонд. У наступні роки цей фонд поповнюється за рахунок згаданого джерела, а може і зменшуватися, якщо підприємству потрібні значні кошти для інвестиційної діяльності або для інших цілей, пов’язаних з виробничою діяльністю (для використання коштів даного фонду на виплату заробітної плати в неурожайний рік) чи із соціальною діяльністю. Слід пам’ятати, що господарські товариства, як нам уже відомо, зобов’язані створювати резервний фонд у розмірі не менше 25 % статутного фонду. 
Як бачимо, пропорції в розподілі чистої продукції безпосередньо впливають на відтворювальний процес і його характер. Якщо підприємство використовує одержаний прибуток для своєчасного переозброєння виробництва, застосування найновіших досягнень науково-технічного прогресу, воно цим самим створює необхідні умови для формування інтенсивного типу розвитку. В разі, коли є необхідність збільшити суму авансованих засобів для досягнення оптимального рівня забезпеченості ресурсами, створюються умови для інтенсивно-екстенсивного типу розвитку підприємства. 
Для кількісного та якісного аналізу й оцінки фактичного стану підприємства, що пов’язаний з розподілом чистої продукції, використовують низку показників. 
1. Норма пропорціональності як процентне співвідношення між фондами нагромадження, споживання і резервним фондом у структурі госпрозрахункової чистої продукції. В підприємствах, в яких частка фонду нагромадження і резервного фонду незначна, створюються несприятливі умови для інвестування в перспективі, що може мати вкрай негативні наслідки, якщо така тенденція в розподілі госпрозрахункової чистої продукції збережеться в найближчі роки. 
2. Норма нагромадження як відношення суми фонду нагромадження і резервного фонду до чистого прибутку підприємства.  
З підвищенням цього показника у підприємств виникає можливість розширювати, за інших однакових умов, свою інвестиційну діяльність у перспективі і тим самим досягти вищих кінцевих результатів виробництва. Враховуючи, що для аграрних підприємств важливо не лише забезпечувати високий рівень цього показника, а й мати значний абсолютний розмір таких коштів, з метою поглибленого аналізу й оцінки прийнятих пропорцій розподілу чистої продукції доцільно визначати показник суми фонду нагромадження і резервного фонду на гектар сільськогосподарських угідь. У гіршому становищі знаходяться ті підприємства, в яких цей показник менший. 
3. Коефіцієнт розширення виробничих фондів підприємства визначається відношенням прибутку, спрямованого на їх поповнення, до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів. Аналіз можна поглибити, якщо розрахунок вести окремо за названими видами фондів. 
Ми вже зазначали, що на відтворювальний процес безпосередньо впливають пропорції розподілу чистої продукції. Водночас потрібно пам’ятати, що на темпи розширеного відтворення ще в більшій мірі впливає її відтворювальна спроможність. Кількісно таку спроможність можна визначити за обома складовими цього ефекту, розрахувавши наступних два показники:

• коефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку як частка від ділення індексу приведеного до одиниці земельної площі прибутку на індекс цін на матеріально-технічні ресурси, що купуються аграрними підприємствами для подальшого виробничого споживання;
• коефіцієнт відтворювальної спроможності фонду оплати праці як частка від ділення індексу річного фонду оплати праці одного працівника на індекс споживчих цін (індекс інфляції).

За умови, що дані коефіцієнти більше одиниці, відтворювальна спроможність чистої продукції зростає за обома  її складовими. Якщо ж вони дорівнюють одиниці, то відтворювальна спроможність залишається незмінною, а коли менше  одиниці — вона знижується, що призводить до погіршення фінансово-економічного стану підприємства, а також до зниження купівельної спроможності сільського населення.