Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

1. мати загальні риси, що кореспондуються з національною економікою в цілому;
2. мати загальні риси, що кореспондуються з аналогічними регіональними системами;
3. бути наділеною специфічними особливостями, які визначають природну диференціацію умов господарської діяльності на території країни.

Очевидно, регіональні економічні системи, які відповідають цим загальним передумовам, формуються відповідно до закону поділу суспільної праці.

У перехідний до ринку період виникають відповідні модифікації і в методології дослідження регіональної економіки. Насамперед змінюються підходи до формування регіональних факторів розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації господарства на перше місце виходить створення сприятливих умов для життя та соціального забезпечення населення регіонів. Конкретизація факторів виступає у формі інтересів регіонів, доступних для регіонального управління, якими є:

• відповідність рівня та способу життя населення, його окремих прошарків та груп світовим стандартам;
• наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних засобів регулювання економіки;
• існування можливостей для використання трудових (виробничих, інтелектуальних) потенцій населення, тобто місць застосування праці;
• функціонування інфраструктури забезпечених внутрі- та міжрегіональних зв'язків (господарських, соціальних, інших);

•стабільність суспільно-політичної та національно-етнічної системи.

У дослідженнях регіональної економіки використовується цілий комплекс наукових методів, найголовнішими з яких є:

балансовий — складання галузевих і регіональних балансів дозволяє вибрати правильне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації, галузями, які доповнюють територіальний комплекс, тобто ті галузі, що забезпечують як потреби провідних галузей, так і потреби населення, і галузями сфери послуг.

Баланси необхідні для розробки раціональних міжрегіональних і внутрірегіональних зв'язків. Обґрунтування для розміщення нового підприємства (вибір регіону для будівництва підприємства, розрахунки забезпеченості його сировиною, паливом, енергією, водою, трудовими й іншими ресурсами) складає зміст балансового методу.

Складання галузевих і регіональних балансів дозволяє встановити рівень комплексного розвитку регіону, наявність в його розвитку диспропорцій;

картографічний метод. Карта в РЕ — джерело збагачення інформацією з розміщення продуктивних сил і економіці регіонів. Вона дозволяє наочно відтворити особливості територіальної організації господарства регіону. Завдяки використанню карт, картосхем, картограм, картодіаграм свідомо сприймаються і запам'ятовуються не лише особливості розміщення, а й статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку галузей і регіонів;

системний аналіз — метод наукового дослідження, при якому комплексне вивчення структури господарства і внутрішніх взаємозв'язків доповнюється вивченням їх взаємодії. Остаточні висновки робляться на основі співставлення прямих і зворотних зв'язків. Системний аналіз — це всебічний аналіз, що використовує принцип поетапності, починаючи з постановки цілі, визначення завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічного вивчення особливостей оптимального варіанта розміщення виробництва. При цьому критерієм оптимальності є ефективність, тобто найбільше задоволення потреб населення.

РЕ широко спирається на систему техніко-економічних показників. Вона застосовує різні методи розрахунків економічної ефективності регіонального розвитку продуктивних сил. Тому виникає необхідність у розробці й застосуванні економіко-математичних методів і моделей. Найчастіше застосовуються два види економіко-математичних моделей — структурні (балансові) й оптимізаційні.

Можна виокремити такі основні напрями економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів:

•моделювання територіальних пропорцій розвитку економіки;

• моделювання розміщення за галузями господарства;
• моделювання формування господарських комплексів регіонів.

Використання економіко-математичних моделей і сучасних ЕОМ дозволяє з мінімальними затратами праці й часу обробляти величезні масиви вихідних даних, обирати оптимальні рішення відповідно до поставленої мети. При цьому слід мати на увазі, що отримані на ЕОМ результати потребують подальшого осмислення й вивчення.

Не дивлячись на все більш поглиблену розробку математичного апарату, поки що не можуть бути враховані більшість довготривалих наслідків, які виникнуть у господарстві у випадку прийняття того чи іншого варіанта розміщення підприємства чи при визначенні напряму розвитку регіональних комплексів. Крім того, виникають складнощі при кількісній оцінці цілої низки важливих принципів і факторів, які впливають на розміщення продуктивних сил, таких, наприклад, як стримування зростання великих міст, створення умов для НТП і т.д. У регіональній економіці широко використовуються статистичні методи (обрахування індексів, кореляційний аналіз та ін.). Застосовуються також й інші методи, наприклад, вибіркового вивчення, генералізації. Всі наукові методи тісно між собою взаємопов'язані й доповнюють один одного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Агропромислове виробництво України (1990–1997). – К.: ІАЕ УААН, 1997. – 436 с.
2. Алаев А.Б. Соціально-економічна географія: Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
3. Алампиієв П.М. «Економічне районування СССР. – М.: Госпланиздат», 1959. – 262 с.
4. Алимов А.Н. Промислові сили: проблеми розвитку и розміщення. – М.: Економіка, 1981. – 288 с.
5. Аналіз і прогнозований розвиток економіки регіону / Н.Д. Прокопенко, Ф.Я. Поклонский / Отв. ред. Н.Г. Чумаченко. – К.: Наук. думка, 1991. – 226 с.
6. Аналіз тенденцій розвитку регіонів Росії в 1992–1995 рр. / Програма Європейської Ради Тасіс. – М., 1996.
7. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224 с.