Введення в курс “Основи економічної теорії”

 

У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7. Буагiльбер  перенесли питання про

 

походження багатства iз сфери  обiгу в сферу виробництва. Але  вони вважали, що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже в працях таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження стало саме виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення мали працi А. Смiта <Дослiдження про природу та причини багатства народiв> (1776) та Д. Рiкардо <Начала полiтичної економiї та оподаткування> (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою (прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй самiй пропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна плата. Таким чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.

 

Подальша розробка економiчної теорiї  здiйснювалась за двома основними  напрямами. Марксистський аналiз  завершив створення розпочатої класиками трудової теорiї вартостi.

 

На основi вiдкриття К. Марксом  двоїстого характеру працi, що мiститься  в товарi, та всебiчного обгрунтування  поняття додаткової вартостi, яке  набуло прiоритетного значення в ‘дослiдженнях  його численних послiдовникiв в  усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною. Головна праця К. Маркса <Капiтал> (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.

 

Iншим шляхом розробки економiчної  теорiї, що знайшов свiй концентрований  вираз у роботах А. Маршалла  та його послiдовникiв, стало прiоритетне дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використанням теорiї граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла - <Принципи економiки (економiко)>, яка була видана в 1890 р.   .

 

Важливу роль у розробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса <Загальна теорiя зайнятостi, процента та грошей> (1936), у якiй значне мiсце вiдведено дослiдженню державного регулювання економiки. В цей же час значнi суттєвi доробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з дослiдження проблем економiчного планування та соцiального захисту трудящих. У другiй половинi XX ст. в країнах розвинутої ринкової економiки поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальший розвиток такi концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо. Водночас у колишнiх колонiальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi на вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

 

З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а  з початку 90-х рокiв у країнах  Схiдної Європи та державах, що утворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що проголошують необхiднiсть використання загальнолюдських цiнностей з урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичують досвiд захiдних країн.

 

Основна частина послiдовникiв  економiчного вчення К. Маркса, якi назвали  себе марксистами, головну увагу  сконцентрували на розкриттi сутностi експлуатацiї та на створеннi умов переходу до безринкового господарства в пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства вони вбачали у швидкому переходi до нового устрою, що має всiляко пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.

 

Науковi послiдовники  К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд з соцiально-економiчними  й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних умов.

 

Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва (передусiм  землi, працi, капiталу), головну увагу  зосередили на питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були все частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiд органiзацiйно-економiчних..

 

Межею, що подiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi. Якщо перша  вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах власностi, а в тому, як вони спiвiснують вiдповiдно до конкретних умов та ступеня розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.

 

Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiсно пов’язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце у розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

 

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.

 

Сьогоднi не можна ставити  в центр уваги лише питання  трудового походження вартостi чи органiзацiї  ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичне поєднання  дає можливiсть розкрити економiчну  теорiю в усiй її багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах тих, хто його створює.

 

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному  аспектi е вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

 

Функцiї  економiчної теорiї

 

Економiчнiй теорiї, як i будь-якiй науцi, властива тео-ретико-пiзнавальна функцiя. Вона пояснює закономiрностi, процеси та явища економiчного життя суспiльства. Сьогоднi актуальним стає запровадження в економiцi нових форм людської дiяльностi, якi не тiльки передбачають дематерiалiзацiю, а й формують ноосферно-космiчну економiку (вiд грецьк. уоое-розум). Остання грунтуватиметься переважно на використаннi iнтелектуального потенцiалу людини i означатиме глибоку iнтеграцiю нацiональних господарств у спiльну систему мiжнародного подiлу працi. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдськi iнтереси i цiнностi при вирiшеннi будь-яких проблем будуть прiоритетними.

 

Проте абсолютизувати загальний  процес транснацiоналiзацiї виробничих вiдносин i продуктивних сил недоцiльно. В країнах ринкової економiки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економiки, безумовно, ще довгий час нацiональне переважатиме над iнтернацiональним.

 

Контури нової парадигми  в економiчнiй теорiї можуть бути означенi не лише на основi глибокого  вивчення найсуттєвiших тенденцiй, закономiрностей i законiв розвитку економiки на глобальному рiвнi, а й за допомогою прагматичного узгодження суперечливої системи економiчних iнтересiв окремих країн, мiждержавних спiльностей, рiзних пiдприємств i органiзацiй. Звiдси випливає об’єктивна необхiднiсть пошуку окремими країнами та регiонами оптимального спiввiдношення рiзних форм власностi, який має грунтуватися на економiчних (а не iдеолого-полiтичних) засадах i регулюватися передусiм економiчними законами i господарською доцiльнiстю.

 

Будь-яке знання є цiнним не само по собi, а тим, що служить  практичним цiлям суспiльства. Отже, економiчна теорiя не може обмежуватись простою констатацiєю фактiв чи описувати  певнi економiчнi закономiрностi, її теоретико-пiзнавальну  функцiю має доповнювати практична функцiя.

 

Один з принципiв  реалiзацiї практичної функцiї економiчної теорiї полягає в цiлiсному баченнi економiчних процесiв. Так, неможливо  вирiшити проблему, наприклад реформи  цiн, не визначившись у питаннях побудови банкiвської системи, органiзацiї бюджету, податкової полiтики, рiвня монополiзацiї народного господарства тощо.

 

Ще одним з принципiв  розробки практичних пропозицiй на основi економiчного аналiзу є врахування не тiльки економiчних, а й широкого спектра соцiокультурних чинникiв суспiльного розвитку. Можна, наприклад, висо-копрофесiйно дослiдити, виходячи з глобального рiвня, такi найсерйознiшi проблеми, на якi наштовхується людство, як обмеженiсть ресурсiв або посилення нерiвностi умов життя в країнах з iнертними економiчними системами. При цьому вiдомо, що у спробах стимулювання виробництва та просування по шляху соцiально-економiчного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономiкус (економiчна людина). Але не можна забувати про традицiйнi структури потреб, системи цiннiсних орiєнтацiй, ставлення до чужого i свого багатства, тобто вiдкидати те, що зумовлює тип економiчної культури i економiчної психологiї в окремих країнах.

 

Якщо теоретико-пiзнавальна  функцiя економiчної теорiї спрямована на розробку методологiчних пiдходiв i принципiв аналiзу соцiальне орiєнтованої ринкової економiки, розгортання фундаментальних дослiджень механiзмiв господарювання, соцiо-екологоекономiчної культури розвитку, то практична функцiя (на нинiшньому етапi розвитку Української держави) нацiлена на створення нацiональних банкiв економiчної, соцiальної i екологiчної iнформацiї, органiзацiю центрiв дослiджень, якi забезпечують складання ефективних програм розвитку окремих областей (регiонiв) країни, обробку iнформацiї, експертизу рiшень, що приймаються.

 

З теоретико-пiзнавальною функцiєю пов’язана не тiльки практична, а й виховна функцiя економiчної теорiї. її реалiзацiя в широкому розумiннi грунтується на необхiдностi переходу вiд адмiнiстративне органiзованого суспiльства до цивiлiзованого, економiчно органiзованого, що грунтується на консенсусi та гармонiзацiї iнтересiв рiзних соцiальних, нацiональних, територiально-економiчних утворень.

 

Змiстом виховної функцiї  економiчної теорiї є вироблення економiчної психологiї кожної людини, соцiальної або професiйної групи. З цiєї точки зору виховна функцiя бiльш тiсно зв’язана з практичною, нiж з теоретико-пiзнавальною. Iншими словами, практична функцiя опосередковує зв’язок теоретико-пiзнавальної i виховної функцiй економiчної теорiї.

 

Досвiд розвинутих суспiльств свiдчить, що основою консенсусу iнтересiв i цiнностей не тiльки великих (впливових), а й малих (не завжди iнертних) соцiальних груп, життєздатностi саморегульованої системи є вартiснi вiдносини, якi вiдображають i поєднують соцiальнi, економiчнi та полiтичнi iнтереси рiзних самодiяльних груп.

 

Розкриття змiсту виховної функцiї економiчної теорiї можливе  на основi вивчення економiчної поведiнки  людей (чи їх фахових груп) та чинникiв, якi її визначають. Вони включають мотивацiю, спрямовану на примноження достатку (сюди вiдноситься й пiдвищення рiвня квалiфiкацiї), мислення, яке вiдбиває економiчнi зв’язки та стосунки мiж суб’єктами, а також вчинки, якi грунтуються як на традицiях, так i на спецiальних знаннях.

 

Особливiсть ситуацiї, яка складається сьогоднi в Українськiй державi, полягає в тому, що певнi соцiальнi групи опановують ефективну економiчну поведiнку набагато швидше, нiж iншi, i, як наслiдок, вириваються на оперативний економiчний простiр. За цих обставин постає питання про порiвняння соцiального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соцiальними та економiчними перевагами, якi вона одержує.

 

Оволодiння економiчною теорiєю є передумовою пiдвищення соцiальної активностi рiзних груп суспiльства, свiдомого господарювання, опанування сучасного економiчного мислення.

МЕТОДОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ  НАУКИ

 

Сутність  методології

 

Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв дослiдження, тобто має свою методологiю. Для  того щоб одержати новi знання, треба  свiдомо застосовувати науково обгрунтованi методи. Це важлива умова розвитку всiх наук, у тому числi економiчної теорiї.

 

Не так давно всезагальним методом наукового пiзнання для  всiх наук - природничих i суспiльних - був метод матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному зв'язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли накопичення кiлькiсних змiн призводить до змiни якiсного стану. Джерелом розвитку є єднiсть i боротьба протилежностей. Необхiднiсть використання методу матерiалiстичної дiалектики не втрачає сили i сьогоднi. Проте слiд ураховувати, що метод матерiалiстичної дiалектики не вичерпує змiсту методологiї економiчної теорiї. Виникає необхiднiсть використання загальнонаукових методiв дослiдження, якi будуть розглянутi у подальшому викладi.

 

Досвiд показує, що треба  враховувати такi особливостi сучасної багатогранної методологiї економiчної теорiї.

 

1. Це насамперед цiльова  спрямованiсть методологiї. Вона  означає пiдпорядкування всiх  дослiджень задоволенню потреб людини, забезпеченню соцiальної справедливостi в умовах соцiальне орiєнтованої економiки та iснування громадянського суспiльства.

2. У процесi дослiдження  цiльова спрямованiсть методологiї  досягається за допомогою вiдповiдних  засобiв її забезпечення через визначення провiдного орiєнтира. I таким орiєнтиром господарювання мають бути зростання виробництва при мiнiмальних витратах живої та уречевленої працi на одиницю продукцiї, досягнення високих кiнцевих господарських результатiв.

3. Перетворення методологiї на способи докорiнних перетворень i практичних дiй засноване на свiдомому використаннi економiчних законiв у сферi господарської дiяльностi.

4. У структурi методологiї  розширюється застосування економiчних  експериментiв i наукового прогнозування.