Рушійна сила суспільства

Рушійна сила  суспільства

     Найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами економічної власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі — робоча сила, наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності.

     Кожен з елементів, у свою чергу, складається  з відповідних компонентів (наприклад, наука — з фундаментальної і прикладної наук). Компонентами робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації, культури, психологічний стан тощо. Найдинамічніші та найреволюційніші елементи робочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами власності. Це зумовлює процес переростання робочою силою домінуючої у даний час форми власності, перехід до якісно іншої, розвинутішої форми власності в межах суспільного способу виробництва.

     Рушійними силами економічного розвитку є насамперед суперечності економічної системи. З самого початку існування людства такою суперечністю є протиріччя між досягнутим рівнем виробництва і зростаючими потребами людей, їхнім прагненням покращити свій життєвий рівень.

     Згодом  такими суперечностями стають протиріччя між різними сферами суспільного відтворення (виробництвом і розподілом, обміном і споживанням та ін.), між різними підсистемами (продуктивними силами і відносинами власності, техніко-економічними і виробничими відносинами та ін.), між окремими елементами підсистем (наприклад, між основною продуктивною силою і рівнем розвитку техніки). 

Економічні  потреби суспільства  та їх структура

     Економічні  потреби - це ставлення людей до економічних  умов життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ і послуг та бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. їх походження визначається двома групами причин: фізіологічними, оскільки людина є живою істотою і потребує певних умов та засобів існування, суспільними, оскільки життєдіяльність людини відбувається в рамках суспільства.

     Потреби можна класифікувати передусім  за суб'єктами та об'єктами.

     За  суб'єктами потреби поділяються  на:

індивідуальні (в їжі, одязі, житлі, у певних послугах людини);

колективні (трудового колективу у кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці);

суспільні (у зниженні рівня інфляції та безробіття, конвертованості національної валюти );

потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливого суб'єкта економіки.

Домогосподарства  мають потребу якнайвигідніше розпоряджатися ресурсами (продати, здати в оренду).

Підприємства  мають потребу в підвищенні конкурентноздатності своєї продукції, зниженні витрат виробництва, збільшенні прибутків.

Держава має потребу в збільшенні надходжень до держбюджету, недоторканості держкордонів тощо.

     За  об'єктами потреби класифікуються на:

породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі та ін.) і потреби породжені існуванням людини як соціальної істоти (соціальні потреби в освіті, інформації, спілкуванні і ін.);

матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах) і духовні (потреби у  творчості, самовираженні, самовдосконаленні);

першочергові (потреби в предметах першої необхідності, продуктах харчування, одягу, житлі, громадському транспорті, збереженні здоров'я) та непершочергові (потреби в предметах розкоші - яхтах, хутрах, парфумах тощо).

     Крім  того, потреби класифікуй)! і, за ступенем їх реалізації поділяючи на абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Абсолютні (максимальні) погреби - це ті, які відповідають останнім досягненням науки і техніки і які будуть задоволені в перспективі . Вони є орієнтиром економічного розвитку.

Дійсні погреби - це ті, що склалися на основі досягнутого рівня виробництва і є суспільно нормальними для даного періоду. Вони показують можливість задоволення потреб людини при нинішньому рівні розвитку.

Платоспроможні - цс ті, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів і  рівня цін. Це фактичне народне споживання. Вони показують відставання задоволення потреб від дійсних. Співвідношення між дійсними і абсолютними потребами показує можливий ступінь задоволення потреб при даному рівні розвитку виробництва.

Економічний інтерес

     Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Не всі  люди мають інтерес щодо задоволення  власних потреб. Об'єктивна потреба живого організму людини в повноцінному харчуванні може не співпадати із суб'єктивним інтересом людини щодо споживання алкоголю, наркотиків тощо. Отже, інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси. Останні виступають як мотив до діяльності, спрямованої на задоволення потреб.

     Економічні  інтереси можна класифікувати за суб'єктами реалізації їх як: державні, групові та особисті; в структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

     Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найманого працівника.

     У системі економічних інтересів  можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.

     Відповідно  до цих критеріїв основним інтересом  сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача.

     Основним  інтересом планової економіки є  суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників.

     В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

     Другорядне  значення особистого інтересу в адміністративно-командній  економіці призвело до серйозних  збочень в економіці і утворило гальма її розвитку: 1) позбавило людину економічних стимулів до праці; 2) породило психологію утриманства та ін.

     У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. В Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. 

Розвиток  економічної думки  України

     Перші письмові пам'ятки економічної думки  України пов'язані з періодом Київської Русі. В "Руській правді" Ярослава Мудрого (ХІ ст.), "Повчанні Володимира Мономаха" (ХІ ст.), "Слові о полку Ігоревім"(ХІІ ст.), літописах XI-XIV ст. велика увага приділялась захисту феодальної власності, питанням державності, державної єдності і зміцненню влади великого князя, засуджувалась надмірна експлуатація підданих.

     "Руська  правда" стала першим кодексом  законів Древньоруської держави, зміст якого не тільки відображав існуючі тут економічні, політичні та суспільні відносини, а й сприяв їх формуванню, зміцненню панівного становища князів. У ній міститься багатий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини, ряд статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж, дається точне уявлення про грошову систему та позики, передбачені жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту.

     У XVII ст. економічна теорія ще не виділялась в окрему галузь науки. Суспільно-економічна думка в Україні була проникнута антикріпосницькими, демократичними ідеями. Зокрема, відомий просвітитель Яків Козельський (1729-1795) у 60-70-х роках виступав проти кріпосницького гноблення і безправності народних мас, малював картину справедливого суспільства, де "всі повинні працювати", аналізував економічні категорії сучасного суспільства: гроші, вартість, прибуток, кредит, капітал, просте і розширене відтворення тощо.

     З кінця XVIIІ ст. в Україні відбувається процес формування економічної науки як окремої галузі знань. У цей період Василь Каразін (1773-1842) - ліберальний економіст пропонував повністю ліквідувати панщину і перейти до грошової ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити грошовий обіг і державні фінанси. 

     У першій половині ХІХ ст. професор Харківського університету Тихон Степанов (1795-1847) видав перший курс в нашій країні політичної економії "Записки про політичну економію" (1844 р.), в яких виступав прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Мальтуса, був прихильником вільної торгівлі, засуджував протекціонізм, розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, кредит, процент тощо. Отже, він торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії і заклав підвалини фундаментальної економічної освіти в Харківському університеті, де згодом одержав освіту "найвідоміший слов'янський економіст" (за Й.Шумпетером) М.І.Туган-Барановський. 

     Видатним  науковцем, політекономом та господарським  діячем ХІХ ст. був Микола Христофорович Бунге (1823-1895). Вихованець, а згодом професор і ректор (1859-1862, 1871-1875, 1878-1880) Київського університету. Теоретичні погляди Бунге дещо еклектичні, в більшій мірі маржиналістські. Головна сфера наукового інтересу - грошовий обіг, фінанси, кредит, банківська справа. Основні праці: "Теорія кредиту"(1852), "Основи політичної економії"(1870), "Банківські закони і банківська політика"(1874), "Про відновлення металевого обігу в Росії"(1877), "Державні рахунки та фінансова звітність в Англії" (1890). В останній своїй праці "Нариси політико-економічної літератури" (1895) він виступає з критикою К.Маркса та ідей соціалізму.

     Напевне, більш плідною ніж наукова, була державницька діяльність М.Х.Бунге. У 1881-1886 рр. він посідав місце міністра фінансів, а з 1887-1895 рр. був головою Комітету міністрів. В інтересах розвитку національної економіки протягом цього часу він проводив протекціоністську політику. Зокрема, посилив державне залізничне будівництво, викуповував приватні залізниці для поліпшення їх використання. Бунге був фундатором Дворянського і Селянського поземельного банків. Рятував від банкрутства великі підприємства та банки. Для поліпшення становища робітників та селянства заснував фабричну інспекцію та відмінив подушну подать. Провадив заходи по впорядкуванню бюджету та поліпшенню грошового обігу в Російській імперії. Сучасні історики народного господарства говорять, що усі відомі економічні реформи С.Ю.Вітте та П.А.Столипіна підготовлені плідною діяльністю М.Х.Бунге.

     Розвитку  економічної науки сприяв професор Київського університету Іван Васильович Вернадський (1821-1884). Він був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам. Свої економічні погляди І.Вернадський найповніше викладав у журналі "Економічний покажчик", який був на той час унікальним виданням.

     Неможливо не відзначити Володимира Навроцького (1847-1882), який походить з Теребовлянщини. Після закінчення Львівського університету він до кінця життя працював в м.Жешові на посаді державного службовця. Навроцький був талановитим публіцистом, етнографом, але насамперед він був чи не найкращим дослідником економіки Галичини. Сфери дослідницьких інтересів: причини зубожіння галицького селянства в пореформенний (після 1848 р.) період, причини та напрямки трудової міграції галичан. Активно виступає проти пропінації (монополія шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв), вказуючи на погіршення становища селянства. Зокрема, в статті "П'янство і пропінація в Галичині" він пише, що кожен крейцер, одержаний паном від продажу горілки "обмитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин".