Розвиток економічної думки в Україні

На завершення побіжного перегляду процесу розвитку економічної думки в Україні не можна не згадати ще про одного визначного українського економіста Євгена Слуцького (1880-1948), який був професором Київського університету і Київського комерційного інституту (нині КНЕУ). У працях "Теорія граничної корисності" (1911 р.) і "До теорії балансу бюджету споживача" (1915 р.) вчений дослідив теоретичні засади суб'єктивної граничної корисності, теорію економічної ймовірності, проблем математичної та економічної статистики, економічних циклів відтворення. Однак світову славу Є. Слуцькому принесло те, що він став засновником сучасної математичної теорії споживання, визначив нові підходи до проблеми взаємозв'язку ціни, попиту і функції корисності. Є. Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає максимуму, і запропонував способи обчислення її параметрів. Він розробив математичні методи, які дають можливість досліджувати величини функції корисності та функції попиту залежно від руху цін і зміни доходів споживача. Ці дослідження вченого стали основою для розвитку сучасної ординалістської версії поведінки споживача і сучасної теорії попиту, справили помітний вплив на розвиток ідей неокласицизму.

3. УКРАЇНСЬКА  ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В ПЕРІОД СОЦІАЛЬНОГО ПЕРЕЛОМУ ПОЧАТКУ XX СТ.: ПАНУВАННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ

XX ст. принесло в Україну посилення соціальної напруженості, революційної активності та світову війну, а з нею надії на здобуття національної незалежності, що й привело до зміни соціального ладу. Період з лютого 1917 р. до середини 30-х років XX ст. став для України періодом соціального зламу, а потім етапом формування тоталітарної командно-адміністративної системи. Але і в цей, складний для українського народу, період в Україні працювали економісти, ідеї яких гідно представляли економічну думку. На початку цього періоду в економічній думці України виявилися три напрями:

1. Економічна теорія, що формувалася  на засадах маржиналізму і  неокласичного напряму шкіл Заходу.

2. Теорія марксизму в її ортодоксальному  варіанті. З.Немарксистські економічні  соціалістичні теорії.

Перший напрям розвивали М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, О. Чаянов, К. Воблий, О. Челінцев та ін. Зокрема О. Чаянов (1888-1938), російський вчений-аграрник, який певний час проживав в Україні, у книзі "Основні ідеї і форми організації селянського господарства" (1919 р.) використав засади теорії граничної корисності й став на захист індивідуального селянського господарства. Костянтин Воблий (1876-1947) у праці "Земельне питання в програмах різних партій" (1917 р.) вказував, що негайна конфіскація земель селянством призвела б до анархії, взаємної різанини селян і спричинила б надзвичайне потрясіння основ народного господарства. Професор Олександр Челінцев (1874-1962) розробляв наукові основи організації сімейно-трудового селянського господарства і розглядав їх у тісному зв'язку з розбудовою селянської кооперації в Україні. Отже, до 20-х років економічна думка в Україні була представлена перспективними напрямами і мала всі можливості для плідного розвитку.

Другий напрям економічної думки в Україні (марксизм у вигляді догм) представляли В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, Д. Мануїльський, Г. Петровський, О. Шліхтер та ін. Всі вони керувалися лінією партії і вказівками з Москви, що згодом призвело до занепаду провідних галузей економіки України. З часом практично всі ці діячі були знищені режимом наприкінці 30-х років.

Третій напрям цього періоду був представлений теоріями немарксистського соціалізму. Серед представників цього напряму слід назвати історика, голову Центральної Ради, першого президента УНР Михайла Грушевського, голову уряду УНР Володимира Винниченка, керівника Директорії УНР Симона Петлюру, українського анархіста Нестора Махна та ін. Всі вони не сприймали економічної програми ортодоксальних марксистів, боролись проти її здійснення. Зокрема, соціальним ідеалом "батька" Махна була "селянська республіка" без центральної влади, з відособленим сімейним господарством заможних селян, справедливим нетоварним обміном продуктів між містом і селом. Роль Н. Махна в українській історії потрібно ще повніше оцінити належним чином.

У період панування тоталітарної системи, який охопив 30-80-ті роки XX ст., було проголошено завершення побудови соціалізму, повну, остаточну і безповоротну його перемогу та початок епохи переходу до комунізму. Панування командно-адміністративної системи призвело до застою економічної думки в Україні. На початку 30-х років в економічній літературі ще можна було зустріти думки, що якоюсь мірою суперечили офіційному курсу. Зокрема, певних успіхів було досягнуто в трактуванні проблем товарно-грошових відносин, впровадження господарського розрахунку на державних підприємствах, впливу на економіку регулюючої ролі ринку. Деякі економісти (Я. Дімайштейн, М. Соболев, Л. Діц та ін.) визначали негативні наслідки централізованого ціноутворення, товарний дефіцит, диспропорції економічного розвитку, але всіх їх піддавали нищівній критиці офіційні економісти. Особливе місце у цей період займала критика так званої волобуєвщини як прояву націоналізму в українській науці. М. Волобуєв у 1928 р. виступив із публікаціями, в яких розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку України. На думку М. Волобуєва, Україна має достатній економічний потенціал, щоб самостійно інтегруватися до світового господарства. За це його проголосили ворогом соціалізму і Радянської держави та згодом репресували. Ворожими також оголосили економічні погляди Є. Слуцького, О. Чаянова, О. Челінцева, відкинувши їхні плани аграрних реформ.

З 30-х років українська економічна думка "розвивалась" за соціальним замовленням, перебувала в ізоляції від світової економічної думки й поступово занепадала. Запанували думки й економічні праці "вождів", зокрема, набула поширення книга И. Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР" (1950 р.), де наголос робився на приниженні ролі товарно-грошових відносин для планового господарства, посиленні класової боротьби на шляху до комунізму. Варто також зазначити, що внаслідок посиленого тиску центральної влади та постійних "чисток" наукових кадрів, особливостей українського менталітету національна економічна думка була і нині залишається більш консервативною й упередженою, ніж в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

Певне пожвавлення економічної думки в Україні розпочалося з 60-х років. Саме тоді з'явилися дослідження українських вчених В. Корнієнка, І. Лукінова, Ю. Пахомова, А. Покритана, А. Чухна, І. Ястремського та ін. У працях цих економістів йдеться про зміну орієнтирів економічної думки, формуються нові підходи до визначення ролі економічної теорії в соціально-економічних перетвореннях, впровадження грошово-товарних відносин, госпрозрахунку тощо. Однак період певного піднесення знову змінився періодом застою і догматизму, переслідуваннями інакодумців. Так, професор В. Корнієнко у статті "Основні риси загальнодержавної власності" (1966 р.), а пізніше в книзі "Особиста власність як соціалістичне виробниче відношення" зробив принципово важливий висновок про те, що наявна централізована державна власність не узгоджується із задекларованою загальнонародною, що власністю індивіда є лише робоча сила, яка і за соціалізму стає товаром. Тільки за це автора було піддано репресіям і відлучено від улюбленої роботи.

Таким чином, 30-80-ті роки були для української економічної думки роками занепаду, глибокої кризи. Разом із тим, на межі 70-80-х років посилюються економічні дослідження, формуються нові концепції економічного розвитку країни, сучасна економічна думка України.

4. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Сучасний етап розвитку економічної думки - це період від 80-х років XX ст., для якого характерні намагання подолати кризовий стан, перетворитися на систему об'єктивних і неупереджених досліджень перехідної економіки і ринкової економічної системи.

Кризові явища в економіці завжди були підґрунтям для теоретичних проривів в економічній науці, адже будь-яка криза загострює всі суперечності, виявляє слабкі місця, розгортає перед очима людей різноманітність економічних форм, створюючи можливості для глибшого пізнання сутності економічних явищ і процесів. Саме такий кризово-інноваційний процес характерний для розвитку економічної теорії в Україні.

Насамперед необхідно усвідомити сутність і чинники трансформаційних процесів у розвитку економічної теорії в Україні. Сутність їх полягає в переході від одноконцептуальної теорії, яка розвивається здебільшого ізольовано від світової економічної науки, до багатоконцептуальної теорії, що вбирає в себе всі досягнення світової економічної думки. Це передбачає такі заходи:

1. Освоєння знань, набутих світовою  наукою, і впровадження їх у  науковий обіг та практику  економічної діяльності.

2. Збереження реальних здобутків  попередніх теоретичних концепцій  шляхом очищення їх від ідеологічних нашарувань.

3. Адаптація нових теоретичних  економічних поглядів до економічних  реалій сучасності.

Процес удосконалення шляхів засвоєння економічної теорії вимагає ґрунтовного вивчення таких фундаментальних категорій, як предмет, наука, логіка і структура курсу економічної теорії.

Економічна теорія відповідно до того підходу, який вже значною мірою реалізовано в Україні, включає таку систему економічних дисциплін: політекономія, мікроекономіка, макроекономіка.

Політекономія, вивчаючи економічні відносини, показує, що саме вони перетворюють звичайні корисні речі на товари, а папірці - на гроші та інші економічні явища. Але економічні відносини не існують самі по собі, вони виявляються лише через діяльність і поведінку економічних суб'єктів, перш за все фірм і домогосподарств, - це є предметом мікроекономіки. І, нарешті, внаслідок взаємодії фірм, домогосподарств і держави створюються і відповідно розподіляються ВНП, національний дохід, які є головними економічними об'єктами, й економіка функціонує як єдине ціле - все це утворює зміст макроекономіки. Але економічна теорія не просто фіксує економічні явища і процеси, а намагається зрозуміти їхню сутність, виявити закономірності функціонування і розвитку. Отже, предметом економічної теорії є закономірності функціонування і розвитку системи економічних відносин, діяльності економічних суб'єктів і економіки в цілому. Всі складові політичної економії, мікро- та макроекономіки утворюють загальну економічну теорію, яка доповнюється спеціальними галузевими економічними науками. Кожну з категорій загальної економічної теорії можна розгорнути в спеціальну галузеву науку. Така концепція дає можливість зберегти логіко-історичний метод предмета, поєднавши і доповнивши його функціональними підходами.

Кожна з дисциплін економічної теорії має низку особливостей, які необхідно обов'язково враховувати.

1. В Україні, як і в інших  пострадянських державах, відбувається  активний процес опанування досягненнями  світової економічної науки, доступ  до яких був майже неможливий  до початку 90-х років.

2. Поверхове догматичне вивчення  лише однієї окремої економічної  концепції (марксистської) обмежує  можливості практичного застосування  економічної науки.

3. Дослідження закономірностей  розвитку економіки України як  окремого макроекономічного утворення має стати основною метою і завданням вітчизняної економічної теорії.

Формування в Україні нового типу ринкових відносин посилює інтерес до економічної теорії та економічної політики сучасних цивілізованих держав, яка спирається на аргументовану економічну теорію. Вивчаючи історію формування основних напрямів і шкіл в економічній науці, сучасні економічні теорії, а також практику їх використання державами при розробці соціально-економічної політики, ми все більше переконуємося в необхідності змішаного типу економіки, інтегрованої у світову систему. Розуміння і прийняття цього твердження є досить важливим для формування стратегії і тактики України у вирішенні соціально-економічних проблем. Вивчаючи погляди провідних науковців і наслідки практичного використання теоретичних розробок різними державами, ми зможемо враховувати історичний досвід і на цій основі формувати соціально-економічну програму розвитку України. Діапазон поглядів на роль держави в економічному житті досить широкий - від повного заперечення державного втручання до вкрай жорсткої диктатури держави.

У сучасних умовах формування різноманітних ({юрм власності, роздержавлення економіки найважливішою є проблема оптимізації застосування державних та ринкових важелів регулювання соціально-економічних процесів. Самі по собі вони відображають протилежні відносини, однак у будь-якому явищі кожна з протилежних сторін не тільки не виключає, а й передбачає свою протилежність. Кожна з них покликана до життя відповідним рівнем розвитку продуктивних сил.

Сучасний стан розвитку економіки України характеризується створенням умов для привілейованих ринкових зв'язків, що втілюються як у сформуванні приватних форм власності, так і в ідеї скасування багатьох елементів системи тоталітаризму в державному регулюванні економіки. Курс історії економічних учень надає можливість для всебічного повного історико-економічного розкриття форм, методів і важелів державного втручання в економіку, а також для обґрунтування форм та меж державного регулювання економіки.

Вивчаючи проблему державного регулювання економіки в курсі історії економічних учень, необхідно обґрунтовано довести, що сучасна Україна не може в чистому вигляді скористатися жодною з теоретичних концепцій регулювання західної економіки. Сьогодні вона орієнтується на розвинені капіталістичні ринкові відносини, але рівень розвитку її продуктивних сил такий, що потребує врахування особливостей української дійсності при розробленні та застосуванні програм державного регулювання. Слід врахувати такі особливості:

1) Україні необхідно стимулювати виробництво і торгівлю шляхом зниження податків та проведення інноваційної політики;

2) оптимізувати державну грошово-кредитну  політику;

3) обмежити державну монополію  зовнішньої торгівлі щодо найважливіших  видів сировини, енергетичних ресурсів та ін.;

4) запровадити державну монополію  на виробництво і реалізацію  таких найбільш ліквідних товарів, як лікеро-горілчані та тютюнові  вироби.

Вирішення цих проблем дасть змогу поповнювати державний бюджет України та більш повно задовольняти соціально-економічні потреби.

ВИСНОВКИ

Економічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Руська правда" Ярослава (XI ст.), "Повчання" Володимира Мономаха (XII ст), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), літопису "Повість временних літ" (кінець XI — початок XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинський літопис" (XII—XIIIст.), "Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.