Інтернаціоналізація продуктивних сил і виробництва

ПЛАН

Вступ

1. Основні тенденції інтернаціоналізації продуктивних сил

2. Інтернаціоналізація виробництва та шляхи її здійснення

3. Етапи інтернаціоналізації виробництва

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Однією з фундаментальних закономірностей  розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин і формування на цій основі структурно цілісної системи світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є всебічне поглиблення міжнародного поділу праці. Грунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв'язків.

Під впливом міжнародного поділу праці  торгові зв'язки між країнами ускладнюються та збагачуються, все більше переростаючи в комплексну систему світогосподарських зв'язків, у якій торгівля в традиційному її розумінні хоч і продовжує займати провідне місце, проте поступово втрачає своє значення. Зовнішньоекономічна сфера світового господарства має в наш час складну структуру. Вона включає міжнародну торгівлю, міжнародну спеціалізацію та кооперацію виробництва, науково-технічне співробітництво, міжнародні організації, різного роду послуги та багато іншого.

При всій складності та суперечливості сучасний світ у економічному відношенні є певною доцільною системою, що об'єднується міжнародно-усуспільненим виробництвом, досягненням відносно високого рівня розвитку. Міжнародний поділ праці - це той "інтегратор", що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему - світове господарство. Виступаючи функцією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, міжнародний поділ праці створив об'єктивні умови для зростаючих взаємозв'язку та взаємозалежності відтворювальних процесів усіх країн, розширив межі інтернаціоналізації до загальносвітових.

 Економічною формою розвитку  міжнародного поділу праці та  міжнародного усуспільнення виробництва  є інтернаціоналізація.

При розгляді світового господарства як системи варто враховувати також породжувану міжнародним поділом праці взаємовигідність економічного спілкування між різними, країнами, що є рушійною силою цієї системи. Спільність економічних відносин, що додає їм всесвітній характер і всесвітній масштаб, полягає в збігу об'єктивних потреб і глибинних економічний інтересів усіх країн. Збіг ні якою мірою не означає їх однорідності, так само як і єдиної політико-економічної природи відносин, з яких проявляються ці інтереси.

1. Основні тенденції інтернаціоналізації продуктивних сил

Система міжнародних економічних  відносин формується на основі інтернаціоналізації  продуктивних сил, яка у свою чергу  виростає із міжнародного поділу праці (МПП). Суть міжнародного (як і будь-якого) поділу праці полягає у єдності  двох процесів - розчленування й об'єднання виробництва, відособлення і спеціалізації різних видів трудової діяльності, в їх взаємодії, взаємодоповненні. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил [6, с.475].

Інтернаціоналізація продуктивних сил  може розглядатись у контексті продуктивного  формування однакових елементів, сторін у взаємодії людини з природою (оскільки така взаємодія у процесі  праці є змістом продуктивних сил), з одного боку, і як процес інтернаціоналізації кожного елемента системи продуктивних сил — людини (у даному разі — людини-працівника, її робочої сили), науки, засобів праці, предметів праці, інформації, сил природи що використовуються людьми, форм і методів організації виробництва, з другого боку.

Інтернаціоналізація процесу взаємодії  людини з природою відбувається тією мірою, якою поширюється один із технологічних  способів виробництва, що базується  на машинній або автоматизованій  праці. З цього погляду процес інтернаціоналізації продуктивних сил за сучасних умов найбільшою мірою пов’язаний із поширенням технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, а щодо більшості країн, що розвиваються — з їхньою індустріалізацією. У розвинених країнах світу він поповнюється все більшим поширенням автоматизованого виробництва. Отже, процес інтернаціоналізації продуктивних сил у цьому аспекті відбувається на двох рівнях — залежно від поширення технологічного способу виробництва на машинній праці, з одного боку, і автоматизованого виробництва з другого. Водночас у більшості країн світу переважає технологічний спосіб виробництва, що базується на ручній праці, але процес інтернаціоналізації з його урахуванням може означати поступове подолання ручної праці.

Процес інтернаціоналізації людини (як основної продуктивної сили) виявляється, по-перше, у поступовому поширенні  загальноосвітнього рівня робочої  сили та підвищення її кваліфікації, по-друге, у посиленні міграційних процесів, здебільшого, до розвинених країн світу, де робоча сила пристосовується до нових умов виробництва, по-третє, під час вивезення капіталу транснаціональними корпораціями у підприємницькій формі, тобто будівництві заводів і філіалів цих корпорацій у інших групах країн (що розвиваються і державах з перехідної економікою), шляхом поступового впровадження єдиних умов продажу робочої сили та її використання, що регулюється з боку Міжнародної організації праці та ін.

Інтернаціоналізація продуктивних сил реалізується у  різних формах: організаційно-економічні (міжнародна спеціалізація та кооперування); соціально-економічні (міжнародна торгівля, рух капіталів, робочої сили, валют); відносно меж країни — внутрішні, зовнішні, за рівнями економіки — мікрорівень, мезорівень, макрорівень тощо.

Основні форми  інтернаціоналізації продуктивних сил — міжнародна спеціалізація  і кооперування, що у вузькому значенні трактуються виключно як виробнича діяльність на базі довгострокових договірних відносин, а в широкому — синонімічні поняттю «міжнародне співробітництво» у різних сферах господарської діяльності підприємств [7].

На мікрорівні національної економіки міжнародна спеціалізація і кооперування представлені такими формами: поставка підприємствам комплектуючих підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, яка має бути виготовлена на їх основі; надання ліцензій та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їх вартості поставками продукції, отриманої з їх використанням; підряд; спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР); спільне підприємство; спільний проект.

На макрорівні національної економіки інтернаціоналізація  продуктивних сил являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарсь-ких зв' язків завдяки міжнародній мобільності факторів і результатів виробництва. Кількісно це відображається у випереджаючих темпах зростання міжнародної торгівлі та руху інвестицій порівняно з темпами зростання загальносвітового ВВП. Розглянемо основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил за такими формами міжнародних економічних відносин, як міжнародна торгівля, міграція населення та рух капіталу [7].

Міжнародна торгівля товарами та послугами посідає провідне місце в системі світогосподарських зв' язків. За останні десятиріччя тут відбулися певні якісні та кількісні зрушення, зокрема:

1. у географічній структурі світової торгівлі — скорочення частки слаборозвинутих країн, збільшення частки розвинутих і нових індустріальних країн; зниження аграрно-сировинної спрямованості експорту країн, що розвиваються;
2. у галузевій структурі світової торгівлі — скорочення питомої ваги сировинних товарів (крім палива), збільшення питомої ваги машин, устаткування, послуг, науково-технічної продукції (особливо в експорті розвинутих країн);
3. у зовнішньому товарообороті — зростання частки ТНК і міжфірмо-вих зв' язків; підвищення темпів зростання торгівлі послугами; уповільнення темпів зростання міжнародної торгівлі.

Поряд з ускладненням умов реалізації продукції на зовнішньому ринку збільшується кількість довгострокових угод, угод на двосторонній та регіональній основі, спостерігається застосування заходів державного протекціонізму.

Зростання відкритості  українського суспільства неминуче призводить до включення країни у міжнародний обмін робочою силою. Міжнародна міграція робочої сили дедалі набуває глобального характеру та охоплює абсолютну більшість країн світу [7].

Міжнародна міграція робочої сили в умовах економічної  глобалізації перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку національної економіки країни. Для України, як постачальника робочих рук на європейський та світовий ринок процес еміграції дозволяє, по-перше, знизити рівень безробіття та ослабити таким чином напруженість у суспільстві; по-друге, поповнити валютний фонд країни за рахунок грошових переказів емігрантів, що надходять в Україну; по-третє, ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили (згідно з розробленими МОП рішеннями) від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів. Крім того, міждержавна трудова міграція — це важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, який можна ефективно використовувати для пристосовування до кон' юнктури глобальних ринків.

Проте масовий  відтік продуктивної робочої сили, особливо учених і спеціалістів, негативно  впливає на структуру працездатного  населення, супроводжується ослабленням та розривом сімейних зв' язків, завдає певних економічних збитків. Після зняття штучних перешкод на шляху з' єднання сімей кількість емігрантів з України швидко зросла. У складі міграційного руху українського населення мають місце майже всі види та форми: внутрішня (у межах країни) та зовнішня (між країнами) міграція; еміграція, імміграція та рееміграція; міграція робочої сили та «відтік умів»; постійна (стаціонарна), тимчасова (ротація), сезонна, маятникова; міграція репатріантів, осіб, депортованих за національною ознакою, біженців, нелегалів (транзитні мігранти).

Інтелектуальна  міграція набуває таких форм, як виїзд на постійне проживання; тимчасова  робота в інших країнах за контрактом; робота в іноземних компаніях  та спільних підприємствах на території  України (еміграція без виїзду за кордон). Економічні й професійні мотиви «відтік умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю реалізувати творчі можливості.

Імпорт іноземної  робочої сили в Україну відбувається у зв'язку із впровадженням у виробництво закордонних технологій, «ноу-хау», створення спільних підприємств, здійснення програм приватизації. Головними каналами імміграції є рееміграція з Росії та інших нових незалежних країн, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя (Північна та Південна Америка, Австралія, Канада тощо), запрошення спеціалістів та робочих кадрів за ліцензіями з країн Європи, Азії, Америки, в' їзд біженців, які рятують своє життя, та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

Реалії міграційних  процесів в Україні потребують удосконалення  законодавчої бази міграційних процесів; інституціоналізації самостійної міграційної служби у центрі та на місцях, а також спеціалізованих бірж праці для мігрантів; укладання міждержавних угод з країнами — потенційними користувачами та постачальниками робочої сили; формування міграційних фондів для вирішення проблем міграції, рееміграції, проблем екологічних мігрантів і депортованих; підвищення престижу інтелектуальної праці в країні та захисту інтелектуальної власності українських спеціалістів за кордоном; сприяння інституціоналізації функціонування недержавних міграційних установ.

2. Інтернаціоналізація виробництва та шляхи її здійснення

Інтернаціоналізація виробництва - це міжнародне усуспільнення виробництва чи, можна сказати, що інтернаціоналізація виробництва є усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі. Спочатку процес усуспільнення виробництва розвивався всередині окремих держав. Він являв собою не що інше, як розвиток суспільного характеру праці, тобто розвиток сучасної виробничої діяльності багатьох людей, що працюють на одному чи на різних підприємствах. Виникнення спільного виробництва означає злиття відособленої діяльності роздроблених виробників в один взаємозалежний і взаємообумовлений виробничий процес [5].

Формальне міжнародне усуспільнення виробництва, чи формальна  інтернаціоналізація виробництва, — це таке міжнародне усуспільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі праці, але витрати на виробництво тих самих товарів в окремих країнах неоднакові. Це відбувається в тому випадку, коли границі між ними закриті для вільного пересування товарів, робочої сили та капіталів, іншими словами, формальна інтернаціоналізація виробництва відбувається в результаті встановлення між країнами постійних економічних зв'язків, але при збереженні між ними різних бар'єрів - митних та інших.

Усуспільнення виробництва не обмежується  рамками окремих країн, виходить за їх межі та набуває міжнародного характеру. На відміну від внутрішньодержавного усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі цей процес являє собою розвиток суспільного характеру праці на міжнародному рівні, тобто становлення спільної виробничої діяльності двох чи багатьох країн, злиття раніше розрізнених виробничих процесів різних країн в один міжнародний взаємозалежний виробничий процес. Для характеристики сутності усуспільнення виробництва як на внутрішньонаціональному, так і на міжнародному рівні потрібно з'ясувати співвідношення понять "усуспільнення праці" й "усуспільнення виробництва". Ці поняття виражають не різний, а близький зміст, але усуспільнення виробництва - ширше поняття. Справді, праця, що функціонує, і є не що інше, як процес створення матеріальних благ, тобто виробництво. Праця і виробництво не можна ототожнювати, тому що виробництво може здійснюватися і без праці. Якщо технологічний процес іноді передбачає тимчасове припинення функціонування робочої сили (вирощування бавовни, виробництво вина чи деяких хімічних речовин), то сам цей процес підготовлений працею. Більш того, тимчасове припинення функціонування робочої сили являє собою всього лише особливість даного виду виробництва, даного виду конкурентної праці [5].