Країни планової економіки

М’янма

М'янма – аграрно-індустріальна країна з перевагою аграрного сектора. Основні галузі промисловості: переробка сільськогосподарських продуктів, текстильна і взуттєва, деревна, мідна, вольфрамова, залізоробна, конструкційних матеріалів, фармацевтична та мінер. добрив. Транспорт – автомобільний, залізничний, річковий, морський. Гол. мор. порт – Янґон. Є внутрішнє і міжнародне авіасполучення. Державна авіакомпанія «М'янма еруейз» обслуговує внутрішні лінії, а державна компанія «М'янма інтернейшнл еруейз» - рейси в інші держави Південно-Східної і Південної Азії. У середині 1990-х років було засновано декілька приватних фірм, літаки яких працюють на лініях, що з'язують великі міста країни.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $41 млрд (1993). Темп зростання ВВП – 5% (тут і далі – 2001). Прямі закордонні інвестиції – $ 131,5 млн. Імпорт – $ 1,2 млрд (г.ч. Сінгапур – 31,2%; Таїланд – 12,4%; Японія – 12,3%; Китай – 9,1%; Малайзія – 8,0%). Експорт – $ 746 млн (г.ч. Індія – 13,1%; Китай – 10,9 %; Сінгапур 9,9 %; Таїланд – 8,2%). Головна експортна культура – рис.

У колоніальний період Бірма стала найбільшим постачальником рису на світовий ринок. Провідну роль в економіці грало сільське господарство, далі слідували лісове господарство і гірництво. Перед початком Другої світової війни в цих трьох секторах створювалося понад 50% національного прибутку і 2/3 експортної продукції. Військові втрати, розруха і відсутність матеріально-технічної бази привели до спаду економіки, а її відновленню перешкоджали заколоти в післявоєнні роки. До 1949-1950 виробництво в країні скоротилося на 40% в порівнянні з довоєнним рівнем, а річний експорт рису скоротився з 3 млн до 1 млн т. В кінці 1950-х років завдяки восьмирічній програмі розвитку, схваленій урядом У Ну, національний прибуток зріс на 75% порівняно з показником кінця 1940-х років і на 7% перевищив довоєнний рівень, а обсяг експорту рису досяг 2 млн т на рік. Однак проголошений в 1962 Не Віном націоналістичний «Бірманський шлях до соціалізму», що передбачав обмеження діяльності не тільки іноземного, але і вітчизняного приватного капіталу, змусив багатьох індійських і китайських підприємців покинути країну. У подальші роки всі банки і зовнішня торгівля перейшли під контроль держави; були націоналізовані провідні змішані компанії, зайняті видобутком нафти і інших корисних копалин, обмежені площі землекористування.

У 1988 уряд М'янми відкрив ряд сфер господарської діяльності для приватного капіталу і залучив зарубіжних інвесторів. За небагато років проведення ринкових реформ темпи економічного зростання становили 4-8% на рік. Однак із 1993 здійснення реформ загальмувалося. Головними перешкодами на шляху подальших перетворень стали великі військові витрати, посилений контроль держави над економікою, надто слабкий розвиток інфраструктури.

Лівія

Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової пром. продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна пром-сть. Транспорт — автомобільний, морський, трубопровідний. Декілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Тріполі і Бенгазі з країнами Європи і США.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 32,9 млрд (1994). Темп зростання ВВП — (-2%, 2001). ВВП на душу населення — $ 6510 (1994). Імпорт — продукти харчування, машини, текстиль, транспортне обладнання (г.ч. Італія — 22,3%; Німеччина — 12,0%; Великобританія — 8,9%; Франція — 6,8%; Туніс — 5%). Експорт — нафта та нафтопродукти (г.ч. Італія — 41,3%; Німеччина — 16,6%; Іспанія — 10%; Туреччина — 6%; Франція — 3,6%). Продаж нафти в 1997 приніс понад 95% всієї суми експортних надходжень.

До початку розробки родовищ нафти Лівія була однією з найбідніших країн Африки і не мала особливих перспектив економічного розвитку. Більша частина лівійців була зайнята в сільському господарстві, малопродуктивному через дефіцит атмосферних осадів і нестачі придатних для обробки земель. З виявленням запасів нафти в кінці 1950-х років Лівія вступила на шлях економічного процвітання Вже до середини 1960-х років завдяки розробці родовищ нафти Лівія стала в один ряд з такими країнами, як Венесуела, Кувейт і Саудівська Аравія. У 1983 прибуток на душу населення зріс до 8480 дол. Бурхливий розвиток нафтодобувної промисловості залишив далеко позаду всі інші галузі господарства. Національна промисловість Лівії тільки починає формуватися.

Уряд Лівії прикладає зусилля до розширення і диверсифікації галузевої структури промисловості. На початку 1970-х років з'явилися нові галузі промисловості, включаючи виробництво цементу і металовиробів. У подальші роки був укладений ряд контрактів із західноєвропейськими, югославськими і японськими фірмами на будівництво декількох атомних і теплових електростанцій, а також підприємств важкої індустрії. При цьому передбачалося, що частина цих підприємств буде використати як сировину сиру нафту. Серед найбільших підприємств обробної промисловості виділяються металургійний комбінат в Місурата, що випускав до 1,5 млн т сталі і прокату в 1996, заводи по виробництву труб і електрокабелів; налагоджене збирання автомобілів і тракторів. Легка і харчова промисловість розвинені слабо. Традиційні галузі виробництва включають видобуток морських губок, випаровування солі в прибережній зоні і різні ремісничі виробництва: виготовлення виробів зі шкіри, міді, олова, кераміки і килимарство. Є також невеликі підприємства по обробці сільськогосподарської продукції, деревини, виробництву паперу, тютюнових виробів, тканин і мила.

В кінці ХХ ст. державні підприємства виробляють бл. 90% всієї промислової продукції. Частка промисловості у ВВП — бл. 60%; основний обсяг її продукції припадає на нафтовий сектор (до 40% ВВП). Морський транспорт забезпечує експорт нафти і майже всі зовнішньоторговельні перевезення. Порти заг. призначення: Тріполі, Бенгазі, нафтові — Марса-ель-Бурейка (Марса-ель-Брега), Рас-ель-Ануф, Ес-Сідер, Марса-ель-Харіга, Ез-Зувайтіна. Транспортування нафти і газу тер. Л. здійснюється розгалуженою системою трубопроводів, загальна протяжність яких понад 5 тис. км, пропускна спроможність — понад 180 млн т на рік. У кінці 1970-х років були значно розширені порти Тріполі і Бенгазі. Після проведеної в середині 1990-х років модернізації значно розширилися можливості портів Місурата, Расам-ель-Ануф, Ес-Сідер і Ез-Зувайтіна. Лівія має в своєму розпорядженні власний вантажний флот (включно з танкерами) загальним тоннажем понад 70 тис. т.

Крім видобутку нафти, важливою складовою економіки є сільське господарство. Сільське населення обробляє землю у вузькій прибережній смузі Тріполітанії, використовуючи зимою атмосферні опади, а влітку — зрошування з колодязів. Навколо Тріполі, в районі поширення товарного садівництва, вирощують цитрусові, фініки, оливки і мигдаль. У південних оазисах для зрошування полів використовуються води підземних джерел. При наявності достатньої кількості опадів на периферії височин сіють ячмінь. Орні землі становлять лише 1% площі країни, і тільки 1% з них входить в зону штучного зрошування. З 1979 ведуться роботи по спорудженню «великої штучної ріки» — водоводу, розрахованого на перекидання вод 250 підземних свердловин з оазисів Тазербо і Сарір в пустелі Сахара до побережжя країни.

До 1993 було прокладено 1800 км трубопроводів і каналів, побудовані дороги і водосховища. У Кіренаїці на плато Барк-ель-Байда обробляють зернові культури, маслини і плодові дерева. У районі плато Ахдар в Кіренаїці живуть кочовики-скотарі.

Іран

Економіка Ірану

- п'ятнадцята у світі  за обсягом національного виробництва  (за даними ЦРУ США) і найбільша  серед держав Західної Азії  і ОПЕК. У 2007 році Іран обігнав Туреччину за обсягом ВВП, ставши таким чином найбільшою економікою в ісламському світі. Обсяг ВВП в 2007 році склав $852,6 млрд, зростання ВВП — 5,8 %.

Майже половина всіх бюджетних коштів (45 %) поступає від експорту сирої нафти. Іран володіє другим за обсягом після Саудівської Аравії запасом нафти (18 млрд тонн) і займає 5,5 % на світовому ринку торгівлі нафтопродуктами. З 2008 року Іран торгує своєю нафтою на власній біржі в євро і ріалах.

Останні роки особлива увага приділяється диверсифікації економіки завдяки розвитку таких галузей як точне машинобудування, автомобільне машинобудування, ракетно-космічна промисловість, а також індустрія інформаційних технологій.

Іран – аграрно-індустріальна країна з розвинутою нафтовою промисловістю. Основні галузі: нафтова і нафтопереробна, текстильна, цементна, конструкційних матеріалів, харчова, металообробна, чорна і кольорова металургія. У структурі промисловості Ірану провідне місце займає гірничовидобувна промисловість, яка, зокрема, забезпечує високий рівень прибутків від експорту нафти. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Гол. мор. порти в Перській затоці: Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк (нафтовий термінал), Абадан, Бендер-Махшехр і Чахбехар у Аравійському морі. На Каспійському м.: Ензелі, Ноушехр. Навігація здійснюється по оз. Урмія і р.Карун, яка через Шатт-ель-Араб сполучається з Перською затокою.

Найбільшою авіакомпанією, зайнятою міжнародними перевезеннями, є «Іран ейр», внутрішніми - «Іран Ассемен ейрлайнз». Польоти в зону Перської затоки, Франкфурт, Лондон і Париж здійснює також компанія «Кіш ейр». У країні в 1999 р. діяло 288 аеропортів, з них тільки 112 мали посадочні смуги з твердим покриттям.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 79 млрд. Темп зростання ВВП – 1,7%. ВВП на душу населення – $ 1275. Прямі закордонні інвестиції – $ 14,5 млн. Імпорт – $ 13 млрд (г.ч. Німеччина – 11,8%, Італія – 7,8%, Японія – 7,5%, Китай – 5,6%, Франція – 5,4%). Експорт – $ 20,2 млрд (г.ч. Японія – 16,6%, Італія – 8,6%, Греція – 7,5%, Франція – 4,9%).