Концептуальний аналіз

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені  Володимира Гнатюка

 

 

 

Кафедра української мови

 

 

 

 

 

Концептуальний  аналіз

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи мУМ

Матвєєва Катерина Петрівна

Перевірила:

Вільчинська Тетяна Пилипівна

 

 

Тернопіль — 2013

Розвиток антропоцентричної  парадигми в сучасній лінгвістиці  зумовив зростання інтересу до вивчення художнього тексту в межах таких актуальних її напрямів, як когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, комунікативний та функціональний напрями лінгвістики, сучасна теорія тексту.

Сьогодні дослідженню різних концептів, залежно від об’єкта концептуалізації, приділяють велику увагу. Як зазначає М. П. Кочерган, концепти зазвичай “досліджуються на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше – атрибутивної, комплементарної, а інколи враховуються різноманітні широкі мовні контексти (фольклорні, художні, публіцистичні та інші твори)” [10: 25–26].

Але для того, щоб отримати повне уявлення про концепт, недостатньо вказати його основні параметри, оскільки «повне уявлення про концепт ми можемо отримати, лише проаналізувавши його виникнення та динаміку розвитку всіх проекцій семантичного простору» [28 : 76-77]. Детально дослідити концепт можна за допомогою методики концептуального аналізу, що, за свідченням О. Хроленка, «була розроблена та переконливо представлена французьким лінгвістом Е. Бенвеністом» і набула значної популярності в сучасних розвідках [36 : 135-136]. За допомогою цієї методики очевидним стає зв'язок семантики та культури. Методика є надійним інструментом виявлення походження «деяких важливих термінів сучасної культури» [3 : 18]. Як зазначає Т. Космеда, «слід наголосити на неоднозначності, що виникла при використанні термінологічного словосполучення «концептуальний аналіз» у сучасному лінгвістичному обігу» [9 : 136]. Вперше на цей факт звернула увагу С. Нікітіна, порівн.: «Словосполучення «концептуальний аналіз» може означати аналіз концептів і певний спосіб їх дослідження, а саме аналіз за допомогою концептів або аналіз, що має своїми граничними одиницями концепти, на відміну від елементарних семантичних ознак при компонентному аналізі» [17 : 117]. Поділяючи думку В. Телії, вважаємо, що «концептуальний аналіз – це дослідження, для яких концепт є об'єктом аналізу» [32 : 97].

Як стверджує  В. Маслова, під час концептуального аналізу «використання тих або тих методів, методик, прийомів та способів дослідження залежить не лише від складності концепту, але й від мети та завдань, що їх ставить перед собою дослідник, а також від характеру лінгвістичних джерел, що становлять матеріал дослідження» [13 : 58]. Сьогодні у науковій літературі репрезентовано декілька методик концептуального аналізу, розроблених науковцями різних концептологічних шкіл.

№ пп	Науковці, які практично застосовують теорію	Походження  та основні положення теорії	Модель  аналізу концептів
ТЕОРІЯ  ПРОТОТИПІВ
1.	А. Вежбицька, Д. Лакофф, Н. Рябцева, Р. Фрумкіна Л. Манерко, Л. Попович та інші.	Ідея прототипів належить американському психологу Е. Рош. Підґрунтям цієї теорії дослідники вважають феноменологічні концепції К. Штумпфа, Е. Гуссерля, М. Мерло-Понті. Прототипічність у розумінні Е. Рош полягала в тому, що «усі розумні істоти думають, використовуючи єдину концептуальну систему» [12 : 43]. Прибічники цієї теорії називають її прототипічною семантикою, оскільки в її основі  лежить поняття «прототипу». Теорія прототипів з'являється у зв'язку з тим, що семантичне тлумачення є не завжди достатнім для визначення поняття, а прототипічна семантика, на думку І. Штерн, «зв'язана найтісніше з теорієї природної категоризації та класифікації понять у свідомості людини» [41 : 294]. А. Вежбицька виступає за поєднання двох підходів, наполягаючи на тому, що концептуальний аналіз не виключає структурний, порівн.: «Нам потрібний синтез двох традицій, а не надавання переваги одній за рахунок іншої … жодної суперечності між прототипами та інваріантами не існує» [4 : 201, 216]. Під прототипом розуміють «найразючіший приклад, занесений до епізодичної пам'яті мовця» [25 : 80]. Але недолік цієї теорії полягає у тому, що думка людини не обмежується прототипами [39 : 506], тому не всі концепти можуть бути проаналізовані за прототипічною моделлю.	Описуючи структуру  концепту, в основі якого лежить прототипічна модель, Н. Рябцева, Л. Манерко, Л. Попович та деякі інші вважають, що прототип – це семантичне поле з центром та периферією, що між собою пов'язані радіально або ланцюгово [27 : 73; 12: 45; 25 : 78].
ЛОГІЧНИЙ  АНАЛІЗ МОВИ
2.	Такий підхід до розуміння  та вивчення концептів розробляється Московською семантичною школою Н. Арутюнової та її учнями (Т. Булигіна, А. Кошелєв, С. Нікітіна, А. Шмельов). Концептуальні дослідження такого плану проводяться і в Україні (Т. Радзієвська, В. Труб, Г. Яворська).	Як зазначає В. Маслова, логічний аналіз мови передбачає вивчення «універсальних термінів культури, які видобувають із текстів різних часів та народів» [14 : 30]. І. Штерн додає, що «до інтерпретації смислів залучається також внутрішній досвід автора та апеляція до апперцепційного фону та життєвого досвіду співбесідників» [41 : 193]. У рамках цього підходу досліджуються такі концепти, як «обов'язок» (Т. Булигіна, А. Шмельов), «людина», «особистість» (Р. Розіна), «свобода» (А. Кошелєв), а також концепти, що позначають елементи народної лінгвістики (С. Нікітіна, Л. Невська). Утім, недолік цього підходу полягає у перебільшенні ролі художніх текстів.	З огляду на методику вивчення цих концептів, можна побудувати семантичну модель, що складається з таких компонентів: 1) набір атрибутів, що вказують на належність до конкретного концептуального поля; 2) ознаки, зумовлені місцем у системі цінностей; 3) вказівки на функції у житті людини [2 : 3-4].
ТЕОРІЯ  ГЕШТАЛЬТІВ
3.	Яскраві представники цієї теорії у пострадянському просторі Л. Чернейко та В. Долинський	На основі теорії гештальтів німецького психолога М. Вертгеймера, американський мовознавць Дж. Лакофф розробив теорію лінгвістичних гештальтів, під кутом зору запропонованої ним «досвідної наукової парадигми, призначеної дослідити мову у проекції на досвід людини, а людину описати на підставі її мови» [39 : 84]. На думку І. Штерн, теорія мовних гештальтів базується на припущенні, що свідомість людини, мислення, сприйняття, емоції, когнітивна і моторна діяльність та мова «організовані за допомогою одних і тих самих структур – гештальтів» [41 : 63]. Застосування теорії гештальтів можливе лише для концептів абстрактних імен, тому така теорія не може претендувати на універсальність.	Л. Чернейко та В. Долинський пишуть, що «виявлення гештальтів – тактика концептуального аналізу абстрактного імені; стратегія – в описі структури мовного знання, тобто уявлень носіїв мови, прихованих в імені та що виявляються у його сполучуваності» [37 : 23].
ТЕОРІЯ  ФРЕЙМІВ
4.	На сучасному етапі теорія фреймів  використовується у роботах М. Макарова, О. Прохвачової,  М. Терпак, І. Тарасової, а також у працях деяких українських дослідників, а саме О. Борисова, Н. Єремеєвої, О. Карпенко, О. Пальчевської, Г. Поліної.	Концепція, що використовує різні  структури подання знань, що отримують назви фреймів, скриптів, схем, називається теорією фреймів. Д. Таннен, описуючи поняття «скрипт», «фрейм», «схема», робить висновок, що цими поняттями оперують різні науки: психологія (Ф. Бартлетт, Д. Румельхарт, М. Мінський), лінгвістика (У. Чейф, Ч. Філлмор), антропологія (Г. Бейтсон, Ч. Фрейк), соціологія (Е. Гоффман) [38 : 15]. Пріоритет щодо впровадження фреймів у дослідження штучного інтелекту належить американському психологові М. Мінському, який зазначав, що «людина, намагаючись пізнати нову для себе ситуацію або по-новому поглянути на звичні речі, обирає у своїй пам'яті певну структуру даних (образ), яку ми називаємо фреймом» [15 : 7]. Поділяючи погляд І. Тарасової, зазначимо, що «універсальність, яка лежить в основі визначення фрейму, дозволила перенести теорію фреймів зі сфери штучного інтелекту у галузь лінгвістики» [31 : 42]. Першим до досліджень такого роду звертається Ч. Філлмор, який розуміє фрейми як поняттєві структури, «засоби організації досвіду й інструменти пізнання» [35 : 65]. Така система нагадує теорію лексичних полів Й. Трира, що й відмічає Ч. Філлмор, який вказує на відмінність між «польовим» підходом та підходом «фреймовим», яка полягає у «концентрації  пошуку структури – в мовній системі чи за її межами» [35 : 62]. А О. Карпенко твердить, що «більшість фреймів існує незалежно від мови, хоч деякі з них справді «створені мовою»» [8 : 26].	У сучасний період, аналізуючи фрейми, М. Макаров зазначає, що «фрейм складається з вершини, тобто макропозиції, та слотів або терміналів» [11 : 208]. Розвиваючи цю думку, М. Терпак пише: «Якщо використовувати структуру фрейму для систематизації певного лексичного матеріалу, то можна помітити, що цей матеріал, розподілений за терміналами, слотами та підслотами легко піддається семантичному аналізу» [33 : 132].
ТЕОРІЯ  СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ
5.	Застосування польового  підходу для аналізу засобів  вербалізації концепту містять праці  таких українських дослідників, як О. Бондаренко, О. Єфименко, Т. Сорока, О. Тищенко.	Термін «поле» запозичений  із фізики і через психологію, біологію та соціологію уведений до лінгвістики, зокрема до семасіології, німецькими мовознавцями Г. Іпсеном і Й. Триром. Значним імпульсом для використання польового підходу у лексичній семантиці стали ідеї празької функціональної школи і передусім О. Духачека та В. Скалички. А на сучасному етапі науковці вважають правомірним уживання теорії поля для аналізу всіх засобів вербалізації концепту, оскільки «польовий підхід передбачає аналіз усіх зв'язків номінативної одиниці – формальних, парадигматичних, синтагматичних, асоціативно-дериваційних» [34 : 55]. Застосування польового підходу для аналізу концепту є не зовсім правомірним, оскільки такий підхід спрямований на суто лінгвістичний аналіз..	З точки зору прихильників теорії поля, концептуальний аналіз зводиться до семантичного аналізу засобів мовного вираження концепту.
СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ПОЛЯ
6.	Ця теорія застосовується у роботах  представників Воронезької школи  та їх послідовників (С. Дроздова, О. Іпполітов, З. Попова, Й. Стернін, А. Рудакова, Л. Тавдгиридзе).	Останнім часом у  роботах представників Воронезької  лінгвістичної школи З. Попової та Й. Стерніна звична теорія поля зазнала деяких трансформацій, пов'язаних із когнітивною спрямованістю сучасної лінгвістики. Розглядаючи концепт як польову модель, яка складається з ядра та периферії, дослідники зазначають, що «до ядра належать прототипічні шари з найбільшою чуттєво-наочною конкретністю, первісні найяскравіші образи; більш абстрактні ознаки складають периферію концепту» [23 : 60]. Розвиваючи цю думку, З. Попова та Й. Стернін стверджують, що, будучи організованими за польовим принципом, концепти «містять чуттєвий образ, інформаційний зміст та інтерпретаційне поле» [24 : 8]. Чуттєвий образ концепту складається з «перцептивного образу, що відображає чуттєві уявлення людей, а також когнітивного образу, що відображає смислові зв'язки (метафоричні, метонімічні) концепту з іншими концептами»; інформаційний зміст та інтерпретаційне поле «утворюються когнітивними ознаками» [30 : 26-28]. Концептуальні (або когнітивні) ознаки групуються у концептуальні шари, та «в умовах вербалізації концепту постають як семи, а концептуальні шари можуть іноді збігатися з семемами (проте не завжди)» [23 : 62]. Когнітивна спрямованість такого аналізу призводить до неможливості його застосування до концептів культури.	Процедура аналізу концепту, що запропонована З. Поповою та Й. Стерніним, має такий вигляд: І.  1. Побудова номінативного поля концепту;  2. Аналіз та опис семантики мовних засобів, що входять до номінативного поля концепту; 3. Когнітивна інтерпретація результатів опису семантики мовних засобів; 4. Верифікація отриманих результатів у носіїв мови; 5. Опис змісту концепту у вигляді переліку когнітивних ознак;  ІІ. Моделювання концепту: 1. А) чуттєвий образ концепту; Б) інформаційний зміст концепту; В) інтерпретаційне поле концепту; 2. Опис концепту як ієрархії когнітивних класифікаційних ознак; 3. Опис польової організації виявлених когнітивних ознак [30 : 6-39].
ТЕОРІЯ  МЕТАФОРИ
7.	Кемеровська лінгвістична школа (М. Агієнко, Е. Бондарєва, Е. Мошина, М. Піменова, С. Сергеєв, Н. Сергеєва).	Теорія когнітивної  метафори, розроблена американськими мовознавцями Дж. Лакоффом і М. Джонсоном в аспекті постульованої ними досвідної парадигми. На основі цієї теорії представники Кемеровської лінгвістичної школи апробували та впровадили методику аналізу концепту, що полягає «у вивченні самого значення слова, в якому фіксуються не лише ознаки, необхідні та достатні для ідентифікації означуваного, але й наївні знання про означуване, що реалізуються у метафорах та метонімії» [19 : 14]. М. Піменова вважає, що «структура концепту складається з концептуальних ознак, що відтворюють концепт як «означений у мові національний образ, ідею, поняття, символ»» [цит. за Н. Сергеєвою, 2007 : 211], під концептуальною ознакою розуміється «найменша одиниця концепту – «атом смислу»» [цит. за Е. Мошиною,  2006 : 185]. Дослідниця стверджує, що «реконструкція структури концепту реалізується шляхом найповнішого виявлення можливих ознак» [цит. за С. Сергеєвим, 2006 : 295], для чого і використовується комплексна методика концептуального аналізу, яку розробила Кемеровська школа концептуальних досліджень, зокрема М. Піменова. Утім, ця схема, як видається, правомірна лише для метафоричних концептів.	Дослідження концепту проходить  у кілька етапів: 1. Аналіз лексичного значення та внутрішньої форми як базової метафори концепту (виявлення  мотивуючих та поняттєвих ознак); 2. Виявлення  синонімічного ряду; 3. Опис засобів  категоризації у мовній картині світу; 4. Дослідження концептуальних метафор та метонімії (виявлення образних ознак); 5. Дослідження сценаріїв [20 : 15; 1: 121-122].
КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ Ю. СТЕПАНОВА.
8.	Ю. Степанов та його послідовники (Т. Космеда, Г. Поліна та ін.)	Зробивши докладний опис теорії концепту, російський лінгвіст Ю. Степанов запропонував власну структуру культурного концепту. Науковець зазначає, що «концепт має складну структуру: з одного боку, до неї належить усе те, що притаманне будові поняття; з іншого боку, до структури концепту входить усе те, що робить його фактом культури – вихідна форма (етимологія), стисла історія, сучасні асоціації, оцінки» [29 : 41]. З точки зору культурного розвитку – концепт складається з різних рівнів, «шарів», що є «результатом, «опадами» культурного життя різних епох» [29 : 46]. Подібна методика концептуального аналізу застосовується лише для концептів культури.	Методика аналізу культурного  концепту, впроваджена Ю. Степановим, спирається на дослідження таких шарів: 1. Актуальний шар, в якому концепт існує для всіх користувачів цієї мови; 2. Пасивний, або історичний шар, актуальний для певних соціальних груп; 3. Внутрішня форма – етимологічна ознака, яка відкрита лише дослідникам [29 : 45].
ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ТЕОРІІ В. КАРАСИКА ТА С. ВОРКАЧОВА
9.	В. Карасик, М. Красавський, Г. Слишкін та інші представники та послідовники Волгоградської лінгвістичної школи; С. Воркачов та представники  Краснодарської лінгвістичної школи.	Згідно з теорією  В. Карасика – засновника Волгоградської школи концептології – та його учнів і послідовників М. Красавського та Г. Слишкіна, «концепт є багатомірним ментальним утворенням та має три важливі складові» – образну (зорові, слухові, смакові характеристики предметів), поняттєву (мовна фіксація концепту, його позначення, опис, дефініція), ціннісну (важливість цього психічного утворення) [7 : 9-10]. Представник Краснодарської концептологічної школи С. Воркачов, який поділяє позицію В. Карасика, пише: «Визнаючи концепт планом змісту мовного знаку, зазначимо, що він містить, крім предметної (поняттєвої) та психологічної (образної та ціннісної) складової, всю комунікативно значущу інформацію: внутрішньосистемну, прагматичну та етимологічну» [5 : 47].	Різниця між запропонованими  структурами концепту несуттєва  і представники обох шкіл застосовують однакову схему концептуального  аналізу: 1. Дослідження етимології імені концепту; 2. Дослідження словникових дефініцій; 3. Дослідження словотворчої парадигми; 4. Аналіз метафоричної сполучуваності; 5. Аналіз парадигматичних та синтагматичних зв'язків; 6. Виявлення ціннісної складової; 7. Асоціативний експеримент [6 : 358-359].

Перегляд чинних методик концептуального аналізу дав змогу зробити узагальнення: попри їхні розбіжності, всі вони спираються на однакові дослідницькі процедури – етимологічний аналіз, компонентний аналіз, контекстуальний аналіз та інтерв'ювання.

Існує також  інтегративний підхід, який  висвітлено у праці Космеди  Т.А. та Плотнікової Н.В. Він спрямований на висвітлення різних аспектів концепту, Основні етапи цієї методики мають такий вигляд:

І. Побудова номінативного поля концепту та встановлення його номінативної щільності.  Концепт «може бути описаний через аналіз засобів його мовної об’єктивації» [22 : 66]. Оскільки концепт «розсіяний» у мовних знаках, що його об’єктивують, то заради побудови структури концепту, на думку М. Піменової, «треба дослідити весь мовний корпус, що ним репрезентується концепт … » [20 : 9]. Сукупність мовних засобів, що об’єктивують концепт у конкретний період розвитку суспільства, З. Попова та Й. Стернін визначають як номінативне поле концепту [22 : 66].

ІІ. Виділення та опис структурних елементів концепту. Згідно із методикою аналізу культурних концептів Ю. Степанова в структурі концепту виділяємо дві складові – культурну та поняттєву [29 : 41].

1. Культурна складова концепту містить три шари: історичний, етимологічний та актуальний, що «охоплюють сукупність діахронічно перемінних та сталих семантичних характеристик і способів вербалізації» [21 : 4].

А. Історичний шар. У історичному шарі концепту на матеріалах етнографічних джерел, енциклопедичних, міфологічних та церковних словників описуємо та аналізуємо конкретне явище у складі різдвяно-новорічної обрядовості в усіх його виявах.

Б. Актуальний шар. Метою дослідження актуального шару концепту є аналіз лексичних та словотвірних ознак його мовних репрезентантів.

В. Етимологічний шар. Детальний аналіз концепту передбачає встановлення етимології позначуваного знаку – імені концепту, тобто «внутрішньої форми, звичайно неусвідомленої, що зафіксована в зовнішній, словесній формі» [цит. за С. Сергєєвим, 2006 : 296]. Для встановлення внутрішньої форми в дослідженні послуговуємось етимологічним лексикографічним описом засобів мовного вираження концептів.

2. Поняттєва складова концепту. Поняттєву складову концепту «виявляють шляхом аналізу значень слова – основного репрезентанта концепту», тобто «на цьому етапі застосовують метод опису концепту за допомогою словникових значень слів-репрезентантів концептів» [1 : 124]. Методом дослідження словникових дефініцій є компонентний аналіз  [6 : 358], що його М. Кочерган визначає як метод лінгвістичного вивчення значення слів, суть якого полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти – семи [40 : 264].

IІІ. Моделювання польової структури концепту. Розподіляючи концептополя на концептополе макро- і мікрорівня, А. Приходько до перших відніс ті, що включають множину концептів, в той час, як концептополе мікрорівня «можна умовно вважати ідіополем окремо взятого концепту» [26 : 214]. Визнаючи польову структуру концепту, погоджуємось із З. Поповою та Й. Стерніним, які зазначають, що «польовий опис робиться з опорою на дані про яскравість, актуальність тих чи тих когнітивних ознак у структурі концепту» [22 : 214].

Польова організація  концепту – це ієрархія смислових  елементів, що складається «з ядра і  різних зон периферії у структурі  концепту» [22 : 290]. Послуговуючись термінологією Н. Моспанової, виділяємо у структурі концепту ядро, приядерну зону та периферію [16 : 53]. З огляду на те, що «ядро концептів складають найголовніші, актуальні ознаки» [16 : 53], зазначимо, що «в ядерну зону концепту входять поняттєва складова, репрезентована узагальненою інформацією про об’єкт, та знакова складова, що виражена ім’ям концепту» [18 : 168]. Щодо приядерної зони, то вона складається із суттєвих, але не основних уявлень, а перефирійні елементи становлять власне зміст інших концептів [16 : 53].  До приядерної та периферійної зон входять смислові елементи культурної складової концепту, що так само, як і когнітивні ознаки, що отримані з різних джерел «шляхом когнітивної інтерпретації значень» [22 : 270] засобів мовного опису конкретних явищ, уніфікуються, тобто отримують лаконічне формулювання.

Концептуальний аналіз – це логічне продовження традиційного семантичного аналізу. Семантичний аналіз скерований на виявлення мовного значення, концептуальний – на пізнання організації знань про світ. І вибір виду такого аналізу залежить, насамперед, від дослідника та тексту, який досліджується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основна література:

Космеда Т.А., Плотнікова Н.В. Лінгвоконцептологія: мікроконцептосфера СВЯТКИ в українському мовному просторі: монографія — Львів: ПАІС, 2010. — С. 63-76.

У рефераті подано такі посилання  за основною літературою:

Список використаної літератури:

1. Агиенко М. И. Правда и Истина / М. И. Агиенко //  Антология концептов: В 5 т. / [под ред. В. И. Карасика, И. А. Стернина]. – Волгоград: Парадигма, 2005-2008. – Т. 3. – 2006. – С. 118-138.
2. Арутюнова Н. Д. Введение / Нина Давыдовна Арутюнова // Логический анализ языка: Ментальные действия: [Сб. ст.] / Рос. АН, Ин-т языкознания; [отв. ред. Н. Д. Арутюнова, Н. К. Рябцева]. – М.: Наука, 1993. – С. 3-6.
3. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист. – М.: Прогресс, 1974. – 448 с.
4. Вежбицкая А. Прототипы и инварианты / А. Вежбицкая // Язык. Культура. Познание / [пер. с англ.; отв. ред. М. А. Кронгауз; вступ. ст. Е. В. Падучевой]. – М.: Русские словари, 1996. – С. 201-230.
5. Воркачев С. Г. Концепт счастья: понятийный и образный компоненты / Сергей Григорьевич Воркачев // Известия РАН. Серия литературы и языка. – 2001. – Т. 60, № 6. – С. 47-58.
6. Ипанова О. А.  Жизнь  / О. А. Ипанова //  Антология концептов: В 5 т. – М.: Генеза, 2007. – Т. 1-2. – 2007. – С. 356-370. 
7. Карасик В. И. О категориях лингвокультурологии / Владимир Ильич Карасик // Языковая личность: проблемы коммуникативной деятельности: [сборник научных трудов]. – Волгоград: Перемена, 2001. – С. 3-16.
8. Карпенко О. Ю.  Ментальна організація власних назв  / Олена Юріївна Карпенко //  Мовознавство. – 2004. – № 4. – С. 25-34.
9. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки / Тетяна Анатоліївна Космеда. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 350с.
10. Кочерган М. П. Мовознавство на сучасному етапі / М. П. Кочерган // Дивослово. – 2003. – № 5. – С. 24–29.
11. Макаров М. Л. Языковое общение в малой группе: опыт интерпретативного анализа дискурса: дисс. … докт. филол. наук: 10.02.19 / Михаил Львович Макаров. – Тверь, 1997. – 442 с.
12. Манерко Л. А. Новая методика исследования категоризации в лингвистике / Л. А. Манерко // Вестник Московского университета. Серия Филология. – 2000. – № 2. – С. 39-52.
13. Маслова В. А. Введение в когнитивную лингвистику: учебное пособие / Валентина Авраамовна Маслова. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 296 с.
14. Маслова В. А. Лингвокультурология: учебное пособие / Валентина Авраамовна Маслова. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 208 с.
15. Минский М. Фреймы для представления знаний / Марвин Минский;  [пер. с англ. О. Н. Гринбаума; под ред. Ф. М. Кулакова]. – М.: Энергия, 1979. – 152 с.
16. Моспанова Н. Ю. Добро и зло / Н. Ю. Моспанова // Антология концептов: В 5 т. / [под ред. В. И. Карасика, И. А. Стернина]. – Волгоград: Парадигма, 2005-2008. – Т. 3. – 2006. –  С. 53-67.
17. Никитина С. Е. О концептуальном анализе в народной культуре / Серафима Евгеньевна Никитина //  Логический анализ языка: культурные концепты: [Сб. ст.] / АН СССР, Ин-т языкознания; [Редкол.: Н. Д. Арутюнова (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1991. – С. 117-123.
18. Передриенко Т. Ю. Бог и дьявол / Т. Ю. Передриенко // Антология концептов: В 5 т. / [под ред. В. И. Карасика, И. А. Стернина]. – Волгоград: Парадигма, 2005-2008. – Т. 3. – 2006. – С. 167-184.
19. Пименова М. В. Методология концептуальных исследований / М. В. Пименова //  Антология концептов: В 5 т. – М.: Генеза, 2007. – Т. 1-2. – 2007. – С. 14-16.
20. Пименова М. В. Предисловие / М. В. Пименова // Введение в когнитивную лингвистику / [под ред. М. В. Пименовой]. – Кемерово: ИПК «Графика», 2004. – 208с.
21. Полина Г. В. Мовна об'єктивація концепту Бог в англійському дискурсі ХІV – ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови» / Ганна Володимирівна Полина. – Харків, 2004. – 20 с.
22. Попова З. Д. Когнитивная лингвистика / Зинаида Даниловна Попова, Иосиф Абрамович Стернин. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2007. – 314, [6] с. – (Лингвистика и межкультурная коммуникация. Золотая серия).
23. Попова З. Д. Очерки по когнитивной лингвистике / Зинаида Даниловна Попова, Иосиф Абрамович Стернин. – Воронеж: Истоки, 2001. – 191 с.
24. Попова З. Д. Основные черты семантико-когнитивного похода к языку  / Зинаида Даниловна Попова, Иосиф Абрамович Стернин // Антология концептов: В 5 т. – М.: Генеза, 2007. – Т. 1-2. – 2007. – С. 7-9.
25. Попович Л. Новий погляд на стереотип як основну одиницю когнітивного аналізу мовної картини світу / Л. Попович //  Мова і культура (Науковий журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – Вип. ХІІ (100): культурологія. – С. 75-86.
26. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / Анатолій Миколайович Приходько. – Запоріжжя.: Прем’єр, 2008. – 332 с.
27. Рябцева Н. К. «Вопрос»: прототипическое значение концепта / Надежда Константиновна Рябцева // Логический анализ языка: культурные концепты: [Сб. ст.] / АН СССР, Ин-т языкознания; [Редкол.: Н. Д. Арутюнова (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1991. – С. 72-77.
28. Скаб М. В. Граматичні засоби вираження концепту / Марія Василівна Скаб // Лінгвістичні студії: [збірник наукових праць / укл. А. Загнітко]. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – Вип. 15. – С. 75-80.
29. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры. Опыт исследования / Юрий Сергеевич Степанов. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. – 824 с.
30. Тавдгиридзе Л. А. Русский язык / Л. А. Тавдгиридзе, И. А. Стернин // Антология концептов: В 5 т. / [под ред. В. И. Карасика, И. А. Стернина]. – Волгоград: Парадигма, 2005-2008. – Т. 3. – 2006. – С. 6-39.
31. Тарасова И. А. Фреймовый анализ в исследовании идиостилей / И. А. Тарасова //  Филологические науки. – 2004. – № 4. – С. 42-49.
32. Телия В. Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / Вероника Николаевна Телия. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 288 с.
33. Терпак М. А.  Фреймовая модель как способ структурирования и анализа концептов / Марина Анатольевна Терпак  //  Вестник СамГУ. – 2006. – № 5/1 (45). – С. 132-137.
34. Тищенко О. В. Обрядова семантика у слов'янському мовному просторі: Монографія / Олег Володимирович Тищенко. – К.: КДЛУ, 2000. – 236 с.
35. Филлмор Ч. Фреймы и семантика понимания / Ч. Филлмор // Новое в зарубежной лингвистике: Когнитивные аспекты языка / [пер. с англ., сост., ред., вступ. ст. В. В. Петрова и В. И. Герасимова]. – М.: Прогресс, 1988. – Вып. ХХІІІ. – С. 52-92.
36. Хроленко А. Т. Основы лингвокультурологии: учебное пособие / Александр Тимофеевич Хроленко; [под ред. В. Д. Бондалетова]. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 184 с.
37. Чернейко Л. О. Имя СУДЬБА как объект концептуального и ассоциативного анализа / Л. О. Чернейко, В. А. Долинский // Вестник Московского университета. Серия Филология. – 1996. – № 6. – С. 20-41.
38. Tannen D. What’s in a Frame? Surface Evidence for Underlying Expectations  //  Framing in Discourse. Ed. D. Tannen. – Oxford: Oxford University Press, 1993. – P. 14-56.

Список  лексикографічних джерел:

39. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.
40. Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін.]. – [2-ге вид., випр. і доп.]. – К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
41. Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних дисциплін та гуманітарної інформатики / Ірен Борисівна Штерн. – К.: АртЕК, 1998. – 336 с.