Идз макроекономика

Зауважимо, що у 2008 р. рівень інфляції, за офіційними даними, сягав понад 23%, а за експертними оцінками – майже 30%. Не можна погодитись і з показником інфляції, який запланований на 2009 р. Експерти свідчать, що рівень споживчої інфляції за три квартали 2009 р. становив щонайменше 20%. Ця цифра органічно корегується  із рівнем девальвації гривні. Якщо останній дорівнює 60% з жовтня минулого року, а річна інфляція за 2008 р. вимірювалася в середньому 25–27% (середнє арифметичне  офіційної та експертної оцінки), то можна спрогнозувати, що річна споживча інфляція у 2009 р. становитиме близько 30%. І це ще буде не найгірший показник. (Принагідно нагадаємо, що у 1993 році рівень споживчої інфляції перевищував 11000%.) Такий високий рівень інфляції швидко знецінює доходи українських громадян, підриває їх купівельну спроможність і погіршує рівень життя, руйнує підприємницьке середовище, не дає розвиватися стратегічним проектам, не дозволяє знизити облікову банківську ставку за кредитами.

3. Зменшення міжнародних резервів Національного банку України. Процес зменшення міжнародних резервів Нацбанку України триває від серпня 2008 р. (тоді їх обсяг досягав найбільшої відмітки у $38,062 млрд.) і дотепер. На 1 листопада 2009 р. міжнародні резерви НБУ становили $27,7 млрд.

Міжнародні резерви НБУ були б ще меншими, якби не виділена Україні  Міжнародним валютним фондом позика в сумі $16,5 млрд., з якої ми отримали вже $10,6 млрд. НБУ дедалі важче виходити на міжбанківський валютний ринок і  підтримувати курс гривні. Ситуація ускладнюється  ще й тим, що структура золотовалютних запасів Нацбанку погіршується. Хоч  реальна інформація щодо складу та якості міжнародних резервів є закритою, можна припустити, що активи, у яких НБУ тримає більшу частину цих  резервів, а саме ті, що розміщені  у США, не мають достатньої ліквідності. Відповідно це створює ще більші проблеми відносно можливості НБУ гарантувати  стабільний курс гривні, не кажучи вже  про те, щоб його зміцнити. На мою  думку, критичною межею для Національного  банку буде зменшення міжнародних  резервів до $20 млрд., і така динаміка є досить імовірною, особливо з огляду на стрімке зростання зовнішнього  боргу України.

5. Збільшення зовнішнього боргу України. За даними Міністерства фінансів України, загальний (зовнішній і внутрішній) державний і гарантований державою борг України, станом на 30.10.2009 р., досяг $34,909 млрд. При цьому зовнішній борг (державний та гарантований) дорівнює $23,121 млрд., або 66,23%.

6. Збільшення внутрішнього державного боргу України. Внутрішній (державний та гарантований) борг України на 30.10.2009 р. становив $11,787 млрд. (33,67% загального державного боргу). Збільшення своїх фінансових потреб і неконтрольованих витрат Уряд України покриває за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики, обсяги яких дедалі зростають. Станом на 3.11.2008 р. вартість ОВДП, які знаходяться в обігу, за сумою основного боргу оцінювалася у 8 223,38 млн. грн., на кінець року вона збільшилися до 17 605,94 млн. грн., а на 02.11.2009 р. – до 70 526,53 млн. грн. При цьому інформація про те, які саме структури під величезні відсотки (до 24% річних) викуповують випущені ОВДП, приховується.

7. Криза банківського сектору України. За сім місяців 2009 р. доходи банків порівняно із відповідним періодом минулого року зросли на 44,7% і склали 84,5 млрд. грн., а витрати –на 93,4% і досягли позначки у 102,8 млрд. грн. Збитки українських банків за сім місяців 2009 р. сягнули 18,3 млрд. грн. За дев’ять місяців 2009 р. доходи банків склали 108,3 млрд. грн., витрати – 129,2 млрд. грн. Від’ємний фінансовий результат по системі банків (тобто збитки) на 1 жовтня 2009 р. дорівнював 20,9 млрд. грн. Українським банкам до кінця нинішнього року необхідно сплатити майже 3,2 млрд. грн. внутрішнього i понад $1,5 млрд. зовнішнього боргу. Упродовж 10 місяців 2009 р. НБУ ввів тимчасову адміністрацію у 21 українських банках, що, по суті, свідчить про їх банкрутство.

8. Незадовільний стан платіжного балансу держави. За перше півріччя 2009 року сформувалося від’ємне сальдо зведеного платіжного балансу в сумі $7,288 млрд., у липні ця цифра збільшилася до $8,232 млрд., а за три квартали 2009 р. – до $12,2 млрд.

До того ж дефіцит платіжного балансу сформувався і за поточним, і за фінансовим рахунком. За січень-вересень 2009 року дефіцит поточного рахунку  становив $1 млрд. порівняно з $9,1 млрд. в аналогічному періоді 2008 р. , що відбулося  завдяки різкому скороченню від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу (у 5,3 разу – до $1,7 млрд. проти $8,9 млрд. в січні-липні 2008 року).

За січень-вересень 2009 р. від'ємне сальдо за фінансовим рахунком оцінено в $11,2 млрд., у той час як за відповідний  період 2008 р. воно було додатнім ($15,3 млрд.). Це пояснюється тим, що порівняно з попереднім роком значно знизився приток прямих іноземний інвестицій в економіку країни. Обсяги чистого притоку прямих іноземних інвестицій в Україну за 9 місяців п. р. оцінено в $3,3 млрд., що в 2,7 разу менше, ніж у відповідному періоді 2008 р. ($8,8 млрд.).

Окрім того, на відміну від попереднього року виплати за борговими зобов’язаннями приватного сектору значно перевищили обсяги нових залучень. За даними НБУ, від'ємне сальдо за операціями з кредитами  та облігаціями приватного сектору  становило $7,6 млрд. (порівняно із $13,4 млрд. чистих залучень за січень-вересень 2008 р.).

Обсяги приросту готівкової валюти поза банками за січень-червень 2009 р. становили $4,6 млрд., що на 20,3% більше порівняно  з відповідним періодом 2008 р. ($3,8 млрд.), а за січень-вересень 2009 р. – $7,2 млрд.

9. Стрімке погіршення стану зовнішньоторговельного балансу України. Обсяги експорту за січень-вересень 2009 р. становили $28 млрд., що на 48,2%, або на $26,1 млрд. менше, ніж у січні-вересні 2008 р. Обсяги імпорту за січень-вересень 2009 р. дорівнювали $31,6 млрд., зменшившись на 52,6% (або на $35,1 млрд.) порівняно з відповідним періодом 2008 р.

10. Поступова руйнація державних фінансів. Недовиконання Державного бюджету України за І півріччя 2009 р. становить 30 млрд. грн., а до кінця року воно перевищить 60 млрд. грн.

11. Фактичне банкрутство Пенсійного фонду України. Згідно з Бюджетом Пенсійного фонду України на 2009 рік видатки Пенсійного фонду перевищують його доходи на 13053039,7 тис. грн. Виконання його зобов'язань щодо пенсійних виплат сьогодні можливо за рахунок позичок, що їх отримує Пенсійний фонд із Державного бюджету. Станом на 1 серпня 2009 р. заборгованість Пенсійного фонду перед Держбюджетом сягає 9,8 млрд. грн. За січень-липень залишок коштів бюджету Пенсійного фонду на кінець звітного періоду зменшився більш ніж утричі (з 3,5 до 1,0 млрд. грн.). Це є критичним з огляду на те, що в бюджеті Пенсійного фонду не передбачено резерву коштів для поточних потреб. Ситуація ускладнюється зростанням недоїмки, яка поглиблюється збільшенням заборгованості із виплати заробітної плати та невиконанням графіка погашення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Наведені дані свідчать про те, що Пенсійний фонд України сьогодні перебуває на межі банкрутства.

12. Падіння ВВП та інших економічних показників. Обсяги падіння ВВП за січень-липень 2009 року порівняно з аналогічним періодом 2008 року становлять 25,6%. За оцінками ЄБРР, падіння ВВП у 2009 р. в Україні сягне 10 % . Індекс виробництва базових галузей за січень-червень 2009 р. впав на 28,9%. Зменшення обсягів промислового виробництва в січні-червні 2009 р. зафіксовано на позначці 31,1%. Відбулося падіння у сфері машинобудування, хімічній та будівельній галузях, виробництва будівельних матеріалів. Обсяги оптової торгівлі зменшилися на 30%, роздрібної – на 25%. Падіння у сфері послуг сягнуло 25–30%. Єдина сфера, де за перше півріччя 2009 року відбулося зростання, це виробництво алкогольних та тютюнових виробів.

13. Збільшення рівня безробіття. За офіційними даними, у червні 2009 р. рівень безробіття в Україні склав 2,4%. Водночас, за експертними даними, приховане безробіття у нашій країні оцінюється у 2 млн. осіб.

Отже, визначивши та проаналізувавши  основні фінансово-економічні ризики, які реально виявилися і діють  в Україні вже понад рік, можна  заявити, що їх критична маса є небезпечною  для розвитку країни. Ситуація ще більше загострюється через те, що Уряд, Національний банк і Президент України  наразі мають хиткий контроль над  фінансово-економічною ситуацією  в країні.

Монетарна політика, тобто політика управління грошовою масою та процентними  ставками, безпосередньо впливає  на економічну діяльність (визначає рівень цін, виробництво товарів і послуг тощо), а відтак і на загальний  рівень добробуту населення. Монетарний інструментарій є одним із найважливіших знарядь впливу держави на економічні процеси у розвинутій ринковій економіці. За роки ринкової трансформації вітчизняної економіки уже склались монетарні знаряддя її грошово-кредитного регулювання, використання яких дає змогу успішно здійснювати фінансову стабілізацію та досягати економічної збалансованості загалом. Проте цілісної системи макроекономічного регулювання з потужним монетарним інструментарієм в Україні ще не створено. Помітною є розбалансованість окремих сфер вітчизняної економіки, немає належної довіри економічних суб’єктів до монетарної політики держави, що індукує значні інфляційні очікування, високі процентні ставки, які несприятливо позначаються на макроекономічному середовищі. Тому дослідження монетарних інструментів макроекономічного регулювання, форм та методів їх використання, механізмів їх впливу на основні економічні змінні в перехідній економіці України набуває особливого значення.

На сучасному етапі ринкової трансформації економіки України  існує потреба подальшого дослідження  процесу формування нового механізму  макроекономічного регулювання. На перший план при цьому виходять проблеми застосування монетарних інструментів для недопущення прискорення  зростання цін, впливу заходів монетарної політики на різні сектори перехідної економіки, взаємодії різних видів  макроекономічної політики у процесі  фінансової та виробничої стабілізації, співвідношення монетарних та фіскальних інструментів у макроекономічному  регулюванні, розроблення пропозицій та рекомендацій щодо підвищення ефективності застосування монетарних інструментів.

Мета грошово-кредитної  політики – досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Центральний банк застосовує такі методи:

• операції на відкритому ринку;
• зміна рівня мінімальної резервної норми;
• визначення рівня облікової ставки.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку  стабільного обсягу грошової маси в  економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей.

Вибір варіантів грошово-кредитної  політики залежить від причин зміни  попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане з інфляційним  зростанням цін, то найкращою буде жорстка  грошово-кредитна політика, яка стримує  зростання грошової маси.

Політика, спрямована на обмеження  пропозиції грошей і стримування  інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості. У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості. Щоб зробити цю політику послідовною, економісти пропонують дотримуватися певних правил. Ці правила ґрунтуються на визначених номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка  стабільного рівня цін – регулювання  кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним  падінням реального випуску в  економіці, якщо ціни зростають внаслідок  шоків пропозиції.

Хоча запропоновані правила  дають змогу проводити послідовну грошово-економічну політику, жодне  з них не є досконалим. 
Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг кредитів. До непрямих інструментів належать: операції на ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів. 
Застосування непрямих інструментів дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Канали, через які зміни  в пропозиції грошей впливають на реальний сектор: економіки, мають назву  передатного механізму грошово-кредитної  політики.

Монетаристський передатний механізм містить інші засоби впливу грошово-кредитної політики на зміну  рівня економічної активності. Згідно з цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує сукупний попит (АD) і таким чином впливає на зростання номінального обсягу виробництва (Р*Y). Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів (Y=Y*), зростання номінального обсягу виробництва відбувається за рахунок підвищення рівня цін (Р).

Сучасне розуміння механізму  грошової трансмісії містить широкий  діапазон каналів впливу грошово-кредитної  політики на економічну систему. Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу, ефект багатства.

Ефект валютного курсу. Зміна  пропозиції грошей і процентних ставок впливають на динаміку обмінного  курсу національної валюти. Зростання  пропозиції грошей і відповідне падіння  процентних ставок зменшують попит  на національні гроші. У результаті відбувається падіння їх валютного  курсу. Зниження валютного курсу  сприяє зростанню експорту і зменшенню  імпорту, що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює, зростання  обсягу виробництва.

 Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських безготівкових грошей при кредитуванні клієнтури на основі вільних  резервів, що надійшли в банк ззовні.