Економічні системи та відносини власності

• правові норми, що виробляються людьми, щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності;
• норми права мають періодично приводитися у відповідність з відносинами власності, які за певний час змінилися, набули нових якісних характеристик.

Усе це означає, що економічний зміст власності і право власності тісно взаємопов’язані.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов’язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р.Коузом. А.Алчіаном, А.Оноре та ін.):

• право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
• право користування, тобто право застосовувати корисні властивості благ для себе;
• право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
• право на прибуток, тобто право володіти результатами  використання благ;
• право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну чи знищення блага;
• право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;
• право на передачу в спадщину;
• право на безстроковість володіння благом;
• заборона використовувати благо способом, що завдає шкоду зовнішньому середовищу;
• право на відповідальність у виді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;
• право на залишковий характер, тобто право на існування процедур і інститутів, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

За умов ринкової економіки права власності виступають як специфічний товар. Оскільки ринок припускає таку поведінку господарюючого суб’єкта, що приймає найоптимальніше рішення, то, на думку Р.Коуза, права власності опиняються в руках тих, хто забезпечить їх найвищу продуктивність. Так забезпечується ефективний розподіл і використання обмежених ресурсів.

Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Іншими словами, власність – це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської системи.

 

 

 

 

2. Сукупний попит та сукупна пропозиція. Фактори, що на них впливають.

Сукупний попит – це модель, що показує які обсяги кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за даний період, споживачі, підприємці, уряд, та іноземці готові придбати при кожнім з можливих рівнів цін. Іншими словами, сукупний попит – це величина сумарних сукупних витрат всіх економічних агентів даної економіки на ті чи інші елементи реального валового внутрішнього продукту (ВВП) при визначеному рівні цін. Останній визначається за допомогою індексу цін (дефлятора ВВП), який показує співвідношення номінального і реального ВВП за певний рік.

Доцільно розподілити сукупний попит на чотири групи відповідно до розподілу сукупного попиту по секторах економіки. Ідею поділу сукупного попиту на компоненти було вперше внесено представниками кейнсіанського напрямку економічної науки. Відповідно до їх точки зору сукупний попит складається з таких складових:

1. споживання (С) – сукупний попит споживачів (домогосподарств);
2. інвестиції (І) – сукупний попит підприємців на товари виробничого призначення (машини, капітальне устаткування);
3. державні витрати (G) – сукупний попит на товари і послуги з боку держави;
4. чистий експорт (Еn) – різниця між попитом іноземців на вітчизняні товари і вітчизняним попитом на іноземні товари.

В узагальненому виді рівняння сукупного попиту має такий вигляд:

 

AD = С +  І + G + Еn.

 

Графічно модель сукупного попиту може бути представлена у виді кривої, де на вісі абсцис зазначений реальний обсяг виробництва (реальний ВВП), а на вісі ординат – рівень цін (рис. 2.1). Форма кривої сукупного попиту свідчить про те, що залежність між рівнем цін і реальним обсягом внутрішнього виробництва, на який пред'явлено попит, є від’ємною. Чим вище рівень цін, тим менший обсяг виробленого продукту бажатимуть придбати покупці. Чим нижче рівень цін – тим більший буде обсяг сукупного попиту.

                            В                                                                                                

                                           

                                   А                                                                                            AD2

                                                AD                                                                          AD1

                                                                                                                           AD3

            Y           Y

Рисунок 2.1 – Крива сукупного  Рисунок 2.2 – Зміни у сукупному   попиту     попиті

 

Агреговані величини мають свої закономірності функціонування і тому негативний нахил кривої сукупного попиту пояснюється  наступними факторами:

• ефектом процентної ставки;
• ефектом багатства (реальних касових залишків);
• ефектом імпортних закупівель.

Необхідно розглянути кожний з них.

1. Ефект процентної ставки. При постійному рівні грошової пропозиції підвищення рівня цін приводить до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, є причиною скорочення споживчих витрат і інвестицій. Ця взаємозалежність виявляється наступним чином. При більш високому рівні цін як підприємцям, так і споживачам потрібна більша кількість грошей на оплату поточних витрат, які зростають при збільшені рівня цін. Підприємці змушені витрачати більше на оплату сировини, матеріалів, електроенергії. Споживачам також потрібні більші суми грошей для того, щоб залишити свій рівень споживання незмінним. Тобто, купувати такі товари і послуги, які вони споживали раніше. Таким чином, підвищення рівня цін  викликає збільшення попиту на гроші, що у випадку незмінної їхньої пропозиції спричиняє підвищення ціни користування грошима – процентної ставки. Наступною реакцією підприємців і споживачів на підвищення процентної ставки буде зниження інвестиційних і споживчих витрат. Це пояснюється тим, що для підприємців подорожчання кредиту буде означати падіння очікуваного прибутку, для споживачів – менш вигідні умови придбання деяких груп товарів, наприклад, дорогих товарів і товарів тривалого використання.

2. Ефект багатства (реальних  касових залишків). Підвищення рівня цін знижує реальну вартість (купівельну спроможність) фінансових активів з фіксованою грошовою вартістю (наприклад, облігацій). Це знижує рівень добробуту людей  і вони стають змушені скорочувати свої витрати. Протилежна тенденція спостерігається, коли рівень цін знижується і реальна вартість фінансових активів збільшується. У цьому випадку населення збільшує свої витрати і сукупний попит зростає.

3. Ефект імпортних закупівель. Ефект імпортних закупівель виявляється в тім, що у разі підвищенні рівня цін у даній країні в порівнянні з рівнем цін за кордоном товари національного виробництва стають дорожчими в порівнянні з аналогічними товарами імпортного виробництва. Це спричиняє зростання попиту на  імпортні товари з боку національних споживачів. Мешканці інших країн, у свою чергу, купують менше товарів виробництва даної країни і збільшують споживання аналогічної продукції місцевого виробництва. В результаті обсяг імпорту зростає, експорту – зменшується, сальдо експорту-імпорту даної країни зменшується і скорочується попит на реальний обсяг внутрішнього продукту. 

Таким чином, у кожному із трьох розглянутих випадків має місце зворотна залежність між зміною рівня цін і реального обсягу національного виробництва. При підвищенні рівня цін реальний обсяг виробництва в силу ефекту процентної ставки, ефекту багатства й імпортних закупівель буде знижуватися.

Необхідно підкреслити, що в кожному із цих  випадків зміни реального обсягу національного продукту, на який пред'явлено попит, викликані змінами  в рівні цін. Графічно, такі зміни виражаються в пересуванні уздовж кривої сукупного попиту. Припустимо, від крапки В до крапки А (рис. 2.1) – у випадку підвищення величини сукупного попиту і у зворотному порядку – у випадку її зменшення. В економічній теорії вони одержали назву змін обсягу сукупного попиту на національний продукт.

Поряд з цим, можуть виникати інші зміни – сукупної попит буде змінюватися при незмінному рівні цін. Ці зміни одержали назву зміни у сукупному попиті. Графічно це буде виражатися в зміщенні кривої сукупного попиту вліво (вправо) від AD1 до AD3  і AD2 (на рис. 2.2). Вони викликані змінами в так званих нецінових факторах сукупного попиту. Нецінові фактори підрозділяються на чотири групи відповідно тому, на яку з основних складових сукупного попиту вони будуть впливати: споживчі витрати, інвестиції, державні закупівлі, чистий експорт.

До нецінових факторів, що впливають на споживчі витрати, можна віднести: зміни в добробуті, в сподіваннях, у заборгованості споживачів, в оподаткуванні. Під змінами в добробуті мається на увазі зміна у вартості активів і матеріальних цінностей, якими володіють споживачі (акції, облігації, нерухоме майно). Якщо при незмінному рівні цін вартість активів зменшується, то можливою реакцією споживачів може стати збільшення поточних заощаджень з метою підвищення добробуту і  повернення його на колишній рівень. Отже, споживчі витрати будуть скорочуватися. У результаті сукупний попит зменшиться. І навпаки, при збільшенні вартості фінансових і нефінансових активів, якими володіють споживачі, споживчі витрати зростатимуть при незмінному рівні цін і сукупний попит буде збільшуватися. Слід відзначити, що розглянуті зміни у вартості активів були викликані  не змінами в рівні цін, а неціновими факторами. Тому зміну в добробуті слід відрізняти від ефекту реальних касових залишків.

Іншим неціновим фактором, що відбивається на змінах у споживчих витратах, є сподівання споживачів. Якщо в даний момент люди будують оптимістичні прогнози щодо подальшого розвитку національної економіки і вважають, що в майбутньому їхній дохід зростатиме, то їхні заощадження будуть зменшуватися, а витрати на споживання збільшуватися. У результаті збільшиться сукупний попит. І навпаки, у випадку песимістичних прогнозів і чекань заощадження зростуть, а поточне споживання скоротиться, що призведе до зменшення сукупного попиту.

Сукупний попит може також змінюватися під впливом інших нецінових факторів, які будуть викликати зміни в інших його компонентах – інвестиціях, державних витратах, чистому експорті. Неціновими факторами, що провокують зміни в інвестиційних витратах, можуть бути: зміни процентних ставок, в очікуваному прибутку від інвестицій, в оподаткуванні, технології. Так, наприклад, збільшення обсягу грошової маси в економіці буде сприяти зменшенню процентної ставки, і як наслідок, збільшенню капіталовкладень.

Неціновими факторами, що впливають на зміни в чистому обсязі експорту є зміни в національному доході інших країн і зміни валютних курсів. Наприклад, у випадку зростання національного доходу іншої держави збільшується внутрішній попит на товари, у тому числі й на товари, вироблені в даній країні. Це веде до збільшення чистого експорту даної країни, і отже, сукупного попиту. І навпаки, зниження рівня доходу в інших країнах змушує мешканців цих країн придбати менші кількості товарів, вироблених у даній країні, що веде до скорочення експорту і зниження сукупного попиту. Не менш важливим фактором, що впливає на обсяг чистого експорту, є  зміна курсу національної валюти. Девальвація національної грошової одиниці веде до збільшення експорту, скорочення імпорту і спричиняє збільшення сукупного попиту.

Таким чином, існує велика кількість нецінових факторів, що можуть впливати на реальний обсяг внутрішнього продукту, який готові придбати споживачі, підприємства, уряд і закордонні покупці при даному рівні цін. Збільшення витрат, викликане змінами в одному чи декількох факторах, зміщують криву сукупного попиту вправо. Графічно це виражається в переміщенні кривої сукупного попиту (від AD1 до AD2  на рис. 2.2). І навпаки, дія факторів, зумовлюючих зменшення витрат, приводить до зсуву цієї кривої вліво (від AD1 до AD3  на рис. 2.2).

 

Сукупна пропозиція – це модель, що показує яку величину реального обсягу виробництва підприємницький і державний сектори готові виробляти при кожному можливому рівні цін.

З курсу мікроекономіки відомо, що підвищення ціни товару приводить до збільшення величини його пропозиції. Виникає питання: чи буде дана залежність зберігатися в масштабах всієї економічної системи, тобто чи буде підвищення рівню цін супроводжуватися збільшенням сукупної пропозиції. Представники кейнсіанського і класичного напрямків економічної думки дають різні відповіді на це питання, що відображується в розбіжностях щодо  форми і характеру зміни кривої сукупної пропозиції.