Трудові ресурси України та проблема безробіття

Міністерство освіти і науки України

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

 

Кафедра 601

 

 

 

 

 

Реферат

на тему

 

Трудові ресурси України та проблема безробіття

 

З дисципліни «Регіональна економіка»

 

 

 

 

 

                                                                         Підготувала: студентка групи 611м

                                   Денисенко А.В.

                                                                  Перевірила:асистент кафедри 601

                                      Омельченко О.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2013

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………2

1. Поняття та характеристика трудових ресурсів……………………..........3
2. Управління зайнятістю населення………………….………………….…5
1. Поняття, види та значення зайнятості…………………………….5

2. Проблеми відтворення робочої сили……………………………...9

3. Проблеми безробіття в системі управління трудовими ресурсами…..12
4. Проблеми зайнятості населення в Україні………..……………………14

Висновки………………………………………………………………….......17

Список використаної літератури……………………………………………18

 

 

Вступ

 

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

Отже, завдання даної курсової роботи – аналіз зайнятості населення України та проблем відтворення робочої сили. Об’єктом дослідження є зайнятість населення України, а предметом – рівень безробіття, як один з показників рівня зайнятості.

 

 

1. Поняття та характеристика трудових ресурсів

 

Трудові ресурси — сукупність здатних до праці людей, становлять основний елемент продуктивних сил суспільства, характеризуються потенційною масою живої праці, що в даний період є в наявності у держави, визначають сучасний стан та перспективний розвиток економіки держави. Відрізняють соціальну та економічну сутність трудових ресурсів.

Демографічні показники

Для оцінки стану трудових ресурсів певного регіону використовують кількісні та якісні показники демографічного, економічного та соціального змісту. Демографічні показники характеризують стан трудових ресурсів в залежності від відтворення населення, враховують такі характеристики як стать, вік, розселення, шлюбність, міграція та ін.

Економічні показники відображають залежність стану трудових ресурсів від розвитку виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стан конкурентоздатної продукції тощо і відображають загальну кількість населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, формування, розподіл та використання працездатного населення у різних галузях виробничої діяльності, на підприємствах різних форм власності.

Соціальні показники характеризують трудові ресурси з позицій впливу на їх формування соціального стану суспільства, за рівнем освіти, професійної підготовки, плинності, пов'язаної із забезпеченням соціальних потреб.

Вказані показники використовують для оцінки стану трудових ресурсів, а також кількості безробітних — нового прошарку населення, який з'явився у суспільстві в результаті впровадження ринкових відносин.

Стан трудових ресурсів визначають показниками "кількість зайнятого населення" — кількість людей у працездатному віці, а також коефіцієнт зайнятості (в %). Працездатний вік чоловіків становить 44 роки (від 16 до 59 років включно), для жінок — 39 (від 16 до 55 включно)

.  

Крім того, враховується кількість працездатних людей (працездатного населення) поза межами працездатного віку — кількість осіб чоловічої та жіночої статі пенсійного віку.

До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, віднесені особи працездатного віку і старші та підлітки, які протягом року були постійно зайняті економічною діяльністю: працювали за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), роботодавці, самостійно забезпечували себе роботою, включаючи підприємців, безкоштовно працюючих членів їх сімей, служителів релігійних культів та інших.

 

 

 

2. Управління зайнятістю населення

 

1. Поняття, види та значення зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Поняття „ зайнятість ” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст.43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства.

 

 Отже, зайнятість як соціально-економічна  категорія синтезує сукупність  відносин щодо участі людей  в суспільному виробництві і  пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей  в суспільно корисну працю, з  процесами формування, розподілу  й використання трудових ресурсів.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;
• тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

 

 

Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства.

 

 

Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

Концептуально виділяють такі види зайнятості:

• повну, (Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення).
• ефективну (Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці).
• раціональну (Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами).

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

 

 

2. Проблеми відтворення робочої сили

В даний час система управління трудовими ресурсами як складова частина управління соціально-економічним розвитком держави включає три взаємозв'язаних підсистеми, кожна із яких має свої чітко виражені проблеми.

І. Підсистема формування трудового потенціалу.

1.управління процесом відтворення населення:

• регулювання демографічних процесів;
• покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини.

2.Управління процесами підготовки  робочої сили:

• загальноосвітня школа;
• професійна орієнтація;
• підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації.

3.Управління відтворенням робочої  сили:

• оплата праці;
• суспільні фонди споживання;
• розвиток соціальної інфраструктури;
• використання вільного часу.

ІІ.Підсистема управління зайнятістю населення:

• управління процесами утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах;
• управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування;
• управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

 

 

ІІІ.Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:

• Управління технічним процесом;
• Управління організацією праці;
• Управління економікою праці.