Економіко-географічні та топографічні описи Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського та Харківського намісництв

Економіко-географічні та топографічні описи Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського та Харківського намісництв

У процесі ліквідації автономії України в межах її існування у складі Російської імперії, згідно з реформою 1775 p., старий її адміністративний поділ на полки й сотні було ліквідовано, а натомість у 1782 р. їїтериторію поділено на три намісництва: Чернігівське, Київське і Новгород-Сіверське. Щоб рівномірно поділити територію колишньої Гетьманщини на намісництва і встановити їх кордони, була проведена велика підготовча робота: вивчалися території майбутніх намісництв, переписувалося населення. Оригінали описів, здійснених упродовж 1780 - 1781 pp., нині знаходяться у Центральному державному історичному архіві України у Києві (ЦД1АУК) (окрім опису Київського намісництва, місцезнаходження якого невідоме). У 1868 р. в «Записках Черниговского губернского статистического комитета» відомий український історик і археограф О. Лазаревський опублікував опис Чернігівського намісництва, а у 1931 р. іншим вченим П. Федоренком було видано матеріали опису Новгород-Сіверського намісництва.

Матеріали цих описів ще недостатньою мірою використані істориками, хоч після Румянцевського опису вони є чи не найбільш цінними джерелами для вивчення історії України другої половини XVIII ст. Вони подають загальні уявлення про географічне положення міст і сіл, відомості про економіку краю. Особливо детально в них описано промисли, ремесла, торгівля, міста.

Наприклад, опис Новгород-Сіверського намісництва розпочинається з наведення відомостей про центральне місто, його географічне положення, укріплення, найважливіші споруди. Далі в ньому перелічено церкви й монастирі із зазначенням року збудування кожної, ремісничі заклади, цехи з вказівкою кількості ремісників та їх спеціальності, дані про торги і ярмарки, заняття міщан. Відомості про населення подано за соціальними станами (шляхетство, купецтво, духовенство, урядники, міщани). Потім повіт за повітом описано окремі села. До опису додано велику кількість документів з підтвердженням прав на маєтності. Є в ньому відомості про повинності залежних селян, про стан розвитку ремесла і промислів, склад ісупецтва і його капітали, розвиток мануфактурного виробництва і торгівлі тощо.

Опис Чернігівського намісництва побудовано майже за такою ж схемою. У ньому також вміщена докладна описово-статистична інформація. На відміну від розглянутого вище топографічного опису Чернігівського намісництва

0. Шафонського, де подано відомості лише про окремі населені пункти, в

описі 1779 - 1781 pp. охоплено практично всі міста й села, але дані про них

менш докладні, порівняно з описом Новгород-Сіверського намісництва. Од-

нак ці описи містять важливі відомості, а отже, можуть вважатися важливим

джерелом для вивчення соціально-економічного розвитку Лівобережної Украї-

ни наприкінці XVIII ст.

Окрім названих, у розпорядженні сучасних дослідників є ще ряд топографічних описів намісництв. Відомі два таких описи Харківського намісництва 1785 і 1788 pp. Структура їх подібна до опису О. Шафонського. Слід зазначити, що опис 1785 р. надзвичайно багатий на статистичні дані, які натомість відсутні в описі 1788 p., хоча останній, як доводять дослідники, грунтувався на першому. Автор першого опису невідомий, щодо авторства другого в науковій літературі існують дві гіпотези. Одні вчені вважають його автором

1. Переверзєва (ця гіпотеза має найбільше прихильників), інші - капітана За-

горовського. Можливо, що твір був колективною працею. Другий опис впер-

ше був опублікований в Москві 1788 p., а наприкінці XIX ст. перевидавався

Д. Багалієм. Характерно, що опис 1788 р. доповнений окремими новими офі-

ційними даними, а також архівними документами і власними спостережен-

нями автора, зокрема даними про кількість хліба, який закуповує населення

Харківщини, про загальний стан розвитку освіти Й культури в регіоні. Наве-

дено тексти жалуваних грамот російського царя слобідським полкам і 'їх стар-

шині, причому дані опису частково не збігаються з відомостями попередньо-

го, бо автор, імовірно, їх уточнював.

Значним є інформаційний потенціал топографічного опису Київського намісництва, укладеного в 1786 р. підпоручиком російської армії Мирови-чем. Його рукопис обсягом 160 сторінок зараз зберігається у Військово-історичному архіві Російської Федерації у Москві. Імовірно, що це теж була колективна робота, оформлена й підписана Мировичем. Опис до цього часу ще майже не використовувався і не вивчався спеціально вченими. Він складається з двох основних частин: «Топографическое описание наместничества вообще» і «Описание Киево-Печерской Лавры». Саме в першій частині подано загальний історико-географічний і статистичний опис намісництва, міста Києва, повітових міст і повітів, кожного села. Джерелами для автора опису були давньоруські й монастирські літописи, синодики, магістратські й судові книги, матеріали ревізій, історичні твори польських істориків, особисті знання й спостереження.

Певну цінність як історичне джерело становить і топографічний опис Новгород-Сіверського намісництва 1786 p., який зараз зберігається у тому ж архіві м. Москви. Рукопис має лише 33 сторінки невеликого формату. Складений він за загальною схемою, але відповіді подано дуже стисло, вони неповні й поверхові. Проте окремі важливі відомості про економічний розвиток намісництва в описі все ж можна віднайти.

У цілому топографічні описи містять дуже цікаві дані, що стосуються цілої низки конкретних загальноісторичних і джерелознавчих аспектів. Порівнюючи і зіставляючи дані цих джерел з іншими документами відповідного періоду, дослідник може отримати важливу інформацію щодо соціально-економічного й культурного життя українського народу в другій половині XVIII ст.

-------------

Літопис Григорія Грабянки (початок 70-х pp. XVI) ст. - 1738 р.) створений близько 1710 р. Його автор був досить освіченою людиною, закінчив Ки-(во-Могилянську академію, пройшов усі щаблі військоiso'i кар'єри, упродовж 1717-1738 pp. (з перервами) обіймав посаду полковника Галицького. Як один іт послів, відвозив до Санкт-Петербурга Коломацькі статті з вимогами відно-міскня гетьманства, за що був заарештований і протягом 1723 -1725 pp. перебував у Петропавлівській фортеці. Г. Грабянка брав участь у декількох військових кампаніях, в тому числі російсько-турецькій війні 1735 -1739 pp., де й загинув в одній із сутичок з ординцями.

Хоч оригінал пам'ятки не зберігся, зараз відомо понад 50 його списків, які поділяють на розгорнуту й коротку редакції. Оскільки твір написаний

і' і

церковнослов'янською мовою, вчені припускають, що автор мав на меті зробити його доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістської ідеї в межах Російської держави. Стислий зміст літопису передано в його досить довгій назві: «Действія прє-зєльної, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім і Казиміра. яка в 1648 році почала виправлятися і за літ десять по смерті Хмельницького незакінченоі. Із різних літописців і з діаріуша на тій війні списаного. В місту Гадячу, працею Григорія Грабянки, зібрано і стверджено самобутніх старожилів свідченнями. Року 1710».

Твір охоплює події з моменту витоків козацтва до 1709 p., падіння І. Мазепи і призначення гетьманом І. Скоропадського. Основна частина літопису (123 сторінки з 157 усього рукопису) присвячена війні під проводом Б. Хмельницького, а після цього подано лише перелік основних подій без подробиць. На початку твору зазначено, що козацький народ походить від скіфів-хазарів, стисло викладено історію Русі і завоювання її поляками. Далі оповідається про П. Конашевича-Сагайдачного, потім докладно - про добу Б. Хмельницького, якого зображено як національного героя, а потім - про І. Брюховецького і І. Самойловича. Автор негативно висловлюється щодо І. Виговського й підписаної ним з Польщею Гадяцької угоди, І. Золотаренка та І. Брюховецького, натомість схвалюючи діяльність М. Пушкаря, В. Сомка, І. Самойловича і С. Палія. Орієнтацію на союз з Москвою Г. Грабянка в цілому схвалює, але в одному місці устами Б. Хмельницького говорить про «іго московського самодержавства». П. Дорошенка він звинувачує у сплюндруванні України через прагнення заручитися підтримкою татар і турків, а І. Мазепа для нього - «злохитрий».

Автор використав широке коло джерел, однак оригінальних відомостей подав небагато. Тому значно більшою є цінність літопису як пам'ятки суспільної, історичної думки й літератури. Політичним ідеалом Грабянки була Гетьманщина, хоч із суто тактичних міркувань в умовах петровського терору він висловлювався лише за автономію України у складі Росії. У центрі уваги літописця боротьба козацтва проти іноземною поневолення. Особливо виразно Г. Грабянкою виписана постать Б. Хмельницького. Окрім цього, він запропонував досить оригінальну форму викладення матеріалу у вигляді окремих «повістей», кожна з яких може розглядатися як окремий літературний твір, присвячений якійсь конкретній події. У цілому літопис Г. Грабянки теж має важливе значення для вивчення козацької доби в історії України.

----------

Щоденник Якова Марковича (1717 - 1767) як історичне джерело Чи не найбільшу цінність для вивчення історії України XVIII ст. має «Щоденник» генерального підскарбія Якова Андрійовича Марковича (близько 1690 - 1770). Я. Маркович навчався у Київській академії і був улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Той навіть вважав, що учня очікує блискуча духовна кар'єра. Але насправді Я. Марковича вабили чини та багатство, тому й пішов на військову службу. Щоправда, після смерті гетьмана І. Скоропадського, за якого Маркевичі були у фаворі, Д. Апостол притримав просування Якова у службовій кар'єрі, оскільки мав певні причини ненавидіти весь його рід. Та наприкінці свого життя Я. Маркович все ж дослужився до генерального підскарбія і до того ж увійшов до числа найбільш заможних представників української старшини. Він вільно володів латинською, польською та французькою, цікавився богословськими творами, філософією, історією, навіть мав медичну практику.

Свого «Щоденника» Маркович почав писати після того, як серед паперів тестя, тоді чернігівського полковника П. Полуботка, знайшов «Кройнічку», у якій той зафіксував найважливіші факти з вітчизняної та всесвітньої історії з 1452 по 1715 рік. Прочитавши її, Я. Маркович згодом став вести свій «домашній протокол» (так він називав щоденник) майже без перерв з 1717 по 1767 рік.

«Щоденник» Я. Марковича має незаперечну наукову вартість як історичне джерело. Зараз 10 томів його зберігаються в Інституті рукописів НБУ ім. В. І. Вернадського. Ще у 1859 р. уривки зі щоденника у двох частинах були видані за редакцією і з передмовою Олександра Марковича, онука Я. Марковича. Згодом у 1893 -1897 pp. за редакцією та з примітками О. Лазаревського вийшли друком три томи «Щоденника», які охоплювали 1717- 1737 pp. Історик планував і далі видавати працю Марковича, але цьому завадила його передчасна смерть. У 1913 р. стараннями Археографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка та особисто В. Модзалевського був опублікований 4-й том «Щоденника» у 22-му томі «Жерел до історії України-Руси». Комісія також мала намір опублікувати джерело у повному обсязі, але цього не сталося. Тому значна частина мемуарного твору Я. Марковича збереглася лише у вигляді рукопису.

Спеціальним дослідженням «Щоденника» Я. Марковича займалися відомі українські історики XIX - XX ст. Серед них уже згадані О. Лазаревський і В. Модзалевський, а також М. Марченко, І. Каганов, М. Литвиненко, Г. Швидько та ін. Усі вони зауважили велику цінність цього джерела для вивчення історії України, адже в ньому є відомості про економіку й політику російського царизму щодо України, про становище українського селянства й соціальні рухи, про життя та побут козацької старшини і розвиток культури, освіти й науки в Україні.

«Щоденник» Я. Марковича відтворює справжню картину розвитку економіки тогочасної України, надає можливість з'ясувати, які з галузей досягай найбільшого розвитку. Поряд із землеробством, це були скотарство і промисли. З промислів у поміщицьких господарствах, як свідчить джерело, найпоширенішим було ґуральництво. У власності Я. Марковича була також Охтир-ська тютюнова мануфактура. У щоденнику розповідається про торгівлю і зв'язки поміщицьких господарств з ринком. Наприклад, Я. Маркович вивозив на продаж товари із своїх маєтностей до Москви й Петербурга, Астрахані й Архангельська, а також у Крим, Річ Посполиту, Запорозьку Січ. Надзвичайний інтерес для сучасних істориків становлять відомості щоденника про ціни на сільськогосподарські продукти і промислові товари у XVIII ст. Так, можна, скажімо, дізнатися, які грошові одиниці були в обігу в Україні, з'ясувати їх еквівалентне співвідношення. Є тут також окремі важливі для вивченняукра-їнської метрології дані про міри рідин і сипучих тіл, міри площі, про ціни на темлю.

У «Щоденнику» Я. Марковича вміщені відомості про розміри маєтностей старшини і російських поміщиків в Україні, про їх повсякденне життя та побут. Із записів видно, наскільки цілеспрямованою була боротьба старшини m придбання все нових маєтностей. Джерело свідчить, що старшина використовувала у своїх господарствах не лише працю залежних селян та збіднілих козаків, а й найманих працівників. Отже, поміщицькі господарства в Україні вже з 30 - 40-х pp. XVIII ст. були не лише тісно пов'язані з ринком, але й кикористовували найману робочу силу. Окрім того, у «Щоденнику» є багато

записів про становище рядових козаків і залежних селян, про ставлення до них старшини, про розміри їх повинностей тощо. Неодноразово автор зазначає, що селяни відмовляються виконувати роботу, а то й утікають від своїх власників.

Хоч Я. Маркович і уникає детальних записів про політичні події, але політика російського царизму в Україні певною мірою знайшла відображення на сторінках його «Щоденника». Так, автор підсвідомо простежує зміни в управлінні Україною після смерті Петра І аж до остаточної ліквідації гетьманства, стосунки між українською козацькою старшиною і російськими урядовими особами. Тяжким тягарем для України були війни, які вела Росія і в які була втягнута й Україна. Я. Маркович неодноразозо згадує про козаків, які брали участь у військових діях, про побори в Україні на користь діючої армії тощо.