Законодавча та нормативна база України з охорони праці

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

• здорові й безпечні умови праці;

• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

• об'єднання в професійні спілки;

• вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.

За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

• життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

• матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає підвищення екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

Завданням законодавства про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Кожен громадянин України має право на:

• безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• отримання екологічної освіти;

• участь у роботі громадських екологічних об'єднань. Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство екології та природних ресурсів і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Громадський контроль за охороною навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами.

Нагляд за дотриманням вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор України.

Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок:

• штрафів за забруднення довкілля;

• штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

• добровільних внесків підприємств та окремих громадян.

У  Законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Порушення вимог законодавства  з охорони праці

 

 

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки,— карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право людини і громадянина на безпечні умови праці. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.

Потерпілим від злочину може бути особа, яка має постійний або тимчасовий зв’язок з даним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності, тобто учасник виробничого процесу.

Визнання особи потерпілим не залежить від того, перебуває особа в трудових відносинах з об’єктом, де стався нещасний випадок на виробництві, чи пов’язана з ним іншими відносинами — адміністративними (учні, студенти-практиканти, відряджені), цивільно-правовими. Водночас не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину особи, не пов’язані з даним виробництвом, зокрема представники контролюючих органів, громадяни, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації, де з ними стався нещасний випадок, замовники продукції чи послуг, особи, які мешкають поблизу підприємства. Заподіяння шкоди таким особам у зв’язку з діяльністю виробничого підрозділу залежно від конкретних обставин справи дає підстави кваліфікувати вчинене як злочин у сфері службової діяльності, злочин проти життя та здоров’я особи, проти довкілля.

Об’єктивна сторона характеризується:

1) діянням (дією або бездіяльністю);

2) наслідками  у вигляді шкоди здоров’ю (ч. 1 ст. 271 і або загибелі людей  чи іншими тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 271);

3) причинним  зв’язком між діянням і наслідками;

4) місцем  вчинення злочину.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці шляхом дії полягає у вчинках, які заборонені відповідними правилами (наприклад, вказівка про проведення певних робіт у шкідливих для здоров’я умовах чи з використанням неналежного обладнання, інструментів). Переважно цей злочин характеризується бездіяльністю, що має місце при невиконанні дій, які особа повинна була вчинити відповідно до існуючих нормативних вимог (наприклад, відсутність контролю за проведенням робіт і дотриманням  при цьому правил безпеки праці підлеглими працівниками, допуск до роботи осіб, які не мають відповідної підготовки чи не проінструктовані з питань охорони праці).

Під законодавчими та іншими нормативно-правовими актами про охорону праці, вимоги яких порушуються при вчиненні цього злочину, слід розуміти Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю України, інші закони України, міжнародні договори, укази Президента України, постанови КМУ, відомчі нормативно-правові акти (інструкції, положення, правила), а також нормативні акти підприємств (накази, розпорядження керівників підприємств, установ, організацій з питань охорони праці).

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Отже, поняття «охорона праці» визначено ст. 1 Закону України «Про охорону праці». Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі праці.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.

Створення безпечних і здорових умов праці сприяє підвищенню її продуктивності та зниженню собівартості продукції. Підвищення продуктивності відбувається за рахунок зниження стомлюваності працюючих протягом робочого часу, його раціонального використання. Собівартість продукції знижується при зменшенні витрат на компенсацію втрат робочого часу в зв'язку з тимчасовою або стійкою непрацездатністю, а також при зниженні витрат на оплату пільг за роботу в несприятливих умовах.

У Законі «Про охорону праці» вперше в історії України економічні заходи управління охороною праці зведені до рангу державної політики. Цим Законом у суспільстві стверджуються принципово нові взаємовідносини, що базуються на економічному механізмі управління умовами праці — формуванні у власника (роботодавця) економічної зацікавленості у здійсненні заходів щодо поліпшення умов праці.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1. Конституція України: прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної  Ради України. – 1996. –    № 30.

2. Кодекс законів про працю України. – Х.:  ТОВ «Одіссей», 2012. –  104 с.

3. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»: Закон від 23.09.1999 р. № 1105-ХІV // Відомості Верховної  Ради України. – 1999. –    № 46-47. – Ст. 403.

2. Закон України «Про охорону праці»: Закон від 14 жовтня 1992 р.     № 2694-ХІІ // Відомості Верховної  Ради України. – 1992. –    № 49. – Ст. 668.

3. Закон  України «Про пожежну безпеку»: Закон від 17.12.1993 р.        № 3745-ХІІ // Відомості Верховної  Ради України. – 1994. –    № 5. – Ст. 21.

2. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці: Підручник. – К., 2001.

3. Денисенко Г.Ф. Охрана труда. – М., 1995.

4. Єлисєєв А.Г. Охорона праці. – К., 1995.

5. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. - X.: Фірма "Консум", 1998.

6. Севастьяновым., Штефанов Б. И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи. — М., 1990.

7. Шептулина Н.Н. Охрана труда работников, занятых на работах с неблагоприятными условиями труда / / Трудовое право. — 1998.

8. Ярхо А.А. Законодательство об охране труда. — М 1988.-112 с.

 

 

1 Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма «Консум», 1998. – С. 360.