Вплив екологічних факторів на стан здоров’я людини

Уся психічна сфера людини поділяється  на усвідомлену (свідомість) — 10% та неусвідомлену (підсвідомість, надсвідомість) — 90%. Саме еволюція психічної сфери передбачає збільшення частини свідомого та розширення вищого рівня свідомості.

                                     Біологічне поле людини 

Разом із біологічним тілом у  людини є біополе, яке можливо  зареєструвати (електроенцефалограма, електрокардіограма тощо). Людина знаходиться в течії інформації та енергії, споживає їх, трансформує й випромінює у вигляді хвиль. Біополе утворюється завдяки об'єднанню всіх хвиль, які випромінює організм.

Жива людина — це своєрідний коливальний контур.

Найбільш активні генератори енергії  — мозок, серце, м'язи.

Біополе має хвильову природу. Його не можна ототожнювати з відомими фізичними полями тіл неживої природи (електромагнітним, гравітаційним, слабким). Воно включає так звані спинторзійні, або спин-кутові моменти обертання мікрочастинок.

Зміна біополя, пов'язана із змінами у фізичному тілі та навпаки. Дія біополя і фізичного тіла зворотно обумовлена, тому корегують біополе з метою оздоровлення людини. Видима частина біополя називається аурою (аура — віяння). Найбільш інтенсивною вона є навколо голови. За допомогою аури діагностують психоемоційний стан людини, існує такий напрямок — ауродіагностика.

Під впливом інформаційно-енергетичних течій змінюється людина, що позначається на стані її біополя. На основі цього створено уявлення про загальне біополе, що передбачає існування колективного розуму.

Про існування біополя у людини відомо з давніх часів. На відомій  картині, що демонструє правило золотого перетину, Леонардо да Вінчі зобразив не лише людське тіло, але й енергетичну інформаційну структуру — біополе.

Існує кілька форм обміну речовиною, інформацією та енергією між людиною  і зовнішнім середовищем, а саме живлення, дихання, рух, психо- й біоенергоінформаційний обмін.

Оптимізація обміну сприяє оздоровленню системи, що широко використовується медициною, гігієною, валеологією.

Але потрібно, щоб екологія великого й малого життєвого простору відповідала  вимогам організму людини.

Для збереження здоров'я слід враховувати  біоритми, тобто часову організацію  життя. Порушення біоритмів негативно  позначається на здоров'ї людини.

Таким чином, в сучасній науці людина виступає як біоенергоінформаційна  відкрита система пірамідального типу, що має певні просторово-часові аспекти функціонування. Системне уявлення є науковим аналогом холістичного (цілісного) підходу до людини. З цих позицій слід "лікувати хворого", а не "хворобу".

 

      Здоров'я та його механізми з позиції системного підходу

            Кожна система має зовнішні та внутрішні аспекти функціонування.

            Зовнішнім аспектом для людини є навколишнє середовище, в якому вона виконує свої біологічні та соціальні функції.

Внутрішній стан людини можливо  оцінити за ступенем гармонійності  системи, тобто внутрішньосистемного порядку. Цей порядок визначається інформаційним компонентом системи, для біологічного рівня це генетичний код, нейрогуморальний та імунний комплекс, для психіки — архетипна структурою та механізм свідомості.

Зовнішнє й внутрішнє функціонування системи обумовлене енергією, що використовується системою для підтримки своєї упорядкованості, прояву своїх біологічних і соціальних функцій. Про зв'язок енергетичності біосистеми та її життєздатності писав ще в 1922 році В.І. Вернадський.

Передхвороба і хвороба характеризуються частковим порушенням внутрішнього порядку, гармонійності системи, зниженням іі функцій. Повного хаосу в біосистемі ніколи не буває, тому що вона загине раніше ніж наступить повне руйнування її упорядкованості.

Якщо розглядати здоров'я як внутрішньосистемний  порядок, то як його оцінити? Який аспект — інформаційний, енергетичний або  пластичний — може бути покладений в основу такої оцінки?

Якщо взяти інформаційний компонент, то оцінювати можливо за величиною  та співвідношеннями інтегральних регуляторних параметрів, співвідношенням різних фізіологічних показників тощо. Що ж стосується пластичного аспекту, то він може бути покладений в основу оцінки формування організму, але він інертний, ригідний і не здатний швидко реагувати на зміни в динаміці здоров'я.

Найточніше стан системи можливо  оцінити за кінцевим результатом  ЇЇ дії, на виході. Саме на виході системи  виявляється енергія, яка діє  на навколишнє середовище. Кількість  цієї енергії корелює з життєздатністю, а вона відображає індивідуальне  здоров'я. Крім того, енергетичний потенціал є інтегральним показником функції всієї системи.

Виходячи з цього здоров'я  можна визначити таким чином: "Здоров'я — це гармонія, внутрішньосистемний  порядок, що забезпечує такий рівень енергетичного потенціалу, який дозволяє людині добре себе почувати та оптимально виконувати біологічні й соціальні функції*".

Механізми валеогенезу (або саногенезу, від sanus — здоровий, genesis — походження), згідно із сучасними уявленнями, це автоматичні механізми самоорганізації  людини, які забезпечують формування, збереження та закріплення здоров'я. Це гомеостатичні, адаптаційні, регенеративні  та інші механізми, які реалізуються у здоровому або хворому організмі. У психологічному плані такі механізми  підвладні людині.

Якість здоров'я залежить від  правильного формування системи  на ранніх етапах життя й підтримки, закріплення та відновлення здоров'я в дорослому віці.

Механізми саногенезу забезпечують підтримку регуляторного, енергетичного гомеостазу (динамічної рівноваги в самому організмі).

Самоорганізація забезпечує динамічну  стійкість організму, збереження його в русі, у процесі обміну з навколишнім середовищем як відкритої системи. Саморегуляція — це перш за все інформаційний аспект, а на рівні організму — регуляторний. Тому саногенетичну активність, стабільність і запас міцності саногенетичних механізмів можна оцінити, вивчаючи норму реакції під впливом навантажень. Чим більше запас функціонування цих механізмів (із подальшим швидким поверненням у вихідний стан) має людина, тим вище рівень її здоров'я. Для оцінки цих запасів можливо використовувати, наприклад, функціональні проби, запроваджені у спортивній медицині.

На соматичному рівні найбільш вивчені такі механізми саногенезу, як регенерація, фізична адаптація, компенсація. Відомо, що в організмі більшість функцій багаторазово підстраховано, тому невиконання якоїсь функції однією структурою може бути компенсовано посиленою роботою інших. Організації та регуляції компенсаторних процесів не можливо досягти на рівні структури, яка здатна виконувати ці функції, тому вони пов'язані з наявністю більш високого рівня організації.

На психічному рівні також відомо ряд компенсаторних реакцій, наприклад, регресія, що дозволяє людині ставитись адекватно до навколишнього середовища.

Завдання валеолога — зупинити розвиток патологічного процесу  на його ранніх стадіях.

Регенерація, адаптація й компенсація  забезпечують індивідуальне здоров 'я переважно за рахунок впливу на формоутворюючий процес, відновлюють  форму тіла, пристосовують його до навантажень у фізіологічних  умовах (адаптація) та під час хвороби (компенсація).

Велике значення має енергетичний потенціал організму, що протидіє руйнуванню системи. У цілісному організмі  людини соматичні та психічні механізми  са-ногенезу тісно пов'язані через  переміщення інформації та енергії, однак визначальним є психічний  рівень.

Так званий поклик життя (Ерос за 3. Фрейдом) мобілізує резерви системи, підвищує її стійкість, сприяє її самоорганізації. Але у кожної людини закладена й саморуйнівна тенденція, яка з віком зростає, це так званий поклик смерті (Танатос за 3. Фрейдом). Від співвідношення цих тенденцій залежить здоров'я, здатність до самозбереження.

Зрозуміло, що механізми здоров'я постійно діють як у здоровому організмі, так і у хворому, вони забезпечують його одужання. Їх слід тренувати, стимулювати і створювати умови для їх прояву.

Ми лише тоді зрозуміємо, що таке здоров'я, коли встановимо, що здоров'я фізичного  рівня є лише складовою частиною здоров'я усіх інших рівнів (тіл). Умовно розрізняють п'ять таких тіл: 1. Фізичне (соматичне).

2. Енергетичне (ефірне), що включає  внутрішні регулюючі системи,  а також енергетичну систему  (12 меридіанів), чакри (енергетичні  центри організму).

3. Емоційно – чутливе тіло.

4. Ментальне тіло — тіло розуму.

5. Духовне тіло — частина  космічного тіла. Залежно від того, із яким тілом порівнює себе людина,

звужуються чи розширюються межі її здоров'я, що можливо продемонструвати на таких крайніх прикладах — атлет, учений та аскет.

Перший (атлет) — із хорошою фізичною формою, постійно вдосконалює свій фізичний стан, багато часу проводить на свіжому повітрі, але й часто відчуває потребу у духовному та інтелектуальному.

Другий (учений) — багато часу приділяє своєму інтелектуальному вдосконаленню, але недостатньо розвивається у  фізичному плані.

Третій (аскет) — більшу частину  життя проводить у медитації. Він узагалі відмовляється від  тіла, забуває, що це ємність для психічного та духовного.

Частіше зустрічаються люди, які поєднують у собі в певній пропорції якості цих трьох тіл. Однак слід пам'ятати про те, що дійсна цілісність—це не проста сукупність; якість цілого завжди більше суми якостей його частин, це складає гармонію. Тому здоров'я — це стан цілісності та гармонічного розвитку за умов пристосування кожної частини до інших, завдяки чому всі вони найбільш ефективно працюють на користь цілого (організму).

Кожна хвороба — порушення законів життєдіяльності організму, законів природи (за Г. Шелтоном). Людина, яка живе за законами Природи та Космосу, не підвладна хворобі ні на фізичному рівні, ні на психічному. Вона живе в гармонії з навколишнім середовищем і своїм внутрішнім духовним "Я".

Саме тому першим принципом валеології є розуміння, що здоров'я фізичного  тіла залежить від енергетичної, емоційної, інтелектуальної та духовної сфер людини.

Другий принцип валеології —  людина є здоровою, якщо вона цілісна  та гармонійна з Природою й Космосом, живе у відповідності зі своїми духовними  завданнями.

Хвороба – не є якоюсь заразою, що проникає ззовні, чимось відокремленим від людини. Адже ми щоденно вступаємо в контакт із великою кількістю збудників хвороб і не хворіємо, доки не станемо сприйнятливими до хвороби. Наприклад, кожна людина є носієм вірусу герпеса від народження, але вірулентним він стає лише при зниженні імунітету, при значному дисбалансі в організмі людини.

Як сказав про хворобу англійський лікар Едвард Бах (1886-1936), "хвороба - не лютість і не кара, а тільки коректив і інструмент, яким наша душа користується, щоб указати нам на наші помилки, щоб утримати нас від омани, щоб завадити нам заподіяти собі ще більшої шкоди, повернути нас на шлях істини". Хвороба — це засіб, яким тіло зцілює себе (підвищена температура, кашель, пронос та інші реакції, які звільнюють організм від усякої "зарази").

Отже, третій принцип валеології вчить  новому ставленню до хвороби. Хвороба  не є великим злом, яке необхідно негайно викорінити будь-яким чином, хвороба є сигналом до трансформації, вказівкою повернути в потрібному напрямку.

Четвертий принцип валеології —  здоров'я, не просто відсутність хвороби, а внутрішня життєва динамічна  сила, що протистоїть хворобі.

Валеологія не зводить людину лише до соматичного, матеріального тіла, яке має неодмінно захворіти  та вмерти (згідно з другим законом  термодинаміки), а розглядає її як посудину, наповнену вічною енергією життя, яка володіє власною тілесною свідомістю, здатна протистояти силою Духа будь-якому розпаду.

П'ятий принцип валеології — дійсне здоров'я досяжне для кожного. Це лише результат знання та віри, відповідальності та цілеспрямованості. Людина може бути здоровою настільки, наскільки вважає це для себе можливим.

Абсолютне здоров'я відрізняється від доброго не за певним показником. Воно передбачає повну зміну, що в перспективі дозволяє уникнути хвороб, бути активним., мати високій рівень адаптованості до змін у зовнішньому середовищі.

 

 

              

             

 

                    Список використаної літератури

1. Будыко, Михаил Иванович, Глобальная экология. — М., 1972. — 327 с.
2. Одум, Юджин, Основы экологии. — М., 1975 — 740 с. Пер. с англ. изд., 1971.
3. Климова В. Человек и его здоровье. — М.: Знание, 1986. — 290 с.
4. Книга о здоровье: Сборник / Под ред. Ю.П. Лиси-цина. — М.: Медицина, 1988. — 509 с.
5. Апанасенко ГЛ. О возможности количественной оценки уровня здоровья человека. Гигиена и санитария. — 1985. — № 6. — С. 56-58.