Історичний екскурс історії бальнеологічного курорту Трускавець

Історичний екскурс

Кілька кроків від серця Європи

 
 
Бальнеологічний курорт Трускавець розкинувся серед чарівних пологих лісистих схилів у передгір'ї східних Карпат в долині гірської річки Воротище (басейн Дніпра) на висоті 350-400 м над рівнем моря, на відстані 90 км на південний захід від Львова та 70 км від кордону з Європейським союзом.  
 
Найвибагливішого відпочивальника приємно вразять мальовничі краєвиди, теплий клімат, розкішна рослинність і багата фауна. Тут лікує чисте, багате на кисень і озон повітря, настояне на пахощах хвойних лісів і гірських трав. Але найбільше багатство – цілющі джерела, що щедро б’ють із надр благодатної землі. 
 
Імовірно, що поселення на місці сучасного Трускавця постало в глибинах середньовіччя і виникло як присілок до одного із сусідніх міст – Дрогобича або Тустані. Найстаріше серед оборонних укріплень даної місцевості – датоване дохристиянським періодом (язичницьке капище в урочищі Липки). Топографічна назва цієї місцевості – Бабина гора – позначена на кадастровій карті Трускавця 1853 року. До сьогодні серед населення побутують топоніми: Городище, Коточний замок, Кам’яний горб. Залишки ровів, валів, фундаментів від фортифікаційних укріплень та пізньосередньовічного оборонного монастиря отців Василіян свідчать про те, що далеким предкам сучасних трускавчан не раз доводилося відбивати напади войовничих загарбників. 
 

Гуси не лише Рим врятували…

 
 
На сучасному гербі міста Трускавця зображено білу гуску з піднятими догори крилами і галузкою у дзьобі. В основу герба покладено давню сільську печатку, датовану кінцем ХVIII ст. Гуска – символ пильності, готовності захищатися, ознака добробуту і здоров’я. 
 
Топонім Трускавець науковці виводять як ополячену назва місцевості Трушковичі, що у свою чергу походить від слов’янського імені Трушко, можливо, одного із перших поселенців або власників цієї місцини. Цікавою видається версія про походження назви Трускавця від слова «друска», що в перекладі з литовської означає «сіль». Існує також кілька інших, щоправда не підтверджених документально, хоч і доволі симпатичних припущень щодо назви міста: «трускавка» – полуниця, «хруставка» – сорт черешні, «труск» – сухостій, характерна ознака навколишніх лісів, «трускава» – назва трави. Першою писемною згадкою про Трускавець вважається документ 1469 року, яким підтверджується право власності на маєток села Трушковичі двох українських шляхтичів Івана та Станіслава Коритків. 1471 року брати Коритки передають право пожиттєвої оренди на село Трушковичі двом шляхтичам із сусідніх сіл – Гнатові з Тустанович та Андрієві з Любенич. 
 
1518 року Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства. Ця місцина вабила людей зокрема через наявність солоної води – сировиці, ропи, – з якої шляхом випарювання отримували суху сіль. Саме цей промисел став провідним на довгі століття існування Трускавця – як в складі Галицько-Волинського князівства, так і в складі Польського королівства, під владу якого Галичина потрапила 1349 року. Сіль виварювали в спеціальних казанах – «черинах». 1570 року трускавецькі селяни мали 20 таких «черинів», що містилися в дерев’яних вежах – солеварнях. 
 

Не нафта і не сіль, але також – золото!

 
 
Галичина потрапляє під владу Австрії. Трускавець, що нараховував на той час 990 мешканців, переважно самих українців, як колишній королівський маєток стає власністю цісарської казни. Цілковита монополізація австрійцями солеварного промислу веде до його занепаду. 1784 року трускавецьку солеварню було закрито, а з тим на початку ХІХ ст. – останнє соляне джерело, з якого черпалася сировиця. 
 
Втім, життя у Трускавці пожвавлюється – завдяки створенню гірничих товариств для пошуку корисних копалин. Наприкінці ХVІІІ ст. тут знайшли олово, цинк, свинець, сірку, гіпс, а згодом – нафту й озокерит (земляний віск). 
 
До речі, саме наявність корисних копалин і зумовила утворення різних за хімічним складом і лікувальними власнивостями мінеральних вод, які мають в собі сполуки вуглецю, містять радон, глауберову сіль, срібло, сірководень.  
 
1814 року гірниче товариство Юзефа Геккера «Добра надія» виявило поблизу Трускавця значні запаси нафти. Спочатку цей продукт селяни використовували як колісне мастило, а згодом, шляхом перегонки, почали отримувати гас. Шахти, які утворювалися після видобутку породи, у природний спосіб заповнювалися водою, яка за своїм хімічним складом була подібною до води з мінеральних джерел. Цю воду селяни вживали на різні потреби (для пиття, прийняття ванн), спостерігаючи неабиякий лікувальний ефект. Однією з перших відомих лікувальних вод була солоно-сірчана вода, аналог сучасної «Марії». Здавна її називали «паршивкою» – бо недобра на смак, дуже відгонить нафтою, а ще… виліковує живність від парші (шкіряна хвороба у коней і корів). Згодом наші допитливі й креативні предки стали лікуватися самі… 
 
Уперше про наявність у Трускавці цілющих вод сповістив польський королівський лікар Войцех Очко в книзі «Цепліне»1578 року. До Трускавця почали їхати хворі люди – їх вабила чудодійна вода. 
 

Від «паршивки» – до королеви

 
 
1827 рік  – дата заснування бальнеологічного  курорту. Цього року Юзеф Міцевський, адміністратор камерального маєтку, отримав від австрійської влади офіційний дозвіл на відкриття водолікарні. Водолікарнею на той час служили чотири кабінки для приймання ванн, прибудовані до місцевої корчми. Спершу лікування проводилося тільки шляхом купелей.  
 
1836 року збудовано окреме приміщення водолікарні.Того ж року галицький фармацевт Теодор Торосевич вперше зробив аналіз сірководневих вод трускавецьких мінеральних джерел та опублікував результати своїх досліджень. Найбільше уваги науковець приділив на той час маловідомій своїми лікувальними властивостями воді з джерела «Нафта», давши їй лагідну назву – «Нафтуся».  
 
В 1838 році в лісовій частині сучасного парку було виявлено ще одне цілюще джерело з солоно-гіркуватою водою, яке назвали «Софія» і почали успішно застосовувати при хворобах органів травлення. 1861 року отримано хімічний аналіз води з найсильнішого солоно-гіркого джерела «Броніслава». 
 
Будується велика водолікарня на 60 кабінок з найсучаснішим медичним обладнанням, будинок для приймання грязевих ванн з боровини, відкривається соляний інгаляторій за системою Васмута, що підносить курорт на значно вищий рівень. Наприкінці ХІХ століття Трускавець стає в один ряд з найкращими європейськими курортами, а подекуди перевершує їх.  
 

Золоті часи курорту

 
 
Наприкінці ХІХ століття головою курортної спілки Й. Вичинським закладено великий курортний дендропарк. Було висаджено кілька тисяч рідкісних екзотичних рослин, завезених з Європи, Північної Америки, інших регіонів світу. Крім звичайних ялиць, ясенів та пірамідальних тополь, тут прижилися платани, сосна Веймутова, катальпи, самшити, оцтове дерево. 1898 року на території парку в сквері «Адамівка» (названо на честь тодішнього власника курорту Адама Сапєги) встановлено пам’ятник польському поетові Адаму Міцкевичу (скульптор Тадей Баронч).  
 
Дендропарк на сьогодні залишається пам’яткою садово-паркового мистецтва, найзатишнішим куточком трускавецької оздоровниці. Площа парку становить 50 га. Трускавець активно забудовується, набуває направду європейського вигляду Наприкінці ХХ ст. постало багато приватних пансіонатів, готелів та вілл в стилі історизму (швейцарський стиль): готель «Постуй», вілли «Гигія», «Ядвінувка», будинок Бахмана. Вілли «Світезянка» та «Гражина», збудовані 1898 року в модних на той час архітектурних стилях, пишно декоровані різьбою, стали справжньою окрасою курорту. У стилі модерн з ознаками історизму та мотивами мавританської архітектури будується вілла «Саріуш», що й сьогодні дивує своєю архітектурною розкішшю. 
 
1911 року власником курорту стає акціонерна спілка «Трускавецькі джерела», яку очолював д-р Раймонд Ярош. Під його керівництвом триває модернізація курорту, будується перша електрівня, яка забезпечує світлом цілий курорт.  
 
У 1925 – 1928 рр. в оригінальному закопанському стилі та особливій техніці (без жодного цвяха) споруджується вілла «Гопляна» (з польської – русалка) – літня резиденція Яроша. На сьогодні вілла «Гопляна» – унікальна пам’ятка дерев’яного зодчества.  
 
Кількість відпочивальників щороку зростає, 1933 року фіксується 17 тис. людей за сезон. Подальші прогресивні впровадження, зокрема централізоване опалення, роблять курорт цілорічним. 
 

Від колгоспу – до всесвітньо відомої оздоровниці

 
 
З приходом радянської влади, у 1945 році, в селі був організований колгосп. Попри це, Трускавець досить швидко отримує статус міста, переходить до обласного підпорядкування і перетворюється на курорт всесоюзного значення. 
 
З 1947 року на курорті застосовується новий метод теплового лікування бориславським озокеритом. 1949 року створено гідро-режимну експлуатаційну станцію, розпочалося комплексне наукове дослідження лікувальних чинників. Збудовано нову водолікарню з озокеритолікарнею, модернізовано бювет, пропускна спроможність якого на той час вже становила 30 тисяч осіб на добу.  
 
Популярність курорту росте. У Трускавці лікуються люди не тільки з усіх куточків Радянського Союзу, але й з Польщі, Чехословаччини, країн Азії та Африки. 1985 року кількість відпочивальників сягає 350 тисяч на рік. 
 
1982 року у колишній віллі «Саріуш» відкривається музей історії міста. Експозиція музею висвітлює історію краю від найдавніших часів до сучасності, характеризує культурно-побутовий уклад місцевого населення – бойків.  
 
Створено першу санітарну зону, в межі якої потрапляє курортний парк – гордість Трускавця.  
 
2 квітня 1990 р. відбулася І сесія Трускавецької міської ради І-го демократичного скликання – над приміщенням міської ради піднято національний синьо-жовтий прапор.  
 
З початком 1990-х років, після короткого занепаду, курорт отримує новий поштовх у своєму розвитку. Відкриваються курортно-відпочинкові заклади з оригінальними прикарпатськими архітектурними формами. Введено в експлуатацію новий залізничний вокзал. Результатом певних досягнень курорту стало прийняття Трускавця до Міжнародної федерації термальних і кліматичних курортів. 
 
У 1999 році Трускавець став переможцем у всеукраїнській номінації "Кришталевий лелека".  
 
Відбуваються зміни в культурно-освітньому житті міста: відкрито пам’ятники: Т. Г. Шевченку (скульптор Р. Романович), учасникові національно-визвольного руху, легендарному розвідникові часів Другої світової війни Роману Різняку-«Макомацькому» (скульптор В. Ропецький), провідникові ОУН Степану Бандері (скульптор І. Самотос). 
 
1992 року в старовинній віллі «Гопляна» відкрито музей народного художника України Михайла Біласа, майстра унікальної техніки гобеленового ткацтва. Новаторство М. Біласа полягає у гармонійному поєднанні класичного традиційного та модерново-абстрактного напрямків ткацтва. Творчий доробок митця – понад 500 робіт – експонувався на багатьох виставках в Україні та за кордоном. 
 
Художній музей М. Біласа – єдиний в Україні прижиттєвий музей митця. Цей храм мистецтва – національна гордість України. 
 

Трускавець – сучасний європейський курорт

 
 
З проголошенням незалежності України курорт Трускавець прийняв ринкову модель економічного розвитку, що передбачала створення санаторно-курортних закладів, які б надавали найсучасніші медичні послуги світового стандарту якості. Така вимога стала передумовою створення спеціальної економічної зони туристично-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», закон про яку набрав чинності 1 січня 2000 року. Мета СЕЗ – стимулювання інвестиційної діяльності та збереження природних ресурсів. 
 
2003 р. відкрито Міжнародну клініку відновного лікування професора В. Козявкіна. Реалізовано кілька потужних інвестиційних проектів: постали п’ятизіркові готелі та лікувально-діагностичні spa-центри. 
 
Трускавець – екологічно чиста зона. На його території зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод з 14-ма природними джерелами і покладами "гірського воску" озокериту. Але, безперечно, славу місту становить унікальна лікувальна вода "Нафтуся".  
 
Всього у місті зареєстровано 689 підприємств.  
 
Крім санаторіїв та пансіонатів, курорт має два бювети мінеральних вод, дві курортні поліклініки, дві бальнеозокеритолікарні. Функціонує міська лікарня, поліклініка. Працює ряд науково-дослідних лабораторій, зокрема: 
 
- лабораторія експериментальної бальнеології Інституту фізіології ім. О. Богомольця НАН України; 
- кафедра медичної реабілітації Львівського державного медичного університету; 
- реабілітаційний центр хворих на ДЦП "Еліта"; 
- трускавецький валеологічний інноваційний центр. 
 
На сьогоднішній день на курорті функціонують більше як 70 курортно-відпочинкових та оздоровчих закладів, які можуть вмістити понад 12 тисяч людей одночасно. Щорічно курорт приймає на лікування і оздоровлення близько 200 тисяч гостей.

ЖИВА ВОДА – «НАФТУСЯ»

Історія наукових досліджень складу і властивостей біоактивної води Нафтусі

 
 
Офіційною датою народження курорту Трускавець вважається 1827 рік, коли було відкрито водолікарню на 8 кабін для мінеральних купелей. Проте всесвітній славі курорт Трускавець завдячує не хлоридно-натрієвим водам, а, без сумніву, цілющій воді Нафтусі, вперше згаданій у документах ще у 1469 році, а детальніше описаній у 1578 році королівським лікарем Войцехом Очком. У підручнику «Натуральна історія», виданому латинською мовою у 1721 році в Сандомирі, міститься цінна для нас сьогодні інформація про те, що «… селяни Трускавця та інших сіл Галіції п’ють воду з домішкою нафти для лікування багатьох захворювань».  
 
Початок науковому дослідженню Нафтусі поклали львівський аптекар Т. Торосєвич, котрий вперше зробив її хімічний аналіз в 1835 році, і лікар А. Машек, котрий описав в 1836 році її лікувальну дію. 
 
У наступні роки вивчали королеву лікувальних вод багато австрійських, польських і радянських учених. З-поміж останніх слід згадати фізіолога проф. Б. Єсипенка, мікробіолога к.б.н. Г. Конотопа і хіміка-органіка к.х.н. А. Ясевич. Однак і надалі таємниця цілющої дії Нафтусі залишалася непізнаною – королева вимагала від учених цілковитої самовіддачі. 
 
У 1981 році із створенням в Трускавці відділу з вивчення механізмів фізіологічної дії мінеральних вод інституту фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР розпочалися професійні дослідження Нафтусі на академічному рівні. Підсумки першого етапу роботи щодо пізнання таємниць Нафтусі підведені в книзі «Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся» (1989). В ній подано матеріали кандидатських дисертацій І. Поповича, І. Бутусової і В. Білас та докторської – С. Івасівки. 
 
Другу спробу розгадати таємницю Нафтусі здійснили учені в складі реорганізованого відділу експериментальної бальнеології, який очолив професор С. Івасівка. Підсумки їхньої роботи підведені в монографії-докторській дисертації С. Івасівки «Біологічно активні речовини води Нафтусі, їх генезис і механізми фізіологічної дії» (1997), а також у колективних монографіях: «Адаптогени і радіація» (1996), «Жовчогінна дія води Нафтусі» (1997), «Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін» (1997), удостоєних за сукупністю премії ім. О. Богомольця НАН України. У цей же період під керівництвом С. Івасівки були захищені кандидатські дисертації С. Ломейко «Вплив мінеральної води Нафтусі на гемопоез при радіаційному ураженні організму» (1996) і М. Ковбаснюк «Вплив залізистих мінеральних вод курорту Східниця на гемопоез» (1997).  
 
Проте справжній прорив на шляху до таємниць Нафтусі розпочався в 1998 році зі створенням на базі санаторно-готельного комплексу «Дніпро-Бескид» госпрозрахункової науково-виробничої групи клінічної бальнеології і фітотерапії. Керівником групи став О. Чебаненко, а науковим консультантом – І. Попович. У складі групи в різні роки займались дослідженнями лікарі санаторіїв курорту та викладачі кафедри нетрадиційної медицини і реабілітації Львівського державного медичного університету та кафедри анатомії, фізіології і валеології Дрогобицького державного педагогічного університету.  
 
Широкомасштабні клінічні й експериментальні дослідження дали багатющий матеріал для написання колективних монографій: «Курортна реабілітація потерпілих від Чорнобильської катастрофи» (1999), «Природа бальнеофакторів води Нафтусі і суть її лікувально-профілактичної дії» (1999) – за редакції С. Івасівки, «Біоактивна вода Нафтуся і шлунок» (2000), «Загальні адаптаційні реакції і резистентність ліквідаторів аварії на ЧАЕС» (2000), «Чорнобиль, імунітет, нирки» (2001), «Бальнеофіторадіодефензологія» (2002), «Саногенетичні основи реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту» (2003), «Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець» (2004), «Фізіологічна активність сечової кислоти і її роль в механізмі дії води Нафтусі» (2004), «Актотропні ефекти бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець» (2003), «Бальнеокардіоангіологія» (2005), «Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація» (2006), «Бальзами на чорнобильські рани» (2007), «Експериментальна бальнеофітотерапія» (2008), «Дисфункция нейроэндокринной и иммунной систем, метаболизма и гемостаза, обусловленная неблагоприятными экологическими влияниями, и ее восстановление на курорте Трускавец» (2009), «Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець» (2010) – за редакції І. Поповича.  
 
Підготовлені до друку ще дві монографії: «Бальнеогастроентерологія», написана на основі кандидатських дисертацій М. Гумеги і А. Левицького та «Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтусі», яка є докторською дисертацією І. Поповича. Продовжують працювати над кандидатськими дисертаціями С. Саранча, М. Петришак, О. Лужецький, Р. Кретчак, Т. Ільницька-Рибчич, Л. Нестерова, Г. Вісьтак, З. Струк, О.Іваницька, Є. Круглій, А. Попович та ін. Згадані дослідники, об’єднані в Асоціацію учених міста, складають трускавецьку наукову школу бальнеології і фітотерапії, яка здобула визнання як в Україні, так і за її межами, зокрема Всесвітньою Федерацією Водолікування і Кліматолікування (FEMTEC). 
 
Підсумком 30-річних досліджень згаданих учених є теперішні уявлення про властивості води Нафтусі, її походження та механізми профілактичної і лікувальної дії на організм. 
 

З чого і як утворюється Нафтуся?

 
 
Місцем утворення Нафтусі є курортний парк, точніше його частина площею всього 0,6 га. Процес народження цієї чудодійної води направду є дивовижним. Це дійство відбувається наступним чином. Атмосферні опади, просочуючись крізь ґрунт, захоплюють з нього органічні гумусові сполуки, атмосферні гази, бактерії і в такому вигляді досягають водоносного горизонту, де починають взаємодіяти з унікальною породою. Унікальність останньої полягає в тім, що вона містить органічні речовини (подібні до нафти і озокериту, що залягають у Трускавці, а також у сусідніх Бориславі і Східниці), які розчиняються у воді і стають поживою для так званих автохтонних (тубільних, місцевих) мікробів. Найчисленнішу колонію серед них утворюють вуглеводеньокислюючі мікроорганізми (ВОМ) – від 500 до 60 клітин в 1 мл води, проміжну – тіоновокислі (ТК) – 40-10 кл/мл, найменшу – сульфатредукуючі (СР) – 7-3 кл/мл. Першими до «трапези» приступають саме ВОМ, переводячи малоактивні нафтопродукти у біоактивні речовини типу пробіотиків (найвідомішим джерелом яких є кисломолочні продукти). Дещо з панського столу перепадає і ТК та СР-мікробам, проте основною їхньою поживою є продукти життєдіяльності ВОМ, які підлягають вторинній переробці (біотрансформації). Для тих читачів, котрі починають гидливо кривитися, нагадаємо, що мед є продуктом переробки нектару в травній системі бджіл. У підсумку утворюється унікальний бульйон, який, за даними хіміків О.Р. Дацька і А.Б. Бубняка, на 2/3 складається із нафтопродуктів (парафіни, моноолефіни, дієни і моноциклоолефіни, алкілбензоли, алкенілбензоли, поліароматичні вуглеводні, алкілнафталіни, сірковмісні сполуки), а на 1/3 – із продуктів переробки нафтопродуктів мікробами (карбонові кислоти, сірковмісні сполуки, складні ефіри ароматичних кислот, алкілфеноли). Слід зауважити, що вміст перелічених органічних речовин в Нафтусі становить від 0,1 до 1,7 мг/л, а парафінів – 4 мг/л, тобто їх добове поступлення у організм цілком співрозмірне з низкою фармакологічних препаратів.  
 
Супутніми складниками води стають вилужені з породи мінеральні солі (іони бікарбонату, кальцію, магнію і сульфату в концентрації біля 0,7 г/л, тобто як в прісній питній воді), атмосферні і біогенні гази (сірководневий – біля 1 мг/л, вуглекислий – біля 100 мг/л, метан – сліди), кремнієва кислота (10-15 мг/л) та мікроелементи (нікель, ванадій, срібло, цинк, молібден, хром, мідь, титан, марганець, барій) в концентраціях від 1 до 700 мкг/л, активність яких хоч і не заперечується, проте навряд чи скільки-небудь суттєва. Так що Нафтусі аж ніяк не личить банальна назва «мінеральна вода», яка прийнятна для питних лікувальних вод з мінералізацією понад 2 г/л. Тому ще у 2000 р. І.Л. Поповичем введено у науковий обіг термін «біоактивна вода Нафтуся», який адекватно відображає її суть. 
 
Cаме тут доречно акцентувати, що запаси Нафтусі, на відміну від запасів нафти, невичерпні, адже вона відтворюється безперервно завдяки дощам, рясніші від яких по Україні ідуть хіба що в самих Карпатах. Правда, як і кожен земний плід, Нафтуся потребує певного часу для дозрівання. Тому відбір води із свердловин (яких на родовищі 8) повинен мати розумні обмеження. У 80-ті роки минулого століття, на піку завантаженості курорту, коли появилися ознаки погіршення якості води (зниження вмісту в ній органічних речовин і автохтонних мікроорганізмів), добові відбори води сягали 23-25 м3, але і тоді вони навіть не наближувалися до затверджених запасів – 47 м3/добу. Так що плітки недоброзичливців, нібито Нафтусі бракує і її розводять прісною водою, не мали підстав навіть тоді, а зараз і поготів. 
 
Різкий спад споживання, а отже і відбору Нафтусі в 90-х роках пішов їй тільки на користь, так що на початку нашого століття якість води цілком відновилася (воістину, не було би щастя, якби нещастя не допомогло), про що гордо заявляли в засобах масової інформації тодішні директор гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції (ГГРЕС), професор Степан Івасівка і генеральний директор ЗАТ «Трускавецькурорт», доктор медичних наук Богдан Аксентійчук: «Нафтуся зараз така ж, як і півтора століття тому!». За період 2000-2010 рр. добовий відбір води коливався в межах 11-9 м3, так що з якістю Нафтусі все гаразд! Саме час перейти до розповіді про цю якість.