Родючість грунту

1.3. Причини погіршення  та моделі родючості ґрунту 

 Основні причини погіршення родючості грунту вбачаються в наступному:

1. Високий ступінь розораності території та сільськогосподарських угідь.
2. Невдала організація території, перевантаження окремих земельних масивів інтенсивними культурами.
3. Нераціональне використання еродованих земель.
4. Порушення сівозмін і схем чергування культур в них.
5. Нераціональний обробіток ґрунту (його інтенсивність, необгрунтоване застосування знарядь інтенсивного типу, якість обробітку).
6. Відчуження з поля майже усієї надземної маси вирощуваних рослин.
7. Недостатня кількість гною та інших органічних добрив, що вносяться у ґрунт.
8. Незбалансованість і порушення технології внесення мінеральних добрив.
9. Висока забур’яненість полів.
10. Недостатня питома маса багаторічних бобових трав та інших бобових культур у сівозмінах як фактор поновлення ґрунтової родючості.
11. Нераціональне використання зрошуваних земель.
12. Недосконалість технологій вирощування рослин.
13. Недосконалість ходових систем мобільної сільсько-господарської техніки і робочих органів ґрунтообробних знарядь тощо.

Отже, щоб стабілізувати  родючість ґрунту, а в подальшому покращити її, потрібно усунути наведені негаразди при його сільськогосподарському використанні.

Відтворення родючості  і на цій основі підвищення врожайності  культур повинно здійснюватись  за рахунок оптимізації основних агрономічних властивостей.

Майже всі показники  родючості ґрунту певною мірою можна  регулювати. Однак не завжди відомо, які параметри цих показників є оптимальними для росту і розвитку різних рослин. Тому однією з основних проблем агрономічної науки є створення системи оптимальних параметрів показників родючості ґрунтів, які називають моделями його родючості.

Модель родючості - це сукупність агрономічно важливих властивостей та режимів ґрунту, які забезпечують певний рівень продуктивності рослин.

Оптимальні параметри  показників родючості встановлюються для кожного типу ґрунту за даними тривалих багаторічних дослідів.

Опрацювання та удосконалення моделей родючості є одним із основних елементів науково обґрунтованого планування відтворення родючості ґрунту. Моделі родючості ґрунтів можна складати за допомогою комп’ ютерів, куди вводиться відповідна інформація.

Моделі родючості ґрунту мають стати основою для раціонального використання агротехнічних заходів та засобів хімізації у сільськогосподарському виробництві. В свою чергу, останні разом з меліоративними та іншими заходами повинні сприяти поступовому наближенню властивостей ґрунту до їх оптимальних параметрів, які забезпечують високий рівень його родючості та врожайності сільськогосподарських культур.

Хоча питання про  моделювання родючості ґрунту є  порівняно новим, воно має непогану перспективу. По суті, створюються еталони для різних ґрунтів, порівняно з якими можна буде оцінювати їх реальну родючість.

РОЗДІЛ ІІ.  КАТЕГОРІЇ ГРУНТОВОЇ РОДЮЧОСТІ, ЇХ СУТЬ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1. Характеристика  родючості грунтів

У підручниках та наукових працях із землеробства, грунтознавства та агрохімії зустрічаємо різні формулювання понять категорій, видів, груп грунтової родючості: природна, первинна, актуальна, потенційна, штучна, культурна, відносна, порівнювальна, дійсна, абсолютна, ефективна економічна. Деякі поняття ототожнюються: родючість природна або потенційна; відносна або порівняльна; ефективна або економічна.  
У зв'язку з тим, що родючість грунту утворюється під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. О.М. Грінченко (1984) вважав за необхідне виділити і використовувати у господарській діяльності три категорії грунтової родючості: природну,  ефективну і економічну.

Природна родючість грунту. Грунт як природно-історичне тіло володіє визначеною родючістю, яка називається "природною родючістю". Вона є результатом розвитку грунтоутворюючих процесів, які призвели до утворення даного грунту як природного тіла, до якого не доторкалась рука людини. Вона притаманна лише цілинним землям. Характеризується комплексом взаємозв'язаних механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних і біологічних властивостей, які обумовлюють життєдіяльність рослинних організмів. Водночас, рослинність і мікроорганізми також діють на зміну і напрямок грунтових процесів, а, отже, і на родючість грунту.

 Ефективна родючість грунту. Як тільки людина починає використовувати грунт (землю) з господарською метою, він стає засобом виробництва. Людина господарською діяльністю (обробітком та іншими технологічними процесами) впливає на розвиток і зміну родючості грунту; його родючість проявляється у величині врожаю культурних рослин. Цю категорію виділяють як ефективну родючість, її рівень залежить не тільки від природної родючості грунту, але й більше від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства. Застосування засобів обробітку, добрив, меліоративних заходів проявляється і на напрямку грунтоутворення: змінюється природна родючість, створюється її штучний ступінь. Але це не нова категорія родючості, а та сама природна родючість, яка за допомогою штучних заходів набуває більш високого ступеню розвитку. Штучний ступінь родючості і природна родючість зв'язані між собою і впливають на врожайність. Ефективна родючість та її новий штучний ступінь тісно зв'язані з розвитком соціально-економічних умов. Звідси випливає необхідність виділення категорії економічної родючості грунту.

Економічна родючість грунту. В підручниках і працях деяких учених економічна родючість як категорія не виділяється, вона ототожнюється з поняттям "ефективна родючість". Це поняття "економічна родючість" доцільно виділяти як окрему категорію грунтової родючості, адже в суспільному виробництві грунт виступає предметом і знаряддям праці. В процесі застосування праці, знарядь і знань, при правильному ставленні грунт поліпшується; при цьому змінюється природна і підвищується ефективна родючість, перетворюючись в економічну, яка реалізується у визначеній кількості споживчих вартостей.

Економічна родючість – це здатність землеробства, зумовлена соціально-економічними факторами, використовувати і підвищувати природну родючість грунту.

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства  створюються умови правильного  використання земельних ресурсів і  підвищення природної та економічної  родючості грунту.

2.2. Підвищення родючості та окультурювання грунтів

Родючість грунту є такою  властивістю, яка здатна до відтворення  і в природних умовах, і при  сільськогосподарському використанні грунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості – це поліпшення сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Просте – це відсутність помітних змін сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Неповне – це погіршення властивостей грунту, які впливають на його родючість. Це широко розповсюджене як у світі, так і у нашій країні, явище має негативні наслідки в природному й соціально-економічному відношеннях. Зниження родючості грунту відбувається за рахунок трьох основних процесів. Перший – антропогенна деградація (ерозія, викликана людиною, вторинне засолення, вторинне заболочення). Другий – виснаження грунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин тощо). Третій – стомлення грунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликаних неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо). 

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обгрунтовані системи землеробства, що може забезпечити окультурювання грунтів.

Окультурювання грунтів – систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних властивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто формування грунтів із більш високим рівнем ефективної й потенційної родючості.

Проте, не можна забувати, що окультурювання грунту має бути науково обгрунтованим із використанням екологічного підходу. Ще В.В.Докучаєв (1883), порівнюючи грунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов'язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого грунту.

Окультурювання грунту – це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що призводить до антропогенної зміни грунтових режимів під потреби однієї рослини.

Таке штучне обмеження біорізноманітності в агроценозі робить подібні екосистеми нестійкими. Саме тому едафотопи агроценозів потребують прискіпливої уваги та бережного ставлення.

2.3. Закон "спадаючої родючості грунтів", його критика

Вчення про грунтову родючість склалося в процесі  розвитку вчення про земельну ренту. Другим аспектом, у якому розвивалося  це вчення, була боротьба з мальтузіанською "теорією" народонаселення і  законом спадаючої родючості грунту, сформульованих у XVIII ст. французьким економістом А.Тюрго у книзі "Роздуми про створення та розподіл багатств" (1766). Згідно із зазначеним законом, кожне вкладання праці і засобів виробництва на одній і тій самій ділянці землі дає все меншу і меншу прибавку врожаю. 

"Теорія" мала багато прибічників  на початку XX ст. і в Україні  та Росії, оскільки за її  допомогою можна пояснити причини зубожіння людей, затушовуючи при цьому роль соціальних умов. Але закон спадаючої родючості грунту має лише відносне й умовне застосування до тих випадків, коли техніка, засоби виробництва залишаються без змін. Головною тезою його прибічників є лише відносне й умовне застосування до вказаних випадків; воно зводиться до того,  що якби наступні вкладення праці і капталу до землі давали не зменшену, а однакову кількість продукту, тоді навіщо було б взагалі розширяти площі, які обробляються. Якщо ж збільшення фактора родючості грунту супроводжується, завдяки розвитку науки і техніки, підвищенням технічного рівня у сільському господарстві, то закон спадаючої родючості грунту зовсім не справджується в тих випадках, коли техніка прогресує, коли засоби виробництва поліпшуються.

РОЗДІЛ ІІІ. ОЦІНКА РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ

Рівень продуктивності ґрунту в одних і тих самих умовах буде неоднаковий для різних як природних, так і культурних рослин. У зв’язку з цим О.Н.Соколовський зазначає, що родючість ґрунту  – явище відносне, вона залежить не тільки від властивостей ґрунту, а й від рослин, які культивуються на ньому. За одних умов певна культура добре забезпечується всіма необхідними елементами,  а інша – ні. Тому коли мова йде про якісну характеристику  ґрунту, його родючість і продуктивність, то вона повинна належати до конкретних вирощуваних культур.

Родючість ґрунту при використанні в сільському господарстві залежить як від природних факторів, так і розвитку науково-технічного прогресу через застосування нових технічних засобів обробітку посіву, збирання врожаю, внесення добрив, засобів захисту від хвороб і шкідників, нових сортів і гібридів, проведення меліорації тощо.

Сьогодні достеменно обґрунтовано, що оцінити продуктивну здатність  ґрунтів одним бонітетним показником  в балах неможливо. Родючість  ґрунтів у природних і культурних фітоценозах реалізується по-різному. Крім цього в агроценозах рівень продуктивності поряд з природними чинниками родючості визначається додатковими капіталовкладеннями. Тож немає і практично не може існувати єдиного універсального показника якості ґрунтів, розрахованого будь-яким методом.

Серед існуючих методів оцінки родючості ґрунтів різної генетичної природи можливо коректно і порівняно  здійснити визначення їх якості на підставі трьохрівневої системи:

1) Природний потенціал – потенціал природної родючості ґрунту;

2) Агропотенціал природної родючості – агро потенціал продуктивної здатності конкретних сільськогосподарських культур лише за рахунок природних чинників;

3)  Агропотенціал  ефективної родючості ґрунту  – при застосуванні додаткових  матеріальних ресурсів у вигляді  добрив і меліорантів у оптимальних об’ємах.

Параметри якості ґрунтів певних сільськогосподарських культур за природної родючості віддзеркалюють ефективність реалізації природних ресурсів ґрунту, тому мають слугувати науковою основою розробки спеціалізації сільськогосподарського виробництва шляхом еколого-біологічної відповідності між вирощуваними видами рослин і навколишнім середовищем для найповнішого використання його ресурсу. Вони можуть бути використані для оптимізації системи оподаткування та об’єктивної оцінки вартості землі як товару. Проте лише за їх допомогою складно коректно визначити економічну і грошову оцінку ґрунтів. Це можливо здійснити на підставі якості ґрунтів за ефективною родючістю.

Природний потенціал ґрунту є комплексним показником забезпечення ресурсами тепла, вологи і поживними речовинами в межах відповідного типу ґрунтоутворення, а через них і продуктивної здатності природних і культурних ценозів.

Незважаючи  на велику складність і неоднорідність системи ґрунтоутворення, вона має загальну рису, пов’язану з трансформацією органічної маси і формуванням гумусових речовин. За В.В.Докучаєвим вони є інтегральний вияв усього комплексу ґрунтоутворювачів. В зв’язку з цим загальні запаси гумусу є одним із репрезентативних критеріїв природного потенціалу ґрунту. Вони корелюють з гранулометричним складом, сумою увібраних катіонів, водними властивостями, загальними запасами азоту, фосфору, калію, їх рухомих форм та іншими властивостями, позаяк у природній системі більшість з них взаємопов’язані і взаємозумовлені. Проте в межах ґрунтів різної генетичної природи параметричні показники запасу гумусу не віддзеркалюють продуктивну їх здатність стосовно природних і культурних ценозів,  що пов’язано з неоднаковим характером формування гумусонагромадження під трав’янистою і лісовою рослинністю.