Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Октября 2013 в 20:12, лекция
Вся охорона природи є предметною та конкретною: локальною у межах ділянок з відповідним охоронним статусом.
Основні положення та закономірності.
Крайовий ефект та методи його зниження.
Площа та контури заповідної ділянки
План:
Вся охорона природи є предметною та конкретною: локальною у межах ділянок з відповідним охоронним статусом.
Основні положення:
В урбанізованих регіонах популярна ідея мікрозаповідників («один тюльпан та дві бджоли, але це природні тюльпан та бджоли»)
Заповідники, розташовані в складному ландшафті, повинні включати всі елементи ландшафту, наприклад, всі гірні пояси в обсязі наявних екосистем. Проблема заповідників полягає у гонках за кількістю формально зареєстрованих видів, а не популяцій.
Маленькі заповідні ділянки вимагають постійної біотехнії (спеціальної господарської діяльності), наприклад, Долина нарцисів Карпатського біосферного заповідника зникне без впливу людини. На малих територіях не можуть жити великорозмірні організми.
На великих територіях діють ті самі закони острівної біогеографії: будь-яка найцінніша степова ділянка в Одеській області буде мати біднішу біоту, ніж в Луганській. Це пов*язано зі східним розташуванням центру степових екосистем. Аналогічно, лісові екосистеми степової зони будуть мати апріорно біднішу біоту порівняно з лісовою зоною.
Крайовий ефект – це результат впливу суміжних екосистем на заповідне ядро та втрат біорізноманіття за рахунок гибелі в маргінальних умовах. Зона впливу – 100-200 м.
Геометрично ідеальною формою для заповідника є коло, а екологічно виправданою – межі екосистем. На практиці шукають компроміс між фактично доступною територією та фізичними межами природних та квазіприродних систем.
По-перше, ключовою задачею
в оптимізації природно-