Площадь заповедного участка

Площа та контури заповідної ділянки

План:

1. Основні положення та закономірності.
2. Крайовий ефект та методи його зниження.

Вся охорона природи є  предметною та конкретною: локальною  у межах ділянок з відповідним  охоронним статусом.

Основні положення:

1. В основі заповідної справи лежать принципи острівної біогеографії.
1. Різноманіття залежить від площі ділянки.
2. Різноманіття залежить від віддаленості від подібних.
2. Всі заповідники є екосистемами острівного типу
3. Різноманіття заповідників показує, що верхньої оптимальної межі не існує, але в кожному разі менше 1000 га не повинно бути.

В урбанізованих регіонах популярна ідея мікрозаповідників («один тюльпан та дві бджоли, але це природні тюльпан та бджоли»)

Заповідники, розташовані  в складному ландшафті, повинні  включати всі елементи ландшафту, наприклад, всі гірні пояси в обсязі наявних екосистем. Проблема заповідників полягає у гонках за кількістю формально зареєстрованих видів, а не популяцій.

Маленькі заповідні ділянки  вимагають постійної біотехнії (спеціальної господарської діяльності), наприклад, Долина нарцисів  Карпатського біосферного заповідника зникне без впливу людини. На малих територіях не можуть жити великорозмірні організми.

На великих територіях діють ті самі закони острівної біогеографії: будь-яка найцінніша степова ділянка  в Одеській області буде мати біднішу  біоту, ніж в Луганській. Це пов*язано зі східним розташуванням центру степових екосистем. Аналогічно, лісові екосистеми степової зони будуть мати апріорно біднішу біоту порівняно з лісовою зоною.

Крайовий ефект – це результат впливу суміжних екосистем  на заповідне ядро та втрат біорізноманіття за рахунок гибелі в маргінальних умовах. Зона впливу – 100-200 м.

Геометрично ідеальною формою для заповідника є коло, а екологічно виправданою – межі екосистем. На практиці шукають компроміс між  фактично доступною територією та фізичними межами природних та квазіприродних систем.

По-перше, ключовою задачею  в оптимізації природно-заповідного  фонду є зрізання гострих кутів  в контурах природно-заповідної території. По-друге, залучення, якщо потрібно, квазіприродних систем. По-третє, нарощення загальної площі.