Екологічна освіта та виховання

У морально-естетичному напрямку екологічного виховання розглядається  і проблема ставлення до природи  як абсолюту краси, відповідальності за її збереження перед нинішнім та майбутніми поколіннями.

5. Світоглядний.

Екологічне виховання  не може бути ефективним, не формуючи відповідним  чином основ світогляду. Для того, щоб індивід міг дійсним чином взяти участь у ліквідації загрози екологічної кризи, щоб це стало його внутрішньою потребою, необхідна його здатність дати науково обґрунтовані відповіді на питання про сутність світу, природи, людини, про цілі та межі людського пізнання та перетворення оточуючого природного світу, про сенс людського буття.

У цьому напрямку відбувається формування системи екологічних  цінностей та пріоритетів індивідів і суспільства.

Головною  метою екологічного виховання є формування екологічної культури, що повинна включати в себе екологічний імператив, систему екологічних цінностей та екологічну відповідальність.

Екологічний імператив - це сукупність умов взаємодії суспільства та природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням Об'єктивної необхідності рахуватись не просто з законами природи, а й з пред'явленими нам з її боку «технічними» умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов'язаної з втручанням у природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства та природи, збереження умов біологічного існування людини.

Соціально-екологічні цінності значимі для процесу розвитку взаємовідносин суспільства та природи людськими та культурними явищами. Вони є результатом синтезу цінностей екологічних, соціальних і політичних і виступають результатом та основою підвищення ефективності екологічного виховання.

Найбільша ефективність екологічного виховання  можлива за умов забезпечення його неперервності, комплексності, охоплення  цим процесом всіх членів суспільства протягом усього їх життя.

Підвищенню ефективності сприяє вміле використання засобів екологічного виховання. До них, насамперед, необхідно віднести:

• сім'ю, в якій відбувається первинна соціалізація індивіда, формуються основні риси особистості, тип світосприйняття і світоставлення;

• засоби масової інформації, що впливають на масову свідомість суспільства, дають актуальну екологічну інформацію, первинну інтерпретацію подій чи прийнятих рішень і тим самим формують громадську думку;

• неспеціалізовану освіту всіх щаблів - від дитячих садків до вищих навчальних закладів - де при викладанні практично всіх навчальних дисциплін повинна бути природоохоронна тематика, повинні формуватися основи знань природничих, технічних та соціальних знань, важливих в соціально-екологічному відношенні;

• спеціалізовану освіту, спрямовану на формування кадрів спеціалістів, що професійно займатимуться питаннями, пов'язаними з проблемами оптимізації та гармонізації взаємодії в системі «суспільство-природа»;

• систему екологічного законодавства, покликану вказувати  на загальні орієнтири держави як виразника суспільних інтересів  у галузі використання природних  ресурсів, охорони природи, збереження придатного для життя і здоров'я  людини природного середовища;

• карно-наглядову систему  держави, завданням якої є формування переконання, що будь-які правопорушення в галузі природокористування та дотримання екологічних прав громадян будуть відповідно оцінені державою.

Екологічна освіта стала  одним з ключових елементів програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАБ), у здійсненні якої Україна бере активну  участь з 1981 р. У ній в різний час, брали участь понад 40 установ АН України, 50 вузів, 125 галузевих науково-дослідних установ, було задіяно великий науковий потенціал - близько 5 тис. фахівців, майже 200 докторів та 600 кандидатів наук. Соціально-політичні та економічні зміни в Україні останніх років, значне погіршення економічної ситуації та викликане ним скорочення фінансування науки та освіти значно знизили темпи виконання досліджень в рамках програми «Людина та біосфера», але є надія, що вже в найближчому майбутньому до вирішення проблем екологічної освіти та екологічного виховання в нашій державі буде залучено нові сили та засоби. Крім того, позитивним фактом є розширення міжнародного співробітництва в цій галузі з індустріально розвинутими країнами на двосторонній основі.

З 1989 р., за рішенням державних органів у вузах нашої держави було впроваджено читання навчальних курсів з предмета «Соціальна екологія» та інших галузей екологічного знання.

На сучасному етапі  розвитку людської цивілізації роль екологічного виховання суттєво  підвищується. Воно відіграє роль інтегратора в сучасному виховному процесі, поєднує в єдину функціональну систему всі традиційні види виховання, базується на них і є фактором подолання відомчості у цій сфері людської діяльності. Дієвість екологічного виховання залежить від узгодження всіх його напрямків, елементів та засобів, комплексності, неперервності та охоплення ним всіх членів суспільства протягом усього їх життя.

Висновок :

В основі екологічного світогляду лежать уявлення про структуру і функції природи, про світ, який існує і діє незалежно  від того, входить до нього людина як складова чи ні, і взаємодія з  яким породжує об'єктивне знання. На шляху його здобуття найважливішим  слід вважати диференціацію екологічного знання на таке, що є екологічною  нормою, і таке, що є екологічною  патологією. Лікар ніколи не зміг би лікувати людей, якби не мав уявлення про здоров'я і про те, як виявляє себе патологія. Тому й екологічні знання мають подаватися винятково в диференційованому вигляді, як нормальна і патологічна екологія.

Виходячи  з цього, найважливішим завданням  екологічної освіти є встановлення пріоритетності екологічних знань, оскільки всі інші науки спрямовані лише на розробку технологій, і тільки екологія спроможна організувати їх у систему, яка відповідатиме законам Природи і зрештою задуму її Творця.

Література:

1. Васюта О.А. Проблеми  екологічної стратегії України  в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.

2. Галеева Г.А. Экологическое  воспитание: проблемы, решения // Город,  природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.

3. Киселев Н.Н. Мировоззрение  и экология. - К., 1990. - С.117-160.

4. Кочергин А.Н., Марков  Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое  знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.

5. Крисаченко B.C. Екологічна  культура. - К., 1996. - С.47-55.

6. Маркович Д. Социальная  экология. - М., 1991. - С.154-161.

7. Моисеев Н.Н. Человек  и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.

8. Національна доповідь  про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.

9. Платонов Г.В. Диалектика  взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.

10. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.