Екологічні наслідки військових дій

Реферат на тему: 
«Екологічні наслідки військових дій»

                                                                      

      

                                                                    

                                                                    Учня 11-А класу  
                                                                           Кріпака Едуарда

 

 

Екологічні  наслідки військових дій

ПЛАН

1. Вступ

2. Фактори впливу війн на природу

3. Надзвичайні  ситуації воєнного часу. Джерела виникнення та види надзвичайних ситуацій

4. Екологічні  наслідки військових дій на  прикладі війни в Югославії

4.1. Вплив наслідків  військового конфлікту на стан  навколишнього природного середовища  Югославії

- атмосферне  повітря;

- водні ресурси;

- грунти та  земельні ресурси;

- біорізномаїття;

- здоров’я населення.

4.2. Вплив наслідків  військового конфлікту

в Югославії  на стан міжнародної екологічної  безпеки

- атмосферне  повітря;

- водні ресурси;

- грунти та  земельні ресурси;

- транскордонне  забруднення

5. Висново

6. Джерелa

 

Життя нерозривно пов’язане з природним середовищем. На ранніх етапах свого становлення  людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди природним  ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов’язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва він став особливо значним і великомасштабним.

Неухильно зростає  населення нашої планети, що потребує відповідного збільшення видобутку  й виготовлення життєвих ресурсів для  забезпечення його проживання. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються  природні угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується грунтовий покрив, зменшуються лісові ресурси та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров’ю людини та всьому живому.

Тож у стосунках  з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність  біосфери до саморегуляції і ставить  загалом під загрозу можливість її існування як системи.

Людина й суспільство повинні докорінно змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. У наш час людство спроможне виробляти достатню кількість сільськогосподарської й промислової продукції, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Досягнення науки й техніки відкривають не тільки можливості для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження і примноження ресурсів Землі. Людство в змозі істотно поліпшити умови, які склалися в біосфері планети. У розв’язанні цього завдання важливу роль відіграють екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, якій жити й працювати в новому тисячолітті.

Якщо запитати людину з вулиці, коли війни стали  впливати на природу, більшість людей  назвуть XX століття, від сили вік XIX. Якби це було так! Історія воєн - це й історія знищення природи.

 

ФАКТОРИ ВПЛИВУ ВІЙН НА ПРИРОДУ

Опанувавши  знаряддя праці, людина виділилась з  усіх інших тварин. На жаль, у знаряддя праці із самого початку зарахували не тільки палку-копалку і швейну голку, але і сокиру - перший приклад подвійних технологій, і спис, що є тільки зброєю, тобто знаряддям не праці, а знищення. Ледь виділившись як особливий вид тварин, люди стали негайно конкурувати один з одним за кращу територію з чисто людським звірством, убиваючи усіх собі подібних. Утім, перші сотні тисяч років вони не були оригінальні, лише удосконаливши методи своїх чотириногих сусідів. При цьому міжплемінні, чи точніше міжстадні, війни були дуже екологічними - у цьому відношенні первісні люди були розумнішими сучасних і не рубали гілку, на яку збиралися сісти.

Але поступово  засоби виробництва удосконалювалися, і люди, переставши бути цілком залежними  від багатств дикої природи, стали  воювати не за кормові ресурси, а  за території. У цей час природа  й стала сильно страждати від людської діяльності.

По-перше, люди стали зміцнювати свої поселення, а  найпростішими фортифікаційними спорудженнями  є рови, ловчі ями і засідки. Рови руйнували структуру ґрунту, порушували територіальні ділянки  її мешканців; крім того, порушення  цілості дерну викликало підвищену ерозію ґрунту. Нарешті, рови великої довжини могли порушити шляхи міграції деяких видів тварин. У ловчих ямах, заготовлених гинули тварини, особливо коли ці пастки знаходилися на лісових тропах. На територіях у сотні і тисячі квадратних кілометрів повністю знищувалася вся лісова екосистема.  
По-друге, люди стали використовувати природні об'єкти - у першу чергу ліси - як зброю. Найпростіший спосіб - це перетворити певну територію в пастку. Так, Юлій Фронтій, римський історик I століття описує, як чиїсь воїни підрубали дерева в цілому лісі і повалили їх, коли в ліс вступило римське військо. Незважаючи на примітивність цього методу, його застосовували і пізніше. Зараз дерева використовують не для поразки живої сили супротивника - є способи надійніші й ефективніші - а для затримки його в зоні поразки

Інший спосіб - використання природних об'єктів  у військових цілях - це використання їх для поразки супротивника. Найпростіші  і розповсюджені способи - це отруєння джерел води і пожежі. Перший спосіб найбільш розповсюджений у силу своєї простоти й ефективності. Той же Юлій Фронтій пише, як Клісфен Синионський отруїв воду в джерелі, що харчувало обложені ним Криси.

Те ж саме неодноразово робили і русичі й інші народи. Коли князь Василь Голіцин, фаворит царівни Софії Олексіївни, воював із кримськими татарами, ті забили падаллю усі джерела питної води.  
Ще один спосіб - пожежі - також нерідко застосовувався на війні. Особлива пристрасть до цього методу мали жителі степів: воно і зрозуміло - у степу вогонь швидко поширюється на величезні території, і навіть якщо ворог не загине у вогні, його погубить відсутність води, їжі і корму для худоби. Палили, звичайно, і ліси, але це менш ефективно з погляду поразки ворога, і звичайно застосовувалося в інших цілях.

Ще одна причина - величезні поховання, що залишаються  на місцях великих битв (наприклад, під час битви на Куликовому полі загинули 120 000 чоловік). При розкладанні  величезного числа трупів утворюються  отрути, що з дощами чи ґрунтовими водами попадають у водойми, отруюючи їх. Ці ж отрути гублять тварин і на місці поховання. Вони тим більше небезпечні, що їхня дія може початися як відразу, так і через багато років.

Але все перераховане вище - це знищення природних об'єктів  як засіб поразки чи наслідок битв (древніх епох). На війні природу й у першу чергу ліси цілеспрямовано знищують. Робиться це з тривіальною метою: позбавити супротивника укриттів і засобів до існування. Найбільш проста і зрозуміла перша мета - адже ліси за всіх часів служили надійним притулком для військ, у першу чергу для нечисленних загонів, що ведуть партизанську війну.

Прикладом подібного  відношення до природи може служити  т.зв. зелений півмісяць - території, що простираються від дельти Нілу через Палестину і Месопотамію  до Індії, а також Балканський півострів. Звичайно, ліси там знищувалися не тільки під час воєн, але й у мирний час у господарських цілях. Однак під час усіх воєн вирубувалися ліси як основа економіки країни. У результаті зараз ці землі перетворилися у своїй більшості в пустелі. Лише в наші роки ліси на цих територіях почали відновлюватися (прикладом подібних робіт може служити Ізраїль, на території якого колись були величезні ліси, що цілком покривали гори, і сильно порубані асирійцями і практично цілком вирубані римлянами). Узагалі треба визнати, що в римлян був великий досвід по знищенню природи. Після розгрому Карфагена вони засипали сіллю всі родючі землі в його околицях, зробивши їх непридатними не тільки для землеробства, але і для росту більшості видів рослин, що з урахуванням близькості Сахари, та й просто жаркого клімату з невеликою кількістю опадів, веде до спустошування земель (що ми і бачимо зараз в околицях Тунісу).

Наступний фактор впливу воєн на природу - переміщення значних мас людей, спорядження й озброєння. Особливо це стало виявлятися лише в XX столітті, коли ноги мільйонів солдат, колеса й особливо гусениці десятків тисяч машин стали стирати в пил землю, а їхні шуми і відходи забруднювати місцевість на багато кілометрів навколо (причому ще і на широкому фронті, тобто фактично суцільною смугою). Але й у стародавності проходження особливо великої армії, не залишалося для природи непомітним. Геродот пише, що армія Ксеркса, прийшовши в Грецію, досуха випивала ріки й озера, і це у країні, що і так нерідко страждає від нестачі води. Перська армія привела величезну кількість худоби, яка витоптувала і поїдала усю зелень, що особливо шкідливо в горах.

І все-таки найбільший збиток природі був нанесений у війнах XX століття, що цілком природно. Дві  найважливіших обставини, що визначили це - нові могутні снаряди і двигуни.

Спочатку про снаряди. По-перше, силу нових снарядів визначило  те, що нові типи вибухових речовин  давали вибухи набагато більшої потужності, чим чорний порох - могутніше раз  у 20, або і більше. По-друге, змінилися гармати - вони стали посилати снаряди під набагато більшими кутами, так що снаряди і падали на землю під великим кутом ,і глибоко проникали в ґрунт. По-третє, головним у прогресі артилерії стало збільшення дальності стрільби. Далекобійність знарядь збільшилася настільки, що вони стали вести стрільбу за обрій, по невидимій цілі. Укупі з неминучим збільшенням розсіювання снарядів це привело до стрільби не по цілях, а по площах.

У зв'язку зі зміною бойових  порядків військ на зміну розривним бомбам гладкоствольних знарядь прийшли шрапнель і гранати (і артилерійські, і ручні, і гвинтівкові і т.д.). Та й звичайні фугаси дають багато осколків - це ще один вражаючий фактор, що уражає як ворога, так і природу.

До артилерійських знарядь  додалася й авіація: бомби теж мають велике розсіювання і проникають глибоко в ґрунт, навіть глибше, ніж снаряди такої ж ваги. При цьому заряд бомб набагато більше, ніж в артснарядах. Крім руйнування ґрунтів і знищення тварин безпосередньо вибухами й осколками снарядів (у широкому змісті цього слова), нові боєприпаси викликають лісові і степові пожежі. До усього цього необхідно додати такі види забруднень, як акустичне; хімічне забруднення, як продуктами вибуху (а усі без винятку сучасні вибухові речовини дають при згорянні, тобто при вибуху, велику кількість отрутних газів) і пороховими газами (які також є вибуховими речовинами), так і продуктами горіння, викликаного вибухами.

Інший клас негативних впливів  на навколишнє середовище пов'язаний із застосуванням двигунів. Перші двигуни - ними були парові машини - не наносили особливого збитку, якщо, звичайно, не вважати величезну кількість сажі, що викидається ними. Але наприкінці XIX століття на зміну їм прийшли турбіни і двигуни внутрішнього згоряння, що працюють на нафті. Перші військові двигуни взагалі і нафтові зокрема з'явилися на флоті. І якщо шкода від парових машин, обмежувалась кіптявою так викинутими в море шлаками, що спокійно лежать на дні, то нафтові двигуни не тільки не зменшили кіптяву, але і зробили її більш шкідливою. На суші шкода від моторів у принципі обмежилась лише вихлопами та невеликими (у порівнянні з морем) плямами залитої бензонефтепродуктами землі.

Перераховані вище забруднення  не є специфічно військовими, це характерно для всіх суден. Але головною особливістю військових кораблів зокрема, і війни на морі взагалі, є загибель суден. І якщо дерев'яні кораблі вітрильної епохи, йдучи на дно, залишали після себе на поверхні лише кілька центнерів (чи тонн, що не занадто відрізняється по наслідках) друзок і спокійно гнили на дні, даючи їжу молюскам, то нові кораблі залишають величезні плями нафти на поверхні і труять придонну фауну масою отруйних синтетичних речовин.

Тільки за час Другої Світової війни було потоплено більш 10 тис. кораблів і судів. Велика їхня частина мала нафтове опалення.  
До цього треба додати ще і те, що як у мирний так і у воєнний час величезні танкери возять по морю нафту і нафтопродукти. І якщо в мирний час їм грозить невелика небезпека, ніж іншим кораблям, то у воєнний час їх топлять у першу чергу, тому що без пального сама грізна техніка перетворюється в металобрухт.

Танкери - сама головна мета усіх видів зброї на морі в Другій Світовий війні. На додаток до цього  війна на морі має ще одну специфічну небезпеку для всього живого, пов'язану з особливостями водного середовища. Будь-яка сучасна війна використовує силу вибуху різних речовин. Їхнє основне завдання – надання великої швидкості снарядам (від ракет і артснарядів до їхніх осколків і куль) чи створення вибухової хвилі. Але на суші останній вражаючий фактор є, загалом, другорядним, тому що вибухова хвиля в повітрі, не настільки вже сильна через малу щільність повітря, а по-друге через те, що вона швидко загасає. Зате у воді ударна хвиля володіє нищівною силою.

Страшним варварством вважається промисел риби за допомогою динаміту. В усіх цивілізованих країнах це вважається браконьєрством і заборонено, і малорозвиненим країнам, у яких подібний промисел широко розповсюджений, дуже дістається від екологів з більш благополучних країн. Але якщо варварством вважається вибух однієї шашки в кілька десятків грам, то як назвати десятки і сотні тисяч боєприпасів, що вибухають у воді, із зарядом сотні і тисячі кілограм більш могутніх вибухових речовин ? Хіба що злочином проти всього живого...

У XX столітті усі види озброєнь розвивалися. З'явилися також і  нові: танки, авіація, ракети. І хоча їхня сила була непомірно вище, ніж  у старих видів, вони також уражали  за раз одного чи кілька людей. Найбільш істотним в розвитку озброєнь у XX столітті є те, що з'явилися якісно нові види озброєнь - ті, що називаються зброєю масової поразки. Це хімічна, бактеріологічна й атомна зброя. Про вплив їхнього бойового застосування можна і не говорити - їх наслідки зрозумілі і так. Кількість випробувань хімічної й атомної зброї не йде ні в яке порівняння з кількістю фактів їхнього бойового застосування. Так, атомна зброя застосовувалася лише двічі, а іспитів було більш 2100. Тільки в СРСР їх було проведено близько 740. І на іспитах підривали заряди набагато більшої потужності. Так, на Новій Землі була висаджена воднева бомба потужністю 50 МЕГАТОНН !!! На 400 кілометрів навколо все живе - знищено.

При виробництві хімічної й особливо атомної зброї виходить безліч шкідливих і небезпечних речовин, що важко утилізувати і зберігати, та й то вони нерідко не утилізуються і не зберігаються, а просто викидаються. Якщо врахувати, що багато хімічних речовин не розпадаються сотнями років, а радіоактивні - сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди років - то стає зрозумілим, що військова промисловість закладає міну уповільненої дії під генофонд людства.