Шляхи подолання екологічної кризи

Міністерство  освіти і науки,молоді та спорту України

Національний  авіаційний університет

 

 

 

 

 

Реферат

На тему: «Шляхи подолання екологічної кризи»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                           Виконала студентка

ФЕП 112

Орлова Марина

 

 

 

Київ 2013

Зміст

1. ЗАГАЛЬНТЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ
1. Сутність екологічних криз
2. Глобальна екологічна криза
2. ЕКОЛОГІЧНІ КРИЗИ І ПРИЧИНИ ЗНИКНЕННЯ ВИДІВ
1. Природні шляхи екологічної кризи
2. Антропогенні шляхи екологічної кризи
3. Підходи до вирішення екологічної кризи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Зміни в довкіллі відбувалися  завжди, але на них відгукувалися  хіба що поети та старі люди, згадуючи молодість. Така неувага до того, що відбувається в середовищі проживання, цілком зрозуміла, якщо зважити на те, що ці зміни, за винятком спричинюваних стихійними лихами, були впродовж багатьох століть повільними й малопомітними: на схилі свого життя люди, які не піддалися спокусі переселень і мандрів, бачили ті ж яри, річки, байраки та левади, які їм врізалися в пам’ять з дитинства.

Проте часи, коли людство  залишало за собою тільки малопомітні  стежки на поверхні планети, минули. Суттєві  й радикальні зміни в довкіллі за останні сто років привели  до того, що з початку 50-х років ХХ ст. зміни в довкіллі все частіш характеризують як прояви екологічної кризи і навіть розглядають як пролог до екологічної й гуманітарної катастрофи.

З екологічними кризами, що зумовлені вичерпанням тих  чи інших життєво важливих природних ресурсів, не говорячи вже про кризи соціальні, людство неодноразово стикалося й раніше. Планетарні катаклізми, подібні до активізації вулканічної діяльності чи зледеніння, деградації ґрунтів чи опустелення родючих земель тягли за собою суттєву зміну біосфери й час від часу ставили людську спільноту перед вибором — загинути чи змінити спосіб життя: мігрувати, вдаватися до обробітку землі й переходити на осідлість чи запровадити ще якісь нові форми господарювання.

 

 

 

1. Сутність екологічної кризи

  Перед людством зараз постали дуже складні проблеми, від вирішення яких значною мірою залежать долі нинішнього і майбутніх поколінь, усієї цивілізації. Екологічна криза, до якої людина підійшла, привертає дедалі пильнішу увагу не лише спеціалістів, а й широкої громадськості. Певною мірою це стосується й України, де екологічна ситуація різко загострилась і потребує негайного вирішення. Найважливіші екологічні проблеми сьогодення — це результат не лише тривалого нехтування природоохоронними чинниками в розвитку промисловості й сільського господарства, глибоких диспропорцій у сукупності відносин «людина — природа».

Сутність екологічних  криз полягає в тому, що це такі загрозливі для автентичності системи (об'єкту) процеси, котрі протікають в екосистемах, включаючи біосферу. Тобто, кризові явища є параметричними характеристиками цих природних утворень, так само, скажімо, як загрозливий стан зоряних систем можна позначити як астрофізичні кризи (далі — катастрофи) і т. д. Стосовно людини такі кризи призводять до подвійних наслідків, залежно від ступеня включеності її в такі системи 

У випадку, коли життєдіяльність людини протікає в певній екосистемі, коли вона з неї черпає необхідні їй для повсякденного життя припаси  та ресурси, екологічна криза в цій  системі загрожує самому існуванню людини як істоти. Так трапляється, наприклад, коли в степу вигорає від сонця трава і кочові скотарі, не маючи корму для своєї худоби, зазнають чималої скрути. Так само й індіанці тропічного лісу, коли він вирубується чи спалюється, втрачають основу свого існування. Однак у суспільстві сучасного типу життєдіяльність людини протікає головним чином у системах, антропогенно трансформованих (установа, домівка, місця відпочинку та ін.).

1.2. Глобальна екологічна  криза

Нинішня екологічна криза  не перша, а п’ята і являється найбільш глибокою.

Перша криза була посередині післяльодовикового періоду близько 50 тисяч років тому. Це криза була збиральництва і примітивного полювання. Люди вийшли з неї, опанувавши технологію загінного полювання та вогнем.

Друга криза виникла в післяльодовиковий період, близько 10 тисяч років тому, коли зникла велика мамонтова фауна. Вихід з цієї кризи був знайдений шляхом переходу до скотарства та землеробства.

Третя криза передувала зародженню поливного землеробства. Вона була скоріше не глобальна, а регіональна і закінчилась поширенням богарного землеробства.

Четверта криза співпала з масовим вирубуванням лісів  під сільськогосподарські угіддя. Ця криза завершилася промисловою  революцією та переходом до використання викопного палива.

Нинішня криза найглибша. Вона почалася з середини XX століття і її початок співпав з хімізацією виробництва промислово-розвинутих країн [15].

В найближчі роки наближається друга більш могутня хвиля  кризи, що охопить всю планету. І  однієї з найгостріших проблем стає проблема продовольства (екологічно чистого). Вже зараз третина населення планети голодує. Питання забезпечення народів продуктами харчування стають самими гострими у всіх країнах.

В даний час, у більшої частини  людства, частка дарунків природи в структурі харчування не перевищує 5-10%. Основним виробником продовольства є агропромисловий комплекс і лише частково - лісове і рибне господарство

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЕКОЛОГІЧНІ  КРИЗИ І ПРИЧИНИ ЗНИКНЕННЯ  ВИДІВ

Вимирання представляє  собою звичайне, і в той же час обов'язкове еволюційне явище. Розквіт і згасання окремих крупних таксономічних гілок - філумів - це природний еволюційний процес, який супроводжує зміни умов середовища на земній кулі або в його крупних регіонах. В кінці кінців всі види рано чи пізно чекає вимирання. 

  Особливості масового вимирання видів:

1.Жодне з масових  вимирань не перервало наступності  і послідовності розвитку біоти.  Життя на Землі одного разу  з'явившись, не переривалось і  є за визначенням В.Вернадського, геологічно вічним.

2.Настаючі за вимираннями еволюційні спалахи щоразу піднімали таксономічну різноманітність вище докризового рівня. В такому випадку довготривалою закономірністю є ріст сумарного числа таксонів.

3.Масові вимирання різняться  за амплітудою, а також за таксономічною і екологічною вибірковістю.

4.Переконливих доказів правильної  періодичності масових вимирань  немає, і, можливо, проміжки  часу, що їх розділяли, не були  навіть приблизно рівними.

5.Між характером і амплітудою  абіотичних та біотичних змін  немає однозначної відповідності.

 
2.1. Природні шляхи екологічної  кризи

Фактично, як вважає відомий британський  геолог Е. Хелем, єдиним доказом неземної природи масових вимирань є іридієва аномалія на межі крейди та палеогену ; зате доказів земних причин таких  подій – значно більше. А тому більшість фахівців схиляється до таких висновків:

а)   не існує бездоганних доказів зв'язку космічних ударів і масових вимирань;

б)  немає підстав вести мову про строгу циклічність масових вимирань;

в)   достовірна відповідність між явищами вимирання, з одного боку, і формотворенням, з іншого, також відсутня.

Біогенні чинники, тобто чинники  органічного походження, диференціюються  за джерелом впливу на: а) внутрішні (ендогенні); б) зовнішні (екзогенні).

Внутрішні біогенні чинники вимирання видів визначаються структурною спадковістю, особливостями онтогенезу, популяційною структурою виду, особливостями життєвих форм, реалізацією певної норми реакції та генотипу, деякими іншими особливостями. Нерідко буває так, що елементарні еволюційно-генетичні процеси, наприклад дрейф генів, призводять до переважання в структурі популяції генів, пов'язаних з елімінацією, котрі зменшують життєвість окремих організмів та виду в цілому. Так само і деформація нормального плину онтогенезу часто-густо унеможливлює життєвість особини чи досягнення нею імагінальної стадії розвитку, на якій, як правило, лише і можливе відтворення.

Наслідком цього стають втрати якісного і кількісного складу як усередині  видів, так і в більш значних  системах – ценозах, біосфері.

Зовнішні біогенні чинники – суть прояв взаємодіючих зв'язків між біосистемами у процесі їх самоорганізації та саморозвитку  Фундаментальна проблема пошуку ресурсної бази існування неминуче ставить їх у конкурентні відносини — прямі (безпосередня боротьба за існування) та опосередковані (змагання за сонячне світло, тепло, мінеральні елементи тощо). Такі чинники діють невпинно й повсякчас, оскільки життя є континуальним, а його складові — універсальними, що завжди призводить до системної диференціації біоти .

2.2. Антропогенні шляхи екологічної кризи

Антропогенні екологічні кризи  — суть такі неурівноважені стани  у функціонуванні та розвитку екосистем, які спричинені людиною (її діяльністю, існуванням, опосередкованими впливами тощо). У сучасній біосфері саме такі екологічні кризи є переважаючими і мають особливе значення, що викликано головним чином двома обставинами:

по-перше, людина, яка  за визначенням В. І. Вернадського , нині є головною геологічною силою  на поверхні планети, зумовлює особливо потужний вплив на довкілля;

по-друге, подібні кризи  спричинилися до багатьох негативних ефектів у житті людини, тобто  вони діють за принципом бумеранга, обертаючись своєю дією на самого суб'єкта негативного впливу на екосистеми.

На основі доступних  відомостей відомо, що з 1600 року до нинішнього часу вигинуло близько:

Ссавців - 87 видів (2,1% світової фауни)

Птахів-131 вид (1,3%)

Підраховано, що протягом 1600-1700 років вимирав в середньому 1 вид на 10 років, а протягом 1850-1950 років вимирав 1 вид на рік.

Плазуни - 21 вид (0,3%)

Земноводні - 3 види (0,05%)

Риби-23 види (0,1%)

Безхребетні Півн. Америки  і Гавайських островів - 98 видів (0,01%) Підраховано, що із безхребетних тварин зникає щоденно один вид.

Судинні рослини - 384 види (0,2%).

У науці не існує більш-менш усталеного розуміння природи антропогенних екокриз, причин їх виникнення, наслідків дії та шляхів подолання.

Глобальна антропізація призводить до різкого зниження диференціації  біот за рахунок масових антропічних  вселень чужорідних видів. Це явище  підсилюється направленими змінами середовища у сторону підвищення його загальної однорідності (обезліснення великих площ, розширення площ ріллі і пасовищ). Вторинні антропізовані екосистеми починають домінувати на суші.

2.3. Підходи до вирішення  екологічної кризи

Екологічна криза належить до найважливіших уже сьогодні, до перших в ряду завтрашніх і незмінно головних в усі наступні часи, доки існуватиме цивілізація. Її розв’язання є завданням загальнолюдським і загальнопланетарним. Для його розв’язання потрібні цілеспрямовані зусилля всього людського загалу. А останнього за нинішніх умов можна досягти, зокрема, лише тоді, коли відвернення екологічної загрози й розробка та впровадження в життя екологічно безпечних форм природокористування стануть однією з головних функцій держави, одним із найважливіших напрямів її діяльності. Висунення держави на провідне місце в розв’язанні екологічної кризи, в свою чергу, актуалізує питання про розробку принципів та завдань екологічної політики, її цілей і пріоритетів, засобів та можливостей.

Екологічна криза не може бути віддана на поталу суб’єктивному, особистісному виборові та вирішенню. Вона не тотожна проблемі сенсу людського  буття, котру можна вирішувати й  цілком індивідуально, як це робили, наприклад, стоїки, духовно усамітнюючись від неприйнятних моментів стихійного плину життя.

Екологічна загроза, яка  забовваніла на горизонті майбутнього  людства, є загрозою не особистості, а всьому людському роду, тобто  загрозою, досі невідомою для гуманітаристики. Духовність класичної античності сприймала індивідуальну конечність людини як природний факт, який немає сенсу додатково осмислювати й витлумачувати. Природним же фактом вона вважала й безсмертя людського роду. В християнстві, в додаток до безсмертя роду людського, з’явилося й індивідуальне, вже заслужене, а не стихійне – безсмертя. Атеїстичний матеріалізм, знову відмовивши людині в індивідуальному безсмерті, безсмертність роду людського по суті залишив: час, коли Земля внаслідок закономірних фізико-хімічних процесів стане непридатною для життя, дуже далекий, а до тієї пори люди щось придумають для свого порятунку — освоять інші планети Сонячної системи, знайдуть притулок у відкритому космосі чи скористаються іншими можливостями, про які сьогодні ніхто й не здогадується.