Санітарно-епідеміологічний нагляд та санітарно-епідеміологічне законодавство в Україні

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

                    ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                                 ХАРЧУВАННЯ ТА ТОРГІВЛІ

 

                     Кафедра гігієни харчування та мікробіології

 

                                    Індивідуальна робота

                  з дисципліни «Основи гігієни та санітарії»

                   На тему: «Санітарно-епідеміологічний нагляд та санітарно-     епідеміологічне законодавство в Україні»

 

 

 

 

 

 

                                                                                    Виконала:

                                                                                    студентка 3 курсу

                                                                                         факультету менеджменту

                                                                                    групи ГРС-30

                                                                                    Волошина І. Л. 

                                                                                    Перевірила:

                                                                                    асистент

 

 

 

 

 

                                          Харків-2012

         Зміст

Вступ……………………………………………...…………………………3

1. Положення про державний санітарно-епідеміологічнмй нагляд..…..4
2. Санітарно-епідеміологічне законодавство в Україні…….…………..8

Висновок……….…..……………………………………………………..10

Список використаної літератури……...…………………………………11

 

Вступ

Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. врегульовано суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, визначено відповідні права й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері, встановлено порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби та здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні такий нагляд здійснюють установи й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміологічні станції на залізничному, повітряному, водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з'єднання, частини й підрозділи державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби безпеки України.

     Метою  державного  санітарно-епідеміологічного  нагляду  є запобігання,   виявлення   та   припинення   порушень  санітарного законодавства.

 

 

 

 

 

 

1. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд

Основними завданнями державного санітарно-епідеміологічного нагляду є:

контроль за виконанням санітарного законодавства,  санітарних  
та протиепідемічних (профілактичних) заходів,  а також  приписів,  
постанов  і вимог,  викладених у висновках,  що видаються головним  
державним санітарним лікарем (далі - висновки);

санітарно-карантинний контроль  у  пунктах   пропуску   через  
державний кордон;

контроль за  санітарною та епідемічною ситуацією на території  
України;

 проведення санітарних   та   епідеміологічних   розслідувань,  
спрямованих   на   встановлення   причин   та  умов  виникнення  і  
розповсюдження  інфекційних   хвороб,   професійних   захворювань,  
масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень  
людей;

розроблення пропозицій   щодо   проведення   санітарних    та  
протиепідемічних (профілактичних) заходів:

здійснення державного санітарно-епідеміологічного  нормування;

проведення державної  санітарно-епідеміологічної експертизи;

державна реєстрація небезпечних  для здоров'я і  життя  людини  
факторів середовища життєдіяльності;

статистичне спостереження  у сфері забезпечення санітарного  та  
епідемічного благополуччя населення,  державний облік  інфекційних  
хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь)  та  радіаційних уражень людей у зв'язку із шкідливим впливом факторів середовища життєдіяльності;

вжиття заходів    для    припинення    порушень   санітарного  
законодавства та притягнення до відповідальності  осіб,  винних  у  
вчиненні таких правопорушень.

Державний  санітарно-епідеміологічний  нагляд здійснюється  
головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими  особами,  а  також  установами  і  закладами державної санітарно-епідеміологічної служби   у   порядку запобіжного   та поточного нагляду.

Посадові особи державної  санітарно-епідеміологічної служби  
МОЗ  здійснюють  нагляд  у  межах   відповідних   адміністративних  
територій,  на  транспорті та на інших об'єктах,  а посадові особи  
державної санітарно-епідеміологічної    служби    інших    органів  
виконавчої  влади  -  на  територіях,  на   які   поширюється   їх  
діяльність, підпорядкованих їм об'єктах, у підрозділах.

Запобіжний  державний  санітарно-епідеміологічний   нагляд  
здійснюється шляхом:

1) державного   санітарно-епідеміологічного   нормування,  що  
полягає у:

розробленні вимог до  проведення  науково-дослідних  робіт  з  
обґрунтування санітарних норм;

розробленні (перегляді),    експертизі,    затвердженні    та  
опублікуванні санітарних норм;

 гігієнічній регламентації та державній реєстрації небезпечних  
для здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

нагляді за впровадженням  санітарних норм;

реєстрації санітарних норм,  формуванні та веденні бази даних  
щодо державного санітарно-епідеміологічного нормування;

2) державної санітарно-епідеміологічної  експертизи;

3) видачі передбачених  законодавством висновків та  дозволів;  

4) визначення  необхідності  профілактичних  щеплень та інших  
заходів профілактики у разі загрози виникнення  епідемій,  масових  
отруєнь та радіаційних уражень;

5) проведення перевірки  стану будівництва та видачі  висновків  
на відповідність вимогам санітарних норм  об'єктів  і  споруд,  що  
вводяться в експлуатацію.

Поточний   державний   санітарно-епідеміологічний   нагляд  
включає:

контроль за  дотриманням  юридичними  і   фізичними   особами  
передбачених    санітарним    законодавством,    санітарними    та  
протиепідемічними    (профілактичними)    заходами,     приписами,  
постановами,  висновками, дозволами та реєстраційними свідоцтвами,  
умовами державної реєстрації вимог безпеки для здоров'я  і  життя  
людини;

контроль за  організацією  і  проведенням органами виконавчої  
влади  та  органами  місцевого   самоврядування,   підприємствами,  
установами,    організаціями    та    громадянами   санітарних   і  
протиепідемічних (профілактичних) заходів;

вивчення, аналіз і оцінку санітарної та епідемічної ситуації,  
прогнозування  показників  здоров'я  населення  залежно  від стану  
середовища його життєдіяльності,  визначення факторів довкілля, що  
шкідливо впливають на стан здоров'я і життя людини;

ведення державного  обліку  інфекційних  хвороб,  професійних  
захворювань,    масових   неінфекційних   захворювань   (отруєнь),  
радіаційних уражень;

контроль за    якістю    та     ефективністю     використання  
дезінфекційних засобів;

встановлення обмежень   або   заборони  в'їзду  на  територію  
України її громадян, іноземців та осіб без громадянства, експорту,  
імпорту,  транзиту вантажів і товарів з окремих країн або регіонів  
у  зв'язку  з  неблагополучною   епідемічною   ситуацією   на   їх  
територіях;

підготовку та   внесення   в установленому  порядку органам  
виконавчої влади та органам місцевого  самоврядування  пропозицій  
щодо  проведення  санітарних  та протиепідемічних (профілактичних)  
заходів  з  метою   забезпечення   санітарного   та   епідемічного  
благополуччя населення, необхідності встановлення карантину;

забезпечення охорони   території   України  від  занесення  і  
поширення особливо  небезпечних  (у  тому  числі  карантинних)  та  
небезпечних інфекційних хвороб,      здійснення санітарно-епідеміологічного контролю і нагляду в пунктах  пропуску  
через державний кордон.

Повноваження  керівників  установ  і  закладів  державної  
санітарно-епідеміологічної служби   щодо   здійснення   державного  
санітарно-епідеміологічного нагляду, які не є головними державними  
санітарними  лікарями,  визначаються головним державним санітарним  
лікарем України.

Форми документів (акт, протокол про порушення санітарного  
законодавства,   припис,   постанова,   висновок)   затверджуються  
головним державним санітарним лікарем України.

Посадовим   особам  державної  санітарно-епідеміологічної  
служби,  які  користуються  пасажирським   транспортом   під   час  
виконання службових обов'язків,  витрати на проїзд відшкодовуються  
установами і закладами,  в яких вони працюють,  за рахунок коштів,  
передбачених  на  утримання  цих  установ і закладів відповідно до  
затверджених  кошторисів,  у порядку,   встановленому   Кабінетом  
Міністрів  України.  Під  час службових відряджень зазначені особи  
мають право на позачергове придбання проїзних  документів  на  всі  
види транспорту і розміщення в готелях.

За  неналежне  виконання  службових  обов'язків  посадові  
особи   державної   санітарно-епідеміологічної    служби    несуть  
відповідальність згідно із законодавством. Забезпечення  діяльності  установ  і  закладів  державної санітарно-епідеміологічної служби     здійснюється згідно із законодавством.

 

1. Санітарно-епідеміологічне законодавство в Україні

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного  нагляду є найважливішим напрямом діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби. Його мета — контроль за додержанням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства, попередження, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей і застосування в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи санітарно-епідеміологічного нагляду мають право застосовувати адміністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення та заходи адміністративного стягнення.

До адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об'єктів для проведення перевірок додержання санітарного законодавства; витребування від юридичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епідемічний стан об'єктів, здоров'я людей; введення карантину; проведення обов'язкових профілактичних щеплень; обов'язковий медичний огляд стану здоров'я відповідних груп працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовують у випадках, коли в примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикладами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; вилучення з реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування приміщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого обладнання.

Адміністративні стягнення накладають за вчинення правопорушень, передбачених КпАП у сфері, яку розглядаємо. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 42¹); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 42²); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимих рівнів (ст. 42³); незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження й профілактичного лікування осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації та застосування донорської крові або її компонентів і препаратів (ст. 45¹); умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо.