Правова охорона екологічних прав громадян

Об’єднання громадян в адміністративному праві характеризується подвійним статусом: 1) вони є об’єктами управління та повинні виконувати законні вимоги органів легалізації; 2) деякі з них самі володіють публічними делегованими законами повноваженнями, що дає змогу відносити їх до суб’єктів публічної адміністрації [112, с. 171]. Міжнародною громадськістю визнається високий потенціал і професійність українських екологічних організацій, багато з яких є колективними членами міжнародних природоохоронних громадських організацій – IUCN, EUCC, WWF, CEE Bankwatch Network, Black Sea Network тощо. Але, на жаль, в останні роки простежується ослаблення загального інтересу з боку міжнародних природоохоронних організацій та благодійних фондів до діяльності громадських екологічних організацій України [89, с. 112].

На основі наведеного вище матеріалу можна зазначити, що в Україні значно зростає громадський  екологічний рух, що позитивно впливає  на розробку й реалізацію екологічної  політики. Проте слід підкреслити  й деякі негативні моменти, а  саме недостатнє вливання в екологічну сферу фінансових активів, що потребує, безумовно, певних змін, тобто врегулювання фінансових відносин між державою і громадським екологічним рухом.

На нашу думку, для  більш ефективної громадської діяльності у сфері реалізації екологічних прав громадян потрібно, по-перше, стимулювати їх розвиток, тобто незначні за членством об’єднання слід розширювати або об’єднувати в більш потужні, по-друге, налагодити фінансову участь держави у підтримці громадських об’єднань. Все це надасть змогу подальшого розвитку громадського екологічного руху та більш ефективної діяльності у сфері реалізації екологічних прав громадян.

Суб’єктами спеціальної  адміністративно-правової охорони, як зазначалось, є центральні органи виконавчої влади та урядові органи державного управління із підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є головним призначенням. Серед згаданих органів слід виділити Міністерство екології та природних ресурсів України. Одним із ключових повноважень даного Міністерства є координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності. Ряд повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України мають запобіжно-контрольний характер (проведення державної екологічної експертизи, моніторингу навколишнього природного середовища). До основних належать й інформаційно-облікові повноваження (забезпечення введення державних кадастрів рослинного і тваринного світу та Державного водного кадастру). Частина повноважень міністерства має розпорядчо-дозвільний характер (видача дозволів, ліцензій, затвердження лімітів та квот на використання чи добування природних ресурсів загальнодержавного значення) [113].

Відповідно до свого  статусу Міністерство екології та природних  ресурсів України має широку сферу  застосування своїх повноважень. Зокрема, бере участь спільно з відповідними органами виконавчої влади у роботі зі стандартизації, сертифікації, акредитації, метрологічного забезпечення у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної безпеки, гідрометеорологічної діяльності. Також забезпечує збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування національної екологічної мережі, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України; організовує проведення державних випробувань пестицидів та агрохімікатів вітчизняного та іноземного виробництва; бере участь у плануванні та здійсненні заходів запобігання та реагування на надзвичайні ситуації в частині забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки; сприяє екологічній освіті та екологічному вихованню громадян; здійснює співробітництво з природоохоронними об’єднаннями громадян тощо [15, с. 184-186].

Важливу роль у забезпеченні адміністративно-правової охорони  екологічних прав громадян відіграють центральні органи виконавчої влади, на які покладена реалізація державної політики у таких галузях, як охорона та використання землі, водне, лісове та рибне господарство:

1) Державне агентство  земельних ресурсів України, яке  згідно Указу Президента України  № 445/2011 «Про Державне агентство земельних ресурсів України» призначене для реалізації державної політики в галузі земельних відносин [114].

2) Державне агентство  водних ресурсів України, яке  згідно Положення про Державне  агентство водних ресурсів України,  затвердженого Указом Президента  України від 13 квітня 2011 року, № 453/2011, відповідальне за реалізацію державної політики розвитку водного господарства, здійснення заходів щодо раціонального використання водних ресурсів [115].

3) Державне агентство  лісових ресурсів України, на  яке згідно Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року, № 458/2, покладено обов’язок здійснення управління та контролю в галузі введення лісового господарства

4) Міністерство охорони  здоров’я України (МОЗ України), яке згідно Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року, № 467/2011, відповідає за забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення [116].

5) Державна інспекція ядерного регулювання України, згідно Положення про Державну інспекцію ядерного регулювання України затверджену Указом Президента України від 6 квітня 2011 року, № 403/2011, забезпечує додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки: безпеки використання ядерної енергії, здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії тощо [117].

7) Міністерство надзвичайних  ситуацій України, яке згідно Положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України від 6 квітня 2011 року

№ 402/2011 є спеціально уповноваженим органом з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру [118].

8) У складі Міністерства екології та природних ресурсів діє Державна екологічна інспекція, підрозділи котрої здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства (Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція, Державна служба з карантину рослин України, Інспекція рибоохорони та інші).

Варто погодитися, що у  системі охорони та захисту екологічних прав громадян значна роль належить міліції, Службі безпеки України, прокуратурі. Велике значення у системі охорони та захисту екологічних прав громадян займають природоохоронні прокуратури. Основні правові засади статусу прокуратури в Україні як самостійної державно-правової інституції із забезпечення прав і свобод людини і громадянина визначається Конституцією України. Питання регламентації її функцій у цій сфері визначені в ст. 121-123 Конституції, де зазначено, що вона становить єдину систему, на яку покладено: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи людини та громадянина, додержанням законів з цих питань - органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами [2]. Отже, зазначимо, що прокуратура є важливою державною інституцією, яка у екологічній сфері забезпечує захист прав, свобод та законних інтересів громадян.

Аналізуючи адміністративно-правову  охорону екологічних прав громадян вкажемо, що належні гарантії прав і свобод громадян забезпечуються наявністю в державі ефективного правосуддя. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина включає передусім адміністративне правосуддя, діяльність адміністративних суддів, а також теоретично і практично усю судову систему в частині захисту прав громадян у відносинах з органами виконавчої влади в системі державного управління [6, с. 157]. Існування судової влади поряд із законодавчою та виконавчою є обов’язковою ознакою демократичної держави. Відокремлення судової гілки влади від інших державно-владних структур свідчить про домінування принципу верховенства права, закріплення в ньому ідеї свободи та справедливості [120, с. 17]. На думку деяких вчених, гарантуючий вплив правосуддя у системі забезпечення прав і свобод громадян постійно зростає. Однак, дані соціально-правових досліджень показують протилежне. Так, згідно соціологічного дослідження, проведеного у липні 2011 року, стосовно переліку демократичних прав та свобод, які дійсно реалізуються в Україні, близько двох третин респондентів заявляють, що вони можуть вільно виїжджати за кордон, і це, мабуть, єдиний показник, що перевищує 50%. З іншого боку — лише 16% українців ствердно відповідають на питання, чи є в Україні закон і порядок, всього 19% вважають, що в нас є сильна політична опозиція і лише 11% упевнені в існуванні судової системи, здатної захистити їх права від зловживань з боку держави. Що характерно, в Росії всі ці показники помітно вищі, а Узбекистан з його практично авторитарним політичним режимом взагалі демонструє високі показники упевненості своїх громадян в цінності демократії і наявності в країні демократичних свобод. З державних інститутів більше всіх наші земляки довіряють Збройним Силам, та й то між 2006 і 2010 роками динаміка цього показника була негативною [121]. Таким чином, можна зазначити, що на сьогоднішній день довіра до судів є досить слабкою, тобто менше третини населення вважають, що вони гідні довіри. А значить, не можна говорити про належні гарантії прав і свобод громадян у державі, зокрема екологічних прав.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що регулювання відносин між державою і громадянином здійснюється Конституціїєю України, в якій кожне право особи забезпечується всією повнотою влади. В той час суб’єктами адміністративно-правової охорони екологічних прав громадян виступають саме органи державної влади, діяльність яких спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної політики.

Зазначимо, що останнім часом  в Україні відбулося скорочення кількості центральних органів виконавчої влади. Це пов’язано з достатньо значною нечіткістю у відносинах співпідпорядкованості, дублювання і суперечливості функцій та повноважень деяких органів виконавчої влади; нечіткістю у розмежуванні правового статусу міністерств, державних агентств та інших центральних органів; невизначеністю ролі окремих структур формально задекларованому їх статусу.  

На нашу думку, реформування адміністративного апарату повинно  будуватися насамперед на пріоритеті прав і свобод особи (екологічних  прав громадян), держава повинна відповідати перед громадянами за свою діяльність, а утвердження всебічного і найбільш повного забезпечення прав і свобод людини повинно бути головним обов’язком як держави в цілому, так і її окремо взятих адміністративних структур. Для цього потрібно, щоб міністерства, державні комітети та інші центральні органи мали чітку розмежованість правого статусу. Необхідно, щоб кожний орган виконував покладені на нього функції та повноваження з метою запобігання дублювання, яке призводить до суперечностей та непорозумінь, а отже, забезпечувалася відповідність ролі окремих структур їх статусу.

2.3. Адміністративна  відповідальність за посягання  на

екологічні  права громадян

Необхідною умовою та гарантією охорони екологічних  прав громадян є відповідальність, як її складовий елемент, під якою розуміємо наслідки, які настають при порушенні правових норм.

Існування відповідальності передбачене суспільним характером людської поведінки та відображає взаємозв’язок  суспільства й окремої людини. Жити в суспільстві та бути вільним від нього неможливо. У кожному випадку людина повинна узгоджувати свої дії з чинними в суспільстві нормами та моральними цінностями, з інтересами інших людей. Діючи відповідно до них, вона чинить відповідально [125, с. 224].

Сама конструкція адміністративної відповідальності виявилась найбільш зручною при створенні інструментів, за допомогою яких здійснюється реальний та оперативний вплив з боку органів  державної влади на осіб, що не дотримуються вимог владних державних приписів. Така зручність стала причиною появи цілого ряду похідних від адміністративної різновидів юридичної відповідальності, зокрема таких, як фінансова, господарська тощо. За своєю правовою природою всі ці різновиди є проявами адаптації конструкції адміністративної відповідальності до різних сфер правового регулювання [126, с. 66].

Отже, розглядаючи адміністративну  відповідальність за посягання на екологічні права громадян, зазначимо, що велика кількість об’єктів, які складають  навколишнє природне середовище, зумовлює значну кількість правових норм, що визначають правові режими їх використання та охорони. Але охорона навколишнього природного середовища не в останню чергу має адміністративне значення з погляду забезпечення здорових умов для існування людини. Тому встановлення адміністративної відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічних прав громадян, крім власне забезпечення належного стану природних об’єктів, має на меті забезпечення згаданих умов [126, с. 82]. Все це обумовлює необхідність розроблення чіткого та повного розуміння адміністративної відповідальності за посягання на екологічні права громадян.

Незважаючи на значну розробленість питання у теорії права й галузевих юридичних  науках щодо проблем адміністративної відповідальності, на сьогодні все ще відсутнє єдине розуміння при визначенні цієї правової категорії. Це пов’язано з різноманітними підходами до визначення природи та змісту відповідальності, суб’єктивністю вчених, складністю самої сутності відповідальності та інших причин. Таким чином, вважаємо за потрібне розглянути поняття відповідальності, що надасть змогу нам у подальшому зробити чітке визначення адміністративної відповідальності за посягання на екологічні права громадян.

Зазначимо, що охоронна спрямованість адміністративної відповідальності реалізується не безпосередньо, а опосередковано, тобто об’єктом правопорушення виступають не самі права громадян, а інші цінності, внаслідок посягання на які створюється загроза порушення прав і свобод громадян. Таким чином, розглядаючи адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення, ми розглядаємо адміністративну відповідальність за порушення екологічних прав громадян, так як екологічні права громадян реалізуються у таких сферах, як охорона навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Глава 7 Кодексу України  про адміністративні правопорушення, яка має назву «Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини» містить перелік екологічних адміністративних правопорушень. На нашу думку, є необхідність відокремити окрему главу 7, яка повинна мати назву «Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення та проступки», та містити всі склади екологічних правопорушень. Також вважаємо необхідним у главі 7 закріпити статтю 91(5) «Порушення вимог щодо проведення екологічної експертизи», яка б передбачала адміністративну відповідальність за порушення правил, вимог щодо проведення екологічної експертизи.