Теоретичні аспекти банківської діяльності

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ...……..

1. Визначення понять «банк» і «банківська діяльність»

Національна банківська система України представлена двома рівнями банків: Національний банк України, 23 регіональних обласних управління якого розміщені на території держави; Національний банк України разом з Кримським республіканським управлінням та банківськими установами всіх рівнів утворює єдину організаційну кредитну систему, яка ґрунтується на національній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи. 
 
НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в обіг і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення, зберігання та інкасації. 
 
Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними організаціями, в яких міжнародне співробітництво передбачено на рівні центральних банків. 
 
Комерційні банки в українській економіці є явищем новим, хоч у розвинутих країнах — це одна з найстаріших і найпоширеніших груп кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг, відомих у підприємницькій практиці. Комерційні банки створюють на акціонерних або пайових засадах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів та спеціалізованих суспільних фондів. Вони незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в прийнятті рішень, пов'язаних з поточною банківською діяльністю. 
 
Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. 
 
Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. 
 
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. 
 
Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). 
 
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.  
 
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.  

2. Види та напрями аналізу діяльності банків

 
Аналіз банківської діяльності належить до тих наук, що формують інструментарій досліджень конкретних економічних процесів та явищ. Очевидно, що ефективність окремих управлінських рішень та процесу управління в цілому значною мірою визначається адекватністю застосованих методів і прийомів аналізу. Досконалість останніх залежить насамперед від сформованої теоретичної бази. Методологія економічного аналізу є тією основою, на якій ґрунтується розроблення інструментарію прикладних аналітичних досліджень, зокрема і в банківській галузі. 
 
Як відомо, форма і зміст аналітичного процесу визначаються передовсім особливостями функціонування об’єкта досліджень. Об’єктом аналізу є фінансово-господарська діяльність кредитних установ як самостійних суб’єктів економічних відносин.  
 
З-поміж специфічних характеристик діяльності банківських установ можна виділити найсуттєвіші: 

•  
  переважання фінансових ресурсів над іншими видами ресурсного забезпечення;
•  
  підвищені вимоги до надійності, платоспроможності, ліквідності;
•  
  централізоване регулювання діяльності, здійснюване центральним банком країни;
•  
  значна кількість клієнтів, партнерів, контрагентів (як правило, їхня кількість навіть у невеликому банку значно перевищує аналогічний показник на великому підприємстві);
•  
  висока ризикованість діяльності, зумовлена переважанням кредитних операцій у структурі активів, а також значним впливом інших ризиків: валютного, відсоткового, інфляційного тощо;
•  
  обов’язковість ресурсного забезпечення відповідного рівня якості, насамперед інформаційного та технічного;
•  
  відносно високі кваліфікаційні вимоги до персоналу за вузької предметної спеціалізації праці;
•  
  автоматизація основних ділянок роботи.

 
^ КЛАСИФІКАЦІЯ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВ

 
 
У процесі досліджень застосовуються різні методики, що дає змогу виокремлювати такі напрями аналізу діяльності комерційного банку: 

•  
  аналіз дотримання обов’язкових економічних нормативів НБУ;
•  
  рейтинговий аналіз;
•  
  аналіз фінансової звітності банку.

 
Через систему нормативів Національний банк України контролює діяльність банків для захисту інтересів вкладників і кредиторів, гарантування безпеки та зниження ризикованості банківських операцій, забезпечення ліквідності та надійності банківської системи. 
 
У процесі визначення рейтингу аналізуються найсуттєвіші аспекти банківської діяльності: достатність капіталу; якість активів; менеджмент; надходження; ліквідність. 
 
Щодо рейтингових методик аналізу фінансового стану банків, то найпопулярнішою є методика В. С. Кромонова. Вона полягає у визначенні шести базових коефіцієнтів надійності, для кожного з яких експертним способом визначається ваговий коефіцієнт. 
 
 

3.  
   Стратегічна мета діяльності банку

 
 
Місія банку визначається на основі чіткого бачення майбутнього, формулюється керівництвом або власниками банку і доводиться як до персоналу, так і до громадськості взагалі. Це формулювання повинно бути простим і доступним як для працівників, так і для клієнтів банку. Всі структурні підрозділи повинні підтримувати місію і орієнтувати на неї свою діяльність. 
 
Вибір стратегічної мети і місії банку обумовлені такими основними факторами: 

•  
  історія банку;
•  
  організаційна структура і внутрішня культура банку;
•  
  маркетингове середовище;
•  
  ресурси комерційного банку;
•  
  психологічний тип та ціннісні орієнтації керівних осіб банку (теоретичні, економічні, політичні, морально-естетичні, релігійні і т.д.).

 
 
 
Розробка маркетингової стратегії банку передбачає наступні основні етапи: 

•  
  аналітичні і економічні огляди з метою визначення тенденцій соціально-економічного розвитку регіону, країни, світового господарства в цілому і фінансового ринку зокрема;
•  
  визначення цільових ринків з метою зосередження зусиль на задоволенні потреб певних груп клієнтів та збір інформації про цільові ринки;
•  
  визначення можливостей і ресурсів банку;
•  
  формування цілей банку шляхом зіставлення можливостей розвитку по кожному цільовому ринку з ресурсами банку;
•  
  розробка маркетингових програм і стратегії для кожного цільового ринку з урахуванням цілей банку і ресурсних обмежень (маркетингові програми повинні включати визначення продуктів для даного ринку, методи цінової політики, системи доставки (збуту) і стимулювання);
•  
  розробка планів і бюджетів реалізації маркетингової стратегії;
•  
  моніторинг положення банку на ринку, що забезпечує зворотній зв'язок між заходами банку і змінами ринку та відповідне корегування маркетингової стратегії.

 
Основні типові помилки при розробці маркетингової стратегії: 

•  
  покладання всієї роботи по розробці маркетингового стратегічного плану тільки на служби маркетингу;
•  
  неузгодженість елементів стратегії, які розробляються в різних підрозділах банку.
•  
  недостатність або низька якість інформації.