Роль грошей у ринковій економіці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Октября 2015 в 21:39, контрольная работа

Краткое описание

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Прикрепленные файлы: 1 файл

гроші і кредит.docx

— 46.93 Кб (Скачать документ)

     Вперше система банківських карток була створена у 1958 р. одним з найбільших банків США Bank of Amerika. У 1974 р. в результаті інтернаціоналізації діяльності Американської компанії банківських карток була утворена система VISA International.

 

 

  1. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ У XX СТ.

 

     Двадцяте століття зі своїми війнами, революціями і переворотами внесло багато змін в усі сфери суспільного життя. Було впроваджено нові ідеології, економічні вчення та форми власності. Так, наприклад, з часу Першої світової війни зростає тенденція до припинення розміну банкнот на золото. У зв'язку з цим перед центральними банками постає завдання постійного контролю за грошовим обігом. Відомо, що паперові гроші в собі корисної вартості не несуть, вони є всього лиш символами, знаками вартості. Чому ж тоді відбувся загальний відхід від золота? Найпростіше пояснення полягає в тому, що паперові гроші насамперед зручні в користуванні, їх легко носити зі собою. Справді, в обігу монети стираються, частина благородного металу просто пропадає, а відповідно зростає в ньому потреба. І головне - товарооборот в масштабах, який вираховують у доларах, фунтах, марках, гривнях чи інших грошових одиницях, не під силу золоту. Крім того, паперові гроші, банкноти і казначейські білети, - обов'язкові до прийому в якості платіжного засобу на території даної держави.

     Звісно, що в зв'язку з переходом до нової форми грошового обігу з'явились різні погляди на це питання. Так, неометалісти вважали, що оскільки золото має високу внутрішню вартість, тому воно не обезцінюється, як його паперові дублікати. Якщо зростає продуктивність праці в золотодобувній промисловості або відкриваються нові його місцезнаходження, то товарні ціни зростають, але при цьому знижуються самі витрати виробництва попередньої вагової кількості золота. До того ж перенасичення каналів грошового обігу малоймовірне, оскільки золото - втілення багатства і воно осідає в сфері тезаврації - збереження грошей вдома, замість внесення їх у якусь кредитну установу. Таким чином, при золотому стандарті стихійно підтримуються товарно-грошова рівновага.

     Деякі західні вчені з цим не погоджуються, вони схиляються до іншої позиції. Е.Дж. Долан, К. Кемпбелл, К. Макконел вважають, що інфляція можлива і при золотому грошовому обігу. Якщо технологія в добуванні або виготовленні золота піднімається на якісно нову ступінь, інфляція, і при збереженні розміну, цілком ймовірна. Підтримка золотого обігу при дефіциті золотого матеріалу викликає спад, економіка просто задихається. Отже, тому доцільніше використовувати паперові гроші, при цьому вміло керувати їхньою пропозицією.

     У наш час золото все ж може позитивно впливати на грошовий обіг шляхом державного продажу по цінах світового ринку, що у свою чергу дозволяє закупити товари і підвищити їх пропозицію всередині країни. У цій операції роль золота не відрізняється від ролі інших експортних благ, хоча воно вважається більш ліквідним товаром. Для оздоровлення грошового обігу і боротьби з інфляцією в золота можливості все ж невеликі.

     Таким чином, XX ст. відзначило себе переходом до обігу паперових грошей і перетворення золота і срібла у товар, який можна купити за ринковою ціною.

     Після Першої світової війни багато держав спробували знову ввести “золотий стандарт", але безрезультативно, оскільки відповідних аргументів для цього уже не було.

     Світову валютну систему між двома світовими війнами можна назвати “золотовалютним стандартом". Цей період відрізняється насамперед сильним втручанням держави в економіку. Усюди були встановлені митні бар'єри, і вільна взаємодія попиту і пропозиції капіталу і ресурсів на світовому ринку стала обмеженою. З відходом від “золотого стандарту" девізні (валютні банки) і держава отримали можливість розширювати обіг паперових грошей. Деякі країни відійшли від золотого стандарту уже в 1929-1930р.р. США відмінили зв'язок валюти з золотом в 1933р., але в 1934 знову повернулись до золотого стандарту, хоча з більш низьким паритетом.

     Настала доба численних девальвацій і введення торгівельних обмежень. Світова торгівля різко скоротилась. У ряді країн зросло безробіття.

     Після Другої світової війни лідери найбільших держав світу, намагаючись не допустити помилок, які в свій час призвели до світової кризи 30-х років, у липні 1944р. у Бреттон-Вудсі створили систему твердих валютних курсів, яка отримала назву “бреттонвудської системи”. Суть її полягає у встановленні стабільних валютних курсів. Країни - члени Міжнародного валютного фонду, який був створений на тій ж самій валютній конференції, разом з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, зафіксували курси своїх валют в доларах або в золоті, а долар був прирівняний до золота за співвідношенням 35 дол. за 1 унцію золота.

     У час існування “бреттонвудської системи" світова економіка і торгівля розвивалися досить стрімкими темпами. Одночасно індекс інфляції залишався доволі стійким (близько 3%). У більшості країн були наявні лише деякі відхилення від нього. Хоча і ця система приховувала в собі деяку небезпеку. У зв'язку з тим, що продуктивність промисловості в США у 1969-1970р.р. виявилась нижчою за європейську і японську, конкурентоспроможність американських товарів знизилась. Стала необхідною переоцінка курсу долара. Зберігати систему твердих валютних курсів виявилось неможливим. Різке вільне плавання курсів у зв'язку з нестабільністю долара призвело до відходу від нього і подальшого його падіння. У грудні 1971 року була ще одна спроба стабілізувати валютні курси. Долар був девальвований по відношенню до золота: з 35 дол. /унція до 38 дол. /унція. Долар залишився лідером серед валют. А в квітні 1972 р. країни - члени “Спільного ринку" вирішили встановити між собою більш вузькі ліміти коливання своїх валют і для цього створили так звану “валютну змію". В лютому 1973р. долар був повторно девальвований, валютний ринок довелось закрити на декілька тижнів.

     Щоб запобігти небажаним наслідкам в економіці третіх країн, держави, що входили в Європейську економічну спільноту, у 1979 р. підписали зобов'язання про Європейську валютну систему, замінили “валютну змію” з метою перейти в рамках “Спільного ринку" до більш стабільних курсів. Була створена європейська валютна одиниця - ЕКЮ, навколо якої курси національних валют країн - членів ЄЕС могли коливатись в діапазоні ± 2,25%.

     Бреттон-Вудська система на той час вже не існувала. У січні 1976 р. у м. Кінгстоні на Ямайці була підписана угода, яка започаткувала створення Ямайської валютної системи. Нею було проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще у 1969 р. МВФ колективну міжнародну одиницю - спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights - СДР.) на головний резервний актив та міжнародний засіб розранку і платежу. Йдеться по те, що система: золото - долар - національна валюта трансформувалась у нову систему: СДР - національна валюта. У цій структурі СДР отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

     Наступним кроком на шляху до інтеграції країн-членів Європейського союзу стало введення єдиної європейської валюти. Загальний ринок з переходом до євро перетвориться в консолідовану валютну зону, яка внесе глибокі зміни у функціонування фінансових механізмів країн учасниць ЄС. Фінансову політику Євросоюзу на найвищому політичному рівні, як і раніше, визначає Рада ЄС, яка при прийнятті рішення консультується з Європарламентом і Європейським Центробанком. Проте головним регулятором поточної грошово-кредитної і валютної політики стала Європейська система центробанків в голові з Європейським ЦБ.

     У “зону євро” можуть увійти країни Європейського Союзу, які здатні виконати наступні економічні вимоги:

 

  • членство в європейській валютній системі;

 

  • курс валюти країни-претендента на протязі двох років не повинен виходити за рамки дозволених ЄС курсових коливань;

 

  • максимально допустимий дефіцит бюджету - не більше 3% ВНП;

 

  • максимально допустимий розмір державного боргу - не більше 60% ВНП;

 

  • максимально допустимий темп інфляції - не більше ніж на 1,5 процентних пункти середнього темпу інфляції по ЄС;

 

  • довгострокові процентні ставки кредиту - не вище ніж на 2 процентних пункти середнього темпу інфляції по ЄС.

 

     У травні 1998 року на базі цих критеріїв для участі в “зоні євро” було допущено 11 країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Іспанія, Ірландія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Фінляндія і Франція. Великобританія, Швейцарія, а нещодавно і Данія відмовились від участі в “зоні євро”, а Греція не змогла виконати економічні нормативи.

     Перехід 11 країн на єдину валюту буде проводитись у два етапи. Перший вже почався 1 січня 1999 року. На цей день було зафіксовано курси валют 11 країн і євро. По цих курсах проводитиметься деномінація і перерахунок усіх фінансових та інших активів як всередині валютного союзу, так і за його межами. Також вже почалось паралельне використання євро і прив'язаних до неї валют для безготівкових розрахунків.

     Другий етап почнеться 1 січня 2002 року. З цього моменту на протязі 6 місяців у країнах-членах валютного союзу почнеться паралельний обіг банкнот і монет євро, а також національних валют. Готівкові євро - це 12 млрд. банкнот номіналом 500, 200, 100, 50, 20, 10, і 5 євро, також 70 млрд. монет номіналом 2 і 1 євро і 50, 20, 5, 2, і 1 цент.

     З 1 липня 2002 року обіг національних валют буде припинено і відбудеться повний перехід економіки країн-учасниць “ зони євро” на нову валюту. Остаточні суми національних валют протягом декількох років можна буде поміняти на євро.

     Новим етапом еволюції грошей стала поява “електронних грошей”. Це абсолютно нова система грошового обігу, яка за допомогою новітніх комп’ютерних та систем зв'язку дозволяє легко переводити кошти з одного рахунку на інший. До електронних платіжних засобів відносяться кредитні та дебетні картки. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій. Основна його зручність полягає в тому, що не доводиться носити великі суми готівки зі собою, а крім того у разі втрати карточки ніхто не зможе нею скористатись, бо код доступу знає тільки її власник.

     Кредитні картки є двох форм: індивідуальні (вони можуть бути стандартними і золотими) та корпоративні (бізнес-картки). “Золоті" картки обслуговують осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають численні пільги для користувачів.

     Дебетні поділяються на картки об'єднаних і регіональних систем.

     За технологічними особливостями розрізняють картки двох видів - з магнітною смужкою та з вбудованою мікросхемою.

     У світі є багато платіжних систем з використанням кредитних та дебетних карток. Найпоширенішою із них є VISA, пластикові картки якої приймаються до оплати у 220 країнах світу, більш ніж у 13 мільйонах підприємств торгівлі і сервісу, готівку можна отримати у 257 тис. банкоматів та 320 тис. відділень банків.

     Крім систем VISA, у світі широко поширені такі міжнародні платіжні системи як EUROCARD/MASTERCARD, DINERS CLUB, JGB, AMERICAN EXPRESS.

     У 1995 р. у світі налічувалось понад 400 мільйонів утримувачів карток VISA, 280 млн. - EUROCARD/MASTERCARD, 80 млн. - DINERS CLUB.

     Банківська кредитна картка є матеріальним символом економічних і юридичних відносин, які виникають між суб'єктами, що укладають карткову угоду. Основні суб'єкти (учасники) системи карткових розрахунків:

 

  • власник картки;

 

  • банк-емітент;

 

  • підприємство торгівлі або сфери послуг;

 

  • банк-еквайр (банк, що обслуговує торговельне підприємство).

 

     Банк видає кредитну картку клієнтові тільки після ретельної перевірки його фінансового стану і оцінки кредитоспроможності; відкриває власникові картки спеціальний рахунок, на якому враховуються всі операції з карткою; регулярно надсилає клієнту виписку із зазначенням сум платежі розміру заборгованості, сум і термінів погашення; стягує комісію і відсотки згідно із встановленим тарифом; зобов'язується сплачувати рахунки торговельного підприємства за покупки, зроблені з використанням карток, за вирахуванням комісійного збору (дисконту).

     В Україні система електронних платіжних розрахунків прогресивно розвивається. У вересні 1995 р. було створене АТ “Укркарт", під керівництвом якого здійснюється проект впровадження національних платіжних карток. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від цього виграють як банки та власники карток, так і держава, в якій скорочуються видатки на емісію готівки.

     Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші - банкноти і чеки повністю зникнуть, їх замінять електронні міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть “невидимими”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

     У даній роботі простежено основні етапи еволюції грошей, особливо у XX ст., приділено увагу їх основним концепціям. Також я розглянув перспективи розвитку єдиної європейської валюти на світовому ринку і намагання нашої держави активно співпрацювати з розвиненими економічними країнами на шляху соціального прогресу.

Информация о работе Роль грошей у ринковій економіці