Особливе місце серед опціонів займають угоди за відсотковими ставками

 

Особливе місце серед опціонів займають угоди за відсотковими ставками.

 Опціон відсоткових  ставок -  це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

 

 Опціони відсоткових ставок  у механізмі дії та реалізації  дещо відрізняються від інших  видів опціонів і мають самостійні  назви, а саме:  cap  (кеп),floor (фло),  collar  (колар). Терміни дії угод  cap,  floor,  collar  різноманітні - від  кількох місяців до десятків  років, ринок - позабіржовий. Умови  більшості контрактів прив'язані  до відсоткових ставок за державними  цінними паперами, комерційними  векселями, кредитами для першокласних  позичальників (прайм-ставка) або  до ставки  LIBOR. Більшість дилерів  опціонних угод за відсотковими  ставками - це комерційні  та інвестиційні  банки. Оскільки дилери і продають, і купують  опціони, то їх  прибуток утворюється за рахунок  різниці між цінами купівлі  і продажу.

 

Cap – це двостороння угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання компенсації в разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем відсоткової ставки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому.

 

Floor -  це угода, яка надає право її покупцеві одержати компенсацію у разі зменшення ринкових ставок нижче за попередньо обумовлену відсоткову ставку в розрахунку на певну суму протягом деякого періоду в майбутньому.

 

Collar -  це угода, яка передбачає одночасну купівлю cap  і продаж  floor  і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайного  cap.  Щоб отримати такий захист, як  collar,  позичальник купує cap з установленою максимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та одночасно продає  floor з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

 

 Премія від продажу  floor  дозволяє знизити вартість придбання  угоди  cap.  Отже, захист типу  collar  коштуватиме позичальникові  значно дешевше, ніж звичайний  захист  cap.  Чим меншою є  різниця між мінімальною ставкою  floor і поточними ринковими   ставками, тим більшою буде премія  за угодою,  floor,  яка спрямовується  на покриття вартості  cap.  Отже, вартість  collar  обчислюється як  різниця між премією  cap  і  премією  floor. Чиста премія  collar  може бути додатною або від'ємною  залежно від прогнозу динаміки  відсоткових ставок, а також від  схильності до ризику позичальника  та кредитора на момент укладення  контракту.

 

Опціонні контракти мають  важливі переваги порівняно з іншими інструментами хеджування. Насамперед йдеться про можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону. Перевага полягає також у тому, що прибуток покупця опціону не обмежується, як це властиво для інших інструментів хеджування. Крім того, опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладання контракту, що дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймовірних втрат за опціоном. Наприклад, підприємство може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробництво продукції або будівництво для замовника.

 

Головним недоліком опціонів є їх висока вартість. Опціони є зручними й гнучкими фінансовими інструментами страхування від ризиків, але їх вартість досить висока і в середньому становить близько 3-5% від суми угоди, тоді як по форвардах комісійні не стягуються, по ф'ючерсах - витрати мінімальні, вартість свопів - близько 1% від суми контракту. Іншими недоліками є необхідність виплати всієї опціонної премії наперед, тобто в момент укладання угоди, а також щодо біржових опціонів - це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансових інструментів, що не завжди відповідають потребам учасників ринку.

 

 

 

 

 

Хеджування ризику відсоткових ставок на основі своп-контрактів

Відсотковий своп — це контрактна угода між двома учасниками про  обмін відсотковими платежами в  розрахунку на визначену суму, яка  має на меті встановлення нижчих витрат запозичення.

Існують два типи відсоткових  свопів:

1) прості, або «ванільні» (vanіlla), свопи, які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

2) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Своп відсоткових ставок — це спосіб зміни загального рівня  чутливості активів чи пасивів банку  до флуктуацій ринкових ставок. Учасники контракту можуть змінити умови  укладених раніше угод, провівши операції обміну фіксованих відсоткових ставок на плаваючі, і навпаки. Своп також  дозволяє досягти точнішої відповідності  між строками дії активів і  зобов’язань, а отже, одержати такі грошові потоки, які задовольняють  менеджмент банку.

Для здійснення операції своп необхідна значна різниця в кредитних  рейтингах учасників, причому вона має становити не менш як 0,75% від  рівня відсоткових ставок за кредитом. Як правило, учасник з вищим рейтингом  виплачує відсотки за плаваючою ставкою, а від сторони з нижчим кредитним  рейтингом одержує фіксовані  відсоткові платежі.

Сутність більшості відсоткових  свопів полягає в тому, що позичальник  з нижчим кредитним рейтингом  одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, яка значно нижча за ту, котру він міг би одержати на ринку самостійно, не укладаючи  угоди своп. Це відбувається завдяки  тому, що учасник угоди з вищим  рейтингом робить довгострокову  позику від свого імені, що дозволяє значно знизити відсоткові витрати. В обмін на це позичальник з  нижчим рейтингом залучає короткострокові  кошти під плаваючу відсоткову ставку і передає позику стороні, яка  має вищий рейтинг. Такий обмін  дозволяє трансформувати довгострокову  фіксовану ставку в гнучкішу і, можливо, нижчу короткострокову ставку. Кожний з учасників свопу здійснює позику на тому ринку, де виграш з погляду  порівняльних витрат максимальний, і  потім обидві сторони обмінюються  відсотковими платежами за позиками, залученими кожною з них. У результаті витрати запозичення після укладення своп-угоди знижуються для обох учасників, навіть тоді, коли позичальник з вищим рейтингом має змогу залучати кошти як на довгостроковому, так і на короткостроковому ринку дешевше, ніж позичальник з нижчим кредитним рейтингом. При цьому кожна сторона свопу має сама сплачувати свої борги та відповідати за них. Фактично учасники обмінюються лише різницею між фіксованими та плаваючими ставками на кожний момент виплати відсотків за позиками. Здебільшого обмін номінальними сумами позик, які називають умовною сумою, не відбувається. Тому сам своп-контракт не позначається на балансі учасників, хоча може зменшити відсотковий ризик, пов’язаний з балансовими позиціями за активами та пасивами.

Свопи також використовуються для подолання дисбалансів між  строками погашення активів і  зобов’язань. Банк може мати короткострокові  активи, видані під плаваючу ставку, які фінансуються за рахунок довгострокових зобов’язань, залучених під фіксовану  ставку. У такому разі банк остерігається  зниження ринкових ставок, що призведе до зменшення доходів. Інший банк (компанія), якому належать довгострокові  активи з фіксованою ставкою доходу та зобов’язання коротших строків  дії, остерігається зростання відсоткових  ставок. Такі учасники ринку є кандидатами  на укладення угоди своп про обмін  відсотковими ставками.

Коли укладаються базисні  своп-контракти, змінюється база розрахунку плаваючих відсоткових платежів за позиками. На міжнародних фінансових ринках найпопулярнішою ставкою, використовуваною в базисних свопах, є LІВOR, ставка першокласного  позичальника, ставка міжбанківського  кредиту в США, композитні ставки за депозитними сертифікатами і  комерційними векселями, ставка за казначейськими векселями.

Приклад 7.8.	ПРОСТИЙ («ВАНІЛЬНИЙ») СВОП ВІДСОТКОВИХ  СТАВОК

Компанії потрібний кредит на 5 років у сумі 30 млн дол. США. З урахуванням кредитного рейтингу компанії вартість такої позики становитиме 9% річних. Компанія звертається до банку з пропозицією про укладення угоди своп, аби одержати на 5 років кредит, дешевший за той, який вона може отримати самостійно. Одночасно компанія зобов’язується залучити кошти на короткостроковому ринку комерційних паперів і розмістити їх у банку під 6-місячну ставку LІBOR. Банк погоджується з умовами своп-контракту, за що компанія виплачує йому винагороду в розмірі 1% від суми угоди в момент її укладення.

Для здійснення взятих зобов’язань  за своп-контрактом банк робить позику на довгостроковому ринку на 5 років  у сумі 30 млн дол. Банк має вищий  рейтинг, ніж компанія, що дає йому можливість залучити кошти під фіксовану  ставку 8%.Отже, компанія одержує кредит у сумі 30 млн дол. на 5 років під  ставку 8%. Відсоткові платежі за кредитом компанія виплачує банкові. Одночасно  компанія залучає кошти на ринку  на 6 місяців, наприклад випускаючи 180-денні комерційні папери на суму 30 млн. дол. за ринковою ставкою 6,5% річних.

Ці короткострокові залучені кошти розміщуються в банку, за що компанія одержує 6-місячну ставку LІBOR, яка становить 7% річних. Ставка за комерційними паперами нижча від ставки LІBOR у  середньому на 0,50—0,75% (дод. 7). Компанія могла б фінансувати потребу  в довгостроковому кредиті за рахунок короткострокового залучення  коштів. Але для цього необхідно  випускати та розміщувати комерційні папери протягом п’яти років під  ринкову ставку, яка складеться на час випуску, що означає залучення  коштів під плаваючу ставку. Такий  спосіб фінансування пов’язаний зі значним  відсотковим ризиком, оскільки протягом п’яти років ставки можуть змінитися. Крім того, кожна операція розміщення комерційних паперів супроводжується  витратами, пов’язаними з виходом  на ринок.

Розв’язання

Зміст розглядуваної угоди  своп полягає в обміні довгострокового  кредиту з фіксованою відсотковою  ставкою на короткостроковий кредит з плаваючою ставкою.

Результати свопу для  компанії:

1) зниження витрат на 1% із залучення довгострокового кредиту, що за п’ять років становитиме дол.:

(0,09 — 0,08) · 30000000 · 5 = 1500000;

2) дохід від різниці між ставкою LІBOR, яку одержано від банку за розміщення коштів на 6 місяців, та ставкою за комерційними паперами, котру необхідно виплатити при погашенні випуску, дол.:

(0,07 — 0,065) · 30000000 · 180 : 360 = 75000;

3) витрати на комісійну винагороду за своп становлять 300000 дол.; водночас компанія несе витрати з випуску комерційних паперів;

4) протягом п’яти років компанія прохеджувала відсотковий ризик, пов’язаний зі зміною ринкових ставок за кредитом; економія за рахунок свопу становить понад 1 млн дол.

Результати свопу для  банку:

1) комісійні за своп у розмірі 300000 дол. банк одержує відразу при укладанні угоди;

2) банк зміг профінансувати частину кредитів, які прив’язані до 6-місячної ставки LІBOR, через кошти, розміщені компанією в банку під ставку LІBOR. Це дозволило банку уникнути відсоткового ризику на 6 місяців відносно активів і зобов’язань у розмірі 30 млн дол.;

3) при самостійному залученні короткострокових коштів банку необхідно було б, з огляду на його кредитний рейтинг, заплатити LІBOR плюс кредитний спред у розмірі 0,125%.

У цьому прикладі фактичні суми були одержані компанією та банком як кредити, але здебільшого при  укладанні угод своп реального обміну сумами не відбувається. Кожна сторона  описаного свопу самостійно відповідає перед  кредиторами за своїми зобов’язаннями. Через 6 місяців компанія забирає 30 млн дол. з банку і погашає зобов’язання за комерційними паперами. Через 5 років компанія повертає 30 млн дол. банку, який виконує свої зобов’язання перед кредитором.

У такій операції, як правило, існує ризик неплатежу, пов’язаний з невиконанням зобов’язань однією зі сторін. Якщо компанія через 5 років не поверне кредит банкові, то відповідати перед своїм кредитором банк буде самостійно. Для зниження цього виду ризику угоди своп оформлюються як контракти, в яких юридично закріплені права власності обох сторін у разі банкрутства або інших обставин, що призводять до невиконання умов угоди. При обміні реальними сумами сторони можуть знизити ризик неплатежу, одержавши гарантії або застосувавши інші види забезпечення кредиту.