Основи аналізу відносин власності

Поширеною є структура власності за її типами, формами і вида-ми. Цю структуру  можна охарактеризувати як інтегральну  щодо попередньо розглянутих структур. Тип, форму, вид власності не можна зрозуміти без аналізу відносин привласнення, взаємодії суб'єктів власності, системи її об'єктів.

Тип власності  визначає найбільш узагальнені принципи її функ-ціонування, сутність характеру  поєднання робітника з засобами виробництва.

Форма вл асності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та ме-ханізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Вид власності  характеризується конкретним способом привлас-нення благ та методами господарювання. Як видно з рис. 5, сучас-на економічна система характеризується багатоманітними форма-ми власності, її змішаними різновидами.

Слід  розмежовувати форму власності  і форму господарювання. Форма  господарювання - один з методів  реалізації форми влас-ності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб'єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма влас-ності може реалізовуватись через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з'явились нові можливості реалізації приват-ної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.

Водночас  одна й та сама форма господарювання може реалізу-ватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, орен-ди, акціонування.

Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і  госпо-дарювання.

У зв'язку з цим природно постає питання: в чому ж сенс істо-ричної еволюції сутнісної основи власності? Відповідь на нього можна дати лише з урахуванням загальної спрямованості цивіліза-ційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Йдеть-ся про те, що кожний новий, більш високий за своїм змістом сту-пінь у розвитку відносин власності має розглядатися з позицій якіс-ної зміни у способі взаємодії Людини з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку людської особис-тості. З цих самих позицій слід аналізувати розвиток функціональ-них форм власності. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися залежно від того, чи містить її структура можливість утворення з урахуванням досягнутого рівня продуктивності праці людини оптимальних умов для підпорядкування виробничого про-цесу інтересам її всебічного розвитку. Говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку часу можна лише на підставі аналізу всієї сукупності форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин.

Що ж  становить основу розвитку процесу  формоутворення влас-ності, які об'єктивні  фактори визначають структуру й  принципи утворення її функціональних форм і видів?

Кожна функціональна форма власності  має відображати пере-дусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначати-ся специфікою суспільної продуктивної сили праці як об'єкта інди-відуальної власності людини. У процесі формоутворення власності будь-які "забігання" вперед (як і відставання) порівняно з досягну-тим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, врешті-решт, гальмують соціально-еконо-мічний прогрес.

Водночас  положення про об'єктивну зумовленість процесу фор-моутворення власності  рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовимірну структуру. Таки-ми самими є й причинно-наслідкові зв'язки, що визначають логіку їх розвитку. Відносини власності не є винятком. Вони зазнають впливу не одного, а широкого спектра соціально-економічних і політичних, внутрішніх та зовнішніх факторів, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства.

Утворювані  форми власності реалізують себе не в чистому виг-ляді. Кожна з  них неодмінно несе в собі риси нового й старого у процесі  економічного розвитку.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зу-мовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку про-дуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі й приватної.

Слід  звернути увагу на часто декларований принцип рівності форм власності  в ринкових умовах. Про економічну рівність форм власності говорити не можна. Вони характеризуються різними кіль-кісними і якісними параметрами, сферами функціонування і цільо-вою спрямованістю. Йдеться про законодавчу рівність форм влас-ності, що означає діяльність суб'єктів в однаковій системі прав, обов'язків і відповідальності. Однак на практиці цей принцип та-кож не завжди реалізується. Наприклад, держава системою пільг сприяє розвитку форм малого бізнесу і обмежує за певних умов діяльність монополістичної власності.

Власність в дії - це процес її реалізації в  економічній і соціаль-ній сферах, в життєдіяльності суспільства в цілому. Процес реалі-зації відносин власності включає два взаємопов'язані і взаємообу-мовлені аспекти, результативність руху власності та постійне від-творення умов і факторів її розвитку.

Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих тео-рій сучасного напряму економічного аналізу - неоінституціона-лізму.

Право власності - це зовнішня форма, що законодавче, інсти-туціонально закріплює реальні економічні процеси.

Юридична  форма, правова форма самі по собі з'явитись і існува-ти не можуть. Вони лише закріпляють реально існуюче  чи потенцій-но можливе економічне явище.

Забезпечення  гарантій прав власності і створення  умов їх ефек-тивного забезпечення є фундаментом економічної політики держа-ви. Визначення і розмежування прав власності фіксують осново-положні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з при-воду привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" - правила коректної економічної поведінки щодо майнових відно-син, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взає-мосуперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав влас-ності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а зго-дом і самої економічної системи.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття  форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему еко-номічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Кроузом, А. Алчіаном, А. Оноре та ін.) ще на початку 60-х років нашого століття:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних влас-тивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забез-печувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння  результатами від вико-ристання благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від  шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способом, що наносить шкоду зов-нішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування про-цедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повно-важень.

Комбінації перелічених  прав з урахуванням того, що ними воло-діють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності  видів приватної форми власності.

Основними функціями  відносин власності є визначення цільо-вої спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і спо-жи вання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різ-них господарських суб'єктів; визначення всього суспільного уст-рою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в су-спільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Іншими  словами, власність - це ті відносини, з  яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціо-нування господарської системи.