Контрольная работа по дисциплине "Банковское дело"

                                      

                                         Зміст

 

1.Банківські послуги кредитного  характеру

 

2.Система факторингу

 

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Банківські  послуги кредитного характеру

 

Банківські послуги є невід’ємною частиною сучасного ринку, покупцями на якому є окремі особи, домогосподарства та юридичні особи. Банківські послуги – поки що недостатньо сформована частина банківського підприємництва. Мета її функціонування – підвищення доходів банків і поліпшення задоволення потреб клієнтів, розширення їх купівельних можливостей, що, у свою чергу, сприяє розвитку національної економіки.

Банківський продукт являє собою комплекс послуг банку по активних і пасивних операціях.

Банківський продукт — це конкретний банківський документ (або посвідчення), що видається банком для обслуговування клієнта і проведення операції. Це може бути вексель, чек, банківський депозит, будь-який сертифікат (інвестиційний, ощадний, податковий) і т.д. Банківська послуга являє собою банківські операції по обслуговуванню клієнта, які задовольняють його певні потреби.

Подібність банківського продукту і банківської послуги в тому, що вони покликані задовольняти потреби клієнта і сприяти одержанню прибутку. Проте в більшості випадків банківський продукт носить первинний характер, а банківська послуга — вторинний.

Особливостями банківського продукту є наступні:

- надання банківських послуг  пов’язано з використанням грошей  у різноманітних формах (готівка, безготівкові гроші та розрахунки);

- нематеріальні банківські послуги  отримують зримі риси за допомогою  майнових договірних відношень;

- більшість банківських послуг  характеризується плинністю в  часі: угода, як правило, не обмежується  одномоментним актом, встановлюються  більш-менш тривалі зв’язки клієнта  з банком.

Банківські операції класифікуються за різними ознаками:

1. За економічною сутністю:

а) базові:

— депозитні (приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб);

— розрахункові (відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них);

— кредитні та інвестиційні (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик);

б) інші операції та дії, спрямовані на задоволення потреб клієнтів та отримання прибутку:

— операції з валютними цінностями;

— емісійні операції;

— операції з цінними паперами (купівля-продаж за дорученням клієнтів, операції на ринку цінних паперів);

— надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб;

— факторинг;

— лізинг;

— послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

— випуск платіжних інструментів (чеків, векселів та ін.);

— надання консультаційних та інформаційних послуг;

— засновницькі операції;

— інкасація;

— депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

2. За функціональним призначенням:

а) пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операцій (емісія власних цінних паперів, кредити, отримані від інших банків);

б) активні операції — це операції, за допомогою яких банки розміщують наявні ресурси з метою отримання доходів:

— кредитні (кредити юридичним та фізичним особам; лізинг, факторинг);

— інвестиційні (формування портфеля цінних паперів);

— засновницькі (участь коштами банку в господарській діяльності підприємств);

— міжбанківські (в частині наданих кредитів іншим банкам).

3. Комісійно-посередницькі операції  – операції банків за дорученням  клієнтів за певну плату –  комісію або процент:

а) комісійно-розрахункові операції, пов’язані зі здійсненням внутрішніх та міжнародних розрахунків;

б) торговельно-комісійні – купівля-продаж за дорученням клієнтів цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів, посередництво в розміщенні акцій та облігацій, бухгалтерське та консультаційне обслуговування;

в) інші – традиційні фінансові та біржові послуги (управління пакетами акцій, бюджетне та податкове планування, допомога в злитті тощо); гарантійні послуги.

У міжнародній торгівлі, де наявність гарантії оплати особливо велика, значного поширення набули акцептні операції комерційних банків. Вони полягають у тому, що банк гарантує оплату своїм клієнтом поставленої продукції (виконаних робіт) шляхом акцептування замість нього переказного векселя. В результаті виникають так звані банківські акцепти - акцептовані векселі, які здатні обертатись на грошовому ринку. Через свою високу ліквідність та надійність банківські акцепти виступають як міжнародний платіжний засіб, адже завдяки наявності подвійної гарантії оплати і - імпортера, який надає кошти на оплату векселя, і банку, котрий гарантує і здійснює безпосередній платіж, - їх охоче приймають в оплату експортери продукції; крім цього, під банківський акцепт легко рефінансуватись, бо на грошовому ринку існує попит на дані інструменти. Особливо розвинутий ринок банківських акцептів у США та Великобританії, де акцептні операції банків набули найбільшого поширення. На американському ринку обертаються акцепти відомих банків строком від 30 до 180 днів, деякі з них прийнятні для переврахування у Федеральній резервній системі США.

На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю, акцептний кредит видається векселедавцю (боржнику за векселем). Клієнт банку (імпортер) укладає зовнішньоекономічну угоду з іноземним контрагентом (експортером) на купівлю продукції, умовою якої є оплата контракту за допомогою банківського акцепту. Імпортер (сам або через посередника) домовляється з банком про можливість останнім акцептувати тратту і очікує поставку. Експортер відвантажує продукцію, виписує тратту на банк імпортера і передає її разом з комерційними документами (безпосередньо або через інший банк) банкові, котрий погодився акцептувати тратту. Банк імпортера акцептує вексель і повертає його експортеру (або його банкові). Експортер може дочекатись строку оплати й отримати платіж за векселем або переврахувати акцептований вексель на грошовому ринку. Більш поширеною є саме реалізація банківського акцепту. Напередодні терміну оплати векселя імпортер надає у свій банк відповідну суму платежу і після пред'явлення власником банківського акцепту оплачує його, отримуючи при цьому товарні документи. Для того щоб експортер мав упевненість у тому, що банк імпортера акцептує тратту, звичайно контрактом передбачається відкриття імпортером безвідзивного акредитива на користь постачальника. Банк імпортера в акредитивному листі зобов'язується акцептувати тратту після її пред'явлення. Отже, ризики експортера, який формально надає комерційний кредит імпортеру, перекладаються на банк-акцептант. У ряді випадків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з використанням банківського акцепту експортер може, не відсилаючи тратту для акцептування, відразу врахувати її у своєму банку, а вже останній передає вексель у банк-акцептант. Витрати експортера на врахування звичайно компенсуються імпортером. Для зниження ризику акцептної операції банки надають перевагу акцептуванню товарних векселів, намагаються дотримуватись відповідності термінів погашення векселя строкам виконання контракту, здійснювати контроль за товарно-грошовими потоками. Знижує ризик банку і поєднання акцепту з рамбурсуваням - відшкодуванням клієнтом суми платежу до настання строку платежу за банківським акцептом (звичайно за один - три дні залежно від репутації клієнта). Для отримання такого відшкодування банки, як правило, утримують товарні документи до внесення клієнтом суми покриття. З цією ж метою банк перевіряє платоспроможність клієнта, оформлення угоди строковим зобов'язанням (простим векселем) і навіть може вимагатися ліквідне забезпечення у формі цінних паперів, банківської гарантії тощо.

Поширеною формою акцептної операції комерційних банків є акцептно-рамбурсний кредит. Він застосовується у міжнародних операціях, особливо тоді, коли валюта платежу за контрактом не збігається з валютами країн - суб'єктів угоди. На відміну від попереднього прикладу, коли банк-акцептант здійснював непокрите трасирування векселя (покриття надходило в банк напередодні строку платежу), акцептно-рамбурсний кредит є різновидом покритого кредиту. Він супроводжується відкриттям безвідзивного акредитиву і забезпечений товарними документами.

Порядок здійснення операції приблизно такий. Імпортер дає доручення банку, з яким є домовленість про акцептування тратт, відкрити акредитив на користь експортера. Після отримання від експортера товарних документів замість акцептованого векселя, банк-акцептант списує суму платежу за векселем та комісії з кореспондентського рахунку банку-імпортера. У разі, коли банк-акцептант і банк імпортера не мають кореспондентських відносин, у здійсненні угоди може брати участь третя особа - банк-комісіонер. При цьому банк-акцептант списує кошти з кореспондентського рахунку комісіонера, а той дебетує кореспондентський рахунок банку імпортера. В обох випадках імпортер вносить суму платежу у свій банк напередодні терміну оплати векселя. Винагорода банку за здійснення акцептної операції складається з комісійної винагороди, яка сплачується клієнтом відразу ж після досягнення домовленості про акцептування і не повертається навіть у випадку невикористання права на акцепт (витрати імпортера, крім комісії банку, як правило, включають ще й відшкодування експортеру витрат за врахування векселя). Додаткові доходи від здійснення акцептної операції банк-акцептант може отримати за допомогою врахування акцептованого ним векселя, а також депонування банківського акцепту за дорученням його держателя. Як видно з наведених прикладів, акцептна операція за своєю економічною суттю є гібридом гарантійної (забалансової) послуги та послуги кредитного характеру. Коли банк акцептує тратту і цим гарантує оплату контракту платником, фактично кредит у вигляді відстрочення платежу надається експортером імпортеру, а з боку банку, по суті, має місце гарантійна послуга. І хоч де-юре акцептна операція не має ознак гарантії чи поручительства, де-факто такою є: банк-акцептант відповідає перед пред'явником за прямою вимогою, а його клієнт - за регресивною.

Відмінність акцептної операції від авалювання, крім форми, полягає у тому, що банк мусить сплатити суму векселя в будь-якому випадку, тоді як при авалі - лише при невиконанні клієнтом своїх зобов'язань. Однак акцептна операція може перерости у кредитну за умови врахування банком акцептованого ним векселя, або внесення клієнтом чи за його дорученням покриття (акцептно-рамбурсний кредит). У таких випадках банк, крім комісії, стягує ще й проценти. Акцептний кредит призначений для покриття потреби в обігових коштах і не може використовуватись для інвестиційних цілей. У випадку, коди сума контракту або/і ризики надто значні, акцептний кредит може надаватись у формі консормціумного кредитування. Серед членів банківського консорціуму назначають головний банк, якого наділяють повноваженнями в плані організації угоди, за що йому сплачується додаткова комісія.

Авальний кредит - це форма кредиту, при якій банк бере на себе відповідальність по зобов'язанням клієнта у формі порук по кредиту, платежам, поставкам і так далі.

Лізинг

В Україні лізингові операції прямо або посередньо регламентуються більш ніж 180 законодавчими і нормативними актами, але основним із цих актів безумовно є Закон "Про лі-зинг" від 16 грудня 1997 року.

Згідно вищезгаданого закону, лізинг - це підприємниць-ка діяльність, що спрямована на інвестування власних і залучених коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем пері-одичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень передавання їх у лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, водоймища тощо).

Лізинг як ефективне соціально-економічне явище виконує найважливіші функції по формуванню багатоукладної економіки й активізації виробничої діяльності. Так, виробнича функція лізингу полягає в оперативному і гнучкому вирішен-ні лізингоотримувачем своїх виробничих завдань за допомогою тимчасового використання, а не придбання машин та обладнання у власність. Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової сплати повної вартості необхідних засобів виробництва. Функція збуту передбачає розширення кола споживачів і завоювання нових ринків.

Зростання популярності лізингу зумовлене тим, що він створює вигоди для всіх учасників угод. Можна навести цілий перелік переваг для лізингоодержувача:

- здатність швидко поновлювати  основні виробничі фонди (особливо  їх-ню активну частину) без значних  одноразових грошових витрат  і на цій основі підвищувати  конкурентоздатність своєї продукції;

- здійснення лізингових  платежів з прибутку, отриманого  від експлуатації устаткування;

- підприємство має змогу  розробити зручний і гнучкий  графік внесення лізингових платежів;

- усунення неминучих втрат, що випливають з володіння  морально застарілим устаткуванням;

- відсутність проблем  кредитних гарантій чи застави, які виникають при звичайному  кредиті;

- можливість апробації  принципово нового коштовного  обладнання з метою зменшення  ризику придбання устаткування, що не відповідає умовам його  експлуатації;