Функції грошей та їх еволюція в процесі розвитку товарного виробництва

1. коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть;
2. коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище.

Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Використання «квазігрошей» має позитивний вплив на економіку:

• дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в оборот додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм (векселів);
• дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади;
• робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.

Тому квазігроші не є якоюсь випадковою, чи нав'язаною грошам формою. Поява і тривале їх використання є закономірним результатом еволюції форм грошей. У перспективі вони теж будуть змінюватися. Зокрема, широкий розвиток «електронних грошей» може призвести до втрати чеком свого значення в обороті депозитних грошей і своєї ролі як виду «квазігрошей».

2. Характерні властивості грошей

Незважаючи на різноманітність форм та функцій грошей, гроші є явищем, яке реально виявляється як єдиний, конкретний інструмент реалізації економічних відносин. До грошей, як реального економічного інструменту, економіка, насамперед ринок, висуває ряд вимог. Вони визначаються рівнем розвитку суспільних відносин — чим він вищий, тим складніші вимоги пред'являються до грошей.

Щоб відповідати цим вимогам, гроші повинні мати цілий спектр специфічних властивостей, які в сукупності визначають певну форму грошей, спричинюють їх еволюцію, надають грошам якісну відмінність від звичайних благ. Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність.

Базовою властивістю грошей, наявність якої робить певний предмет здатним виконувати функції грошей, є стабільність вартості. Будь-яка форма грошей, якщо вона знецінюється, не може ефективно виконувати функцію засобу платежу і нагромадження вартості. У міру розвитку потреби в нагромадженні вартості і платіжних відносин суспільство змушене було відмовитись від усіх грошових форм з нестабільною вартістю і визнати грошима лише золото, яке на той час мало найстабільнішу вартість. Спираючись на стабільні золоті гроші, країни, що їх запровадили, досягли у XIX ст. величезних економічних успіхів.

Проте в міру розвитку економіки, формування світового ринку стабільність вартості золота виявилась недостатньою для забезпечення вказаної властивості грошей. Коливання попиту і пропозиції на золото спричинювали істотні зміни вартості повноцінних грошей. Це стало однією з причин переходу до неповноцінних кредитних грошей, стабільність вартості яких можна підтримувати на потрібному рівні зусиллями держави та міждержавних органів. Головним механізмом вирішення цього завдання стало регулювання попиту і пропозиції грошей на фінансових ринках, зокрема їх кількості в обороті, зусиллями уповноважених державою органів, насамперед центрального банку.

Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки гроші були повноцінними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з якого вони виготовлялися. Це стало ключовою причиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей.

Незважаючи на інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у тому числі електронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися від готівки. В Україні частка готівки в загальній масі грошей протягом 1991—1998 рр. навіть зросла приблизно в 5 разів. Тому вимога економічності грошей зберігає свою актуальність, а для України вона зросла надзвичайно.

Важливим способом забезпечення економічності готівки є довгостроковість її використання, яку можна вважати ще однією властивістю грошей. Цю властивість мали повноцінні гроші, а зараз мають готівкові гроші. Говорити про цю властивість депозитних грошей немає підстав, оскільки вони не зношуються в обороті.

Щоб забезпечити довгострокове використання грошей, їх виготовляють з надміцного, зносостійкого паперу, а деякі купюри виготовляють не тільки з паперу, а й у вигляді монет.

Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається від усіх форм грошей. Але не всі ці форми її забезпечують. Золоті монети стали першими грошима однорідними, взаємозамінюваними. Але проблеми все одно були. З переходом до неповноцінних грошей проблема однорідності їх не була знята повністю, хоч на поверхні гроші видаються однаковими. Надійність депозитних грошей теж не однакова. Особливо гостро ця неоднорідність проявлялась в умовах хронічної економічної та фінансової кризи, яку переживала Україна в 1992—2000 рр. У цих умовах істотно знизилась надійність комерційних банків і довіра до їх депозитних грошей. Помітно кращою була надійність Нацбанку, а довіра до його банкнот була значно вищою, що й спричинило деформацію структури грошової маси в бік непомірного зростання частки готівки. Проте й до банкнот НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачалася довіра, що проявлялася у скороченні використання їх як засобу нагромадження вартості, заміні їх вільно конвертованою валютою, перш за все доларом. Отже, при неповноцінних грошах виникає тенденція, протилежна «закону Грешема»1.

Гроші повинні мати і таку властивість, як подільність. Для здійснення платежів швидко, без додаткових витрат, гроші повинні легко ділитися на будь-які частини. Щоб забезпечити таку властивість, виготовляються гроші різних номіналів — від малих до великих, а грошова одиниця ще ділиться на кілька однакових частин, як правило на 100. На цій підставі випускаються розмінні монети різних номіналів, що дає можливість при розрахунках розділити грошову одиницю на будь-які частини.

Ще однією властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими, щоб їх легко було носити, зручно ними користуватися в повсякденному житті. З кожною новою формою, яку набували гроші в процесі історичного розвитку, їх портативність зростала. Високу портативність мають сучасні готівкові гроші — банкноти та розмінна монета. Проте на цьому не закінчився процес удосконалення портативності грошей. З кожною новою формою портативність виходила на все більш новий рівень.

У літературі трапляються посилання і на таку властивість грошей, як прийнятність. На мій погляд, це швидше за все головна ознака грошей, а не окрема якісна властивість. Якщо будь-яка форма грошей переставала прийматися у платежі, це означало, що вона переставала бути грошима взагалі, а не лише змінювала одну зі своїх властивостей. І навпаки, будь-який предмет, що висувався на роль грошей, успішно справлявся з нею лише за умови широкомасштабного приймання у платежі. Отже, прийнятність — це результат формування у грошового носія певних властивостей, який свідчить про перетворення його в гроші, а не ще одна властивість. [11, с. 50-53]

Розділ 3. Зміни в розвитку грошей та їх значення у ХХ столітті

1. Розвиток грошей і грошових систем у ХХ столітті

На початку другої половини XX ст. в основному як міжнародний платіжний  купівельний засіб використовували національні гроші, або валюти окремих країн, що пов'язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її найважливішими рисами були:

1) фіксація золотого вмісту національних валют і їх безпосередня конвертованість у золото;

2) функціонування золота як світових грошей;

3) наявність фіксованих валютних  курсів.

Після Першої світової війни починається криза золотого стандарту. Із значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зростанням масштабів товарного виробництва золота було вже недостатньо для виконання ним функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25% менше золота, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Панування золотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою   країною   своєї   валютно-грошової   політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже й інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжнародній Генуезькій конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золотодевізного стандарту.

Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізовувалися за цінами, що в середньому відповідали їх вартості, а золото, маючи власну вартість, було фактором капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівельної спроможності золота. Тому в цей період розвитку капіталістичного способу виробництва не було інфляції. Отже, система золотого стандарту відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром господарського механізму було ринкове саморегулювання. Оскільки без активного втручання держави у процес відтворення така система більше не могла існувати, необхідно було паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала можливість державі проводити власну валютно-грошову політику.

Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи (одним з елементів якої є грошова система), відповідного їм господарського механізму.

У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою кредиту. Навіть реалізація значної частини товарів для споживання відбувається через споживчий кредит. Отже, кредитні гроші (вексель — як знаряддя комерційного кредиту і чек — як знаряддя банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від золота. Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитними грошима, що перебирають на себе більшість функцій товарних грошей. Тому в структурі сучасної грошової маси розвинутих країн Заходу немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей майже 80% припадає на чеки і 20% — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявний обіг становить лише 5—10% грошово-безготівкового обігу, тоді як в Україні в 2000 р. — до 40% . Сучасна банкнота — це своєрідний «гібрид» кредитних та паперових грошей. Для того щоб виконати роль загального мірила, кредитні гроші набувають об'єктивної сучасної значущості за допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом. Кредитний характер грошей також спирається на довір'я органу, що випускає гроші 2.

Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову основу. Така їх двоїста природа породжує їхню внутрішню суперечність. Зокрема, кредитний компонент визначає якісний бік грошей і забезпечує виконання ними грошових функцій (внаслідок чого він є провідним), а паперовий — спричиняє нестабільність грошового обігу, знецінення грошей.

Звідси випливає, що при перетворенні кредитно-паперових грошей на загальний еквівалент їхня вартість визначається:

1. вартістю витрат на їх виробництво й забезпечення їх функціонування. Для України певні риси такої грошової одиниці має гривня;
2. за допомогою примусового курсу держави, який базується на її економічних функціях;
3. мірою вартості: це зумовлено тим, що частково зберігається опосередкований зв'язок між кредитно-паперовими грошима, золотом та міжнародними валютами;
4. тим, що кредитні гроші є формою кредитних відносин та економічною формою руху позичкового капіталу;
5. якістю ВВП, насамперед товарної маси. Тому ціна товару залежить передусім від його вартості, витрат на його виробництво і співвідношення між попитом і пропозицією на цей товар. [9]

Отже, можна зробити деякі висновки щодо стабільності національної валюти. По-перше, при виготовленні такої валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс. Водночас слід ліквідувати «чорні» валютні ринки. Іноземна валюта не повинна бути засобом обігу й засобом платежу. По-друге, державі й особливо центральному банку слід проводити науково обґрунтовану валютно-грошову політику. Основою такої політики є економічна діяльність держави, виконувані нею соціально-економічні функції. По-третє, необхідно мати певні запаси золота, інших коштовних металів, вільно конвертованих валют. На жаль, не всі з цих умов стабільності національної валюти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі формування економічного суверенітету відіграє проведення науково обґрунтованої валютно-грошової політики, насамперед реформа банківської та кредитної систем.

Готівкові гроші — це банкноти, білети державної скарбниці й монети. Безготівкові гроші — кошти на рахунках у банках; різноманітні вклади (депозити) у банках; депозитні сертифікати; державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів.

Значного поширення у розвинутих країнах світу (і в Україні) набули кредитні картки — платіжно-розрахункові документи, які видає банк своїм вкладникам для оплати необхідних для них товарів і послуг, придбаних у кредит. Сучасні кредитні картки вміщують інформацію до 8 тис. знаків. В розвинутих країнах світу впроваджено кредитні (платіжні) картки з мікропроцесором, які мають значно вищу систему захисту. [7, с. 107-110]

Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші повністю зникнуть,  їх замінять електронні міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть «невидимими». [3, с. 65]