Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Ноября 2013 в 22:23, реферат
Існує два види цінних паперів: цінні папери на пред'явника та іменні цінні папери. Цінні папери на пред'явника перебувають в обігу вільно, труднощі обігу іменних цінних паперів пов'язані з перереєстрацією прав власності на них. (Відомості про власника іменного цінного папера фіксуються у відповідному реєстрі. При переході цінного папера від одного власника до іншого відомості про нового власника мають бути внесені до реєстру.) Перевага на національному ринку того чи іншого виду цінних паперів залежить від певних чинників, у тому числі від традицій та конкретної ситуації, що склалась на ринку внаслідок його еволюції. Так, на одних національних ринках переважають цінні папери на пред'явника, на інших — іменні.
Акцепт векселя — напис, яким підтверджується згода акцептанта на оплату векселя. Якщо акцептантом виступає банк, ліквідність акцептованого векселя значно підвищується. Для вільного обігу векселя на фондовому ринку його акцептування є необхідним. Векселі, акцептовані банками, часто називають банківськими акцептами. Такі векселі є інструментами грошового ринку і використовуються в ході здійснення міжнародної торгівлі вже багато років. Вони мають значний вторинний ринок і користуються попитом у інвесторів як високоліквідні надійні цінні папери поряд з борговими зобов'язаннями казначейства та іншими інструментами грошового ринку.
У більшості країн світу основним документом, який регулює вексельний обіг, є Уніфіковані правила про переказний і простий вексель, затверджені Женевською конвенцією в 1930 р.
В Україні вперше було дозволено застосовувати векселі в розрахунках Законом України "Про підприємства в Україні". Ст. 24.5 цього Закону передбачалось, що підприємство може постачати продукцію, виконувати роботи та послуги в кредит, використовуючи для цього векселі. В 1992 р. Україна фактично приєдналась до рішень Женевської конференції, затвердивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України Положення про переказний і простий вексель від 10 вересня 1992 р. № 528. Новим кроком у розвитку вексельного обігу стало затвердження Національним банком України в 1993 р. Порядку здійснення банками операцій з векселями. В ньому було встановлено порядок надання вексельних кредитів та здійснення банками комісійних операцій з векселями.
З метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасне виконання платіжних зобов'язань 14 вересня 1994 р. був виданий Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України".
Протягом 1996 р. провадилось оформлення простроченої заборгованості векселями відповідно до постанов № 379 від 31 травня 1995 р. та № 960 від 1 грудня 1995 р. "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями". Відповідно до постанов проводився залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України всіх форм власності станом на 1 червня 1995 р. та 5 грудня 1995 р. з оформленням в установленому порядку непогашеної за заліком заборгованості векселями на користь кредиторів із терміном платежу не більш як 90 днів від складання кожного векселя з можливістю здійснення дисконту за цими векселями.
Підприємства, організації та установи незалежно від форми власності, які є постачальниками товарів (робіт, послуг), здійснюють оформлення платіжних вимог за прострочену заборгованість за платежами товарного характеру до всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також до організацій та установ, які не займаються підприємницькою діяльністю. До заліку також подаються платіжні вимоги за заборгованістю за простроченим банківським кредитом та несплаченими процентами за ними.
Наказом Міністерства фінансів України від 13 лютого 1996 р. № 26 було затверджене Положення про порядок видачі, обліку, погашення та відстрочення оплати векселя, що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, згідно з яким суб'єкти підприємницької діяльності видають простий вексель у сплату ввізного (вивізного) мита, податків і зборів, що справляються при ввезенні, вивезенні давальницької сировини. Векселедержателем виступає державна податкова адміністрація за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності, яка веде облік векселя у спеціальному журналі. Після проведення відповідних експортно-імпортних операцій вексель погашається податковою адміністрацією. В разі непогашення векселя векселедавець зобов'язаний його оплатити. У деяких випадках податкова адміністрація може давати дозвіл на відстрочення оплати векселя терміном до 90 днів, який може поновлюватись. Проте загальний термін відстрочення не може перевищувати 270 днів.
Постановою Кабінету Міністрів України 27 червня 1996 р. № 689 був затверджений Порядок застосування векселів Державного казначейства. Векселедавцем та платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Це векселі на пред'явника з терміном платежу не більше року. Вони мають видаватись у рахунок фінансування витрат державного бюджету, за винятком видатків на оплату праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача коштів з бюджету.
Держателі казначейських векселів можуть використовувати останні для застави, погашення кредиторської заборгованості за згодою кредиторів, продажу юридичним особам — резидентам України, зарахування у сплату податків у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем. Вони мають бути пред'явлені до погашення на зарахування сплати податків у Головне управління Державного казначейства перерахуванням на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум або зарахуванням їх у сплату держателями векселів податків до державного бюджету. Казначейські векселі, не пред'явлені вчасно до сплати, втрачають силу й оплаті не підлягають.
Серед усіх спроб погашення
заборгованостей векселями
Відповідно до Закону України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Існує три види приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, приватизаційні житлові чеки та приватизаційні земельні бони. Вони відповідно дають право їх власникові на безоплатне одержання визначеної частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери є конвертованими, тобто приватизаційний папір одного виду може бути обміняний на певну кількість приватизаційних паперів іншого виду. Для перерахунку одного виду в інший встановлюються коефіцієнти конвертації.
Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Право на одержання приватизаційних паперів мають громадяни України, які проживають на її території, та ті, що тимчасово проживають або перебувають у відрядженні в інших країнах у період, визначений законодавством. Інші громадяни, що не проживають на території України, мають право на одержання приватизаційних паперів у разі переїзду в Україну в період, визначений законодавством.
Інтереси недієздатних і обмежено дієздатних осіб представляють законні представники, опікуни. Право власності на одержані приватизаційні папери в разі смерті їх власника переходить у порядку спадкування до спадкоємців. Право одержання належних до видачі померлому приватизаційних паперів не успадковується. Відновлення втрачених приватизаційних паперів здійснюється відповідно до законодавства.
Рішення про випуск приватизаційних
паперів приймає Кабінет
Приватизаційні папери використовуються в період приватизації. Погашення невикористаних приватизаційних паперів здійснюється у порядку і в терміни, встановлені законодавством. Використання приватизаційних паперів здійснюється через їх обмін на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу папера. Номінальна вартість усіх випущених приватизаційних паперів дорівнює вартості частки державного майна, що приватизується безоплатно. За обмін приватизаційних паперів на акції чи паї сплачується державне мито.
Слід зазначити, що приватизовані об'єкти, понад 50% вартості яких сплачено приватизаційними паперами, не підлягають продажу або відчуженню, крім випадку банкрутства.
Серед особливостей використання та обігу приватизаційних паперів є такі:
• вони не підлягають вільному обігу;
• дивіденди чи проценти за ними не нараховуються;
• приватизаційні папери не можуть бути використані для розрахунків та як застава;
• угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених законодавством, вважаються недійсними.
З приватизаційними паперами фінансовим посередникам дозволено проводити представницьку, посередницьку та комерційну діяльність.
Посередницька діяльність полягає в обміні приватизаційних паперів на паї та акції і здійснюється посередником від свого імені, за дорученням, за рахунок і на ім'я власника приватизаційних паперів лише на основі відповідної ліцензії.
Представницька діяльність з приватизаційними паперами — це обмін останніх на паї та акції, що здійснюється представником від імені, за рахунок та на ім'я власника приватизаційних паперів.
Комерційна діяльність з приватизаційними паперами здійснюється інвестиційними компаніями та закритими інвестиційними фондами через обмін власних інвестиційних сертифікатів на приватизаційні папери громадян з метою їх акумулювання та подальшого обміну на паї, акції від власного імені, за свій рахунок і на своє ім'я.
1. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ.
2. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХП.
3. Про приватизаційні папери. Закон України від 6 березня 1992 р. № 2173-ХП.
4. Правила виготовлення і
5. Положення про переказний і простий вексель. ЦБК СРСР, РНК СРСР. Постанова від 7 серпня 1937 p. JV? 104/1341 (Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і НБУ № 528 від 10 вересня 1992 p.).
6. Порядок застосування векселів Державного казначейства. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. Л? 689.
7. Інструкція про порядок видачі, обліку та погашення векселів Державного казначейства України. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1997 p. JVS 269.
8. Положення про порядок видачі, обліку, погашення та відстрочення оплати векселя, що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах. Наказ Міністерства фінансів України від 13 лютого 1996 р. № 26.
9. Положення про операції банків з векселями. Постанова Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258.
10. Правові основи
WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я тут навчаюсь