Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Января 2014 в 10:32, доклад
Різноаспектний аналіз складових документа (у першу чергу тексту) завжди слугував основою дослідження ряду наук. Так, аналітико-синтетичний метод дослідження застосовувався ще давньогрецькими логографами в VI ст. до н.е. для написання лотосів (історій) на основі опрацювання міських та храмових хронік. Грецький філософ Геродот вивчав офіційні документи канцелярій Ахеменідів, перекладені на грецьку мову й поширені в полісах Малої Азії. Аристотель, учитель А.Македонського, цікавився не тільки семантичною характеристикою творів, а й їхньою структурою, внутрішньою формою й впливом на читача.
Утвердженню інтегрованих знань про документ сприяв вихід друком у 1997 р. першого на теренах України підручника "Документознавство", підготовленого доктором педагогічних наук Н.М. Кушнаренко - професором Харківської державної академії культури [45]. Підручник витримав кілька перевидань і широко відомий не лише в Україні, а й країнах СНД. Слід зауважити, що це один з перших підручників, у якому весь комплекс теоретичних, методологічних та організаційних проблем документознавства розглянуто в єдності.
Із критичними зауваженнями щодо розробки комплексної дисципліни про документ виступив у своїй роботі проф. Є.О.Плешкевич - завідувач кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Російського державного університету в м. Саратові, який запропонував подати документологію як загальну теорію документа [64]. Дослідник виділяє два напрями розвитку документознавства: альтернативний (або "нова версія документознавства") та класичний ("класична версія документознавства"). На думку проф. Є.О.Плешкевича, класична версія має базуватися на динаміці документаційних процесів, починаючи від документування інформації, розглядаючи документ в його оперативному стані та завершуватися підготовкою його до архівного зберігання. Альтернативне ж документознавство покликане займатися, за словами науковця, узагальненням знань про документ "вищого порядку" [16].
Свій внесок в розвиток науки про документ зробили також праці С.Г. Боряка, Л.О. Драгомірової, Н.Б. Зінов'євої, Л.В. Кузнєцової, С.Г. Кулешова, А.Л. Манківського, М.С. Слободяника, С.В. Сельченкової, Г.М. Швецової-Водки, В.В. Бездрабко, про які можна дізнатися більш детально в наступних розділах посібника.
Розвиток вітчизняного документознавства останніх років, як зазначає проф. В.В. Бездрабко, свідчить про його диференціацію на загальне і спеціальне (управлінське, науково-технічне, музичне, картографічне, судове, нотаріальне тощо) та остаточну його соціальну й когнітивну інституціоналізацію [14-16].