Професійна етика документознавця

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Інститут державного управління і права

Кафедра державного управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Професійна етика документознавця

Реферат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

ВСТУП…. …………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Поняття професійної  етики…..………………………………………5

РОЗДІЛ ІІ. Етична культура документознавця    ……………………………….9

Висновки  ………………………………………………………………………..11

Список використаної літератури  ………………………………………………12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Поява професійної етики  передує створенню наукових теорій про неї, оскільки професійна етика  виникає як первинне явище буденної свідомості, надалі розвивається вже  на основі осмислення і узагальнення практики представників професійної  групи. Ці узагальнення систематизують у вигляді кодексів (писаних і  неписаних), що містять в собі не тільки етичні вимоги до змісту і результатів  діяльності, але і до відносин, що виникають в процесі діяльності, а також висновки, зроблені на основі узагальнень. Таким чином, професійна етика - це не тільки наука про професійну мораль, але і етична самосвідомість сукупної професійної групи, її ідеологіями

Професійна діяльність, об'єктом  якої виступають живі люди, утворює  складну систему взаємоперехідних, взаємозумовлених моральних стосунків. До цієї системи належать насамперед стосунки, що вивчаються професійною етикою:

а) ставлення спеціалістів до об'єкта праці (слідчий - обвинувачений, лікар - хворий, вчитель - учень);

б) стосунки спеціаліста  з колегами;

в) ставлення спеціаліста  до суспільства.

Існують окремі види людської діяльності, де висуваються надзвичайно  високі моральні вимоги до людей, які  професійно нею займаються. Це стосується тих видів діяльності, які здатні породжувати дуже гострі моральні колізії, що при інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії мають місце  перш за все, там, де вирішуються питання  життя і смерті, здоров'я, свободи, честі й гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення, де доля одного може значною  мірою залежати від моральної  спроможності іншого. Більш того, в  деяких професіях навіть сама професійна спроможність спеціаліста багато в  чому залежить від його моральних  якостей. Це, перш за все, стосується праці  лікаря, юриста, вчителя, керівника, військового, дипломата, журналіста і т. п.

 

Отже, йдеться про медичну, юридичну, педагогічну, військову, дипломатичну, журналістську етику. Саме в цих  сферах діяльності особливо велика залежність однієї людини від іншої, і результати професійної діяльності однієї можуть мати доленосне значення для іншої. До представників названих професій суспільство висуває підвищені  моральні вимоги не через їх масовість, а тому, що їх діяльність пов'язана  безпосередньо з людьми, їх інтересами. Однак професій, де «об'єктом праці» виступають живі люди, чимало, і за змістом  діяльності ні професії різні. У зв'язку з цим є необхідність їх розподілити, по-перше, на професії обслуговуючої  праці (перукарі, продавці, офіціанти, поштарі та ін.), де багато професійних  приписів, вимог, що мають обов'язковий  характер, але вони не є власне моральними; по-друге - професії, де укорінилися  традиції, сформувалися елементи морально-психологічного характеру, де моральні засади становлять не лише умову успішного здійснення професійної діяльності, а й є  внутрішнім її компонентом (лікарі, вчителі, юристи, журналісти, дипломати та ін.). Головною ознакою цих професій виступає можливість «вторгнення» у духовний світ людини, у її долю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І, ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОЇ  ЕТИКИ

 

Найвища суспільна й особистісна  цінність моралі полягає в її загальнолюдяності.

Моральний рівень людини не може визначатися її професією, так  само як національним походженням чи іншими факторами. Мораль є суттєвим чинником життєдіяльності суспільства, але навіть апелюючи до цих людських якостей вона звертається передусім  до кожної окремої особистості.

Існують окремі види людської діяльності, які ставлять особливо високі та надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються.

У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної  поведінки, котрі поряд із загальноморальними правилами вбирають і весь, іноді драматичний, досвід даного виду людської діяльності.

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які "обслуговують" ту чи іншу галузь людської діяльності.

Адже від культури говоріння, слухання, від культури поведінки, мови залежать результати професійної діяльності. Широко вживаним є сьогодні термін професійна культура (культура певної професії). Фахівець має не лише виявляти свої моральні якості, а й впливати через них на інших. Особливо це стосується професій суддів, учителів, лікарів тощо.

Норми, принципи, поняття  — загальнолюдські моральні цінності, конкретизує у певних професіях  професійна мораль. А її особливості  вивчає професійна етика.

Отже, професійна етика —  це такі моральні обов'язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег, до партнерів, до членів суспільства. Це усвідомлення своєї моральної відповідальності і готовності виконувати свій професійний  обов'язок.

 

Професійна етика включає  і поняття професійного обов'язку, професійної відповідальності, професійної  совісті. А ці поняття перетинаються  з іншими (близькими): професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість, професійний такт.

Учені підкреслюють, що професійна етика регулює відносини керівника  і підлеглого, фахівця і клієнта, бізнесменів з іноземцями тощо.

У кожній із цих галузей  головним об'єктом діяльності є людина, котра вправі сподіватися і сподівається на ставлення до себе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, співчуття, розуміння. Вже давно  сформовано кодекс честі лікаря, юриста, педагога, який регулює їх професійну поведінку.

У наш час соціальні  структурні зміни зумовили виникнення нового прошарку — підприємців малого бізнесу, а також формування нового типу управлінця-менеджера.

Розвиток науково-технічного прогресу, зокрема його інформаційна хвиля, вимагає іншого типу управління і ставить надвисокі вимоги до керівника. Сучасний тип управлінця — менеджер-організатор. Він може зробити кваліфікований висновок лише на підставі колегіального, всебічного обговорення та вивчення певної ситуації, виваженості оцінок, аналізу суті справи. Більше того, він може моделювати складну ситуацію і за допомогою  комп'ютера своєрідно її "програвати", досягаючи оптимального вирішення  того чи іншого завдання.

Керівник повинен володіти даром передбачення, високими організаторськими  здібностями, бути компетентним, мати міцне здоров'я, високорозвинутий інтелект та рівень культури.

Менеджер повинен уміти  встановлювати контакт з іншими на основі поваги, взаєморозуміння, ввічливості, тактовності; дотримуватись свого  слова, бути пунктуальним, коректним  і відповідальним за свої рішення  та вчинки, які мають бути адекватними  ситуації.

 

Стівен Р. Кові вважає, що сенсом життя людини, його центром можуть бути:

 Робота. Не тільки основний, а й додатковий час витрачається  на роботу.

Друзі. Вони з'являються на основі співробітництва. Тільки на роботі можна себе самореалізувати. Ідеї та принципи, які сповідує людина, є умовою більш ефективної роботи та пристосовуються до її умов.

Гроші. Задоволення поглинають фінанси. Друг чи друзі вибираються  залежно від їх економічного стану. Вороги — це економічні конкуренти. Самооцінка залежить від розміру  капіталу. Хорошими принципами будуть ті, що дозволяють робити гроші та управляти  ними.

 Сім'я. Найвищим задоволенням  є спільна діяльність, пов'язана  з сім'єю. Друзі — це друзі  сім'ї. Реалізація власного "я"  найбільш розкривається в сім'ї,  у родинних стосунках. Сповідуються  правила та принципи, які підтримують  силу і єдність сім'ї.

Такими центрами людського  життя можуть бути дружина чи чоловік, задоволення, реалізація свого "я", друг чи друзі, ворог чи вороги, володіння  власністю.

При цьому внутрішня безпека  залежить від того, як ставиться  до людини чоловік чи дружина, як його сім'я сприймається іншими. Вона визначається рівнем доходів або базується  на репутації (залежно від того, що є центром життя). Але ніхто  не застрахований від того, що з  певних причин сім'я може не скластися, робота може бути втрачена чи настане  фінансове фіаско. Результат —  сильна життєва криза, з якої далеко не кожному вдається вийти гідно.

І лише тоді, коли центром  життя людини є правильні принципи, які базуються на основі християнської  етики, усі життєві радості, задоволення  і негаразди вона сприймає по-іншому, мудро.

 

Задоволення отримує від  практично будь-якої усвідомленої діяльності. Відпочинок важлива частина збалансованого життя. Друзі — це партнери у взаємозалежному  житті, з якими діляться, кого підтримують  і на кого спираються. "Ворогів" немає, а є люди з іншими позиціями, яких необхідно зрозуміти. Самореалізація — це оцінка себе і інших людей  як унікальних, талановитих, творчих, які  можуть багато досягти, працюючи разом  чи незалежно. Принципи — це природні закони, які не можна порушити безкарно. їх дотримання зберігає цілісність особистості  та приводить до істинного розвитку і щастя.

Правильні принципи — це точний, надійний і сильний вимірювач  для самовдосконалення. Це ядро внутрішньої  безпеки. Це компас, який направляє, куди йти, і показує, як туди дістатися. Це дає можливість піднятися над  ситуаціями, емоціями, обставинами  і бачити картину в цілому. Ви стаєте впевненою в собі, знаючою, активною людиною, незалежно від  ставлення, поведінки та дій інших  людей. Ваш поточний фінансовий стан та інші сучасні обставини не є  визначальними для ваших рішень і дій.

Дотримання чи недотримання моральних норм і принципів формують відповідний авторитет керівника, менеджера. Лише на основі моральних  засад авторитет особистості  керівника буде міцним і довготривалим, або навпаки — неміцним і змінним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ДОКУМЕНТОЗНАВЦЯ

 

Професійна етика у  сфері етичного пізнання є конкретизацією загальних етичних норм, викликана  до життя не тільки специфікою відносин професійних колективів до суспільства  в цілому, але й особливістю  особистісних відносин у професійній  діяльності. Наявність специфічних  відносин між людьми в професійних  групах формує особливість моральних  норм, покликаних регулювати ці відносини. За всієї своєрідності цілей і  завдань тієї чи іншої професії, які породжуються різними соціальними  умовами, в них є і сталі  елементи, що випливають із самої природи  професійної діяльності.

Суспільство розглядає моральні якості працівника як один з основоположних елементів професійної придатності. Загальноморальні норми повинні бути по-особливому конкретизовані в його трудовій діяльності із врахуванням специфіки праці, структури моральних відносин, притаманних цьому типу професій.

У сучасному суспільстві  особисті якості індивіда досить показово виявляються і в його ділових  характеристиках, відношенні до праці, рівні професійної придатності. Все це визначає надзвичайну актуальність питань, що становлять зміст професійної  етики. Справжній професіоналізм спирається на такі моральні норми як обов'язок, чесність, вимогливість до себе і своїх  колег, відповідальність за результати праці та ін. Характер трудової діяльності в постіндустріальному суспільстві  об'єктивно диктує не тільки нерозривну єдність професійних і моральних  якостей людини, але й передбачає якісно новий рівень реалізації останніх. Проблематика етики професійних груп зводиться до такого кола питань:

1) моральний статус групи;

2) професійно типові ситуації, що вимагають певної позиції;

3) моральні обов'язки і  критерії їх виконання, що витікають  з етики;

4) моральні кодекси, сформульовані у вигляді зводу моральних цінностей і норм.

Що стосується конкретно  професії документознавця, то слід зазначити, що його діяльність пов’язана загалом з документацією і від рівня його культурного розвитку залежить не тільки те, як правильно складений той чи інший документ, а й культура всієї організації. Отже до етичних норм документознавця слід віднести – по-перше загальноприйняті етичні норми і правила – людяність, чесність, адже документознавець це теж людина; а також такі як: культура мовлення, письма, культура ділових відносин та ін..