Основні види бібліографії

1.2. Видавничо-книготорговельна бібліографія

1.3. Бібліотечно-каталожна бібліографія

2. Спеціальна бібліографія

2.1. Науково-допоміжна бібліографія

2.2. Рекомендаційна бібліографія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Класифікація бібліографії за ознакою суб’єкта діяльності

У сучасній теорії бібліографії (у концепціях О. П. Коршунова,             М. Г. Вохришевої та інших) велике значення надається класифікуванню бібліографії за ознакою суб'єкта діяльності, тобто за характеристиками того, хто виконує бібліографічну діяльність. Це, перш за все, поділ бібліографічної діяльності на професійну та непрофесійну.

Професійна бібліографічна діяльність здійснюється особами, які за своєю професією (спеціальністю) та місцем у суспільному виробництві є бібліографами, тобто вони професійно займаються створенням бібліографічної інформації (БІ) та її поширенням і допомогою споживачам у її використанні. Виділення професійної бібліографічної діяльності є результатом суспільного поділу праці: суспільству потрібні бібліографи і воно оплачує їх працю.

Разом з тим значний обсяг бібліографічної діяльності у суспільстві виконується непрофесіоналами (небібліографами). Це автори будь-яких праць, які вказують літературу, що була використана, або рекомендують читачам певні твори. Деякі автори, що не є професійно бібліографами, створюють навіть окремі бібліографічні видання, які входять до сукупної бібліографічної продукції і використовуються суспільством як джерела БІ.

Отже, бібліографічна діяльність є органічно вплетеною у діяльність будь-яких учасників системи документальної комунікації: авторів, комунікаційних посередників або споживачів інформації. Але професійною вона є тільки для комунікаційних посередників (якщо ми не будемо враховувати, що бібліограф-професіонал теж може бути автором або споживачем інформації, а не тільки посередником між авторами та споживачами).

За ознакою колективного суб'єкта професійної бібліографічної діяльності, тобто суспільного інститута — комунікаційного посередника можна виділити такі види бібліографії: видавнича, книготорговельна, бібліотечна, науково-інформаційна, масово-інформаційна. Однак у зв'язку з тим, що функції видавця та розповсюджувача книг часто виконує одна й таж установа (фірма, видавництво, видавничо-книготорговельне об'єднання тощо), доцільно об'єднати видавничу та книготорговельну бібліографію в один вид: видавничо-книготорговельну.

Усі ці комунікаційні посередники можуть займатися різними видами бібліографії за ознакою суспільного призначення: державною, науково-допоміжною, рекомендаційною. Тільки видавничо-книготорговельна та бібліотечно-каталожна бібліографії притаманні більш за все відповідним установам.

Різні види бібліографічної діяльності, обумовлені специфікою суспільного інституту — комунікаційного посередника, вивчаються окремо у спеціальних навчальних дисциплінах, розрахованих на підготовку професіоналів видавничо-книготорговельної, бібліотечної, науково інформаційної чи масово-інформаційної справи. Але, безумовно, бібліографічна діяльність у всіх цих суспільних інститутах має спільні риси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація бібліографії за іншими ознаками

Різноманітність потреб суспільства в бібліографічній інформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостями її функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні ряди бібліографії:

1. поточна – ретроспективна – перспективна;

2. універсальна – галузева.

Поточною називається бібліографія, призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографія забезпечує оперативне використання наукових досягнень й передового досвіду, сконцентрованих в книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвитку соціалістичного суспільства. Поточне бібліографічне інформування проводиться на основі регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточного календарного року.

Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії е повнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю перегляду та розумним відбором із документального потоку всього вартого уваги, оперативність – максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часу міні виходом документа і його відбиттям у бібліографічному виданні).

Ретроспективною називається бібліографія, призначенням якої є підготовка і розповсюдження інформації про твори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за винятком літератури поточного року). В її функції входить:

• своєрідне підведення підсумків розвитку літератури з тієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період;
• забезпечення ретроспективного пошуку в документальних масивах в процесі бібліографічного обслуговування.

Ретроспективні покажчики складаються, як правило, з розрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер і належать здебільшого – за суспільною ознакою – до науково-допоміжної бібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфно розкривається зв'язок, бібліографії з наукою.

Перспективною прийнято називати бібліографію, яка забезпечує інформування населення, організації та установи країни про твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час. Основна її функція – сприяння оперативному використанню творів друку за їх прямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів до найважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншої тематики.

Термін «універсальна бібліографія» (від лат.universalis – всеосяжний, загальний) означає створення бібліографічних посібників, в яких представлені твори різного змісту, виявлені за такими формальними ознаками, як вид видання, територія, на якій виходили твори друку, мова публікацій тощо. Інколи універсальні покажчики носять репертуарний характер, тобто відбивають друковану продукцію тієї чи іншої країни за певний історичний період з максимальною повнотою. Проте групування бібліографічного матеріалу в універсальних посібниках не формальне, а систематичне (здебільшого за галузями знань). Наприклад, в «Літопису книг» бібліографічні записи розташовані за схемою класифікації, прийнятою для видань державної бібліографії.

Галузева  — це бібліографія, в якій враховується не тільки зміст документів, що обліковуються, але й специфіка тих галузей знань та практичної діяльності, що обслуговує бібліографія. При цьому може бути, що для певної галузі діяльності потрібна література з різних галузей знань.

Виділяють бібліографію за територіально-змістовою ознакою — це краєзнавчу бібліографію, яка створює БІ, що за змістом пов'язана з певною місцевістю в країні, та країнознавчу бібліографію, яка створює БІ, що за змістом пов'язана з певною країною (тобто державою).

Є такі види бібліографії, які виділяються без порівняння з іншими видами, тобто, на перший погляд, порушується одна з вимог наукового класифікування. Але це положення пояснюється тим, що в бібліографознавстві існує потреба виділення саме цих видів, незалежно від того, будемо ми відрізняти деякі протилежні види чи ні. Серед таких видів — бібліографія бібліографії (сучасна назва — метабібліографія). Це бібліографія, призначенням якої є орієнтація суспільства в бібліографічних ресурсах. У цьому виді бібліографії обліковуються бібліографічні посібники всіх видів і створюються покажчики бібліографічних посібників. Вони потрібні для організації використання бібліографічних посібників, для узагальнення всієї діяльності, спрямованої на створення бібліографічних посібників, виявлення її досягнень та недоліків.

Бібліографія бібліографії іноді одержує назву "бібліографія другого ступеня", тому що вона подає відомості саме про бібліографічні посібники як результат діяльності бібліографування. При цьому створення бібліографічних посібників, що відображають тільки первинні документи, можна назвати "бібліографією першого ступеня", а створення посібників, які відображають покажчики бібліографічних посібників — "бібліографією третього ступеня".

Особливе місце в класифікації бібліографії займає також біобібліографія. Це — бібліографія, яка інформує про життя та діяльність видатних учених, письменників, політичних діячів тощо. Вона обліковує твори цих авторів, а також літературу про них. Тобто вона враховує як "формальну" ознаку документів — прізвище автора, так і змістову — відомості про цього автора та його твори, що є в будь-яких документах. Біобібліографія — один з найдавніших видів бібліографії. Суспільство завжди цікавилося тим, які надбання мають його письменники, науковці, суспільні діячі.

 

 

Висновки

Вид бібліографії – це насамперед вид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певного роду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.

На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» всі п’ять додаткових видів бібліографії – поточна, ретроспективна, перспективна, універсальна й галузева – показано всередині великих кіл, якими позначено основні види (державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна). Це, однак, не означає, що додаткові види є якимись складовими частинами основних. Схема показує інше: різнобічність бібліографічних явищ, їх взаємозв'язок і взаємопереходи в процесі функціонування.

В класифікації кожен вид бібліографії розглядається як окремий структурний елемент, який може виступати як в ролі основного, так і «другорядного», «додаткового» – залежно від того, за яким принципом розташовуються бібліографічні явища. Так, державна бібліографія показана на схемі в формі першого кола як основний структурний елемент видової класифікації, а універсальна та поточна (в формі малих кіл, по-різному заштрихованих) – як її сторони (грані). Це означає, що державна бібліографія в конкретних своїх проявах — в покажчиках літератури – може бути одночасно універсальною за змістом і поточною за хронологічними рамками. Схема, таким чином, показує один із можливих варіантів розташування бібліографічних явищ – саме той, котрий розкриває місце кожного виду бібліографії в класифікаційному ряду, побудованому за суттєво-функціональним принципом.

Але можна перекомбінувати класифікаційний ряд за формальним принципом – наприклад, основними структурними елементами «Схеми» зробити поточну та ретроспективну бібліографію. Тоді державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна, універсальна, галузева бібліографії стануть уже відповідними гранями (сторонами) поточної та ретроспективної бібліографій.

Отже, жоден вид бібліографії не може бути однобічним, наділеним лише однією якоюсь властивістю, хоч підставою для утворення кожного виду є якраз одна яка-небудь суттєво-функціональна або формальна ознака. Це зумовлено трьома обставинами:

1. відмінностями в характері самого функціонування бібліографічної інформації в суспільстві;

2. різноманітністю суспільних потреб в бібліографічній інформації;

3. неоднорідністю документального масиву, з яким має справу бібліографія.

Всі охарактеризовані види бібліографії в сукупності утворюють головну систему бібліографії, завданням якої є максимально повне задоволення типових інформаційно-бібліографічних потреб суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу // Відомості Верховної Ради України. – 14 лютого 1995.
2. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики. – К., 1998. – С. 19-20, 27-30, 33-35, 38-41.
3. Коршунов О.П. Библиографоведение. Общий курс: Учебник. – М., 1990. – С.73-100.
4. Швецова-Водка Г.М. Вступ до бібліографознавства: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2008. – 216 с.
5. Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство. Основи теорії бібліографії: Навч. посіб. – Рівне: 1995. – С. 51-69.