Організаційно-правові засади удосконалення національної інформаційної інфраструктури

Організаційно-правові засади удосконалення національної інформаційної інфраструктури (інформаційні технології, телекомунікаційні мережі, інформаційний ринок)

 

Для України як країни з перехідною економікою надзвичайно важливим чинником завершення ринкових перетворень і забезпечення стійкого розвитку є зміцнення всіх типів інфраструктур суспільного виробництва. Особливе місце тут належить національнїй інформаційній інфраструктурі (НII), яка покликана забезпечити створення єдиного інформаційного простору України як цілісної держави, поглиблення процесів інтеграції країн СНД, послідовне входження України в європейську та глобальну інформаційну інфраструктуру.

 

Розвиток інформаційної інфраструктури України багато в чому визначається сучасним рівнем розвитку вітчизняної індустрії інформатизації. Головними завданнями державної політики в галузі індустрії інформатизації є:

 

створення вітчизняних сучасних інформаційних технологій і розвиток виробництва засобів для їх реалізації;

 

розвиток вітчизняного виробництва сучасних систем і засобів зв'язку, телекомунікаційних мереж;

 

сприяння впровадженню інформаційних технологій, що використовуються в заруібжних інформаційних системах національного і транснаціонального масштабу;

 

підготовка кваліфікованих кадрів для роботи в сфері інформатизації.

 

Вітчизняна інформаційна індустрія повинна розвиватися з урахуванням світових досягнень в галузі інформаційних технологій і засобів телекомунікаційного обміну. Це дозволить Україні вийти на світовий рівень технічного розвитку.

 

Створення ефективного єдиного інформаційного простору припускає активне використання телекомунікаційних систем і мереж інформаційного обміну, широкомасштабну комп'ютеризацію процесів обробки інформації у всіх сферах діяльності, використання передових інформаційних технологій. Сьогодні інформаційні технології (IТ) є систематизуючим елементом єдиного інформаційного простору, що визначає рівень реального використання інформації як ресурсу. Під час розгляду перспектив розвитку в Україні технологічного компоненту єдиного інформаційного простору необхідно враховувати таке:

 

інформаційні технології є компонентом інформаційного простору, що розвивається найбільш динамічно;

 

термін заміни існуючих технологій на більш ефективні постійно скорочується і складає сьогодні 3-5 років із тенденцією зменшення до 2-3 років;

 

світовий і вітчизняний ринки інформаційних технологій сьогодні щільно насичені продукцією світових монополістів;

 

реально можна говорити тільки про перспективу активної ролі українських технологій лише на ринку прикладних і, частково, так званих забезпечуючих інформаційних технологій; що стосується базових технологій, то тут на сьогоднішній день оптимістичні прогнози покі що відсутні;

 

стан державної індустрії розробки інформаційних технологій, як і технічних, і програмних засобів, що їх утворюють, ставлять проблеми знаходження нових методів регулювання і забезпечення інтересів держави в умовах обмежень на бюджетне фінансування, ринкової економіки і конкуренції вітчизняних і зарубіжних виробників у стратегічно важливій для країни сфері;

 

орієнтація українського ринку інформаційних технологій на технічні засоби зарубіжного виробництва призводить до зниження загальної частки вітчизняних розробок інформаційних технологій стосовно кількості адаптованих зарубіжних.

 

Відповідно до цього необхідно передбачити такі організаційні і правові заходи:

 

здійснювати селективну державну підтримку пріоритетних інформаційних технологій;

 

здійснювати відкрите конкурсне розміщення держзамовлень на нові інформаційні технології при гарантіях держзакупівель і відкритий конкурсний відбір інформаційних технологій при реалізації державних проектів зв'язку, телекомунікацій та інформатизації;

 

забезпечувати розробку і реалізацію нормативних правових актів, що регулюють відносини в сфері розробки і використання перспективних інформаційних технологій;

 

стимулювати застосування інформаційних технологій вітчизняної розробки при їх конкурентноздатності в різноманітних проектах і програмах зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, що фінансуються з держбюджету.

 

Окремо слід розглядати заходи щодо відношення до так званих “подвійних технологій”, тобто інформаційно-телекомунікаційних технологій, що застосовуються як у цивільних, так і у військових системах.

 

Суттєву роль у формуванні єдиного інформаційного простору повинно відігравати створення загальнонаціональної телекомунікаційної мережі країни. Вона дозволить об'єднати різноманітні мережі, системи і комплекси засобів зв'язку, що забезпечить споживачам доступ до відповідних територіально-розподілених інформаційних ресурсів, обмін інформацією в режимах передачі даних і електронної пошти. Під час створення такої телекомунікаційної мережі в умовах ринку значне місце можуть зайняти комерційні системи та мережі. При цьому створення первинних каналів і мереж зв'язку повинно випереджати формування телекомунікаційних мереж.

 

Державна політика вдосконалювання інформаційної інфраструктури України повинна враховувати територіальну протяжність країни, а також різноманітний рівень розвитку інформатизації в окремих її регіонах. В умовах обмеженості бюджетних асигнувань доцільно запланувати такі заходи:

 

установити пріоритети регіональної інформатизації;

 

визначити оптимальні засоби зв'язку і передачі даних для кожного регіону з урахуванням очікуваного інформаційного навантаження і територіальної віддаленості суб'єктів телекомунікації (супутникові канали зв'язку, волоконно-оптичні лінії зв'язку, радіо і радіорелейні, телефонні, телеграфні лінії зв'язку і т.ін.);

 

організувати сервісне обслуговування користувачів, що застосовують вітчизняні технології.

 

При цьому вітчизняні підприємства інформаційної індустрії повинні взяти на себе функції супроводження та розвитку засобів інформатизації, що придбані користувачем, у міру появи нових технічних і програмних продуктів.

 

Розвиток єдиного інформаційного простору України потребує наявності в країні необхідного науково-виробничого потенціалу, що випливає з високої наукоємності всіх технологічних складових, що утворюють єдиний інформаційний простір і забезпечують його ефективне функціонування. Необхідно надати (у різноманітних формах) державну підтримку розвитку вітчизняних організацій та підприємств, що забезпечують технологічну незалежність формування єдиного інформаційного простору України.

 

Відповідно до Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 рр., необхідно розробити і забезпечити розвиток телекомунікаційної структури [93]. Очікуваний результат від виконання цього завдання — оптимальна телекомунікаційна інфраструктура: концепція створення національної інформаційної інфраструктури, інфраструктура телекомунікацій для Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури України, органів державної влади та органів місцевого самоврядування [92].

 

Згідно з цими же Завданнями, слід створити конкурентноспроможні засоби інформатизації та інформаційні технології. Передбачається, що державні замовники одержать діючі зразки та прототипи конкурентноспроможних засобів і систем – високопродуктивні оброблювачі інформації з макроконвеєрною та нейромережевою архітектурою; проблемно-орієнтовані робочі станції, комп’ютери із захистом обробляємої інформації від несанкціонованого доступу; промислові зразки систем комп’ютерного зору для застосування в інформаційно-аналітичних системах різного рівня; інтелектуальні термінали та інтерфейси; таймерні засоби інформатизації; мережі програмно-технічних комплексів автоматизованого навчання для системи середньої освіти; нейрокомп`ютери та нейромережеві технології; налагодження серійного виробництва електронних карток; замкнутий технологічний цикл вітчизняного виробництва сучасних компакт-дисків і DVD–дисків; методичне та програмне забезпечення проектування й розроблення комп’ютеризованих систем для застосування в управлінні; програмно–технічні засоби підтримки експертного прийняття рішень; програмне забезпечення інформаційно-аналітичної обробки текстових, фактографічних і статистичних даних; конкурентноспроможні інформаційні технології з розпізнавання графічних документів і рукописних текстів, формування аналітичних електронних довідок і оглядів; засоби інтелектуалізації широкого застосування; технології створення і ведення повнотекстових баз даних неструктурованої інформації; технології для інтелектуальних робототехнічних комплексів, що функціонують в умовах агресивних середовищ; технології і системи комп`ютерної телефонії для локальних мереж [93].

 

Проаналізуємо сьогоднішній стан і розвиток інфраструктури інформатизації в Україні. Розвиток телекомунікаційної інфраструктури України базується на стратегії входження до Глобальної і Європейської інформаційних інфраструктур та забезпеченні органів управління державою, суб'єктів господарювання різних форм власності, засобів масової інформації і населення країни інформаційними послугами та послугами електрозв'язку в необхідному обсязі, належної якості і номенклатури.

 

Основні пріоритетні напрями розвитку електрозв'язку визначені в Комплексній програмі створення єдиної національної системи зв'язку, що схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. Ефективність вирішення питання розвитку і вдосконалення телекомунікаційної інфраструктури України багато в чому залежить від раціонального поєднання різних систем зв'язку — волоконно-оптичних, радіозв'язку — наземного та супутникового.

 

Супутниковий фіксований і рухомий радіозв'язок та супутникове телерадіомовлення стали невід'ємною частиною як міжнародних, так і національних інформаційних мереж. Зараз у світі знаходяться в стадії розробки понад 40 різноманітних систем супутникового радіозв'язку з використанням низькоорбітальних і геостаціонарних супутникових ретрансляторів [93]. Впровадження цих систем дозволить істотно доповнити ринок телекомунікаційних та інформаційних послуг, зокрема глобального персонального супутникового зв'язку. Україна — активний учасник впровадження глобальних супутникових систем радіозв'язку та супутникового телерадіомовлення. Сьогодні такі системи реалізовані на основі використання геостаціонарних штучних супутників Землі, що належать міжнародним організаціям, за програмами INTELSAT, EUTELSAT, INMARSAT, LMI.

 

Одне з головних завдань, яке необхідно вирішити для входження України у світовий інформаційний простір, — це реалізація міжнародних проектів будівництва магістральних волоконно-оптичних ліній (систем) зв'язку.

 

Україна бере участь у будівництві або приєднується до експлуатації таких міжнародних ліній:

 

ITUR (Італія  — Туреччина — Україна —  Росія);

 

TAЕ (Транс  — Азія — Європа);

 

BSFOCS (Україна, Росія, Білорусь, Болгарія, Грузія, Греція, Вірменія, Кіпр);

 

OXYGEN — метою  проекту є будівництво нової  глобальної мережі телекомунікацій (супер — Internet), яка має охопити майже всі країни світу;

 

TEL — (Транс’європейська  лінія).

 

Сьогодні в Україні існує реальна можливість створення багатофункціональних цифрових мереж телерадіомовлення та надання користувачам нового класу інформаційних послуг, зокрема швидкої передачі даних, проведення відеоконференцій, доступу до засобів зберігання відеоінформації і даних, вибору відеопрограм, розподілу програм телебачення, мультимедіа, надання програмам телебачення високої чіткості.

 

Стан комп'ютерних мереж передачі даних відображає рівень інформатизації і визначає її перспективу. В країні зараз функціонують декілька розвинутих телекомунікаційних систем загальнодержавного та відомчого значення, зокрема в Державному комітеті зв'язку та інформатизації, Українській залізниці, Міністерстві транспорту, Міністерстві палива та енергетики, Міністерстві освіти і науки, Державній митній службі, Національному банку, Банку “Україна”, Промінвестбанку України та ін. На різних стадіях проектування знаходяться корпоративні мережі передачі даних Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції України тощо.

 

Недостатньо керований розвиток телекомунікаційних систем і мереж призводить до небажаних тенденцій, що може позначитися на стратегічних інтересах держави:

 

комп'ютерні інформаційні системи загальнодержавного значення, що мають стратегічний характер, будуть базуватися на телекомунікаційних системах суб'єктів, на які з боку держави буде обмежений вплив, а самі телекомунікаційні технології можуть не відповідати вимогам інформаційної безпеки;

 

в цілому телекомунікаційне середовище в державі являтиме собою набір окремих технологічно несумісних телекомунікаційних систем, у системному плані з позиції держави технологічно некерованих, що не дозволить досягти надійності і життєстійкості телекомунікаційної системи держави відповідно до вимог безпеки та вкладених ресурсів;

 

зросте рівень тарифів на послуги з передачі даних через невелику кількість користувачів та обмежений термін використання сучасного телекомунікаційного обладнання.

 

На цей час український ринок інформаційних технологій, засобів, продуктів і послуг (далі — інформаційний ринок) є одним із найбільш динамічних секторів українського ринку. Український інформаційний ринок має свої особливості, які істотно відрізняють його від зарубіжних:

 

відсутність стабільності при пріоритеті на ньому зарубіжного виробника;

 

неоднорідність ринку по регіонах країни;

 

держава на ринку виступає як головний споживач, тобто формує ринок, не виступаючи на ньому як виробник;

 

на українському інформаційному ринку слабо розвинутий сектор особистого споживання і, відповідно, не розвинута індустрія послуг, що орієнтовані на задоволення потреб населення.

 

Слабкість правового регулювання інформаційного ринку також накладає серйозні обмеження на його розвиток.

 

Головними напрямками інвестиційної, митної і податкової політики держави, що здатні в значній мірі стимулювати розвиток українського інформаційного ринку, повинні бути: