Особливості кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом

 

 

Зміст:

 

Вступ

Розділ І Загальна характеристика посягань на статеву свободу та статеву недоторканість

Розділ ІІ Юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом

2.1 Об'єктивні ознаки

2.1.1. Об'єкти злочину

2.1.2. Об'єктивна сторона

2.2. Суб'єктивна сторона  злочину

Розділ ІІІ Особливості кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом

Висновок

Список використаних джерел

 

 

Вступ

 

Основними завданнями, що постають перед державою, юридичною наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробка питань, пов'язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свобод громадян. У статті З Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожне цивілізоване суспільство повинно забезпечити безпеку своїм громадянам, а також визначити як першочергове завдання фізичний та психічний захист громадян від різних негативних проявів сучасного життя.

Найвищим рівнем охорони громадян є кримінально-правовий захист, який забезпечує можливість застосування найбільш суворих санкцій до осіб, що заподіюють суттєву шкоду фізичному, моральному, а також: соціальному розвитку як дорослих, так і підростаючого покоління.

За роки свого існування людство вигадало та знайшло способи боротьби с багатьма злочинними діяннями. Різноманітність людських характерів, влада, гроші, слава та бажання отримати нові гострі почуття народжувало все новіші і брудніші злочини, які вражали своїм цинізмом та відсутністю гідності все людство.

Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. Ми вважаємо, що злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які пам'ятаються все життя.

У сучасних умовах Україна переживає цілий ряд соціальних, політичних і правових змін. І, незважаючи на це, держава повинна забезпечувати, охороняти і захищати права, свободи та інтереси своїх громадян. Стаття 3 Конституції України проголошує захист прав та свобод людини пріоритетним завданням держави.

Актуальність теми. Статеві злочини представляють підвищену суспільну небезпеку. Внаслідок вчинення цих злочинів нерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у них можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статеві стосунки, а згодом - і деформації їх особистості.

Проблема насильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство є невід'ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншої не сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не було насильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-яке насильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальним явищем. Насильство у людському середовищі тісно пов'язане з проблемою моралі, тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов'язаних з різними аспектами людського життя.

Саме керуючись мораллю, людина може встановити, що треба вважати насильством. Хоч моралі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства.

До цього необхідно додати, що сексуальні зловживання набули величезних масштабів і в інших державах. Це проблема не лише України, а всієї міжнародної спільноти. Але в Україні, враховуючі економічну нестабільність, падіння моралі, загострення протиріч у різних сферах соціального життя дане питання набуває особливої гостроти і потребує застосування термінових заходів щодо протидії цим злочинам і особливо для їх попередження. Тому наукова розробка цих питань виключно важлива.

У кримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічному аспектах вищезазначена проблема досліджувалась рядом авторів. Зокрема, над нею працювали такі вчені, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, А.П. Дьяченко, Г.Б. Елемисов, А.А. Жижиленко, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, П.І. Люблінський, П.П. Осипов, С.В. Познишев, Я.М. Яковлєв та інші видатні науковці.

Метою курсової роботи є визначення юридичних ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом.

Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

• визначити загальну характеристику злочинів проти свободи та статевої недоторканості;
• вивчити об'єктивні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом;
• визначити суб'єктивну сторону насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом;
• визначити кваліфікуючи ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом.

Об'єктом курсової є суспільні відносини захищені кримінально-правовими нормами, які складаються у сфері статевої недоторканості людини.

Предмет роботи складають загальна характеристика визначення концептуальних засад злочинів проти свободи та стаетвої недотовканості особи, а також розглянути юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом

Використані методи. Методологічну основу роботи склала сукупність методів наукового пізнання. Комплексність розгляду даної теми обумовило використання міжнародних нормативних актів та законодавства України, а також використання юридичної, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури, узагальнення судової практики України.

 

 

Розділ І Загальна характеристика посягань на статеву свободу та статеву недоторканість

 

У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело до його зникнення. Можна сказати, що насильство — це якість, яка певною мірою притаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренити схильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальною проблемою людського суспільства.

Насильство має дуже багато форм. По-перше, розрізняють моральне (психічне) і фізичне насильство. По-друге, насильство може діставати вияв у діях однієї людини проти іншої, групи людей проти особи, одного народу проти іншого, держави проти держави (війна), релігії проти релігії. Як правило, насильство зумовлюється певними причинами.

Протягом багатьох століть філософи намагалися зрозуміти його сутність. Вони ставили перед собою питання: як виникає насильство?; чому зростає рівень насильства в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чи можна виправдовувати насильство?; чи можна його викоренити? Ці та інші питання є актуальними й нині.

Що ж таке насильство? Юридичний енциклопедичний словник дає таке його визначення: це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, що порушує невід'ємне право людини на особисту недоторканність. Фізичне насильство дістає вияв у безпосередній дії на організм людини (нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо). В результаті цього потерпілому може бути завданий біль, ушкоджене здоров'я і навіть заподіяна смерть.

Насильство може бути обставиною, що обтяжує вину (наприклад, при вчиненні злочину з особливою жорстокістю чи знущанні над потерпілим), або способом вчинення злочину (наприклад, вбивство, пограбування) чи ознакою складу злочину (наприклад, зґвалтування)1.

Отже, насамперед насильство розглядається як злочин. Саме боротьбі проти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскільки насильство є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити його неможливо, треба створювати умови, за яких застосування насильства було б вкрай невигідне для злочинця.

Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свобводу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

Наведемо класифікацію злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості:

Згвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи;

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи;

Примушування до вступу в статевий зв’язок – примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально чи службово залежні;

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості;

Розбещення неповнолітніх – вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку2.

Зґвалтування (ст. 152). Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Суб'єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив звалтування, — така жінка є посібником у злочині.

Як вже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалтування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У Цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи. Для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі3.

У частині 2 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але звалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років і б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою4.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 без посилання на ст.27.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчиняється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 1525.