Засоби управління кредитним ризиком, форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

 

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни «Банківська система»

на тему: «Засоби управління кредитним ризиком, форми забезпечення зобов’язань позичальника перед банком»

 

 

 

 

 

Виконала:

 студентка гр. ФК-10-7

Погорєлова Ю.О.

 

 

м.Дніпропетровськ-2013р.

Актуальність теми. Кредитні операції – левова частка активів банку й найдохідніша стаття банківського бізнесу. У результаті кредитної діяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку. Водночас із структурою і якістю кредитного портфеля пов’язаний основний з ризиків, на які може наражатися банк у процесі операційної діяльності, – кредитний ризик. Мінімізація кредитного ризику дає змогу не лише запобігти можливим втратам банку від кредитної діяльності, а й не допустити виникнення серйозних проблем із ліквідністю та платоспроможністю. Це зумовлює актуальність проблеми управління кредитними ризиками в сфері банківського бізнесу.

Постановка проблеми дослідження. На сьогодні проблема дослідження управління кредитними ризиками банківської діяльності недостатньо розроблена та потребує глибшого наукового вивчення.

Метою дослідження є з’ясування форм забезпечення зобов’язань позичальника перед банком, також сутності управління кредитним ризиком, виявлення взаємозв’язку між ним та кредитною політикою банку, визначення складових системи управління кредитним ризиком та розгляд методів управлінського впливу на кредитні ризики в контексті їх оптимізації.

 

 

 

 

 

 

Виклад основного матеріалу дослідження. Для того, щоб з’ясувати сутність управління кредитним ризиком, спочатку дамо визначення поняттям „ризик” та „кредитний ризик”.

Ризик – це невпевненість; небезпека виникнення непередбачуваних втрат очікуваного прибутку, майна, грошових коштів, здоров’я або самого життя у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами.

Кредитний ризик, на мій погляд, – це ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним.

Основною передумовою системи управління кредитним ризиком є кредитна політика банку. Кредитна політика – це сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення наявних коштів з метою забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кожен банк розробляє власну кредитну політику, в якій враховуються економічні, політичні, географічні, організаційно-правові й інші чинники, які впливають на його діяльність.

Кредитна політика формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, кошти та методі їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Метою кредитної політики банку є створення високоякісних активів, які забезпечують постійний плановий рівень прибутковості; вкладання кредитних коштів у економічно перспективні, рентабельні проекти; розробка й активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Основними задачами кредитної політики банку є: забезпечення високоприбуткового розміщення коштів банку в гривнях та іноземній валюті; постійний контроль над структурою кредитного портфеля і їхнім якісним складом; надання надійних і рентабельних кредитів; мінімізація і диверсифікованість кредитних ризиків.

Відповідно до кредитної політики банку будується система управління кредитним ризиком. До основних елементів системи управління кредитним ризиком, на мою думку, слід віднести:

• - організаційне забезпечення кредитної діяльності;
• - система лімітів і нормативів;
• - оцінка заявок на кредит і кредитоспроможності позичальника;
• - встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);
• - визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;
• - авторизація кредиту – розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту;
• - кредитний моніторинг;
• - управління кредитним портфелем;
• - відновлення проблемних кредитів.

Процес управління кредитним ризиком відбувається послідовно, тому відзначимо основні його стадії:

1) оцінка ризику – визначення ймовірності негативної події, тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсягу збитків, що можуть виникнути за відповідними активами;

2) реалізація заходів для мінімізації ризику. Заходи для мінімізації ризику представляють собою методи управління кредитним ризиком.

Визначимо найважливіші з методів управління кредитним ризиком, від яких залежить рівень кредитного ризику:

• - аналіз кредитоспроможності позичальника – охоплює аналіз цілей кредитування, визначення джерел погашення кредиту, аналіз інформації про позичальника, забезпечення кредиту;
• - диверсифікованість кредитного портфеля – даний спосіб захисту від кредитного ризику являє собою розподіл коштів, що позичаються, між: фізичними і юридичними особами, банками; підприємствами різних форм власності і різних сфер діяльності; галузями; країнами; продуктами;
• - встановлення кредитних лімітів і нормативів. Ліміти кредитного ризику встановлюють обмеження щодо концентрації кредитів. Нормативи кредитного ризику визначають оптимальні значення показників кредитної діяльності банку;
• - створення резервів на покриття збитків від кредитної діяльності – даний метод заснований на створенні резервів залежно від ступеня ризику кредиту;
• - ціноутворення кредитів з урахуванням кредитного ризику – полягає в тому, що відсоткова ставка за кредитами повинна враховувати премію за ризик неповернення кредиту.

 

Перейдемо до форм забезпечення зобов’язань позичальника перед банком.

 

До основних діючих форм повноти й своєчасності повернення позик відносять: заставу, гарантію, поручительство, страхування. Якими документами оформляються, що контролює банк при використанні певної форми забезпечення, якими законодавчими актами регулюється можна побачити далі.

 

Застава — це спосіб забезпечення зобов’язань продавця за кредитною угодою, згідно з якою кредитор має право при невиконанні боржником зобов’язань отримати компенсацію з вартості застави.  

Вимоги до форм забезпечення:

• висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до конверсії у готівкові кошти;

• здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позичкою);

• стабільність цін на заставлене майно;

• мінімальні витрати на зберігання та реалізацію застави.

 

Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформляється у формі гарантійного листа, де вказуються:

• - назва організації-гаранта;
• - назва банку-кредитора;
• - назва організації позичальника;
• - розмір, термін, призначення кредиту;
• - процентна ставка за користування кредитом;
• - номер поточного рахунку організації-гаранта і в якому банку цей 
  рахунок відкрито.

Гарантійний лист підписують керівники організації-гаранта, скріплюючи гербовою печаткою. Оформляють лист у трьох примірниках, один передається в банк гаранта, другий - у банк кредитора, третій - залишається в гаранта.

Поручительство — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого поручитель повністю або частково бере на себе відповідальність у разі настання передбаченого випадку виконати перед кредитором зобов'язання боржника.

Поручительство можна розглядати як різновид фінансової гарантії.

Відносини поручительства регулюються положеннями розділу "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України, згідно з яким договір поруки укладається між поручителем, боржником і кредитором виключно в письмовому вигляді.

З правового погляду договір поруки створює зобов'язання для поручителя, а тому його зобов'язальною стороною є саме поручитель. Іншою стороною договору поручительства може бути кредитор за основним зобов'язанням або інша особа, включаючи боржника.

Економічний зміст поручительства полягає в тому, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником. Якщо поручитель виконає зобовязання, до нього переходять всі права кредитора, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання, наприклад застава.

Зазначимо відмінності договору поруки від гарантії:

• — при поручительстві поручитель має право висувати заперечення проти вимог кредитора;
• — порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога (зобов'язання);
• — договір поруки є, по суті, безвідкличним;
• — предметом гарантійного зобов'язання завжди є тільки грошова сума й не може бути інше майно;
• — після виконання зобов'язання поручителем до нього переходять права на основне зобов'язання в обсязі, в якому поручитель виконав це зобов'язання.

Страхування - одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Зародившись у період розкладання первіснообщинного строю, воно поступово стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Початковий зміст розглянутого поняття зв'язаний із словом "страх". Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відношення, випробували страх за його цілість, за можливість знищення або втрати в зв'язку зі стихійними лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками економічного життя.

Ризикований характер суспільного виробництва - головна причина занепокоєння кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому грунті закономірно виникнула ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між зацікавленими власниками майна. Якби кожний окремо узятий власник спробував відшкодувати збиток за свій рахунок, то він був би змушений створювати матеріальні або грошові резерви, рівні по розмірі вартості свого майна, що природно, руйновано.

Страхування кредитів проводиться банками з 1990 року у двох формах:

• - добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів;
• - добровільне страхування ризику непогашення кредитів.

У першому випадку страхувальником є позичальник, об'єктом страхування є відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і процентів за ним.

У другому випадку страхувальник - банк, а об'єкт страхування - відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та процентів за ним. У цьому разі сума страхових внесків враховується при встановленні процентної ставки за кредит.

Для укладення договору страхування (може видаватись і страховий поліс, чи страхове свідоцтво) страхувальник подає страховику такі документи:

• - заяву;
• - статут організації;
• - копію кредитного договору;
• - баланс;
• - контракт на поставку цінностей.

Перелік документів складає страховик. Основна мета подання документів - визначення ступеня страхового ризику.

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Таким чином, поліпшення якості управління кредитними ризиками є передумовою підвищення ефективності банківської діяльності та конкурентоздатності банків. Система управління кредитними ризиками формується відповідно до кредитної політики банку.

Також, повернення кредиту представляє собою основне властивість кредитних відносин, що відрізняє їх від інших видів економічних відносин, і на практиці знаходить своє вираження у певному механізмі. Цей механізм базується з одного боку, на економічних процесах, що лежать в основі зворотного руху кредиту, з іншого - на правових відносинах кредитора і позичальника, що випливають з їх місця в кредитній угоді.  
Кредитна угода передбачає виникнення зобов'язання ссудополучателя повернути відповідний борг. Конкретна практика показує, що наявність зобов'язання (у різних формах) ще не означає гарантії та своєчасного повернення.  
Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю та прийнятністю даного джерела.  
Застава, як ми з'ясували, є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту. Центральне місце а правовому змісті заставного механізму належить визначення права власності, володіння, розпорядження та користування закладеним майном.  
В Україні правова основа заставного механізму визначена Законом «Про заставу», відповідно до якого:  
а) право власності на закладене майно належить позичальнику;  
б) володіння позичальником закладеним майном може бути безпосереднє і опосредственное;  
в) застава може супроводжуватися правом користування предметами застави відповідно до його призначення;  
Основними етапами реалізації заставного механізму є:  
 а)вибір предметів і видів застави;  
б)здійснення оцінки предметів застави;  
в)складання та виконання договору про заставу;  
г)порядок звернення стягнення на заставу.  
Формою забезпечення повернення кредиту є також гарантії і поручительства. У цьому випадку майнову відповідальність несе за позичальника, як правило, третя особа.  
В якості суб'єкта гарантованого зобов'язання можуть виступати фінансово стійкі підприємства або спеціальні установи, що володіють засобами; банки; рідше - самі підприємства - позичальники.  
Види гарантій: