Основні типи бюджетних установ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Дніпропетровська державна фінансова  академія

ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Аналіз діяльності бюджетних установ»

                  на тему: «Основні типи бюджетних установ»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи  ДФ-09

Казакова О.В.

 

Перевірила:

                                                                           Даценко В.В.

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2013

 

Зміст

 

 

Вступ

Бюджетний процес — це регламентована нормами права діяльність, пов'язана  із складанням, розглядом, затвердженням  бюджетів, їх виконанням і контролем  за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають  бюджетну систему України.

Витрати спеціального фонду бюджету  мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок  відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством, якщо законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Усі бюджетні призначення втрачають  чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені  багаторічні бюджетні призначення.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

 

 

 

1. Характеристика діяльності бюджетних установ та правові  засади їх діяльності

Бюдже́тна устано́ва — це організація, створена органом державної влади  для здійснення управлінських, соціально-культурних, науково-технічних або інших функцій некомерційного характеру, діяльність якої фінансується з державного бюджету або за визначених обставин із позабюджетного фонду на основі кошторису доходів і витрат.

Згідно з п. 12 ст. 2 БК України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Бюджетні установи є неприбутковими Отже виходячи з вищевизначеного до бюджетних установ відносяться: Верховна Рада; Адміністрація Президента; міністерства і відомства; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські, селищні, сільські ради); державні підприємства, установи і організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів.

Бюджетні організації – це організації, які створені органами місцевого  самоврядування, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

Сфера бюджетних установ є досить різноманітною за функціональними  ознаками. Умовно їх можна поділити на три групи:

· установи, які виконують законодавчі  функції, функції управління, охорони, контролю – установи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського управління, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін.;

· установи соціально-культурного  комплексу – установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні  заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін.;

· соціальні фонди та служби, а  також інші бюджетні установи.

Запропонований поділ відображає горизонтальні зв’язки, що склалися у сфері бюджетних установ. З  огляду ж на сформовану на сьогоднішній день систему бюджетних відносин, а саме ієрархічну систему вертикальних зв’язків, бюджетні установи поділяють на:

· головних розпорядників коштів;

· розпорядників коштів другого  рівня;

· розпорядників коштів третього рівня.

Найвагомішою складовою в запропонованій схемі є установи соціально-культурного  комплексу, сфера діяльності яких досить різноманітна. Однак, незважаючи на це, можливо визначити головні загальні особливості їх діяльності, що виокремлюють цю сферу не тільки в бюджетній сфері, але й поміж інших складових економіки України загалом. До них слід віднести такі важливі моменти:

· основним результатом діяльності таких установ є послуга;

· показник ефективності праці в  цій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому  другий, як правило, має пріоритетне  значення;

· у сфері нематеріального виробництва найчастіше відбувається збіг двох фаз руху та реалізації невиробничої послуги, тобто традиційна схема “виробництво – розподіл – обмін – споживання” набуває скороченого вигляду, а саме “виробництво – споживання”;

· послуги неможливо робити “про запас”, неможливо транспортувати (транспортування послуги можливе лише як зміна місця перебування виконавця), неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості. Ця особливість продукту сфери нематеріального виробництва зумовлює необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності;

· відсутнє поняття “брак” у традиційному його розумінні: оскільки послуга є  нематеріальним результатом, важко  оцінити її вартість; у науковій сфері взагалі негативний результат  не класифікується як неякісно виконана робота, розробка, тому що в науці негативний результат – це теж результат;

· бюджетні установи існують на засадах  державної форми власності, що автоматично  вносить корективи в права  бюджетних організацій як юридичних  осіб – обмеження щодо реалізації та передачі цінностей; відсутність поняття “банкрут” щодо фінансового стану будь-якої бюджетної установи.

Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів  і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності  в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-ХІV.

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою.

Організації, заклади та установи, для яких одержання прибутку не є  основною метою їх діяльності, належать до групи організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю. Основою  для них є діяльність з надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, послуг зі створення системи соціального самозабезпечення громадян та здійснення інших цілей, передбачених статутними документами.

Державна реєстрація бюджетних  організацій проводиться у виконавчому  комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної  адміністрації за їх місцезнаходженням  відповідно до вимог Закону України  “Про підприємництво”.

Бюджетні  організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Незважаючи  на те, що основна діяльність бюджетних  установ не пов’язана з веденням підприємницької діяльності, а отже, і одержанням від неї доходів (хоча вони і можуть одержувати доходи від надання окремих послуг, виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій статус неприбуткових.

Мається на увазі необхідність включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України.

Реєстр  неприбуткових установ та організацій  являє собою автоматизовану систему  збирання, накопичення і оброблення даних про неприбуткові організації та установи, які відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, звільняються від сплати податку на прибуток.

Установи  та організації, які утримуються  за рахунок коштів бюджету, підлягають обов’язковій реєстрації в:

· органах  податкової служби;

· Пенсійному фонді;

· органах  Фонду соціального страхування;

· органах  Державної служби зайнятості.

Кошторис бюджетних установ (далi — кошторис) є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетнiй установi щодо отримання доходiв i здiйснення видаткiв, визначає обсяг i спрямування коштiв для виконання бюджетною установою своїх функцiй та досягнення цiлей, визначених на рiк вiдповiдно до бюджетних призначень.

 

2. Поняття про бюджетне  призначення та кошторис. Види кошторисів

Установи та організації, які утримуються  за рахунок коштів бюджетів, для  забезпечення своєї діяльності та виконання  покладених на них функцій складають  та затверджують кошторис доходів і  видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.

Бюджетне  призначення являє собою повноваження, яке надається головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України  “Про Державний бюджет”, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Асигнування – це повноваження розпоряднику бюджетних  коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 року № 17.

Слід знати, що розпорядники бюджетних  коштів мають право брати бюджетні зобов'язання та проводити видатки тільки в межах встановлених кошторисами. Ось для чого ми розглядали формування дохідної та видаткової частини при складанні кошторису. Якщо є бюджетні призначення та асигнування, то маємо право брати відповідні зобов'язання. Взяття зобов'язань, які не передбачені кошторисом видатків (наприклад, за міжнародні телефонні розмови) є бюджетним правопорушенням і вони не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються, і згідно статті 26 Закону про Державний бюджет України на 2003 рік не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Тобто, перш ніж витратити бюджетні кошти, треба щоб вони були закладені у видатковій частині кошторису, мали конкретне призначення, та були на рахунку установи.

Перед тим, як розпочати свою діяльність бюджетна установа, так як і будь-який СПД, повинна відкрити банківські рахунки  на які будуть поступати кошти  та здійснюватись їх облік та проведення розрахунків. Відповідно до Порядку № 3, починаючи з 2001 року фінансування бюджетних установ здійснюється Держказначейством України, що здійснює розрахунково-касове обслуговування бюджетних установ і виступає в ролі банку. Для чого запроваджено даний Порядок? Це дозволяє забезпечити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та регламентувати організаційні взаємовідносини між органами Держказначейства України (далі - ДКУ), розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів та іншими клієнтами ДКУ Розглянемо порядок відкриття рахунків бюджетним установам.

Бюджетне призначення – це повноваження. Надане головному розпоряднику коштів бюджету законом про державний  бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількість та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджетну та надає право розпоряднику коштів брати зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні призначення встановлюються виключно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом (стаття 23).

У частині першій статті 23 Бюджетного кодексу наголошується, що будь-яке  бюджетне зобов’язання можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетне зобов’язання – це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього періоду або в майбутньому. Зобов’язання виникає внаслідок укладення договорів (угод, замовлень), згідно з якими розпорядок коштів бюджету як споживач товарів, робіт, послуг повинен сплатити належну суму виконавцю за умов виконання цих договорів. Зобов’язання обліковуються органами Державного казначейства України на позабалансових рахунках плану рахунків виконання державного та місцевих бюджетів.

Зобов’язання розпорядника коштів сплатити кошти за надані товари (послуги) чи інші ідентичні операції розглядається як фінансове зобов’язання. Фінансові зобов’язання обліковуються розпорядниками коштів бюджету як кредиторська заборгованість і відображаються у звітності органів Державного казначейства.

Внесення змін до бюджетних призначень, затверджених законом про державний  бюджет або рішенням про місцевий бюджет, відбувається в порядку, встановленому  для подання пропозицій до проекту  бюджету, тобто шляхом внесення відповідних змін до закону про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет. Ця процедура поширюється і на випадки передачі бюджетних повноважень від одного головного розпорядника коштів іншому головному розпорядникові, за винятком призначень резервного фонду бюджету (стаття 23).