Загальне поняття заробітної плати

Розміри мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України (ст. 10 Закону України «Про оплату праці») Разом з тим Закон України від 24 грудня 1997 р. було передбачено, що мінімальної заробітної плати переглядається щоквартально разом з уточненням показників Державного бюджету України.

При визначені розміру мінімальної заробітної плати враховуються пропозиції, вироблені шляхом переговорів між представниками профспілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладання Генеральної угоди.

Закон передбачає також необхідність перегляду мінімальної зарплати залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати може бути підвищений на договірному рівні. Так, п. 2.1.4. Генеральної угоди на 1999 – 2000 роки передбачено положення про визначення в галузевих (регіональних) угодах мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати як мінімальних гарантій в оплаті праці. У такий спосіб соціальні партнери на національному рівні не встановили жодних мінімальних гарантії в оплаті праці, переклавши відповідальність на галузевий та регіональний рівні, чим засвідчили нездатність вирішити питання оплати праці у договірній сфері.

Мінімальна зарплата відіграє важливу роль у тарифній системі оплати праці, оскільки виступає розрахунковою величиною для визначення розміру тарифної ставок робітника I розряду. Так, постановою Кабінету Міністрів України №74 від 2 лютого 1993 р. «Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами» встановлено, що розмір тарифної ставки (окладу) I тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати. Ч.З ст..6 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що тарифна ставка I розряду встановлюється в розмірі, який перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної зарплати. Залежно від тарифної ставки I розряду в рамках тарифної сітки здійснюється перерахунок тарифних ставок більш високих розрядів.

Однак роль мінімальної зарплати не вичерпується сферою оплати праці. У багатьох законах, регулюючих відносин в сфері соціального забезпечення, адміністративної, кримінальної відповідальності, мінімальна зарплата встановлена як еталон для визначення розміру соціальних витрат і штрафів як заходу адміністративної, кримінальної відповідальності. Незважаючи на це, розмір мінімальної заробітної плати не застосовується відносно соціальних виплат. У Законі України «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік» соціально обумовлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, крім Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Кабінет Міністрів України здійснює перегляд цих норм,виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 1999 р. Таке положення негативно відбивається на непрацездатних громадянах – суб'єктах соціально-забезпечувальних правовідносин. На цьому прикладі наочно видно наскільки гострою є проблемою встановлення на законодавчому рівні соціальних стандартів як мінімальних державних гарантій і настільки важливе співвідношення і узгодженість між такими стандартами.

Потрібно зазначити, що всі названі проблеми пов'язані з невизначеністю економіко-правової моделі мінімальної заробітної плати в Україні. Світова практика виробила принаймні три варіанти соціального механізму мінімальної заробітної плати. Перший – мінімальна заробітна плати виконує роль інструментів макроекономічної політики регулювання загальної заробітної плати, коли цей норматив використовується як основа мінімальних тарифних ставок як робітників, так і інших категорій працівників. Другий – концепція базового рівня , коли мінімальна заробітна плата служить єдиним нижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників,але вона не пов'язується з тарифними ставками і посадовими окладами та із загальною системою заробітної плати (використовують більшість країн з ринковою економікою – Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.). Третій – так звана еталонна мінімальна заробітна плата, коли вона виконує роль базового рівня, а також використовується як еталон для соціального забезпечення громадян (Товстяченко О., Ломанов І. Мінімальна заробітна плата: функціональна роль і методологічні основи її застосування / / Праця і зарплата. – 1997. -- №23. – С. 8 – 9; Нова мінімальна заробітна плата / / Праця і зарплата. – 1998. -- №14).

Україна, як бачимо, обрала своєрідний змішаний варіант першого і третього типів. Відсутність точки наукової концепції проводить до низької ефективності цього інституту. Залишається невирішеним питанням про те, погодинну чи щомісячну мінімальну заробітну плату встановлену як норматив, чи потрібно включати в мінімальну заробітну плату інші додаткові виплати; її співвідношення із середньою заробітною платою; нарешті, потрібно визначитися з використанням мінімальної заробітної плати стосовно соціальних виплат.

Держава також здійснює регулювання інших норм і гарантій в оплаті праці. До таких норм належать оплата праці за роботу в понадурочний час; в святкові, неробочі й вихідні дні; в нічний час; за час простою, який має місце не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.

До гарантій для працівників належать оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, на медичне обстеження в медичний заклад; для переведених працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувальну роботу; переведених тимчасово на іншу роботу в зв'язку з виробничою необхідністю; за час переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років; часу виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; у зв'язку з використанням донорських обов'язків; встановлення гарантій і компенсацій працівникам при переїзді на роботу в іншу місцевість; службових відряджень; роботи в польових умовах та ін.

Усі вказані випадки в літературі об'єднуються поняттям «оплати праці при відхиленні від тарифних умов», тобто від виконання звичайних трудових обов'язків, зумовлених трудовим договором. Ці відносини регулюються КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами. Порядок і умови такої оплати не можуть бути змінені у бік погіршення й обмеження прав працівників, але можуть бути поліпшені за рахунок прибутку підприємства, додаткових коштів власника. Дотримання цих державних норм і організації всіх форм власності та видів господарювання.

До сфери державного регулювання оплати праці належить також встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній комунальній власності. Постановою Кабінету Міністрів України «Про умови ї розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній комунальній власності, та об'єднання державних підприємств» від 19 травня 1999 р. №859 керівникам центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, в тому числі казенних, об'єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади, відповідно до законодавства надано право встановлювати: розмір посадового окладу керівника підприємства; розмір посадового окладу керівника об'єднань державних підприємств; умови, показники та розміри преміювання; доплати до посадового окладу за науковий ступень за почесне або спортивне звання; надбавку за інтенсивність праці та особливий характер роботи.