Одиниці виміру, що використовуються в обліку

Непрямі витрати протягом звітного періоду  обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а  деякі списуються безпосередньо  в Дт результативного рахунка.

У складі собівартості продукції прямі витрати  поділяються за статтями, кожна з  яких, як правило, відповідає певному  елементу витрат, а непрямі утворюють  комплексні статті, які складаються  з витрат , що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття “Витрати на охорону”.

За ознакою залежності від обсягів  випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції, їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий резельтат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні - збільшується.

За економічним змістом усі  витрати підприємства поділяються  на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

До операційних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 90, 91, 92, 93, 94.

До фінансових витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 95 і 96.

До інших звичайних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунку 97. Разом з тим, при аналізі рахунків 971 - 979 з'ясовується що не всі з них можна зарахувати до “Інших звичайних витрат”. Так, наприклад, рахунок 971 і частково рахунок 975, поза будь-яким сумнівом, належить до фінансових витрат. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до “інших витрат”, оскільки насправді є для страхових організацій основними.

До надзвичайних витрат належать витрати на рахунку 99.

Що стосується такого умовно-витратного рахунку 98 “Податок на прибуток”, то цей рахунок випадає  з цього ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак.

Витрати підприємства класифікуються:

- за економічними елементами;

- за статтями калькуляцій.

Елементи  операційних витрат

П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати”  встановлює такий склад економічних  елементів операційних витрат, обов'язковий  для застосування на всіх підприємствах  виробничої сфери:

1. матеріальні затрати;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальне страхування;
4. амортизація;
5. інші операційні витрати.

Вартість  матеріальних ресурсів за елементом  “матеріальні затрати” формується виходячи з цін на їх придбання без урахування ПДВ , включаючи всі витрати, які  супроводжують таке придбання. Від вартості використаних у виробництві матеріальних ресурсів віднімаються поворотні відходи.

Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру  виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

Підставою для віднесення певних сум на рахунки  витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.

Загалом метод угрупування витрат тільки за економічними елементами є вельми сумнівним є погляду його доцільності. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені  її формування, починаючи від цехової  собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт  і послуг, групують за статтями калькуляції. Це дозволяє формувати виробничу  і повну собівартість продукції. Витрати за статтями калькуляції  за своїм складом ширші за елементи, оскільки враховують характер і структуру  виробництва, створюючи базу для  економічного аналізу та визначення ціни.

Калькулювання собівартості - це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат.

Принципова  відмінність угрупування витрат за статтями калькуляції від угрупування  за економічними елементами полягає  в наявності в ній комплексних  статей, що об'єднюють різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і способами розподілу  між окремими видами продукції залежно  від обсягів виробництва кожного  виду.

Угрупування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов'язані  з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва  і управління.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:

• Сировина і матеріали;
• Поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);
• Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;
• Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;
• Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об'єднати з попередньою);
• Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);
• Відрахування на соціальні цілі;
• Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

Витрати на підготовку й освоєння виробництва (в частині їх списання зі статті витрат майбутніх періодів);

• Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
• Загальновиробничі витрати;
• Адміністративні витрати;
• Втрати від браку;
• Інші виробничі витрати;
• Позавиробничі витрати (витрати на збут).

З перерахованих калькуляційних статей суто елементами є такі:

• Матеріальні затрати;
• Сировина і матеріали;
• Поворотні відходи;
• Куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати;
• Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;
• Відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих у виробництві;
• Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо у процесі виробництва;
• Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;
• Паливо й енергія, спожиті в технологічних цілях;
• Витрати на підготовку й освоєння виробництва;
• Загальновиробничі витрати;
• Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
• Адміністративні витрати;
• Втрати від браку;
• Інші виробничі витрати;
• Поза виробничі витрати (витрати на збут).

До кожної з цих статей можуть входити будь-які  з перерахованих вище економічних  елементів.

Загальновиробничі витрати, включаючи витрати на утримання  й експлуатацію обладнання, обліковуються  за кожним цехом (дільницею) окремо, а  та їх частина, що розподіляється, наприкінці звітного періоду списується в аналітичному розрізі відповідних видів продукції.

Адміністративні витрати обліковуються по підприємству загалом.

На підприємствах  з безцеховою структурою управління певна частина витрат на обслуговування виробництва й управління (заробітна  плата майстрів, витрати на утримання  і ремонт приміщення) обліковуються  у складі адміністративних витрат.

Вартість  робіт і послуг допоміжних цехів  включається до витрат цехів-споживачів. При цьому витрати на такі роботи і послуги обчислюються або за плановою, або за фактичною собівартістю. Наприкінці звітного періоду різниця  між плановою і фактичною собівартістю зазначених робіт і послуг включається  до відповідних статей витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються  одними цехами для інших цехів  одного підприємства, визначається виходячи з фактичної суми основних витрат, витрат на утримання й експлуатацію обладнання та цехових витрат.

Витрати на підготовку й освоєння виробництва, пов'язані з обробкою нових видів  виробів, їх підготовкою до промислового виробництва, і з розробкою нових  технологічних процесів. Вони спочатку обліковуються в складі витрат майбутніх періодів, а потім поступово списуються на собівартість продукції виходячи з планового терміну їх повного відшкодування й планованого обсягу випуску продукції в цей період.

Статтю  втрат від браку включають  в калькуляцію тільки на виробництвах, де повністю запобігти таким втратам  неможливо через приховані вади сировини і матеріалів, що спричиняють  брак під час обробки, та з інших  неусувних причин.

До позавиробничих витрат належать ті витрати, які не пов'язані безпосередньо з процесом виробництва: витрати на пакувальні матеріали (тару), доставку продукції  на станцію призначення, навантаження та інші витрати на збут, включаючи витрати на рекламу. Ці витрати часто залежать від зміни обсягів продажу, тобто за суттю є змінними. Крім того, важливо відзначити, що зміни розміру витрат на збут залежать не тільки від обсягів продажу, а й від ваги та габаритів виробів. Останнє стосується, зокрема, витрат на упакування і відвантаження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури:

 

1. Бутинець Ф. Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вузів спеціальності «Облік і аудит»». - Житомир: ЖІТУ, 2000. - 640 с.

2. Грабова Н. М. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2001. - 272 с.

3. Кужельний М. В., Лінник В. Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001. - 334 с.

4. Ловінська Л.Г., Жилкіна Л.В., Голенко О.М. та ін. Бухгалтерський облік: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 370 с.

5. Сопко. Бухгалтерський облік. http://library.if.ua/books/47.html.

6. Сопко. Бухгалтерський внутрішньогосподарський облік. http://library.if.ua/books/48.html.

6. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: А.С.К., 2001. - 784 с.

7. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку. http://library.if.ua/books/46.html