Аудиторские доказательства

Для реєстрації господарських операцій використовують різні за формою й змістом документи. Однак кожний документ повинен вмішувати всі показники, необхідні для повного уявлення про зроблену операцію. Такі показники називаються реквізитами

У разі відсутності будь-якого з обов'язкових реквізитів, документ втрачає свою доказову силу і може бути підставою для записів у системі рахунків бухгалтерського обліку.

Аудиторська практика свідчить, що часто документи мають неоговорені виправлення, підчистки, нечіткі відбитки печатки, що дозволяє особам здійснювати зловживання. На такі документи, насамперед, аудитор повинен звертати увагу і ретельно їх перевіряти.

Важливою процедурою перевірки є спостереження. Цей процес полягає в спостереженні процедури, що виконується іншими особами.

Необхідною процедурою аудиторської перевірки є також опитування і підтвердження.

Опитування полягає у пошуку інформації, яку отримують від обізнаних осіб підприємства. Ця процедура може варіювати від формальних письмових запитів, що адресуються третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Отримані відповіді на опитування дають аудитору інформацію, що підтверджує аудиторські докази."

Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, яка міститься в регістрах бухгалтерського обліку.

Однією із необхідних процедур є підрахунок. Він полягає у перевірці арифметичної точності первинних документів та реєстрів бухгалтерського обліку, у самостійному проведенні підрахунків.

Одержання доказів шляхом застосування аналітичних процедур здійснюється через аналіз найважливіших показників, зокрема, підсумкових досліджень відхилень від показників, що очікуються.

 

3. Методи одержання аудиторських  доказів

Для того, щоб одержати аудиторські докази в залежності від змісту об´єктів аудиту й умов їхнього дослідження, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального та фактичного контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

З метою одержання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, і аудитор установлює їхню законність, доцільність і вірогідність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному законодавству, постановам уряду, положенням і інструкціям відповідних органів керування.

Доцільнітсь операції визначається її цілеспрямованістю на виконання задач, що стоять перед підприємством за умови дотримання законності.

Варто враховувати, що операція може бути законною, але не доцільною і навпаки.

Вірогідність господарської операції встановлюється при формальній і арифметичній перевірках документів, тобто фактичної. Формальна перевірка документів полягає в тім, що аудитор повинен переконатися в реальності визначеного документа. Для цього рекомендується вибрати визначені записи в бухгалтерському обліку аж до того первинного документа, що повинее підтверджувати реальність і доцільність виконаня цієї операції.

Для одержання аудиторських доказів застосовуєтьс наступні прийоми:

• зустрічна перевірка документальних даних. Ця перевірка дозволяє знайти випадки крадіжок, що вуалюються шляхом виправлення даних в окремих документах, складання нових, підроблених документів, і заміни ними дійсних, неправильного відображення на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій чи не відображення їх у бухгалтерському обліку;
• взаємний контроль. Зіставлення окремих документів шляхом вивчення і зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в ряді документів і відображають взаємозалежні операції;
• при наявності в аудитора сигналів про крадіжку товарно-матеріальних цінностей чи коштів, невиявленої проведеними на підприємстві інвентаризаціями, застосовується прийом хронологічної перевірки, тобто перевірки руху зазначених цінностей. Це дозволяє виявити невраховані товарно-матеріальні цінності, наявні цінності(оприбуткування яких не підтверджено документами), відпустка цінностей, не зафіксованих у документах тощо.

У практиці аудиту широко затсосовуються такі прийоми документального контролю для одержання доказів, як техніко-економічні розрахунки і нормативна перевірка.

• техніко-економічні розрахунки проводяться аудитором при одержанні доказів про правильність окремих показників бізнес-плану, правильність складання кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат, капітального ремонту, списання матеріалів на обсяг виробництва продукції чи будівельних матеріалів, на обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт, тощо;
• прийом нормативної перевірки застосовується аудитором для одержання доказів про виконання визначеної задачі. Виявлені при цьому відхилення підлягають ретельному вивченню з метою встановлення причин їхнього виникнення і відповідальних за це посадових осіб. На основі отриманих даних аудитор дає оцінку показників і розробляє пропозиції, що дозволяють попередити надалі виникненння відхилень негативного характеру;
• простежування. Процедура, у ході якої аудитор перевіряє деякі первинні документи. Відображення даних первинних документів у регістрах синтетичного й аналітичного обліку, знаходить заключну кореспонденцію рахунків і переконується в тім, що відповідні господарські опетрації правильно чи неправильно записані в бухгалтерському обліку. Простежування дозволяє визначити нетипові статті і події відображені в документах клієнта. При визначеннні категорії операцій, у відношеннні яких варто застосовувати прийом чи процедуру простежування, аудитору рекомендується вивчити кредитові обороти по аналітичних рахунках, записаних у Головній книзі, звертаючи увагу на нетипові кореспонденції рахунків;
• підтвердження  - це одержання інформації про реальність залишків на архунках обліку коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської і кредиторської заборгованості. Аудитор повинен одержати підтвердження в письмовій формі від незалежної(третьої) сторони.

У законі України „Про аудиторську діяльність” зазначено, що аудитор має право особисто перевіряти наявність майна, коштів. Цінностей, а також жадати від керівництва суб´єкта проведення контрольних оглядів, вимірів виконаних робіт, визначення якості продукції.

Як показує практика, перевагу аудитори надають документальному контролю:

• Формальна перевірка дає можливість переконатися в заповненні всіх реквізитів документів, що забезпечують його юридичну чинність.
• Арифметичний контроль підтверджує правильність кількісних вартісних показників, що містяться в документах.
• По змісту. Перевірка зв´язана з оцінкою законності й істотності господарських операцій.
• Аналіз. Основна ідея в тім, що відхилення від очікуваних чи відомих взаємозв´язків між показниками звітності, зміна тенденції показників може бути результатом помилки.
• Аналітичні процедури. Це аналіз і оцінка отриманої аудитором інформації, дослідження найважливіших фінансових і економічних показників економічного суб´єкта, що перевіряється, з метою виявлення незвичайних і невірно записаних у  бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також з´ясування причин помилок і перекручувань.

По багатьом об´єктам аудитор повинен встановити їх реальний стан. Це досягається під час проведення аудиту за допомогою прийомів фактичного контролю, до яких відносяться: інвентаризація, контрольне обмірювання, експертна оцінка, обстеження на місці, контрольний запуск сировини і основних матеріолів у виробництво, перевірка якості сировини й основних матеріалів, тощо.

 

4.Порядок документування  аудиторських доказів

Аудиторська організація та індивідуальний аудитор повинні документально оформляти всі відомості , які є важливими з точки зору надання доказів, що підтверджують аудиторський думку.

Документація - робочі документи і матеріали, підготовлювані аудитором і для аудитора або одержувані і збережені аудитором у зв'язку з проведенням аудиту . Робочі документи можуть бути представлені у вигляді даних , зафіксованих на папері , фотоплівці , в електронному вигляді або в іншій формі.

Робочі документи застосовуються для :

• Планування і проведення аудиту;
• Здійснення поточного контролю та перевірки виконаної аудитором роботи ;
• Фіксування результатів і висновків , зроблених на основі аудиторських доказів .

Аудитор повинен складати робочі документи в достатньо повною і детальною формі , необхідної для забезпечення спільного розуміння аудиту . Він повинен відображати в робочих документах інформацію про планування аудиторської роботи , характер , тимчасових рамках і обсязі виконаних аудиторських процедур , їх результати , а також про висновки, зроблені на основі отриманих аудиторських доказів . У робочих документах має міститися обґрунтування аудитором всіх важливих моментів , по яких необхідно висловити своє професійне судження , разом з його висновками за ним. У тих випадках , коли аудитор проводив розгляд складних принципових питань або висловлював з будь-яким важливим для аудиту питань професійне судження , в робочі документи слід включати факти, відомі аудитору на момент формулювання висновків , і необхідну аргументацію.

Аудитор має право визначати обсяг документації щодо кожної конкретної аудиторської перевірки , керуючись своїм професійним думкою. Відображення у складі документації кожного розглянутого аудитором в ході перевірки документа або питання не є необхідним. Обсяг документації аудиторської перевірки повинен бути такий , щоб у разі , якщо виникне необхідність передати роботу іншому аудитору , який не має досвід роботи цьому завданням , він зміг виключно на основі даної документації (не вдаючись до додаткових бесід або листуванні з колишнім аудитором ) зрозуміти виконану роботу і обґрунтованість рішень і висновків.

Форма і зміст робочих документів визначаються такими факторами як :

- Характер і складність діяльності  особи, що аудіюється;

- Характер аудиторського завдання ;-

 Вимоги, що пред'являються до аудиторського висновку ;-

 Необхідність давати вказівки  працівникам аудитора , здійснювати  за ними поточний контроль  і перевіряти виконану ними  роботу ;

• Характер і стан систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудійованої особи;
• Конкретні методи і прийоми , застосовувані в процесі проведення аудиту . аудиторський доказ експертний баланс.

Робочі документи повинні бути складені та систематизовано таким чином , щоб відповідати обставинам кожної конкретної аудиторської перевірки і потребам аудитора в ході її проведення . З метою підвищення ефективності підготовки та перевірки робочих документів рекомендується розробити в аудиторській організації типові форми документації . Така стандартизація документування полегшує доручення роботи підлеглих і одночасно дозволяє надійно контролювати результати виконуваної ними роботи.

Робочі документи зазвичай містять:

• Інформацію , що стосується організаційно - правової форми та організаційної структури особи, що аудіюється;
• Витяги або копії необхідних юридичних документів , угод, протоколів ;
• Інформацію про галузь , економічної та правовому середовищі , в якій аудійована особа здійснює свою діяльність ;
• Інформацію , що відображає процес планування , включаючи програми аудиту і будь-які зміни до них;
• Докази розуміння аудитором систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
• Докази, що підтверджують оцінку невід'ємного ризику , рівня ризику застосування засобів контролю і будь-які коригування цих оцінок;
• Докази, що підтверджують факт аналізу аудитором роботи аудійованої особи з внутрішнього аудиту і зроблені аудитором висновки ;
• Аналіз фінансово-господарських операцій та залишків по рахунках бухгалтерського обліку;
• Аналіз найбільш важливих економічних показників і тенденцій їх зміни ;
• Відомості про характер , тимчасових рамках , обсязі аудиторських процедур і результати їх виконання ;
• Докази , які підтверджують, що робота , виконана працівниками аудитора , здійснювалася під контролем кваліфікованих фахівців і була перевірена ;
• Відомості про те , хто виконував аудиторські процедури , із зазначенням часу їх виконання ;
• Детальну інформацію про процедури , застосовані до фінансової ( бухгалтерської) звітності підрозділів і (або) дочірніх підприємств , що перевірялися іншим аудитором;
• Висновки, зроблені аудитором , по найбільш важливих питань аудиту , включаючи помилки і незвичайні обставини , які були виявлені аудитором в ході виконання процедур аудиту , і відомості про заходи, вжиті у зв'язку з цим аудитором;
• Копії фінансової (бухгалтерської ) звітності та аудиторського висновку і т. п.

Документи , що входять до складу робочої документації , повинні мати:

• Тему із зазначенням найменування об'єкта аудиту ;
• Призначення робочого документа;
• Дату термін виконання аудиторської перевірки;
• Посилання на джерело відомостей;- Порядковий номер;- Підпис аудитора , дату.

Відомості в робочій документації строго конфіденційні і не підлягають розголошенню. Робочі документи - власність аудитора ( аудиторської організації ) . Однак, частина документів і витяги з них можуть бути надані на розсуд аудитора особі, що аудіюється. Вони не можуть замінити бухгалтерські записи. Робоча документація комплектується в папки і зберігається в архіві не менше п'яти років. При її загибелі призначається службове розслідування з подальшим складанням акту.

 

Висновки

Отже, аудиторські докази збирають для для підтвердження логічної тези про достовірність(реальність) даних фінансової звітності та обліку. Для отриманні цих доказів можна використовувати різні прийоми аудиторського контролю.

Належну увагу аудитор повинен приділяти перевірці правильності підрахунків в облікових регістрах і переносу їхніх підсумкових даних у регістр синтетичного обліку – Головну книгу, тому що на основі наявної в ній інформації складається фінансова звітність.

Отримані у процесі аудиту докази систематизуються і на їхній основі відповідно до затверджених розділів програми розробляються пропозиції, спрямовані на усунення виявлених відхилень. Аудитор установлює терміни і порядок внесення виправлень у дані бухгалтерського обліку і звітності. Переконавшись у виконанні його пропозицій, аудитор складає звіт про результати аудиторської перевірки і висновок про правильність ведення бухгалтерського обліку і вірогідності даних фінансової звітності.

Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України „Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” від 3 квітня 1993 р. №250 і „Положення про документальне забезпеченння записів у бухгалтерському обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 1995р. №88, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999р. №996-14(зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000р.№1707-3). Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000року. Відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998р. №1706, набрала чинності ціла низка положень(стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних вказівок.