Валеология

Валеологічний аспект психічного здоров'я — це управління станом психіки (мисленням, почуттями, емоціями) з елементами самопізнання та психічного оздоровлення. Мислення може бути свідомим і несвідомим.

     Свідоме мислення — це якість розуму, коли проявляється можливість виразити результати словом (суттєві ознаки заново сформованого поняття, закономірності), а також засоби та прийоми, за допомогою яких було отримано цей результат. Це здатність ідеального відтворення дійсності у свідомості.

    Підсвідоме мислення проявляється у тому, що людина не може розповісти, як вона розв'язала задачу (хоча зробила це правильно), не бачить своїх помилок, не в змозі вказати на ознаки та якості, на які вона спиралася, коли давала відповідь.

  Психічне здоров'я асоціюється з такою метою існування людини, як потреба у самореалізації, тобто забезпеченні сфери життя, яку називають соціальною. Людина себе може реалізувати в суспільстві тоді, коли має достатній рівень психічної енергії, яка визначає її працездатність (сили), і, в той же час, достатню пластичність і гармонійність психіки, які дозволяють їй адаптуватись у суспільстві, бути адекватною його вимогам. Окрім сили (потужності) та гармонійності психічного здоров'я, для здорової особистості характерна стійка "Я-концепція" позитивна, адекватна, стабільна самооцінка.

   У практичних умовах в аспекті соціальної адаптації найважливішим показником є психічна адекватність (гармонійність) у порівнянні з іншими характеристиками психічного здоров'я (рівнем психічної енергії, "Я-концепцією").

     Валеогенез (формування, розвиток та закріплення здоров'я) на психічному рівні слід розглядати під кутом здатності психіки до самореалізації (самовідновлення, само-поновлення та саморегуляції). Чим потужніші ці механізми, тим вища динамічна стійкість психіки. Але на психічному рівні ці механізми усвідомлюються, а не є автоматичними, як це ми спостерігаємо на тілесному (фізичному) рівні, тобто у психічному валеогенезі ці механізми знаходяться під контролем волі. Людина здатна свідомо допомогти собі у вирішенні психічних проблем.

 

Наші дослідження свідчать,  що критеріями психічного здоров’я людини є:  адекватний віку

рівень зрілості пізнавальної,  емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;  відсутність

переживань,  постійних страхів,  тривоги і нав’язливих ідей;  перевага в повсяк-денному житті

позитивних емоцій і почуттів над  негативними; здатність до мрій; відсутність важких психічних

травм;  задо-волення від діяльності,  особистого,  сімейного й суспільного життя та споглядання

картин природи;  наявність психічного захисту;  значно переважаючий позитивний настрій;

особистісний та соціальний оптимізм; відчуття прекрасного, комічного й трагічного; здатність до

відчуття щастя;  гармонійність  особистості;  віра в себе;  здатність  аналізувати свої бурхливі

емоційні стани після від-новлення свого нормального врівноваженого психічного стану; адекватне

сприйняття світу і себе в ньому та ін

 

    Нервова система - комплекс анатомічних структур, що забезпечують індивідуальне пристосування організму до зовнішнього середовища і регуляцію діяльності окремих органів і тканин. Розрізняють центральну і периферичну нервову систему. Центральна нервова система представлена головним і спинним мозком. Периферичну нервову систему утворюють черепні і спинно-мозкові нерви і корінці, що відносяться до них, спинно-мозкові вузли і сплетення

   Нервова система разом із залозами внутрішньої секреції (ендокринними залозами) є головним інтегруючим і координуючим апаратом, який, з одного боку, забезпечує цілісність організму, з іншого, - його поведінку, адекватну зовнішньому оточенню.

Основною функцією нервової системи є регуляція життєдіяльності організму, підтримка в ньому постійності внутрішнього середовища, обмінних процесів, а також здійснення зв'язку із зовнішнім світом. Ці функції властиві усім відділам нервової системи. Найбільш складною є функція кори великого мозку, з якою пов'язана психічна діяльність людини. Проте психічні процеси немислимі без зв'язку кори великого мозку - вищого відділу нервової системи - з іншими її відділами, за допомогою яких кора отримує інформацію із зовнішнього середовища і внутрішніх органів і посилає імпульси до старанних робочих органів, тобто до м'язів.

Функції нервової системи 

- здатна збуджуватися  під впливом роздратування з внутрішнього або зовнішнього для організму середовища

- проводити збудження  у вигляді нервового імпульсу  до різних нервових центрів для аналізу, а потім

- передавати вироблений  в центрі « наказ» виконавчим  органам для виконання реакції  у відповідь організму у формі  руху (переміщення в просторі) або  зміни функції внутрішніх органів.

 

Темпера́мент (лат. temperamentum — надлежащее соотношение частей) — устойчивое объединение индивидуальных особенностей личности, связанных с динамическими, Темперамент составляет основу развития характера; вообще, с физиологической точки зрения, темперамент — тип высшей нервной деятельности человека.

Темперамент - сукупність типологічних особливостей людини, які у динаміці його психологічних процесів: у швидкості і силі його реакції, в емоційному тонусі його життєдіяльності.  
Темперамент - це прояви в психіці людини природженого типу нервової діяльності. Отже, до властивостями темпераменту відносяться, перш за все, вроджені та індивідуально-своєрідні властивості людини.  
Від темпераменту залежить характер перебігу психічної діяльності, а саме:  
1) швидкість виникнення психічних процесів і їх стійкість (наприклад, швидкість сприйняття, швидкість розуму, тривалість зосередження уваги),  
2) психічний ритм і темп,  
3) інтенсивність психічних процесів (наприклад, сила емоцій, активність волі),  
4) спрямованість психічної діяльності на якісь певні об'єкти (наприклад, постійне прагнення людини до контактів з новими людьми, до нових вражень від реальної дійсності або спрямованість людини до самого себе, до своїх ідей і образів).

 

     например в учении Гиппократа — с соотношением между четырьмя жидкостями (греч. krasis — смесь, сочетание, в латинском переводе temperamentum), циркулирующими в человеческом организме, — кровью, жёлчью, чёрной жёлчью и слизью (лимфой, флегмой). Гипотетическое преобладание этих жидкостей в организме и дало названия основным типам Т.: сангвиник, холерик, меланхолик и флегматик.

    Теоретическое и экспериментальное обоснование ведущей роли центр. нервной системы в динамических особенностях поведения впервые дал И. П. Павлов, выделивший три основных свойства нервной системы: силу, уравновешенность и подвижность возбудительного и тормозного процессов. Из ряда возможных сочетаний этих свойств Павлов выделил четыре комбинации в виде четырёх типов высшей нервной деятельности; проявления их в поведении Павлов поставил в прямую связь с античной классификацией Т. Сильный, уравновешенный и подвижный тип нервной системы рассматривался им как соответствующий Т. сангвиника; сильный, уравновешенный, инертный — Т. флегматика; сильный, неуравновешенный — Т. холерика; слабый — Т. меланхолика.

 

Психомоторні і емоційні критерії характеристики типів темпераменту визначаються наступними основними його властивостями.  
Сензитивність - найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і швидкість виникнення цієї реакції (підвищена чутливість). Якщо в однієї людини певні умови діяльності не викликають роздратування, то для іншого вони стають сильним сбивающим чинником. Одна і та ж ступінь не задоволеності потреб однією людиною майже не помічається, а в іншого викликає страждання. У даному випадку, другий має більш високу сензитивність.  
Реактивність - ступінь мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливи однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, загроза, різкий і несподівана звук).  
Активність - те, з яким ступенем активності (енергійності) людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди при здійсненні мети. Сюди відносяться цілеспрямованість і наполегливість у досягненні мети, зосередженість уваги на тривалій роботі і т.д.  
Співвідношення реактивності й активність - те, від чого в більшому ступені залежить діяльність людини: від випадкових зовнішніх і внутрішніх обставин (від настрою, бажання, випадкових подій) або від мети, намірів, прагнень, переконань людини.  
Темп реакції - швидкість протікання різних психічних реакцій і процесів: швидкість руху, винахідливість, швидкість запам'ятовування, швидкість розуму.  
Пластичність і протилежне їй якість - ригідність. Це легкість і гнучкість пристосування людини до зовнішніх впливів (пластичність) або інертність і пасивність його поведінки (ригідність).  
Екстраверсія і протилежне їй якість - інтроверсія. Це те, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникли в даний момент (екстравертірованность) або від образів, уявлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтровертність). Емоційна збудливість - наскільки слабке вплив необхідне виникнення емоційної реакції, і з якою швидкістю вона виникає. Вона виражається в емоційній вразливості, імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, початок і припинення їх).  

 

 

 Варіанти розподілу темпераментів  на типи за психомоторним і емоційним  критеріям  
У процесі досліджень чотирьох основних типів темпераменту (за Гіппократом) були виявлені деякі загальні для кожного з типів властивості.  
Сангвінік (в основі лежить сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи). Що характерно для сангвініка? Перш за все, його підвищена реактивність, яка проявляється в тому, що він жваво і з великим порушенням відгукується на всі привертає їх увагу, дуже вразливий. Сангвінік відрізняється і підвищеною активністю - проявляє велику наполегливість, енергію. Активність і реактивність у нього врівноважені - він може легко стримувати свої реакції і прояви почуттів. Почуття легко виникають і змінюються, емоційні переживання, як правило неглибокі. Міміка багата, рухлива, виразна. Темп реакції досить високий, що проявляється у швидких рухах, ході підстрибом, швидкому темпі мовлення. Сангвінік відзначається високою пластичністю поведінки і екстровертностью. Він допитливий, життєрадісний, емоції виникають легко, але вони не сильні, не глибокі, швидко забуває образи, доброзичливий. 

 

Властивості темпераменту виявляються одним і тим же чином у самих різних видах діяльності і при самих різних цілях. Наприклад, якщо студент хвилюється перед здачею заліку, виявляє занепокоєння перед проведенням уроку в школі під час педагогічної практики, знаходиться в тривожному очікуванні старту на спортивних змаганнях, це означає, що висока тривожність - властивість його темпераменту. Властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Різні властивості темпераменту закономірно пов'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, що характеризує тип темпераменту.

 

Психическая активность – 1. интенсивность протекания психических процессов, колеблющаяся со временем, меняющаяся с возрастом, зависящая от состояния организма, от скорости и темпа протекания нейрофизиологических процессов и уровня бодрствования сознания. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі.  Складні форми психічної активності почали розглядатися не як успадковані разом з фізіологічними функціями організму, а як набуті в процесі життєдіяльності людини, її активної взаємодії з соціальним оточенням. вищим проявом психічної активності є Психічна діяльність,яка має свою власну природу і свої закономірності (Свідомість, Пам'ять, Умовні рефлекси – це реакції, набуті організмом у процесі індивідуального розвитку, безумовні рефлекси називають інстинктами. Інстинкти забезпечують життєво необхідні функції організму — харчування, захист, розмноження, підтримання постійності внутрішнього середовища. )

 

 

 

 

 

 

 

 

Емоції — це специфічна форма взаємодії людини з довколишнім  світом, спрямована на пізнання цього світу та свого місця в ньому через саму себе у формі переживань. 

Різні дослідники по різному класифікують емоції в залежності від сфери явищ, що визначають їх виникнення. 
Одним з найбільш загальних є поділ емоцій ( в залежності від модальності переживання ) на позитивні, негативні та нейтральні. 
Якщо певні предмети, явища оточуючого світу відповідають нашим потребам,вони викликають в нас позитивне відношення та, відповідно, виникають позитивні емоції.  
Якщо ж те, що відбувається не відповідає нашим потребам, то виникає негативне відношення та негативні емоції. 
Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції. 
Стенічні емоції підвищують активність,енергію та життєдіяльність, викликають бадьористь( радість, захоплення) 
Астенічні емоції зменшують активність та енергію людини, пригнічують життєдіяльність( пригніченість, смуток, туга) 
Наступна класифікація є однією з найбільш повних. Вона була розроблена Б.І. Додоновим

   Альтруїстичні емоції. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долю кого-небудь і т.д. 
   Комунікативні емоції – виникають на основі потреби у спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності, і т.д. 
   Глоричні емоції (від лат. «слава»), пов’язані з потребою в самоствердженні і славі: почуття гордості, переваги. 
   Праксичні емоції, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено. 
   Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребою у безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість. 
     Романтичні емоції: устремління до всього незвичайного, таємного: почуття містичного, почуття особливої значущості того, що відбувається. 
    Гностичні емоції (від грецьк. «знання»), пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини. 
   Естетичні емоції, пов’язані з ліричними переживаннями: насолода гармонією і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання. 
   Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності. 
    Акізитисні емоції (від. франц. «придбання») , що породжуються інтересом, тяжінням до накопичень, приємне відчуття від перегляду своїх накопичень