Оплата праці

Погодинна заробітна плата залежить від тривалості відпрацьованого часу і практикується для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників. Основними її системами є:

— проста погодинна заробітна плата  — це заробіток, що нараховується  за погодинними або поденними  тарифними ставками (місячними окладами) з урахуванням фактично відпрацьованого  часу;

— погодинно-преміальна заробітна  плата, яка передбачає крім оплати праці  за погодинними тарифними ставками, ще й премію за досягнення встановлених якісних і кількісних виробничих показників.

Погодинна форма оплати праці застосовується у тих випадках, коли:

- часта зміна змісту та послідовність  операцій не дозволяє встановити  індивідуальну норму виробітку;

— немає потреби заохочувати  збільшення випуску продукції (виконання  робіт, послуг), або це може погіршити  якість виробів;

- має місце жорстка регламентація  витрат робочого часу безпосередньо  технікою, технологією або організацією  виробництва.

Недолік існуючої системи оплати праці  полягає в тому, що заробітна плата  працівнику встановлюється до виконання  ним завдання, до результатів його праці. Ще не знаючи ефективності праці  працівника, дають оцінку його праці, заздалегідь орієнтуючись на середні  досягнення. Невирішеною задачею  є оцінка праці фахівців.

 

Ринок праці є одним з основних і найскладніших елементів ринкової економіки, а також одним з  основоположних предметів дослідження економіки праці.

Ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка охоплює історично сформований специфічний суспільний механізм регулювання певного комплексу соціально-трудових відносин, який сприяє встановленню і дотриманню балансу інтересів між працівниками, підприємствами і державою. Як і будь-який інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом і пропозицією.

Головними суб'єктами ринку праці  виступають наймані працівники, які  формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, та роботодавці (суб'єкти власності  на засоби виробництва). Складовою частиною суб'єктів ринку праці виступають посередники.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії  закону попиту та пропозиції. Його основна  функція - сприяти через сферу  обігу перерозподілу робочої  сили між галузями та сферами виробництва, забезпечувати роботою населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку  праці. Крім цієї, ринок праці виконує  інші функції:

– зводить продавців робочої  сили (працівників) і її покупців (роботодавців);

– регулює попит і пропозицію робочої сили відповідно до суспільної потреби в конкретному виді праці та формує ціну робочої сили;

– стимулює конкуренцію між працівниками за робочі місця, а між роботодавцями - за кваліфікованих носіїв робочої  сили та професійну і територіальну  мобільність осіб найманої праці;

– інформує осіб найманої праці і  роботодавців про ситуацію на ринку  праці, тобто кількісний і якісний  склад вільних робочих місць, розміри заробітної плати для  конкретних посад, пропозицію робочої  сили та її професійну структуру, інші аспекти зайнятості і соціально-трудових відносин.

Для того щоб ліпше зрозуміти  механізм функціонування ринку праці, необхідно визначити, яка саме частина  населення потрапляє на ринок  праці, а відтак слід розглянути деякі  поняття, що ними оперує вітчизняна й  зарубіжна статистика.

Безробіття — це різниця між числом осіб, що перебувають на цей момент у складі робочої сили, і числом зайнятих. Правда, поняття "повна зайнятість" важко піддається визначенню, оскільки певний рівень безробіття вважається нормальним, або виправданим. Згідно з міжнародними стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), все населення поділяють на три групи.

Зайняті. Це ті люди, які виконують  будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї групи належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні. Ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона: 1) без роботи; 2) робить активні спроби знайти роботу; 3) готова відразу ж стати до роботи. Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

Незайняті — особи поза робочою  силою, або економічно неактивне  населення — це люди у віці до 16 років; ті хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); особи, що вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але  шукають її, — безробітні; а ті, хто не мають роботи і не шукають  її, — незайняті.

За даними Державної служби статистики, у 2012 році чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні з 2011 роком, збільшилася на 30,1 тис. осіб та становила 20,4 млн. осіб. Однак спад виробництва в другому півріччі 2012 року, зменшення кількості вільних робочих місць, збільшення попиту на кваліфіковану робочу силу, зростання майже в двічі чисельності працівників, що отримали попередження про майбутнє звільнення – призвели до погіршення ситуації на ринку праці. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, за друге півріччя виріс 0,2% і в цілому за рік склав 7,5% проти 7,9% в 2011 році. З зареєстрованих службою зайнятості в 2012 році безробітних більше половини склали жінки, понад 40% - молодь віком до 35 років, кожен третій безробітний належав до осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння у працевлаштування. Майже кожний другий зареєстрований безробітний був сільським мешканцем. Найнижчий рівень безробіття спостерігався у місті Києві (5,5%), Одеській області (5,8%), в АР Крим (5,8%) та місті Севастополі (5,9%), а найвищий у Житомирській області (9,7%), Рівненській, Тернопільській та Чернігівській областях - 9,8%.

Рівень зайнятості серед населення  працездатного віку (від 15 до 70 років) зріс до 59,7% (59,2% у 2011р.). Зростання цього  показнику спостерігалося серед  міського населення а в сільській  місцевості він знизився на 0,3% проте  був вищим, ніж в міських поселеннях та в цілому по країні. Рівня зайнятості зріс в усіх регіонах країни. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у  містах Києві (64,5%) та Севастополі (62,2%), в АР Крим (62,1%), а найнижчий - в  Івано-Франківській області (54,1%).

Кількість вакансій в кінці 2012 року скоротилася майже в двічі  від попереднього періоду, а в  березні поточного року становила 59 тисяч, один з самих низьких  показників. Кожна четверта вакансія, що пропонується - з мінімальним  розміром оплати праці. Попит на висококваліфіковану  робочу силу майже в 10 разів перевищував  попит на некваліфіковану робочу силу.

Середньооблікова кількість штатних  працівників продовжує скорочуватися (за 2012 рік на 219 тисяч осіб) та в  лютому 2013 року становила 10,2 млн. Скорочення чисельності працюючих спостерігалося в усіх регіонах України.

Станом на 1 березня 2013 року кількість  зареєстрованих безробітних становила 589,1 тис. осіб.

В грудні службою зайнятості України  були отримані списки на працівників, які попереджені про майбутнє звільнення майже на 300 тисяч осіб.

Така ж тенденція зберігається і в цілому в світі. Число безробітних  людей в 2013 році збільшиться на 5,1 мільйона осіб та досягне рівня 202 млн., ще на 3 мільйони збільшиться число  безробітних в 2014 році, прогнозує  Міжнародна організація праці (МОП).

Зростає безробіття і серед молоді. Приблизно 73,8 мільйони або 12% молодих  людей залишаються без роботи. Очікується. що в 2014 році цей показник може зрости ще на 500 тисяч осіб.

В лютому 2013 року рівень безробіття в  евро зоні становив 12%. Не мали роботу 19 мільйонів громадян у евро зоні та 26,3 мільйони громадян Європейського  Союзу (ЕС-27). Найнижчий рівень безробіття був зареєстрований в Австрії - 4,8%, Німеччині – 5,4%, Люксембурзі – 5,5%, Нідерландах – 6,2%. Найвищий рівень безробіття зареєстрований у Греції – 26,4%, Іспанії – 26,3% та Португалії – 17,5. В останніх двох країнах працює багато трудових мігрантів з України (по різним оцінкам майже 360 тисяч  осіб).

Для забезпечення регулювання ринку  праці та соціального захисту  громадян на випадок безробіття, в 2012 році ВРУ прийняті Закони України  «Про зайнятість населення», «Про професійний  розвиток працівника», «Про стимулювання інвестиційної діяльності в пріоритетних галузях економіки з метою  створення нових робочих місць», «Про соціальний діалог».

Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання  ринку праці необхідно:

• здійснити заходи для реформування ринку праці;
• створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості;
• забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили;
• запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;
• розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств;
• сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;
• запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.

Реалізація заходів програми сприяння зайнятості населення і стимулювання створення нових робочих місць  на період до 2017 року дозволить збільшити  чисельність зайнятого населення до 21,4 млн. людей, з яких рівень офіційно працюючих складе не менше 17 млн. осіб, а рівень зайнятості збільшиться до 64,8%. Це дасть можливість зменшити рівень безробіття, розрахований за методологією Міжнародної організації праці до рівня 6,3%, а кількість нових високотехнологічних робочих місць може збільшитись майже на 6 млн.

 

Задача

 

 

 

Список використаної літератури

1. Акулов М. Г., Драбаніч А. В., Євась Т. В. та ін. Економіка праці і соціально трудові відносини. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 328 с.
2. Марцин B. C. Економіка торгівлі: Підручник / В. С. Марцин. — К.: Знання, 2006. — 402 с.
3. Трудове право України [Текст] : підручник / Н. Б. Болотіна [и др.] ; ред. Н. Б. Болотіна, Г. І. Чанишева. - 2. вид., стереотип. - К. : Київська обласна організація товариства "Знання", 2001. - 564 с.
4. Тирпак В.І. , Жуков С. А.. Основи економіки та організації підприємництва. Навчальний посібник. -К.:Кондор. -2011. -284 с
5. Огійчук М.Ф. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами: Підручник / М. Ф. Огійчук, В. Я. Плаксієнко, М. І. Беленкова та ін. / За ред. проф. М. Ф. Огійчука. – 6-те вид., перероб. і допов. – К. : Алерта, 2011. – 1042 с.
6. Ринок праці та зайнятість населення: проблеми теорії та виклики практики : кол. моногр. / Ред.-координатор М.В. Туленков. – К. : ІПК ДСЗУ, 2010. – 363 с.
7. http://expert.fpsu.org.ua/sotsialno-ekonomichnij-zakhist/57-rinok-pratsi-ta-shlyakhi-jogo-rozvitku-v-2013-rotsi