Птахи нашого краю

Шкіра птахів суха і дуже тонка; на дзьобі вона утворює рогові чохли, на кінцівках — рогові луски, на пальцях — кігті. Похідним шкіри є пір'я, філогенетичне пов'язане з лускатими утворами (про це свідчить подібність у розвитку пір'я й луски на ранніх стадіях). 
Тіло вкрите пір'ям, різним за будовою та функціями. Розрізняють контурні і пухові пера. Контурне складається з порожнистого стрижня та прикріплених до нього бічних пластинок — опахала. Частину стрижня, що міститься в шкірі, називають колодочкою, або пеньком. Голий стрижень між цією частиною і опахалом називають стовбуром, або очином. 
Функціонально контурні пера поділяють на махові (першого й другого порядку), покривні і рульові. Найбільші — махові пера; накладаючись одне на одне, вони утворюють дуже міцну літальну поверхню крила. Міцність контурного пір'я забезпечується тим, що опахало складається з окремих рогових борідок (першого й другого порядку). Борідки першого порядку прикріплені до стрижня паралельно одна одній на близькій відстані. Від кожної борідки з обох боків відходять тонші борідки другого порядку. Вони накладаються на сусідні борідки і скріплюються з ними мікроскопічними гачечками. 
Покривні контурні пера, вкриваючи все тіло, захищають його від дощу та вітру. Рульові пера розміщені на хвості та першому пальці кисті (крильце). 
У більшості видів птахів під контурними перами знаходяться пухові. Від контурних вони відрізняються тим, що опахала в них пухкі, м'які і не утворюють суцільної пластинки. Пухові пера мають дуже короткий стрижень з пучком борідок першого порядку на вершині. Між перами, особливо пуховими, затримується багато теплого повітря.  
Неоднорідність видового складу птахів у різних районах заходу України пояснюється характером їх ландшафтів, що змінюються з півночі на південь у такій, послідовності: північні та центральні райони Волинської і Ровенської областей лежать у поліській зоні, де переважають мішані ліси і лісистість становить 23,2%; більша частина території Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької і південні райони Волинської та Ровенської областей належать до західноукраїнського лісостепу, де лісистість досягає 11,3%; південь Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької і північ Закарпатської областей розташовані в гірсько-карпатській зоні з властивою їй вертикальною поясністю у розподілі рослинності і лісистістю, що становить. 36,6%; південні райони Тернопільської, Хмельницької і північні Чернівецької областей, які нещодавно належали до степової зони, тепер гранично окультурені.

З усіх названих ландшафтно-географічних зон найсуттєвішу роль відіграють Українські Карпати, які характерні специфічною авіфауною чисельністю приблизно 280 видів. Особливості орнітофауни цієї гірської країни полягають у тому, що саме тут домінують тайгові і є альпійські види.

 Для Хмельниччини характерні такі птахи, як: горобець, ластівка, лелека, сорока, синичка, сова, дятел, шпак звичайний, шишкар, зозуля, сич, ворона, снігур та інші.

До складу фауни птахів заходу України, крім осілих (таких, що гніздяться), перелітних і зимуючих, належать залітні види (полярна гагара, білощока казарка, полярна та яструбина сови, турпан, синьга, саджа, фламінго, щур, тонкодзьоба кедрівка тощо). Зареєстровані на заході УРСР зальотні види птахів належать до різних систематичних груп; вони залітають у різні пори року і в різні роки. Наприклад, масовий заліт звичайних садж спостерігався в 1863, 1888 і 1908 рр., зальоти звичайного фламінго − в 1935 і 1960 рр., а останній заліт тонкодзьобих горіхівок − у 1969 р. Восени констатована поява кучерявих і рожевих пеліканів, галагаза, огаря, степового орла та ін.; взимку − полярної сови, лапландського подорожника, пуночки, чорного жайворонка; навесні − звичайної саджі, каравайки, рожевого шлака, білочеревого стрижа.

Суттєво змінюється вигляд орнітофауни внаслідок господарської діяльності людини (антропогенний фактор). Зникли цінні мисливсько-промислові птахи (дрофа, стрепет, лебеді, сіра гуска, сірий журавель, деякі кулики), а також великі хижаки (орли, сип, стерв'ятник). Скоротились ареали рябчика, тетерева, великого кроншнепа. Зменшилась чисельність популяції глухаря, сірої куріпки, перепела, багатьох голубів, голінастих, пастушків, качок, хижих; з'явились деякі нові види − еврібіонти (кільчаста горлиця, канареєчний в'юрок, дрізд-чикотень). Зміна авіфауни заходу УРСР стосується не лише якісного, але й кількісного складу птахів. Змінюється екологія деяких аборигенних видів в основному в напрямі синантропного способу життя.

Розглянемо детальніше деякі види птахів.

Шпак звичайний.

Що за пташка так співає:

 

Як горобчик цвірінчить,

 

Мов сорока скреготить.

 

А ще інколи, бува,

 

Що кричить, немов, сова!

 

Хто ж виспівує отак?

 

Та тож так співає – Шпак!

 

Шпака можна віднести до одного з найвідоміших у нашій країні птахів. В 
першу чергу цій популярності сприяли широкомасштабні шкільні кампанії з 
виробництва шпаківень, які пояснювались залучанням до охорони природи та 
виключною корисністю птаха для народного господарства. Серед дітей 
молодшого та середнього шкільного віку з усіх пернатих друзів за своєю 
значущістю зі шпаком може конкурувати хіба що дятел. При цьому, 
здається, більшість з нас частіше бачили шпаківні, ніж тих, для кого їх 
майстрували. Спробуємо виправити цю несправедливість й приділити більше 
уваги самим шпакам. 
Шпак звичайний, він же Sturnus vulgaris, - птах з ряду горобцеподібних 
родини шпакових, що мешкає практично на всій території Європи (крім 
північних районів), в Південному та Південно-Західному Сибіру, Середній 
та Передній Азії, Північній Африці. Наприкінці ХІХ століття його було 
завезено до Північної Америки, по території якої він повільно, але 
впевнено розселився. Взимку з північних районів ареалу шпак 
переміщається у південні. У разі гніздування на півдні ці птахи ведуть 
осілий спосіб життя. В межах України шпак не зустрічається на 
гніздуванні лише у високогірних районах Карпатських та Кримських гір. 
Зимує у південних областях країни, може залишатись до весни біля 
населених пунктів, розташованих північніше. 
При виборі місць мешкання шпак віддає перевагу узліссям, лісостеповим та 
степовим ділянкам, паркам, садам, берегам річок, іноді не гидує міськими 
звалищами. 
Шпака важко віднести до крупних птахів. Його довжина рідко перевищує 23 
см, вага коливається від 68 до 79 грам. Зовнішній вигляд птаха не 
відрізняється витонченістю. Коротка шия переходить у масивний тулуб. 
Довжина хвоста незначна. Порівняно довгі ноги закінчуються пальцями з 
потужними кігтями. Дзьоб вузький та довгий. Все це, поряд з переважанням 
темних кольорів в оперенні, надає представникам виду, що розглядається, 
деяку непривітність. Хоча, забарвлення не завжди таке вже похмуре. Воно 
може залежати не тільки від життєвого циклу шпака або сезону, але й від 
характеру падіння світла. У шлюбний період (весною) оперення птаха має 
чорне забарвлення, з різноколірними (зеленими, бузковими, синіми, 
сизими, фіолетовими та іншими) металевими полисками і невеликими 
світлими плямами на кінцівках пір'я. Дзьоб яскраво-жовтий (у самки 
рожева основа нижньої щелепи). Із закінченням шлюбного періоду 
кількість, як і розміри, світлих плям значно збільшується, дзьоб 
темнішає. До кінця літа знову переважає чорний колір, а восени оперення 
знову світлішає. Пташенята та молоді птахи бурі або коричневі (верх 
темніший), дзьоб темно-бурий. Загалом, з орлом важко сплутати. 
Шпаки можуть влаштовувати гнізда у найрізноманітніших місцях: дуплах 
дерев, збільшених норах берегових ластівок, розщілинах, уступах 
кам'янистих обривів, під дахами домів, в щілинах глиняних споруд, може 
використовувати гнізда інших птахів. При всій невибагливості гніздування 
цього виду птахів, нерідко шпаківні, розвішені новорічними іграшками на 
го виду птахів, нерідко шпаківні, розвішені новорічними іграшками на 
деревах у дворах, залишаються порожніми. Не можна сказати, що шпакам не 
до душі подібне вирішення житлової проблеми. Але конструкція, загальні 
розміри, технічні параметри складових, вибір місця та деякі інші 
будівельно-архітектурні рішення при створенні і введенні в експлуатацію 
шпаківні виявляються не завжди вдалими. В деяких випадках дуже великою 
виявляється щільність розміщення пташиних домів. Але повернемося до їх 
мешканців. 
Шпаки - одні з перших серед перелітних птахів повертаються навесні (у 
березні) на гніздування. Не випадково поява шпака після зимівлі у 
багатьох асоціюється з настанням справжньої весни. Спочатку вони 
тримаються зграями, але не забувають про пошук місця для вирощування 
потомства. Цим займається самець, який потім привертає до себе та 
знайденого гнізда майбутню дружину для того, щоб вона оцінила його 
вибір. Привертає за допомогою співу. А співати шпаки вміють. Нерідкі 
випадки, коли шпаки, об'єднуючись, відвойовують гніздо (наприклад, 
шпаківню) в інших видів птахів (наприклад, горобців). Відомі також 
випадки, коли самець відганяв від свого житла ворон, сорок або навіть 
котів. Шпаки частіше розселяються окремими сім'ями, але цілком можуть 
утворювати і цілі колонії. 
Після схвалення самки та новосілля, пара починає облаштовуватися: 
внутрішня частина житла заповнюється свіжою травою, пухом, пір'ям 
птахів, випадково підібраною ватою та іншими м'якими матеріалами. Через 
деякий час відкладаються яйця. У кладці як правило 5-6 яєць блакитного 
кольору. Висиджування продовжується 13-15 днів. У ньому бере участь і 
самець. Вільний від цього заняття член сім'ї інтенсивно здобуває корм. А 
коли пташенята з'являються на світ, інтенсивність підносу їжі ще зростає 
- до 300 разів на день. Багато в чому завдяки такому масовому знищенню 
комах-шкідників в період вирощування потомства шпаків відносять до одних 
з найкорисніших птахів. Особливо дістається хрущам, довгоносикам та їх 
личинкам. 
З часом, пташенята ростуть, додають у вазі і сміливішають. Останнє 
спочатку підтверджується висовуванням підростаючого покоління з домівки, 
а через три тижні після появи на світ молоді птахи під наглядом батьків 
вже намагаються перелітати з гілки на гілку. Хоча, іноді ними займається 
тільки батько, тому що самка переносить свою увагу на другу кладку (якщо 
вона, звичайно, є). Через тиждень після першого бойового вильоту з 
гнізда пташенята стають самостійними, своїми силами добувають корм і 
переміщуються на досить великі відстані від рідної домівки. За наявності 
другої кладки батьки займаються вирощуванням нових пташенят. Після 
навчання другого потомства премудрощам дорослого життя, шпаки, як і на 
початку весни, збираються в зграї. У першій половині осені птахи 
вилітають у бік своїх південних зимівель. Досить часто герої статті 
залишаються зимувати в населених пунктах або поряд з ними. 
Як вже зазначалося вище, шпаки мають більш ніж здоровий апетит. Їжу вони 
добувають, в основному, на землі: проходжуються та розсовують своїм 
роходжуються та розсовують своїм 
довгим дзьобом перешкоди, що заважають розгледіти їжу. Головними 
об'єктами полювання є безхребетні: жуки (хрущі, довгоносики, жужелиці) 
та їх личинки, гусениці, дощові черв'яки і т.д. Шпаки з тих птахів, які 
дуже люблять відвідувати сільськогосподарські поля під час їх оранки. 
Також з великим задоволенням споживається рослинна їжа, особливо ягоди 
вишні, черешні, чагарникових рослин. Але найбільшої шкоди шпак може 
завдавати виноградникам (під час перельотів і на зимівлях). 
Шпак - майстерний співак та імітатор звуків. Співати він любить, і 
робить це з явним задоволенням - закидає голову, широко розкриває дзьоб, 
змахує крилами і взагалі поводиться дуже жваво. Свого набору звуків для 
розкриття здібностей співака шпаку неодостатньо. Він часто чергує 
характерні тільки для себе звукові ефекти з піснями інших птахів (від 
переливів вивільги або солов'я до каркання ворон); може наслідувати 
гавкіт та гарчання собаки, квакання жаб, поросячий виску, іржання коня, 
видавати ляскаючі, скрипучі, свистячі, стукаючі і булькаючі звуки, 
тріщати, передавати почуте в південних країнах під час зимівель. При 
утримання в неволі насвистує пісні, що часто звучать, імітувати 
електроприлади, людський голос, іноді може вивчити декілька слів або 
навіть зв'язних фраз. Завдяки особливій будові звукового апарату, цей 
птах володіє здатністю відтворювати одночасно декілька звуків. 
Не дивлячись на трохи похмурий зовнішній вигляд, шпаки досить легко 
приручаються. Вони мають веселий характер, відрізняються товариськістю, 
розумністю, впізнають господарів і чітко відрізняють їх від сторонніх 
людей. Ловлять шпаків, як правило, весною і деякий час тримають із 
зв'язаними крилами. Птах швидко звикає до людини і нового способу життя, 
починає брати корм. Головними проблемам при утриманні шпаків можуть 
стати їх невгамовна енергія та богатирський апетит. Тому слід запастися 
великою кліткою та величезними, як для такого невеликого птаха, запасами 
корму. Шпак в неволі із задоволенням їсть не тільки комах, земляних 
черв'яків і фрукти, але й каші, розмочений хліб, м'ясо (сире і варене), 
сир. І все у великих кількостях. Інакше здоров'я птаха відразу 
погіршується. Слід додати, що шпаку краще не давати зловживати спиртним. 
Бували випадки… Шпаки можуть розмножуватися в неволі. Але це рідкісне 
явище. 
При побіжному знайомстві з нашим представником пернатих виходить, 
що птах, який досить часто зустрічається та рідко звертає на себе увагу, 
володіє численними особливостями, в більшій мірі корисними і приємними 
для людини (якщо закрити очі на невеликий грішок у вигляді нальотів на 
фруктові сади і виноградники). Шпак, крім того, що є зразком захисника 
лісів і полів від комах-шкідників, прикладом при вихованні у дітях 
любові до природи, може стати повноцінним та життєрадісним членом сім'ї

Сорока

Сорока сіла на дубку

 

І ну кувать: — Ку-ку! Ку-ку! —

 

Неподалік ведмідь куняв

 

І на сороку: — Гав, гав, гав! —

 

Коли це прилетів ще й грак.

 

На всіх поглянув і: — Квак, квак! —

 

Зелена жабка, як почула,

 

У річку з подиву пірнула.

 

 

Довжина тіла 45-50 см, маса 150-250 г, розмах крил 55—58 см. В Україні звичайний осілий птах на всій території. В сороки своєрідне забарвлення пір'я. Голова, шия, спина, горло, воло і верхня частина грудей блискучо-чорні, на голові та спині із зеленим відливом; плечі і більш-менш виразна, часто лише ледве позначена поперечна смуга на спині та нижній частині тіла білого кольору; махові пера сині, зовнішній їхній край зелений, покривні пера великих махових пер теж зелені, зсередини махові пера здебільшого білі і лише на кінці темні. Завдяки білим плямам на боках птах дістав народну назву – сорока-білобока).

Птах досить поширений у Європі й Азії. Найулюбленіше його місцеперебування — польові гаї, узлісся і сади; високих гір, безлісих рівнин і великих лісів він уникає. Сорока охоче селиться поряд із людиною і там, де її не чіпають, стає надзвичайно довірливою, або, вірніше, настирливою. Живуть птахи постійними парами, які зберігаються і взимку. Живиться сорока різноманітними комахами, а також зерном диких трав та злакових культур. Проте там, де сорок багато, вони шкодять, знищують багато пташенят як диких, так і свійських птахів.

Сорока – обережний птах. У разі небезпеки починає стрекотати, попереджаючи інших пташок про небезпеку. Гнізда сороки влаштовують на верхівках високих дерев, рідше в низьких кущах, з жорстких гілок, колючок, глини і листя; кладуть 7—8 яєць, поцяткованих бурими цяточками на зеленому тлі. Пташенят батьки вигодовують комахами, равликами і черв’яками. Коли пташенята підростають, сорока починає полювати за мишовидними гризунами та комахами і знову стає корисним птахом. Гнізда сорок, так само як і ворон, охоче займають сови та інші птахи. Цим сорока сприяє їх принаджуванню у лісосмуги.

Зозуля

 

Зозуля відома тим, що відкладає свої яйця у гнізда інших птахів. її пташенят вигодовують прийомні батьки. Така поведінка пернатих називається гніздовим паразитизмом. Кожна зозуля підкидає яйця у гнізда того виду птахів, які вигодували її саму.

Кожної весни зозулі повертаються зі своїх африканських зимовищ до Європи. Вони живуть у лісах, лісостепах, степах, різних за складом берегових кущах застійних або поточних водоймищ, у парках і садках, у горах на висоті до 3 000 м над рівнем моря. Досить часто зозуль можна зустріти у вологих районах, рідше вони поселяються на околицях населених пунктів або в міських парках. Зозулю, що летить, можна переплутати з яструбом-перепелятником, оскільки в неї такі ж загострені крила і смугасте черево.

  Зозуля харчується комахами, яких зазвичай знаходить на  деревах і в кущах. Вона скльовує  всіх комах, які трапляються у  неї на шляху. Зозуля - один з небагатьох птахів, які поїдають і волохату гусінь. Волоски волохатих гусениць впиваються в хітинову кутикулу стінок шлунку. Кутикула із застряглими в ній волосками видаляється з кишечника у вигляді грудок, що відригуються. Важливе значення в живленні зозулі мають різні жуки.

  Зозуля - обережний птах. Проте  гучне „ку-ку" добре знає кожний  з нас. Особливо часто цей крик  чутно в лісі навесні або  літнього ранку. Його неможливо  переплутати з голосом якого-небудь  іншого птаха. Крик зозулі чути здалеку, проте через скромне забарвлення птаха і його звичку ховатися в густих кронах листяних дерев побачити зозулю справді нелегко. У зозулі, що летить, добре помітним є довгий, заокруглений на кінці хвіст. Птахи обох статей забарвлені однаково, тільки пташенята на шиї мають білу пляму, а їхнє оперення, І крім того, часто має червонувато-бурий відтіно.

Ластівка

 

Ластівка - один з українських народних символів.

Одним з найшановніших, так би мовити, в Україні птахів є ластівка. Це — Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі — молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, — не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!»

    Одним з найшановніших, так би мовити, в Україні птахів  є ластівка. Це — Божа пташка, створена вона Богом із землі. Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки. Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках.

Ластівка - символ весни і відродження, добра і щастя. Вона - Божа пташка, а тому, вбити її - великий гріх; зруйнувати гніздо-накликати на себе велику біду. Благословенний той дім, на якому поселиться ластівчина сім'я...

Божа благодать на ластівці через те, що в час, коли іудеї розпинали Христа, ластівки крали в них цвяхи.

Тож ластівка-співучасниця долі людини.

Повертаючись з вирію, ластівка приносить кохання людям і парування худобі. її не можна брати в руки, бо на обличчі з'явиться ластовиння. Якщо ластівки залишають місцину чи окрему оселю, де вони перебували, то людям слід остерігатись великої біди, наприклад, мору, або руйнівного стихійного лиха. Вважається, що з ластівкою, яка несподівано влітає в хату, прилітає і душа покійного родича.

Тому-то з ластівками завжди і всюди треба бути максимально обережним і вдячним за їх присутність.

Лелеки

Летіли лелеки, летіли здалека,

Летіли у рідні краї,

Низенько летіли і щось клекотіли,

Шукаючи гнізда свої.

 

Ті гнізда рідненькі, на хатах низеньких,

Де добрії люди живуть,

Що землю кохають й весну зустрічають

Та їх з нетерпінням все ждуть.

 

Прилетіли лелеки, прилетіли здалека,

У рідні краї над Збручем,

У небі кружляють і в гнізда сідають,

Бо ми їх і любим, і ждем!

 

 
Лелеки мають велике тіло із добре розвиненими крилами та ногами. Ноги із перетинками, такими як у водоплавних птахів. Розмах крил до 2 метрів.Селяться зазвичай на високих деревах біля води або боліт. Часто можуть влаштувати гніздо на людських дахах.Більшість видів, що живуть у Європі здійснюють сезонні міграції на південь на територію Африки, де перебувають протягом жовтня, листопада та цілої зими. Повернення лелек у Європу люди сприймають як настання весни. В українському народі 19 вересня вважають датою відльоту білих лелек, а 19 березня — дата їхнього повернення.Поширені майже у всіх країнах Європи, крім Скандинавських країн, на території Росії та Казахстану і на Далекому Сході. Поширені також майже по всій території Африки.  Малих пташенят лелеки легко приручити.

Давній зв`язок лелеки з людиною відображений у народній творчості, у численних географічних назвах, прізвищах, на гербах і емблемах багатьох країн світу. Так, в Україні є прізвища Чорногуз і Лелеченко; річки та струмки Бузьків Яр, Гайстрова Струга, Лелечий потік, Лелечиха, Чорногузка; села Боцянівка, Лелеківка, Чорногузи. У Німеччині, Австрії, Італії, на заході Франції є чимало поселень та вулиць у містах, які носять «лелечі» назви. В Італії та Ельзасі це все, що залишилося від самих птахів. Численні назви ресторанів, кав'ярень, клубів («Лелечий клуб» у Нью-Йорку), пов'язані з чорногузом.В Європі лелека на емблемах використовувався ще в епоху Меровінгів. Лелека є улюбленим, але неофіційним символом Ельзасу, зокрема Страсбургу.Поважають птаха і у Польщі. Його обрали нацональним символом на Expo 2000 в Гановері.Лелека — національний птах Білорусі.У Молдові лелека став символом виноградарства і виноробства. Часто можна побачити його зображеним з гроном винограду в дзьобі.