Поняття нормальної мікрофлори

1. Поняття нормальної  мікрофлори

 

У результаті досліджень в  області експериментальної і  клінічний

гнотобіології, медичної мікробної  екології, нормальної і патологічної

фізіології й інших  суміжних дисциплін у 80 - 90-і роки знову різко

зросла увага вчених до ідеї І.І.Мечникова про ведучу роль мікробів, які

живуть в організмі  людини і тварин, у підтримці здоров'я  і виникненні

хвороб.

 

Відповідно до сучасних представлень основу нормальної мікрофлори людини

складають облігатні анаеробні  бактерії, кількість яких досягає 1013 –

1014, що на 1–2 порядки  перевищує кількість еукаріотичних  кліток усіх

тканин і органів людини разом узятих.

 

Про надзвичайну складність населяючої людини і тваринних мікрофлор

говорить хоча б той  факт, що 1 г вмісту сліпої кишки містить  більш 2

більйонів мікробних кліток – представників 17 сімейств, 45 родів  і понад

400 видів. Ці еволюційно  сформовані складні симбіотичні  співтовариства

мікроорганізмів (мікробіоценози) специфічні для тієї іншої іншої  області

шкіри і слизуватих оболонок людини. При цьому в будь-якому

мікробіоценозі завжди маються  постійно живуть види бактерій

(характеристичні види, автохтонна, індигенна мікрофлора), а також

транзиторні види (додаткові, випадкові види, аллохтонна мікрофлора).

 

Кількість характеристичних видів відносно невелико, але чисельно вони

завжди представлені найбільше  рясно. Варто взяти до уваги, що число

культивованих анаеробних бактерій, які складають мікрофлору людини, не

перевищує 7-50% від передбачуваної їх загальної кількості. Наприклад, у

товстій кишці число некультивованих  анаеробних бактерій складає 1010 –

1011 кліток на 1 г її вмісту. Помітимо, що через відсутність  селективних

методів виділення і культивування  практично не досліджені неспороносні

анаероби, які є присутні у порожнині травного тракту в  кількості менш

108 кліток на 1 г його  вмісту.

 

Представники нормальної мікрофлори присутні в організмі  людини і тварин

у виді фіксованих до визначених рецепторів мікроколоній, укладених  у

біоплівку. Біоплівка, що покриває слизуваті оболонки людини і тварин,

крім екзополісахаридів  мікробного походження складається  з мікроколоній

морфологічно ідентичних кліток, а також муцина, продукованого

бокаловидними клітками. Число  рецепторів на епітеліальних клітках, до

яких адгезуються бактерії, обмежено.

 

 

 

 

 

 

 

Основні функції  шкіри – це бар’єрно-захисна, обмінна (видільна, дихальна, терморегуляторна), дотикова,  накопичувальна.

Завдяки бар’єрно-захисній функції шкіра забезпечує надійний захист організму від впливу зовнішніх  факторів. Роговий шар епідермісу потовщується при збільшенні на нього  тиску (підошви, долоні). Завдяки еластичності епідермісу та щільності підшкірно-жирової  клітковини забезпечується ефект «ковзання» і пружності шкіри. Властивість  рогового шару відбивати світло, пігментація  шкіри, розгалужена сітка кровоносних  судин, потові залози, підшкірно-жирова клітковина захищають організм від  негативної дії світла і перепаду температур.

Непошкоджена шкіра  не тільки непроникна для мікробів, але і володіє бактерицидними властивостями. Лише деякі з них, особливо гриби, виробляють ферменти, які руйнують кератин епідермісу. У цілому бактерицидна активність шкіри  обумовлена:

-    непроникністю рогового шару для бактерій;

-    кислим значенням рН епідермісу і наявністю «електрофізіологічного бар’єру», обумовленого різними зарядами рогового шару (-) і зернистого шару (+);

-    бактерицидною, фунгіцидною, противірусною дією клітин епідермісу, макрофагів (лімфоцитів і гістіоцитів дерми);

-    антагонізмом між природною мікрофлорою шкіри і патогенними мікроорганізмами;

-    станом імунної системи організму в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шкіра.

- є загальним  покривом тіла, вона покриває  тіло людини, переходячи в слизову  оболонку в області природних  отворів.

Площа шкірного покриву  залежить від росту, ваги і віку; в середньому становить 1,5 - 2 м2. Товщина  шкіри без підшкірної жирової  клітковини 0,5 - 4 м2.

Основні функції  шкіри.

Шкіра є зовнішнім  покривом і бар'єром між організмом і навколишнім середовищем.

1. Захисна функція  (захищає організм від шкідливих  дій навколишнього середовища) механічних, хімічних, температурних і біологічних.  Щільність рогового шару, жирова  змазка його поверхні, еластичність  його волокон сполучної тканини  дерми, амортизуюча дія підшкірної  жирової тканини захищає організм  від механічних травм, від дії  слабких кислот і лугів, роговий  шар відносно стійкий до дії  електричного струму. Завдяки здатності  до самоочищення (фізіологічне злущування, кисла реакція), завдяки щільності  рогового і блискучого шарів.  Шкіра попереджує проникнення  в організм мікробів. У випадку  проникнення хвороботворних мікроорганізмів  через пошкоджений епідерміс  починають діяти антимікробні  речовини, що містяться в шкірі,  вони пригнічують дію мікробів; до вогнища пошкодження прямують  лейкоцити, виникає запальна реакція,  розвивається запалення.

Однією з важливих захисних функцій шкіри є підтримання  температури тіла; захист організму  від прохолодження і перегрівання: через шкіру виділяється 80 % тепла, що утворюється в організмі в  основному завдяки випаровування  поту з поверхні шкіри, інакше ця функція  називається функцією теплорегуляції (терморегуляції).

2. Шкіра бере  участь в водному, сольовому,  вуглеводному, жировому, вітамінному  обміні.

3. Функція газообміну - шкіра поглинає кисень і виділяє  вуглекислий газ.

4. Рецепторна функція  (шкіра містить велику кількість  рецепторів, що сприймають різні  подразнення з зовнішнього середовища).

5. "Депо" крові.

6. "Депо" енергетичних  запасів (депо жиру).

7. Видільна функція.